Відношення сучасників до проблеми Голодомору як навмисного винищення української нації на прикладі аналізу сучасних ЗМІ

3.         Відношення сучасників до проблеми Голодомору як навмисного винищення української нації на прикладі аналізу сучасних ЗМІ

Треба відзначити, що недивлячись на те, що нам зараз вже багато відомо про події які сталися під час 1930-1933рр., залишається багато питань, на які немає відповідей і досі. Чи був Голодомор геноцидом проте саме українського народу? Адже ми знаємо що через голод померли тисячі і тисячі росіян... Журналісти, а це притаманне цій професії мають різні думки, іноді навіть протилежні. В цій частині нашої роботи ми ознайомимося з різними поглядами та думками, наведемо цитати, спробуємо проаналізувати вибраний нами матеріал.

Ось наприклад Василь Марочко відомий дослідник голодоморів різних років пише у своїй статті присвяченій 75-річчю цієї дати: “Виповнюється скорботна річниця національної трагедії українського народу – 75 років штучного голоду 1932-33 років, заподіяного насильницькою масовою колективізацією, сталінською політикою розкуркулювання, горезвісними хлібозаготівлями. Фізичне винищення українських селян голодомором – свідома і цілеспрямована терористична акція більшовицького режиму в Україні, стратегія і тактика якої виношувалися та впроваджувалися протягом 1929-1933 рр. Для Москви з її антилюдськими соціальними експериментами та прагненнями зберігти під новою, комуністичною, приправою Російську імперію, українське село було могутньою перешкодою. Заважала його національна самобутність як хранителя українських звичаїв, мови, моральних цінностей, як джерела українського національного відродження.

Голодомор – не історична минувшина, а глибока демографічна і духовна рана, яка нестерпним болем пронизує пам’ять його очевидців і жертв. Українців позбавляли Батьківщини, мови, винищували родовід, обкрадали духовно, морили голодом, вбивали і примушували мовчати. Деякі політики і тепер намагаються не допустити поширення правдивої інформації про творців голодомору, тому вигадують псевдонаукові теорії про спільну історію і спільну трагедію, про нібито спільний голод в СРСР. Але чомусь Росія офіційно не визнала голодомору 1932-1933рр. Геноцидом. Не було висловлено щирого співчуття... ”

Станіслав Кульчицький (професор) у своїй статті більш спокійно розмірковує про роль саме Росії в цьому злочині і робить акцент на тому, що ми в першу чергу повинні пам’ятати про цю трагедію, щоб такого ніколи не повторилося: “...Восени 1998 року в Україні були проведені заходи, присвячені 65-й річниці голодомору. Ось тоді Президент України Леонід Кучма встановив своїм указом пам‘ятний день, щоб правда про голодомор завжди залишалася з нам

На жаль, в українському суспільстві є досить впливові сили, які прагнуть знищити пам‘ять про злочини радянської доби, викреслити їх з шкільних підручників. Але правда про минуле необхідна, щоб перешкодити поверненню цього минулого, перетворенню його на майбутнє...”

Привернула нашу увагу і стаття Євгена Федоренко (доктора філології) “Геноцид проти українського народу”. Він пише: “Цього року минає 70 років з того часу, коли центр комуністичної влади в Москві свідомо і планово зорганізував національно-політичне народовбивство, спрямоване супроти українців у формі створеного цією владою штучного голоду в Україні в 1932-1933 роках.

Це безприкладна найжахливіша в історії людства трагедія, остаточна дія розігралася за час одного неповного року (1932-1933), що був не тільки роком смертельних жнив голодомору, жертвою якого стали 7 мільйонів селян-українців, що вмирали в той час цілими селами й районами. Різні джерела подають, що за три роки – 1930-1933 – 10 мільйонів стали жертвами голодомору – геноциду, примусової колективізації та так званої ліквідації куркульства, як класу...”

Отже бачимо, що журналісти та вчені одностайно визнають той факт, що Голодомор – трагедія українського народу. Але різняться в поглядах на те, чому Росія не визнає своїх дій проти українських селян як геноцид.

Висновки

Голодомор – це соціально-господарське явище, що виявляється у позбавленні населення мінімуму необхідних продуктів харчування і призводить до зміни демографічної та соціальної структури населення регіонів, а інколи і країн.

Світова історія знає чимало жахливих масових злочинів. Але рідко який за своїми масштабами й садизмом може зрівнятися з тим, який було скоєно в 1932-1933 роках московсько-комуністичним режимом супроти української нації. Скільки загинуло українців у цей голодомор ніхто точно не знає.

Голод 1932 1933 рр. для українців був тим же, чим нацистський геноцид для євреї або різанина 1915 р. для вірмен. Ця трагедія, масштаби якої просто неможливо усвідомити, завдала нації непоправного удару, соціальні, психологічні і демографічні наслідки якої дають знати про себе і сьогодні. Вона ж кинула чорну тінь на «перемоги» радянської системи і методи їх досягнення.

Саме жахливе в голодоморі 1932-1933 рр. те, що його можна було уникнути. Сам Сталін заявляв: «Ніхто не може заперечувати, що. загальний урожай зерна 1932 р. перевищує 1931».

Голодомор – не історична минувшина, а глибока демографічна і духовна рана, яка нестерпним болем пронизує пам’ять його очевидців і жертв. Українців позбавляли Батьківщини, мови, винищували родовід, обкрадали духовно, морили голодом, вбивали і примушували мовчати. Деякі політики і тепер намагаються не допустити поширення правдивої інформації про творців голодомору.

Кількість померлих від голоду неможливо точно підрахувати. Різні дослідники називали цифри від 2,5 до 8 млн. жертв. За підрахунками Роберта Конквеста, автора книги про радянську колективізацію і голодомор “Жнива скорботи”, від голоду померло 5 млн. селян в Україні і ще 2 млн. за її межами. На початку 90-х років С. Кульчицький (Україна) і С. Максудов (США) спробували уточнити ці цифри на підставі щойно розсекречених матеріалів радянської демографічної статистики. За оцінкою Кульчицького, прямі втрати від голоду 1933р. в Україні коливаються в діапазоні від 3 до 3,5 млн.осіб, повні втрати (з урахуванням зниження народжуваності) – від 4,4 до 5 млн. На думку Максудова, від голоду померло 4 - 4,5 млн. осіб, повні втрати становили 5,5 - 6 млн. Дослідники дійшли висновку, що всі відомі людству випадки геноциду за своїми масштабами не йдуть ні в яке порівняння з тим, що скоїлося в Українській РСР на початку 30-х років. Голод 1933р. – найстахітливіший серед численних злочинів сталінщини.

На жаль, в українському суспільстві є досить впливові сили, які прагнуть знищити пам‘ять про злочини радянської доби, викреслити їх з шкільних підручників. Але правда про минуле необхідна, щоб перешкодити поверненню цього минулого, перетворенню його на майбутнє.

Список використаної літератури

1.В.Г Афанасьева, Г.Л. Смірнова. Урок дає історія. - М.:Поліздат. - 1989. – 125С.

2.Кульчинський С.В., Курнаков Ю.О., Коваль М.В. Історія України. – К.: Освіта. - 1995. – 342С.

3.Орест Субтельний Україна Історія. – К.: Лебідь. - 1994. – 457С.

4. Сергійчук В. «Як нас морили голодом»; Бібліотека українця. – К.,- 1997. – 213С.

5. С.В. Кульчицький “Трагедія голоду 1933. К.:Знання. - 1989. – 134С.

6. С.В. Кульчицький, М. Котляр; “Довідник з історії України”. – К.:Україна. – 2004. – 97С.

7. В. Баран, Я.Грицак, О. Зайцев “Історія України”. – Донецьк:Світ. - 2006. – 349С.

8. Персонал. - № 4. – с.1

9. Марочко В. Голодомор 1932-1933. – К., 2007.- 64С.

10. Довідник з історії України. – К.: Кондор. – 2007. – 689С.

11.Мицик Ю. Український голокост 1932-1933. – К.:Кондор. – 2004. – 421С.

12. Роберт К. Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор. – К.: Наукова думка. – 1993. – 134С.

13. Івшина Л. День і вічність Джеймса Мейса. – К.:Знання. – 2005. – 317С.

14. Голод 1932-1933 років в Україні: причини і наслідки. – К.: Просвіта. – 2005. – 78С.