Навигация
Сутність та завдання „Плану Маршалла”. Учасники „Плану Маршалла”
47010
знаков
0
таблиц
0
изображений
2.3 Сутність та завдання „Плану Маршалла”. Учасники „Плану Маршалла”
„План Маршалла” – це програма широкомасштабної економічної допомоги країнам Європи, розореним Другою світовою війною, - став, імовірно, найбільш вдалим зовнішньополітичним експериментом США. План отримав свою назву від імені державного секретаря США Джоржа Маршалла. Однак його реальним автором був президент Гаррі Трумен. Рішення назвати проект ім’ям держсекретаря було прийняте з тактичних міркувань: Трумен, на відміну від Маршалла, не користувався підтримкою у Конгресі США, який повинен був затвердити асигнування на відновлення Європи [3, с.57].
Попередницею „Плану Маршалла” була „Доктрина Трумена”, прийнята у березні 1947 року, котра передбачала надання економічної допомоги Туреччині, Греції та пізніше Італії. „Доктрина Трумена” стала відповіддю на прихід до влади комуністів у Східній Європі. Греція, у якій шла громадянська війна, і Туреччина також були під тиском СРСР, але після отримання допомоги, комуністи у цих країнах програли вибори [3, с.58].
У червні 1947 року Маршалл оприлюднив свій план, що викликав бурхливе погодження європейців, але неоднозначну реакцію в США. Критики стверджували, що реалізація подібного проекту негативно відзначиться на економіці США. Прихильники, головним з яких був Трумен, доказували, що США багаторазово виграє у результаті реалізації цього плану, особливо за рахунок пожвавлення міжнародної торгівлі та інвестицій [4, с.134].
Частково реалізації „Плану Маршалла” сприяв Радянський Союз. У 1947 році пройшли переговори, присвячені цій програмі, у яких взяли участь США, Франція Великобританія та СРСР. Радянському Союзу також було запропоновано взяти участь у плані Маршалла. Але міністр закордонних справ В’ячеслав Молотов демонстративно залишив тоді зал засідань. Якби він прийняв пропозицію, то вплив США у Європі зріс би у значно менше, а відновлення господарства СРСР пройшло б набагато швидше. Але керівництво СРСР (Сталін і Молотов) зробили грубу політичну помилку, на яку американські політики, до речі, сильно розраховували, і втягнули країну у 45- річне протистояння з економічно сильнішим опонентом [3, с.59].
Слідом за СРСР відмовилися брати участь у „Плані Маршалла” і країни Східної Європи. У лютому 1948 року чехословацькі комуністи здійснили державний переворот, підтриманий СРСР. У результаті законодавці США вирішили, що прихід до влади комуністів у Західній Європі – більше зло, ніж можливі економічні втрати США, отже, у квітні 1948 року Конгрес США затвердив проект – був підписаний Акт Економічного Співробітництва. Вперше у світовій історії держава-переможниця (США) не стягувала з переможених держав репарації, а надавала їм крупномаштабну економічну допомогу. Крім того, революційність стратегії заключалась у тому, що європейським країнам пропонувалося виходити з кризи спільними зусиллями, а не самотужки.
Учасниками „Плану Маршалла” стали практично усі держави Західної Європи, що знаходилися поза зоною радянського впливу. Виключення становили Іспанія та Західна Германія (вона приєдналася до плану в 1949 році, коли отримала нову державність). В Германії було створене особливе міністерство, яке займалося виключно реалізацією „Плану Маршалла” [3, с.59].
Суть „Плану Маршалла” заключалась не тільки і не стільки у здійсненні гуманітарних проектів. Частина коштів надавалась без поверненння, частина – у довгостроковий кредит з низькою відсотковою ставкою. До плану входили заходи щодо подолання розрухи, стабілізації фінансів, зниження напруженості у політичній сфері.
У число п’яти основних задач, окрім надання прямої допомоги нужденним, були включені:
підвищення продуктивності праці і виробничої спроможності промисловості і сільського господарства,
досягнення міжнародної фінансової стабільності,
розвиток торгівлі і розвиток європейського економічного співробітництва [7, с.262].
2.4 Реалізація „Плану Маршалла”
За чотири роки реалізації плану Маршалла (1948—1951 рр.) 16 європейських країн отримали від США допомогу у розмірі 17 млрд дол. Понад 2/3 цієї суми одержали ФРН, Великобританія. Франція та Італія. Досить цікавою була структура поставок: 70% становили продовольство, паливо та добрива. Надзвичайно важливим аспектом втілення плану стали джерела фінансування. Водночас умови отримання допомоги за планом Маршалла були досить жорсткими: відмова від націоналізації промисловості, свобода підприємництва, зниження митних тарифів. Пізніше до них додали обмеження у торгівлі із соцтабором та надання територій для розміщення американських воєнних баз [7, с.262].
Вливання доларів до економік європейських держав дозволило уникнути гіперінфляції та відновити міжнародну торгівлю та приватні інвестування, тому що більшість місцевих валют на той момент були неконвертовані. Наприклад, інвесторам неєвропейських держав (в основному малися на увазі американські бізнесмени) гарантувалося, що вони у будь-який момент можуть конвертувати прибуток у долари і вивезти.
Був створений особливий механізм розподілу американської допомоги: США не дозволяли державам-кредиторам „затикати дирки” у державних бюджетах отримуваними коштами. Наприклад, 17% усіх коштів витрачалося на купівлю промислового устаткування та машин. Пізніше у розвинених країнах цей принцип став основним для політики по відношенню до державних займів: брати у борг, щоб інвестувати, а не покривати поточні витрати. Крім того, отримання допомоги ставилося у залежність від структурних реформ, що проводилися у країнах-отримувачах. Реформи, у свою чергу, ставили за мету всюди мірне заохочення вільної торгівлі між європейськими країнами [7, с.263].
Американська допомога надходила в різних формах: у вигляді безоплатного дарунка в доларах, безоплатного постачання товарами, але в основному у формі кредитів. Загальна сума, витрачена у рамках плану Маршалла з 3 квітня 1948 р. до 30 червня 1951 р., склала близько 17 млрд дол. Керівництво з економічного співробітництва розподіляло безоплатну допомогу й кредити відповідно до доларового дефіциту платіжного балансу кожної країни. Великобританія одержала 23 % всього обсягу допомоги в рамках плану Маршалла, а Франція — 20 % (в обох випадках цифра приводиться без обліку подальших внутрієвропейських переміщень коштів) [7, с.264].
У цілому приблизно третина імпорту в рамках Програми європейського відновлення приходилася на сільськогосподарську продукцію, але величезну роль грав також імпорт засобів виробництва. Варто відмітити, що значна частина доларів, призначених на потреби допомоги, залишилася в Сполучених Штатах, тому що міністр сільського господарства США оголосив, що надлишки американської сільськогосподарської продукції слід закуповувати в самих США; крім того, 25 відсотків усієї пшениці й продуктів з неї, відправлених у Європу в рамках першого законопроекту по Програмі європейського відновлення, повинні були ввозитися у формі борошна, зробленого в Сполучених Штатах. Отже, приблизно дві третини допомоги в рамках плану Маршалла одержали чотири країни: майже чверть припала на частку Великобританії, одна п'ята — на частку Франції, і приблизно по одній десятий одержали Італія й Західна Німеччина [7, с.264].
На першому етапі реалізації «Плану Маршалла» американські вливання забезпечили значну частину ВВП європейських держав. Наприклад, за даними американського історика Чарльза Мейєра, у 1949 році американські вливання забезпечили:
11% ВВП Великобританії,
майже 12% ВВП Франції,
21,8% ВВП Германії,
33,6% ВВП Італії [7, с.265].
Вже у 1950 році європейські економіки продемонстрували високі темпи росту:
рівень промислового виробництва у Європі перевищив на 40% довоєнний,
рівень сільського господарства – на 20% [7, с.265].
Різко знизилося безробіття. Конгрес США включив план Маршалла в Акт економічного співробітництва 1948 року. Згідно програми технічної допомоги 24 тис. жителів Західної Європи, а пізніше тисячі японців, корейців та тайванців були запрошені до США на бізнес-стажування на 4-6 тижнів. Громадські організації та приватні фірми приймали делегації, проводили семінари, на яких розповідали про американські виробничі технології [10, с.159].
Програма виявилася у вищій мірі успішною. Гілки промисловості, котрі, як здавалося раніше, безнадійно застаріли і втратили ефективність, були реконструйовані в короткий термін і без зміни національних економічних політик країн. Бізнес-сектор держав-учасниць почав стрімко розвиватися і до початку 60-х рр. ХХ століття у країнах Західної Європи та Японії уже встановилась ринкова економіка та демократія.
Отже, було досягнуто наступних цілей:
економіка країн Західної Європи була відновлена;
європейські країни змогли розрахуватися із зовнішніми боргами;
вплив комуністів та СРСР був послаблений;
на СРСР впала „залізна завіса”;
США і Канада отримали величезний ринок збуту;
був відновлений і укріплений європейський середній клас – гарант політичної стабільності та стійкого розвитку [3, с.59].
Розділ 3 Історичне значення та наукові оцінки плану Маршала
Похожие работы
... эксплуатации американскими монополиями. Автор предисловия к работе [9] считает, что основной целью, которую ставил перед собой американский публициста А. Джеймс являлось разоблачение утверждений о том, что “план Маршалла” является якобы планом помощи европейским странам в восстановлении их экономики. Джеймс считал, что “план Маршалла” - это чисто военный, агрессивный план. Практически все ...
... нужно отдать за границу американские товары на много миллиардов долларов в кредит ненадёжным должникам, то нужно постараться извлечь из этого максимальные политические выгоды». Резко негативно оценивал план Маршалла и посол СССР в США Н. Новиков, который подчёркивал политический аспект американской инициативы. В телеграмме Молотову от 24 июня Новиков утверждал: « При этом основные цели внешней ...
... ) в Боллиоле, он там читал курс лекций по политической экономии и продолжал до конца жизни давать индивидуальные консультации студентам-выпускникам по этому предмету. Вера Джоуэтта в Альфреда Маршалла сильно укрепилась в продолжительных вечерних беседах после заседаний совета Университетского колледжа, ив 1883г., после преждевременной кончины Артура Тойнби, он предложил Маршаллу занять место ...
... , сделанное Маршаллом, не изменили сути теории воздержания. Теория стоимости Маршалла в своих основных положениях не носит нового или оригинального характера. Высокой популярности Альфред Маршалл добился созданием теории цены. Прежде всего необходимо отметить новую взаимосвязь, которую установил Маршалл между стоимостью (реальными издержками) и ценами товаров. У предшествующих буржуазных ...
0 комментариев