Навигация
Повстання рабів у рабовласницькому Римі
73055
знаков
0
таблиц
0
изображений
2. Повстання рабів у рабовласницькому Римі
2.1 Сицилійське повстання рабів
У II ст. до н.е. в соціально-економічному житті Римської держави відбуваються великі зміни. Війни стають майже постійним явищем, які сприяють розширенню території, поневолення великої кількості населення і перетворення їх на рабів. Під дією цього фактора остаточно сформувалася рабовласницька система. Раби стають основною робочою силою у всіх галузях господарства, знаряддям у руках рабовласника, який безжалісно використовує його.
Напружена ситуація наростає і в середині країни. Думки про катастрофу, кінець світу затьмарили свідомість римлян. Змови, народні хвилювання, тлумачення астрологів викликали в Римі паніку. Тим часом зі сходу наближалась загроза парфянського нашестя, Мітридат знову стягував свої армії, морські шляхи паралізував флот піратів, крім того ускладнювалась проблема з продовольством, частішали рабські повстання, які наводили страх на рабовласників і жителів Риму. Римляни вже не могли спати спокійно, знаючи, що поряд затаїлась небезпека, яку вони не бачать, але яка бачить їх, чекаючи потрібного моменту. Багатьох передчуття кінця спонукало користуватись радощами життя. Одна з римських епітафій свідчить: «Я був ніщо і став ніщо. Перехожий, їж, пий і веселись.» Безнадійність жила навіть у найрадикальніших персон, ніхто вже не сподівався на краще і в мовчазній задумі чекав кінця, який от-от мав прийти. Та проте римська держава не зжила своїх ресурсів. Міцна правова система і моральна дисципліна зберегли її цілість. Ззовні Рим все ще залишався могутньою державою, але протиріччя панували всередині країни.
Однак небезпека була викликана самими римлянами, їх інтересами до збагачення і величі. Вони впевнено йшли до своєї мети, використовуючи принижених і безправних, не зважаючи на їхні благання допомоги. Цими безправними були раби, люди які не мали нічого, вони були об’єктом для експлуатації збоку рабовласників. Надзвичайно важке становище рабів, жорстока експлуатація викликали масові протести, відкриті бунти і грізні повстання
Упродовж довгого часу ці протести виявлялись у невеликих виступах, які не мали помітного впливу на політичне життя Риму. Але з початку II ст. до н.е. ситуація починає нагнітатись, вибухають більш відчутні повстання, які доводиться придушувати за допомогою збройного втручання римських властей.
У 199 р. у м. Сетії в околицях Риму карфагенські заложники організували велику змову рабів. Проте римським властям вдалось розкрити змову завдяки зраді двох рабів. Два роки опісля розпочався заколот рабів в Етрурії, повстання було придушено, а його організаторів розп’ято на хрестах. У 186 – 185 рр. виник великий рух рабів в Апулії і Калабрії. Проте тільки в другій половині століття створилися умови для такого руху, який далеко переріс рамки місцевих змов і вилився в широке повстання. Ці умови склалися в одному з найбільших вогнищ рабовласництва – на о. Сицилія.
Сицилія здавна була класичною країною рабства. До середини II ст. концентрація рабів досягла там величезного рівня, оскільки Сицилія була основним постачальником хліба для Італії. «Така кількість рабів наповнила всю Сицилію, – говорить Діодор, – що чули про це не вірили і вважали це перебільшенням.»* Цікавою деталлю сицилійських побутових умов було те, що рабовласники вельми мало піклувалися про одяг і їжу своїх рабів, надаючи можливість їм здобути це власними силами, тобто просто грабежами на дорогах.
Саме тут на о. Сицилія в 138 р. відбулось перше дійсно велике і особливо тривале повстання рабів. Призвідниками повстання були раби багатого землевласника Дамофіла, який разом із своєю дружиною Мегалідою навіть з сицилійських рабовласників виділявся особливою жорстокістю у відношенні з рабами. Керівником цього повстання був Євн, сирієць за походженням, родом з міста Апамеї. Євна вважали пророком, завдяки умінню тлумачити сни і передбачати майбутнє. Одержавши благословення Євна, близько 400 рабів з маєтку Дамофіла зібралися за містом і звідти, здійснивши жертвоприношення і об’єднавши себе взаємними клятвами увірвалися в місто Енни. Тут до них приєдналися міські раби і почались масові погроми. Раби спалювали вілли і вбивали рабовласників. Ця довго стримувана класова ненависть все ж таки вилилася назовні, було винищено майже все вільне населення, за винятком майстрів, які виготовляли зброю. По закінченню цього руху було скликано збори на, яких Євна було проголошено царем під іменем Антіох. Євн також організував при собі раду, членами, якої призначив найздібніших з свого оточення рабів. Таким чином було створене «новосирійське царство» рабів. Що характерно, повсталі раби не створили якусь іншу форму державної влади, а використали добре знайому їм форму східної монархії еллінізму.
Об’єднані сили повсталих були грізною силою для тих, хто спробує зруйнувати те, чого вони прагнули досягнути за роки перебування в неволі. Однак римляни не могли просто так віддати в руки рабам територію, яка мала для римлян велике значення, оскільки тут була зосереджена основна маса сільськогосподарських продуктів, що споживалася Римом, але головне значення відігравав хліб, який надходив саме з Сицилії. Тому втрата Сицилії, могла поставити питання про існування і самого Риму в такий період коли бої велися на всіх фронтах.
Першим хто відправився за перемогою був претор Люцій Гіпсея. Але він змушений терпіти поразку, його 8-тисячна римська армія була розбита зусиллями повсталих рабів.
Ця перемога додала рабам ще більшого натхнення. За словами деяких римських істориків число повсталих сягало 200 тис. людей. У руки рабів перейшли майже всі крупні міста центральної і східної частини острова – Енна, Агрігент, Тавроменій, Катана і інші. Ситуація на острові стала настільки загрозливою, що римський уряд змушений вжити радикальних заходів для придушення повстання. Проти повсталих рабів, сенат вирішив послати один за одним двох консулів – Гая Фульвія Флакка і Луція Кальпурнія Пізона. Проте у 134 р. консул Фульвій Флакк не мав ніякого успіху. Його наступнику консулу Кальпурнію Пізону у 133 р. вдалось наблизитись до стін Енни, але далі ця справа не увінчалась перемогою і потерпіла поразки. Так два консули поодинці спробували «смак» поразки. Все це дає підстави зробити однозначний висновок, що в Сицилії утворилась держава, яка опиралась на великі збройні сили і організованість армії. Про ступінь організованості свідчить той факт, що Євн-Антіох випускав монети з своїм ім’ям і царським титулом.
Однак все, що створене людьми не вічне, воно рано чи пізно руйнується. Так і «новосирійське царство» створене повсталими рабами було приречене на загибель, і не тільки тому, все, що створене людьми руйнується, а ще й тому, що в той час такій дисциплінованій, організованій римській армії не було рівних у всьому світі. Тому якщо й спочатку раби перемагали, то це було не що інше, як перемога чисельності.
Після декількох поразок римлянам довелось відрядити у Сицилію консула Публія Рупілія з цілою армією. В 132 р. йому вдалось виграти декілька битв. Так зокрема в цьому ж році Публій Рупілій облягав м. Тавроменій. Слід зазначити, що за рік до цього пала Нуманція і римські сили, що звільнилися були кинуті до Сицилії. Раби захищалися з надзвичайною мужністю, але після довгої облоги, коли раби вже були виснажені відсутністю їжі і води, місто вдалось захопити. Але й за цих умов Тавроменій вдалось захопити завдяки зраді одного раба.
Аналогічна доля спіткала і Енну – столицю «новосирійського царства» рабів. Впродовж деякого часу Рупілій робив безрезультатні атаки, але зрада допомогла римлянам заволодіти містом. Ватажок повсталих Євн був взятий в полон і згодом помер у в’язниці.
Так закінчилась боротьба за свободу сицилійських рабів, які як і інші прагнули миру і справедливості, але так само змушені терпіти поразку. Рабовласництво настільки вкоренилося в Римі, що знищити його, означало забрати важливий «орган» з організму, який являла собою Римська держава і що могло призвести до порушення його функцій, а можливо й до загибелі.
Похожие работы
сяг курсової роботи – … сторінок. Розділ І. Державний устрій Риму в період імперії З 30-х років до н.е. починається нова історична епоха в історії Римської держави й стародавнього світу взагалі - епоха Римської імперії, що прийшла на зміну Римській республіці. Падіння республіканської форми правління й народження монархічного ладу в Римі не було другорядним епізодом соціально - політичної ...
... ). 1. Від громадянина до підданого Вивчення історії римського суспільства – це простежування основних закономірностей його економічного, соціального, політичного і культурного розвитку і виявлення специфічних, властивому тільки древньому Риму рис – має особливий інтерес. Ведучі проблеми курсу древньої історії (визначення своєрідності політичного, економічного розвитку рабовласницького суспі ...
... ідносин – він є лише річчю. І хоча з плином часу позиція правотворців щодо положення рабів та обмежено правоздатних верств населення змінювалася у кращий бік, все одно до останніх років існування античних держав влада не наважалися ліквідувати рабовласницький лад. ГЛАВА 2. правове становище населення в стародавній греції 2.1 Правове становище громадян Найповнішою правоздатністю володіли ...
... . Воно набувалося: а) народженням від шлюбу римських громадян або хоч від матері-римлянки (щодо цього у різні періоди Римської держави різним було й правове становище дитини); б) звільненням римським громадянином свого раба; в) усиновленням (удочерінням) римським громадянином чужоземця; г) наданням державою громадянства цілим общинам чи окремим особам. Громадянство втрачалося: а) якщо ...
0 комментариев