Політичний та економічний розвиток Боснії і Герцеговини у 1990-2005 рр.

Реферат

на тему:

Політичний та економічний розвиток Боснії і Герцеговини у 1990 – 2005 рр.

План

1. Становлення держави Боснія і Герцеговина в умовах війни

2. Сучасний суспільно-економічний розвиток Боснії і Герцеговини

3. Сучасний економічний розвиток Боснії і Герцеговини

4. Основні вектори зовнішньої політики Боснії і Герцеговини на сучасному етапі

Висновки

Список літератури

1. Становлення держави Боснія і Герцеговина в умовах війни

Боснія і Герцеговина (БІГ) свій суверенітет у межах СФРЮ проголосила 31 липня 1990 р. Визначальними у су-спільно-політичних процесах виявилися етнічні та релігійні чинники. Найбільш численними (понад 2 млн, близько 41 %) були босняки (боснійські мусульмани), серби (православні) становили близько 1,4 млн (майже 31 %), хорвати (католики) — 760 тис. (близько 17,5 %). Перші багатопартійні вибори зафіксували переконливу перемогу коаліції національних партій мусульман, сербів і хорватів, які здобули разом 202 мандати з 240 в обох палатах. Після виборів було сформовано коаліційний уряд. У виборах до Президії БІГ за мусульманською квотою перемогли Ф. Абдич і А. Ізетбегович, за сербською — Н. Кольович і Б. Плавшич, за хорватською — С. Клюїч і Ф. Борас. Головою Президії обрано лідера боснійських мусульман А. Ізетбеговича (Ф. Абдич, який отримав на виборах більше голосів, відмовився на його користь). Прем'єр-міністром став хорват Ю. Пеліван, головою парламенту — серб М. Країшник.

Проте узгодженої роботи у депутатів не вийшло. Від початку серби і хорвати не сприйняли факт існування боснійських мусульман як окремої нації. Обидві сторони стверджували, що мусульмани БІГ насправді є ісламізованими хорватами і сербами. Під час розпаду СФРЮ сербські лідери БіГ пропагували ідею об'єднання з Сербією, а хорватські — з Хорватією. Зберегти єдину БіГ як незалежну державу хотіли тільки боснійські мусульмани. Позиції сторін співпадали лише в одному — в питанні виходу зі складу СФРЮ.

Осінь 1991 р. — початок 1992 р. пройшли під знаком проголошення на території БіГ національної мусульманської, хорватської та сербської держав. Скупщина БіГ 14 жовтня за відсутності сербських депутатів ухвалила Меморандум про незалежність і Платформу про становище республіки та майбутній устрій югославської федерації. За ініціативою Сербської демократичної партії понад 80 депутатів-сербів, протестуючи проти таких дій, вийшли зі складу республіканської Скупщини і 25 жовтня сформували сербську Скупщину БІГ. Боснійські серби 9 листопада провели свій референдум, під час якого 92 % висловилося за створення спільної держави з Сербією, Чорногорією та сербськими тери-торіями в Хорватії. Лідери боснійських сербів 9 січня 1992 р. проголосили утворення Сербської республіки БіГ (ЗГОДОМ назва була змінена на Республіку Сербську), сформували органи влади. Президентом республіки став Р. Караджич.

1 березня 1992 р. відбувся загальнореспубліканський референдум із питання про суверенітет і незалежність БіГ. У ньому взяло участь 63,4 % виборців, з яких за суверенну БіГ проголосувало 62,68 % (менше 40 % від усіх мешканців, оскільки серби референдум бойкотували). За участю міжнародних посередників 18 березня 1992 р. сторони (боснійці, серби і хорвати) підписали "Основні принципи конституційного устрою БІГ", документ передбачав збереження єдиної держави у складі трьох національних республік. Однак визнання БіГ 6—7 квітня країнами ЄС та США загострило переговорний процес. Мусульмани відмовилися продовжувати обговорювати питання, а серби 8 квітня проголосили самостійну Республіку Сербську (столиця — м. Пале), яка займала дві третини території БіГ.

Ворогуючі сторони, забувши про недавно досягнутий компроміс, відмовилися від мирних переговорів і взяли курс на силове розв'язання спірних питань про майбутній устрій БіГ. Серби контролювали близько 70 % території. В умовах воєнних дій БіГ поступово діставала міжнародне визнання: наприкінці травня була прийнята в ООН.

Улітку 1992 р. фактично було три національно-територіальних державних утворення: мусульманське, сербське та хорватське. У червні 1992 р. хорвати встановили контроль над районами компактного проживання хорватів на півночі та півдні БіГ, а 3 липня проголосили хорватську державу Герцег-Боснія (через рік вона була перейменована в Хорватську Республіку). Боснійські мусульмани контролювали п'яту частину території БіГ. Крім того, в західних областях Боснії протягом 27 вересня 1993 р. — 5 серпня 1995 р. існувала держава боснійських мусульман (Цазінська крайна з центром у Біхачі), яка не підпорядковувалася офіційному Сараєво.

У 1992—1993 рр. період великомасштабних бойових дій майже закінчився. На перший план вийшла проблема об'єднання національних анклавів і вигнання з контрольованих територій представників інших національностей. Міжнародна громадськість назвала цей процес "етнічними чистками".

У Вашингтоні 1 березня 1994 р. була проголошена Федерація Боснії і Герцеговини (ФБГ), а у липні цього ж року А. Ізетбегович і Ф. Туджман підписали угоду про військовий союз ФБГ і Хорватії. У відповідь Р. Караджич спеціальною постановою перевів усе господарство на режим воєнної економіки і заявив про продовження війни до остаточної перемоги.

Міжнародна дипломатія вживала зусиль для припинення воєнних дій у БіГ, проводилися спеціальні миротворчі конференції у Женеві, Гаазі, Парижі за участю представників країн НАТО і ЄС різних рівнів. У серпні 1994 р. великі держави, подолавши суперечності в підході до балканської кризи, вперше виступили зі спільною ініціативою щодо врегулювання конфлікту. На Женевській конференції було вироблено план територіального поділу республіки, за яким ФБГ мала отримати 51 % території. Оскільки цей план боснійські серби не сприйняли, великі держави запровадили щодо них жорсткі санкції. Авіація НАТО продовжувала завдавати удари по їхніх позиціях. Рада Безпеки ООН ухвалила рішення про створення на території Боснії та Герцеговини шести "зон безпеки", що перебували під захистом ООН, і "гуманітарних коридорів", які дозволяли постачати всім необхідним цивільне населення в оточених сербами мусульманських анклавах.

У грудні 1994 р. за посередництвом президента США Д. Картера було укладено на чотири місяці перемир'я між ФБГ і Сербською Республікою. Цей час ворогуючі сторони використали для зміцнення своїх позицій. На початку травня 1995 р. мусульманські війська перейшли до активних бойових дій (вони тривали до 10 жовтня).

Поблизу міста Дейтон (штат Огайо) 1 листопада 1995 р. розпочалися завершальні переговори з боснійського врегулювання. У них взяли участь президенти Сербії (С. Мілошевич), Хорватії (Ф. Туджман), БІГ (А. Ізетбегович), офіційні представники від США (Р. Холбрук), Росії (І. Іванов) і ЄС (К. Більдт). 21 листопада сторони домовилися про поділ БіГ на ФБГ (51 %) і Сербську Республіку (49 %). Обидва державні утворення могли вступати в особливі відносини зі СРЮ та Хорватією. Як спільні органи створювалися обмежені в повноваженнях Президія БіГ з трьох осіб (мусульманин, хорват і серб), двопалатний парламент і п'ять міністерств (закордонних справ, зовнішньоекономічних зв'язків, фінансів, юстиції й у справах біженців).

Лінія територіального розмежування за Дейтонськими угодами майже співпала з реальним розташуванням фронтів. Виходячи з домовленостей, мусульманам передавалася сербська частина Сараєво (цей пункт спричинив нову гуманітарну трагедію, оскільки звідти було вигнано близько 150 тис. сербів), а сербські лідери Р. Караджич і Р. Младич мали залишити свої посади і постати перед Міжнародним трибуналом у Гаазі.

Була заснована також посада Верховного представника Генерального секретаря ООН. Він мав широкі повноваження, які дозволяли самостійно приймати рішення у випадках, коли місцева влада не могла домовитися стосовно певних проблем або при наявності загрози політичним чи економічним інтересам країни. Це означало, що фактично з грудня 1995 р. БіГ перетворилася на міжнародний протекторат. У межах ФБГ функціонувала хорватська держава Герцег-Боснія (згідно з угодами припинила своє існування в 1997р.).

Дейтонський план мирного врегулювання передбачав перш за все роз'єднання ворогуючих сторін, роззброєння незаконних формувань і цивільних осіб, звільнення всіх військовополонених тощо. За роки війни в БіГ загинуло майже чверть мільйона людей і близько двох мільйонів стали біженцями. Економіка була зруйнована, життєвий рівень мешканців різко знизився. Унаслідок вимушених масових міграцій країна чітко поділилася за етнічною ознакою.