Навигация
Природно-історичні передумови виникнення і формування Запорізьких Січей на території Дніпропетровської області
120934
знака
0
таблиц
0
изображений
Зміст
Вступ.
Розділ І. Природні умови Дніпропетровської області
1.1. Географічне положення та географічні дослідження Дніпропетровської області
1.2 Геолого морфологічна основа Дніпропетровщини.
Гідрокліматична основа
1.3 Ґрунтово – рослинний покрив та тваринний світ
Розділ ІІ. Історія виникнення та існування Січей
2.1 Передумови виникнення та устрій життя на Січі
2.2 Історико-географічні умови існування Томасівської Січі
2.3 Історико-географічні умови існування Базавлуцької Січі
2.4 Історико-географічні умови існування Микитинської Січі
2.5 Історико-географічні умови існування Чортомлицької Січі
2.6 Формування господарчого комплексу Нової (Підпільненської) Січі
Висновки
Література
Додатки
Вступ
Актуальність теми. Актуальність теми зумовлена підвищеною цікавістю сучасних вчених, як істориків, так і географів та краєзнавців до першоджерел формування української державності. Адже Гетьманщина, її структура і функціонування є яскравим прикладом української незалежної держави, яка виникла в період національно-визвольної війни 1648-1657 рр.
В сучасній освітній діяльності широку популярність набуває краєзнавство, і як наслідок – виникнення необхідності методичного напрямку - географо-історичного.
Матеріали роботи можуть бути використані одночасно на уроках історії, географії, в позакласній, факультативній роботі. Вони створюють основи для здійснення між предметних зв’язків між географією та історією.
Об’єкт дослідження: територія Дніпропетровської області, в основному Нікопольського району, на території якого знаходилося п’ять Запорозьких Січей: Томаківська, Базавлуцька, Микитенська, Чортомлицька, Нова (Підпільненська).
Предмет дослідження: природно-історичні передумови формування Запорізьких Січей на території Дніпропетровської області. Робота ґрунтується на фундаментальних працях Д.І. Яворницького.
Гіпотеза : історія виникнення Січей на території Дніпропетровської області, їх розміщення у просторі та існування у часі обумовлено природними та історичними факторами даної території.
Мета дослідження: проаналізувати природно-кліматичні умови Дніпропетровської області та історичні передумови виникнення козацтва, з’ясувати, як географічні чинники вплинули на місцеположення Запорозьких Січей, їх формування і розвиток.
Завдання дослідження:
1) з’ясувати, як зручність географічного положення Дніпропетровської області вплинула на заселення краю;
2) дослідити зв'язок рельєфу, природно-кліматичних умов з місцерозташуванням Січей на території області;
3) проаналізувати, як природно-кліматичні умови, рослинний і тваринний світ Придніпров’я зумовили основні заняття козацтва;
4) визначити географічне положення п’яти Запорізьких Січей та територію, яку займали Запорозькі вольності;
5) дати уявлення про історичні передумови виникнення Січей та події, які відбувались в період існування Січей;
6) ознайомити з причинами знищення Запорозьких Січей і їх історичним значенням.
Методи дослідження: картографічний, порівняльний, історичний, робота з фондовими матеріалами, описовий.
Новизна дослідження і практична значимість роботи :Вперше проаналізовано природно-історичні передумови виникнення і формування Запорізьких Січей на території Дніпропетровської області, доведено, що саме зручне географічне положення Дніпропетровщини, сприятливі природно-кліматичні умови визначили місцерозташування Січей і основні заняття запорізького козацтва. Використано комплексний підхід, поєднано географічні та історичні аспекти.
Зібрані матеріали представляють значний практичний інтерес для краєзнавців, учнів, вчителів, а також всіх, хто цікавиться природою та історією рідного краю. Нажаль з 2005 року в програмі з географії не передбачено курсу «Рідний край», тому учні знайомляться з географічними особливостями Дніпропетровської області тільки частково в курсі «Фізична географія України». Але історії українського козацтва присвячений майже весь курс «Історії України» 8 класу. Робота може використовуватися як додатковий методичний матеріал пр підготовці до уроків і позакласних заходів.
Структура роботи: робота складається із вступу, двох глав, висновків, списка літератури (35), додатків (), загальний обсяг сторінок - 62.
Розділ І. Природні умови Дніпропетровської області
1.1. Географічне положення та географічні дослідження Дніпропетровської області
Сучасна Дніпропетровська область розташована на межі Середнього і Нижнього Подніпров’я, у центрі степової зони Східної Європи.
Дніпропетровська область – одна із найбільш економічно розвинених регіонів України.
Говорячи про географічне положення області, слід відрізняти дві сторони цього питання: фізико-географічну і економіко-географічну. [15].
З точки зору фізико-географічного положення, Дніпропетровська область знаходиться в південно-східній частині України, у степовій і лісостеповій фізико-географічних зонах (ліси займають 3,9% території області), по обох берегах середньої течії Дніпра. Вона розташована в середніх широтах помірного поясу, простягається з півночі на південь майже на 190км, а з заходу на схід – на 300км.
Вся територія Дніпропетровщини, правда в різній мірі, знаходиться під впливом Атлантичного океану, що помітно відбивається на кліматичних умовах області. Поряд з цим, територія області, особливо її східна частина, відчуває на собі гаряче дихання східних вітрів, які нерідко спричиняють посухи. Природні рубежі, що відділяють область від сусідніх територій, виражені слабо. [6]
Економіко-географічне положення області змінювалося під впливом зрушень в економічному і політичному житті України.
У минулому, до виходу Росії до берегів Чорного і Азовського морів, до побудови залізниць, що зв’язали Центр Росії з портами південних морів, а потім Криворіжжя з Донбасом, до початку промислового розвитку Півдня України, територія сучасної Дніпропетровської області являла собою малонаселені і слабо освоєні землі – Дике поле. Вона лежала осторонь від економічно важливих центрів і районів тодішньої Росії.
Заселення пов’язане з виникненням та розвитком козацтва, що сформувалося в XV – XVI століттях. Територія Дніпропетровщини входила до складу земель Війська Запорізького.
У 1783 році згідно з указом Катерини ІІ територія області ввійшла до складу Катеринославського намісництва Російської імперії. У 1802 році була створена Катеринославська губернія, до складу якої ввійшла і територія сучасної Дніпропетровської області. У другій половині XVIIІ і XIX ст. швидкими темпами розвивалась промисловість і торгівля. На початку ХХ ст. Катеринославська губернія займала перше місце в Україні по концентрації промисловості. На перше січня 1900 року тут діяло вісім металургійних заводів – велетнів. У 1923-1925 роках у зв’язку з адміністративною реформою Катеринославська губернія була поділена на сім округів, у тому числі Катеринославський, Павлоградський, Криворізький. У 1926 році Катеринославський округ об’єднано з Павлоградським і перейменовано у Дніпропетровський. У 1932 році на базі п’яти округів була утворена Дніпропетровська область. Пізніше, в 1938 та 1939 роках, частина її території ввійшла до складу новостворених Запорізької, Миколаївської та Кіровоградської областей і Дніпропетровська область набула сучасних кордонів. [6]
Бурхливий промисловий розвиток Подніпров’я у ХХ ст. привів до створення на південному сході України металургійної бази, складовою частиною якої є сучасна Дніпропетровська область. Це, безумовно, змінило економіко – географічне положення Дніпропетровщини.
На території сучасної Дніпропетровської області, що становить 31,9 тис. км2 (5,3% площі України) мешкають за даними на 1 січня 2001 року, 3678 тис. чоловік (7,4% населення України). Територія області за площею більше таких країн, як Бельгія (30,5 тис.км2) , Албанія (28,7 тис.км2), Ізраїль (20,7 тис. км2). Середня щільність населення 115 чоловік на 1м2 (у середньому по Україні – 86 чоловік). Біля 84% населення мешкає в містах (у середньому по Україні – 68 %). В області проживають представники 80 національностей (українці – 72,1%).
Дніпропетровська область межує:
на півночі з Полтавською, Харківською областями;
на заході – з Кіровоградською і Миколаївською областями;
на півдні – з Херсонською і Запорізькою областями;
на сході – з Донецькою областю.
На 1 січня 2001 року область складалася з 22 адміністративних районів: Апостолівський, Васильківський, Верхньодніпровський, Дніпропетровський, Криворізький, Криничанський, Магдалинівський, Межівський, Нікопольський, Новомосковський, Павлоградський, Петриківський, Петропавлівський, Покровський, П’ятихатський, Синельниківський, Солонянський, Софіївський, Томакіський, Царичанський, Широківський, Юр’ївський.
В області 21 місто (у тому числі 13 обласного підпорядкування), 47 селищ міського типу і 1440 сільських населених пунктів. Обласний центр – місто Дніпропетровськ.
Дніпропетровщина – край неповторний своєю природно. Красою, щедрістю землі і багатством її надр. Ці багатющі землі здавна привертали до себе увагу.
Стародавні автори, починаючи від «батька історії» Геродота (V ст. до н.е.), сповнювали свої твори захопленими відгуками про степи Північного Причорномор’я, Подніпров’я. Так, візантійський імператор і письменник Костянтин Багрянородний, який правив у 913-959 рр. детально описував пороги на Дніпрі, відзначив багатство тутешньої фауни і флори. Французький автор Блез де Віженер (1523 - 1596), готуючи у 1573 р. твір про Польщу, Литву, Україну та Білорусію для Генріха Валуа, майбутнього правителя Речі Посполитої, а потім і для французького короля, був у захваті від багатства і краси нашої природи.
Картини краси Придніпров’я змальовували й інші іноземні автори: Д.Карпіні, В.Рубрук, Й.Барбаро, Ф.Руджієрі, М.Кромер, С.Мюнстер, А.Теве, М.Стрийковський та багато інших.
Першими картами території Придніпров’я, що виконані на основі топографічних вимірів, були карти Гійом Левасер де Боплана і Маковського, опубліковані у першій половині XVIIст. У передумові «До читачів» Гійом Левасер де Боплан писав: «…Я пропоную вам карту, складену не за чужими описами і не з чуток. Я склав її сам на основі точних вимірів, здійснених мною в усіх закутках краю, який вона зображає, що повинно переконати вас у точності, також правдивості моєї розповіді». [30] Карти були доповненням до його книги «Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і веденням воєн.»
Значною подією для національної картографії є винайдення у 1989 р. в резервно-обмінному фонді Львівської наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника (ЛНБ) НАН України копії московської рукописної карти XVIIст. «Чертеж украинским и черкасским городам от Москвы до Крыма». На карту нанесено території, які займає сучасна Дніпропетровщина.
Першою спробою дати вичерпний для свого часу опис величезного степового регіону Російської імперії була класична країнознавча праця першого члена-кориспондента Петербурзької акдадемії наук П.І.Ричкова «Типография Оренбургская» (1762).
Значний внесок у вивчення природи степової зони зробили експедиції Академії наук 1768-1774 рр..
Центральну частину південноруських степів, розташованих між Дніпром і Волгою, дослідили І.О. Гюльденштедт і С.І. Гмелін. Особливо значні досягнення у вивченні природи степів належать П.С. Палласу.
Після академічних експедицій другої половини XVIII ст. дослідження степів поступово втрачають комплексний характер. [24]
У XIX ст. з’являються вузькоспеціальні зоологічні і ботанічні роботи, а також дослідження, спрямовані на пізнання природи степу як географічної зони. Серед численних досліджень В.В.Докучаєва в його творах і працях є данні про дослідження на території сучасної Дніпропетровської області.
О.М. Поль уславився не тільки відкриттям покладів залізної руди в Криворіжжі, а і як відомий краєзнавець і археолог, який досліджував природу Дніпропетровщини.
Я.П. Новицький, відомий краєзнавець, археолог, історик, досліджував природу Великого Лугу, руїни всіх Запорізьких Січей, крім Олешківської і Кам’янської.
Відоме географічне видання «Россия. Полное географическое описание нашего отечества» під редакцією В.П. Семенова-Тянь-Шанського надає опис Дніпропетровщини 1910р. [21].
Неможливо забути про те, який неоціненний внесок зробив Дмитро Іванович Яворницький як географ і краєзнавець, досліджуючи територію Дніпропетровської області. Його фундаментальна праця «Історія запорізьких козаків» у трьох томах надає не тільки історічні відомості про існування Січей на території Дніпропетровщини, а і надає докладну характеристику природно-кліматичним умовам, рослинному і тваринному світові Придніпров’я.
При спорудженні Дніпровської ГЕС в 1931 р. Дмито Іванович Яворницький був у складі колонії, яка займалась дослідженнями для майбутнього будівництва. Він надав докладний опис порогів Дніпра.
Географічні дослідження Дніпропетровської області активно проводились до 1956 р. , коли Каховське водосховище повністю затопило Дніпровські плавні, Великий Луг і рештки Микитиного Рогу.
Виходячи з вищезазначеного, Дніпропетровська область характеризується вигідним фізико-географічним і економіко-географічним положенням, що в поєднанні з іншими факторами вплинуло на заселення земель Придніпров’я українським козацтвом наприкінці XV ст. і господарське освоєння цих земель. Зручність географічного положення зумовила характер занять козаків.
Похожие работы
... в розв’язанні найболючіших проблем національного життя. Козаки стали політичним провідником українського народу, становлячи його політичну еліту. 2.2 Еволюція державницьких поглядів та правового статусу українського козацтва Правове утвердження козацького стану мало досить тернистий шлях через прагнення шляхти до необмеженої влади в тогочасному суспільстві. Суттєвою перепоною цього процесу ...
... , що не мають відповідного дозволу, створити 2-3 екскурсійних пункти в центральній частині міста; · тощо. РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ РОЗВИТКУ НОВИХ РЕКРЕАЦІЙНИХ ЗОН ТУРИСТИЧНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ У м. КИЄВІ 3.1.Мета розвитку рекреаційних зон туристичного призначення в м. Києві Київ – столиця України, один з найважливіших політичних, економічних, наукових, культурно-освітніх та релігійних центрів ...
... і української лінгвістики належить Б. Грінченку, авторові чотиритомного «Словника української мови». Друкуються перші праці з національної історії — «Історія України-Руси» М. Аркаса, «История украинского народа» О. Єфименко та ін. Найвизначнішу роль у становленні й розвитку української історичної науки відіграли в цей час роботи М. Грушевського — «Очерк истории украинского народа», «Ілюстрована і ...
0 комментариев