Навигация
Передумови виникнення та устрій життя на Січі
120934
знака
0
таблиц
0
изображений
2.1. Передумови виникнення та устрій життя на Січі
Дніпропетровщина – батьківщина запорізького козацтва. З восьми Запорізьких Січей, які існували протягом XV-XVIII ст. (більше 200років), п’ять розташувалися на території нинішньої Дніпропетровської області. Це – Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька, Кам’янська, Нова (Підпільненська). [11]
Що ж, власне, означає слово «козак»? Починаючи з XVI ст. історики ведуть гострі суперечки з цього приводу. В.Антонович писав: «У XVII ст. і наші і чужі письменники, трактуючи це слово, йшли більш за все стежкою філології (тоді була така мода в науці)…До таких письменників перш усього належать два поляки XVII ст.: Пясецький і Коховський…Вони прирівнюють слово козак до слова коза; із останнього, на їх думку, вийшла назва козаків, бо козаки , мовляв, на своїх конях були такі прудкі, як ті кози.
Письменники XVIII ст. Грабянка, а за ним і Рігельман, назву «козак» виводили від хозар, що переселилися на Україну під час нападу монголів…
Ян Потоцький заходжувався довести, що козаки – це нащадки тих косогів, яких Мстислав Володимиренко в ХІ ст. пересилив на Чернігівщину».
Тепер ці «теорії» викликають посмішку, але в часи зародження історії як науки вони серйозно обговорювалися вченими мужами. Слово «козак» має, безперечно, тюркське походження і йому властиве широке значення у половецькій, татарській, турецькій та деяких інших мовах. Найчастіше воно означало вільну, незалежну й озброєну людину, а половці називали козаками тих, хто ніс сторожову службу, оберігав кордони племені від ворогів.
Отже слово «козак» прийшло до слов’янських мов зі сходу і було запозичено від тюрків. Але потрапивши на слов’янський ґрунт, слово «козак» пустило міцні корені і стало вживатися для означення окремого соціального стану; для означення людей, вільних від кріпацтва, котрі поруч з господарськими заняттями були в постійній готовності для оборони рідної землі від іноземних загарбників. Козаки називалися «запорізькими», бо головні їхні центри знаходилися звичайно нижче Дніпровських порогів. [2]
Основними причинами виникнення українського козацтва були наявність широких степових просторів на межі з татарськими кочів’ями – Дикого поля, та необхідність боротьби з татарами. Неосвоєні степові простори приваблювали українське населення сприятливими природними умовами, які давали можливість організувати прибуткове господарство у багатьох сферах – промисловому мисливстві, рибальстві, бджільництві.
Прибуваючи до безмежного українського степу, козаки, звичайно, селилися понад Дніпром та Південним Бугом і їхніми численними притоками, насамперед Оріллю, Самарою, Чортомликом, Томаківкою. Особливо притягував їх Дніпро – священна й заповідна для козаків ріка, оспівіана ними в думах та переказах, про яку йшла мова в попередньому розділі.
Про надзвичайну родючість землі, багатство рослинного і тваринного світу постійно згадували і старожили нашого краю, з якими розмовляв в останній третині ХІХ ст. видатний український історик Д.Яворницький. [13]
По силі і ступеню продуктивності край вольностей запорізьких козаків може називатися одночасно дивовижно багатим, і дивовижно бідним; все залежало тут не стільки від річкових і джерельних вод, скільки від атмосферної і дощової вологи: в дощове літо рослинність тут досягає неймовірних розмірів, урожай збирається казковий; в посушливий час рослинність гинула, неврожай приносив страшні лиха. Ось чому у різних письменників так по-різному змальовується край вольностей запорізьких козаків. [28]
В серці козацьких земель знаходився Великий Луг. Великий Луг був дуже добрим місцем для перебування запорізьких козаків. Це був величезний острів, оточений річками Дніпром, Кушугумом та Кінськими Водами, порізаний протоками Дніпра на безліч менших островів. Весь Великий Луг разом з Базавлуком мав 11 миль (або 110 верст) у довжину та біля 3 миль завширшки, був укритий одвічним лісом і несходимими пущами шелюгів, очеретів та осоки. Серед тих пущ по островах ще було поплутано багато таких озер та боліт, котрі під час великої води сполучалися з Дніпром. Знайти та добути тут козаків ворогам було зовсім неможливо, прогодуватися ж запорожцям у Великому Лузі було дуже нетрудно, бо всі протоки, озера і лимани його аж кишіли рибою, а лісова пуща була повна звіра й птиці. Бракувало тут запорожцям тільки борошна та пороху, і за тим добром вони час від часу виряджали товаришів байдаками по Дніпру на Україну. [10]
Щоб краще уявити собі українські степи у далекому минулому, варто прочитати лише кілька уривків з історико-мемуарних творів XVI-XVII ст.. Михалоном Литвином (вірогідно білорусом Михайлом Тишкевичем), говорилося: «Поверхня землі… настільки родюча.., що зорана лише раз парою волів, вона дає найвищі врожаї. Навіть необроблена рілля дає рослини, які годують людей своїм бадиллям або корінням…Диких звірів – зубрів, диких коней, оленів, таке багатство, що на них полюють лише заради шкіри, а з м’яса вживають лише філейну вирізку, решту ж викидають». [31]
Ю.А.Мицик виділяє ще ряд причин виникнення козацтва на землях Дніпропетровської області: «Таким чином, однією з двох головних причин утворення козацтва є визиск з боку феодалів та міської верхівки Польсько-Литовської держави, котрий змушував до втечі силян і міську бідноту…Отже, козацтво утворилося у ході постійної боротьби українського народу проти феодальної Польсько-Литовської держави (Речі Посполитої) та турецько-татарської агресії». [17]
До складу українського козацтва входили різні версти населення. Переважну більшість козаків складали колишні селяни, а також міська біднота. Не слід, однак, ігнорувати участь у формуванні козацтва представників інших класів та соціальних прошарків, які не рідко займали визначне місце у Війську Запорізькому. Серед козаків були й феодали, зокрема православні шляхтичі, які увійшли в конфлікт з урядом або могутнім сусідом, професійні вояки. Зустрічалось і православне духовенство. Щодо національного складу козацтва, то тут безперечно домінували українці. Певну частину козаків-запорожців складали також вихідці з Росії, Білорусії, Молдавії, Литви, Польщі, Сербії, Болгарії, Чехії, Словаччини, Угорщини, Німеччини, Франції, Італії, Турції.
Перші згадки про козаків стрічаємо під кінець XV ст.: першого разу 1489 року (1481 р.). Того року був похід проти татар, і в польського історика Бєльського є звістка, що провідниками його були козаки.
Другим разом про козаків на галицькому Поділлі маємо звістку року 1491. Кромер і Бєльський оповідають, що того року на галицькому Поділлі скоїлася ворохобня селян проти шляхти, що забрала у свої руки всі землі. На чолі ворохобників стояв козацький отаман, на прізвище Муха. У 1492 році, відповідаючи на скаргу татарського хана про напад українців (киян та черкащан) на татарський корабель, великий князь литовський називає нападників козаками, обіцяючи їх розшукати.
До найбільш ранніх документальних згадок відноситься опис нападу козаків черкаського старости Богдана Глинського на турецьку фортецю Очаків 1493 р., походи запорізьких козаків під керівництвом свого першого гетьмана Лянцкоронського (з 1506р.), набір козаків для пограничної охорони за наказом уряду черкаським старостою Полозовичем в 1520р. та інші. [1]
Спочатку переважна більшість козаків господарювала в Придніпров’ї сезонно, їх називали уходниками.
Поступово козаки-уходники освоювали багатющі угіддя в пониззі річки Сині Води, по Південному Бугу, по Саврані, Кодимі, і звичайно, в пониззі Дніпра. В умовах загрози постійного ворожого нападу найбільш сприятливі умови існували для розвитку мисливства, рибальства та інших промислів. Кожен козак з охотою займався полюванням на дичину заради м’яса, шкір, хутер, особливо бобра, видри, куниці, лисиці, був завзятим рибалкою.
На землях, котрі освоювали козаки, розвивалися також різні ремесла. Серед козаків, за свідченням сучасників, авторів XVI-XVIIст., були теслі, стельмахи, ковалі, зброярі, кожум’яки, римарі, шевці, бондарі, кравці та інші. Через козацький край проходили також торгівельні шляхи, і козаки використовували можливості транзитної торгівлі, особливо з середини XVII ст..
Через посилену загрозу татарських наскоків хліборобство практикувалося епізодично, і тому до XVIII ст. низові козаки постійно відчували потребу у поставках хліба, котрий їм привозився з Київщини. Досить розвинутим тут було городництво. Закладалися сади, де росли груші, яблука, вишні. [21]
Внаслідок колонізації так званого «Дикого поля» запорізькі козаки заселили й загосподарювали вже в XVст. – першій половині XVII ст. землі від Сіверського Дінця до Дністра, насамперед, значну частину нинішніх Дніпропетровської, Полтавської, Черкаської, Кіровоградської та деяких інших областей України.
Спочатку січі утворювалися як форми захисту ватаг козаків-уходників від татар. Постійно вступаючи з ними в сутички, козаки рубали засіки і зводили дерев’яні укріплення. Назва «Січ» походить від слова «сікти», тобто «рубати», і означала первісно укріплення з дерева й хмизу. Нерідко поруч з цією вживалася й інша назва – «Кіш». Слово «кіш» тюркського походження, зокрема у татар воно означало військову ставку, місцезнаходження вождя. [3]
Саме січі стали основою козацької колонізації пониззя Дніпра. В міру освоєння Великого Лугу на середину XVI ст. формується досить густа мережа козацьких поселень – січей, схожих на них городців та станів. Вона й стала основою створення Запорізької Січі. [19]
Сучасна історична наука вкладає в слово «Січ» три значення:
1) укріплення, фортеця;
2) Військо Запорізьке;
3) території, які були заселені і контролювалися козаками.
Першою з відомих Запорізьких Січей можна вважати Хортицьку, що
існувала у 1553-1557 роках і була створена при активній участі гетьмана запорізьких козаків Дмитра Вишневецького, людини незвичної і яскравої долі. Запорізька Січ за своїм устроєм була республікою – всі її керівники обиралися, у всіх козаків було рівне право участі у цих виборах. Вищим органом влади була загальна козацька рада, що проводилася тричі на рік – або позачергово, в залежності від потреби.
На раді обирали козацьку старшину. Вищим посадовцем був кошовий отаман (в перший період розвитку Січі його також називали гетьманом, тому що він виконував в більшій мірі функції військового головнокомандувача). До обраних посадовців також відносилися суддя, писар, осавул та інші представники старшини. Подібним чином формувалася і старшина куренів – структурних елементів Запорізької Січі.
Запорізька Січ як поселення завжди представляла собою фортецю – з земляними валами, наповненим водою ровом, дерев’яним частоколом та вежами з бійницями. В центрі фортеці була площа з церквою, навколо неї – 38 козацьких куренів (стале число в усіх січах), а також будинки старшини, канцелярія, пушкарня, склади, арсенал.
На території фортеці одночасно могли мешкати 3-4 тисячі козаків, але звичайно, особливо взимку, їх було набагато менше. Козаки постійно несли караульну службу , навчалися військовій справі. [16]
Символіка козаків в основному носила військовий характер. Вищу владу у Війську Запорізькому уособлювали клейноди – спеціальні відзнаки і зброя. Важливими клейнодами були гармати, військова печатка, литаври, сурми і прапори. У гетьмана були свої символи вищої влади – булава, бунчук.
Важко переоцінити роль козаків в обороні і заселенні Придніпров’я. Саме з козацьких зимівників виникли міста Самара (Новомосковськ), Царичанка, Новий Кодак та інші.
Оцінюючи боротьбу запорізького козацтва проти ворогів, Й.Мюллер писав: «Безперечно, що козаки були для Речі Посполитої найнебезпечнішою отрутою і водночас її найміцнішим щитом.» [31]
У ході постійної боротьби проти загарбників запорізькі козаки створили свою оригінальну соціально-економічну та воєнно-політичну організацію – Військо Запорізьке Низове, яке контролювало значну частину степової України. Цьому сприяли як географічні так і історичні фактори. Своєчасне їх поєднання в слушний історичний момент створило передумови винекнення українського козацтва.
Похожие работы
... в розв’язанні найболючіших проблем національного життя. Козаки стали політичним провідником українського народу, становлячи його політичну еліту. 2.2 Еволюція державницьких поглядів та правового статусу українського козацтва Правове утвердження козацького стану мало досить тернистий шлях через прагнення шляхти до необмеженої влади в тогочасному суспільстві. Суттєвою перепоною цього процесу ...
... , що не мають відповідного дозволу, створити 2-3 екскурсійних пункти в центральній частині міста; · тощо. РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ РОЗВИТКУ НОВИХ РЕКРЕАЦІЙНИХ ЗОН ТУРИСТИЧНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ У м. КИЄВІ 3.1.Мета розвитку рекреаційних зон туристичного призначення в м. Києві Київ – столиця України, один з найважливіших політичних, економічних, наукових, культурно-освітніх та релігійних центрів ...
... і української лінгвістики належить Б. Грінченку, авторові чотиритомного «Словника української мови». Друкуються перші праці з національної історії — «Історія України-Руси» М. Аркаса, «История украинского народа» О. Єфименко та ін. Найвизначнішу роль у становленні й розвитку української історичної науки відіграли в цей час роботи М. Грушевського — «Очерк истории украинского народа», «Ілюстрована і ...
0 комментариев