Навигация
Геолого-геологоморфологічна основа Дніпропетровщини
120934
знака
0
таблиц
0
изображений
1.2. Геолого-геологоморфологічна основа Дніпропетровщини
Територія Дніпропетровської області розташована на південній окраїні Руської платформи і відображує загальні риси геологічної історії останньої.
В фундаменті Дніпропетровської області залягають докембрійські кристалічні породи, поверхня яких вкрита осадковими відкладеннями. Товща останніх в межах області коливається від декілька метрів до 3 кілометрів. Тільки в долинах річок породи кристалічного фундаменту виходять на денну поверхню, але не на всій території області. Докембрійські кристалічні породи області утворились в археї.
Наприкінці архейської ери територія області мала вигляд суші гірського характеру. Первинна суша виглядала як кам’яниста пустеля.
В період кембрія територія області залишалася сушею. Вона уявляла собою хвилясту поверхню з розгалуженою річковою сіткою. [23]
На межі силуру і девону майже вся територія області зазнала підняття. В карбоні на лівобережжі Дніпра, на північ від річки Самари і на схід від річки Вовчої, відбувалося неодноразове чергування опущення і підняття земної кори.
В юрський період море вкрило майже всю площу Руської платформи. Перехід від мезозою до кайнозою не залишив помітних слідів, територія області уявляла собою сушу.
Неогенова епоха – час, коли органічний світ континентів і морів поступово отримує риси, близькі до сучасних.
Розвиток території області був перерваний зледенінням. Під час Дніпровського зледеніння потужний льодовик доходив до широти сучасного Дніпропетровська. Але більша частина Дніпропетровської області на протязі четвертичного зледеніння залишилась за межами льодовика.
В післяльодовикову епоху на території області не відбувалося значних змін природних умов, пов’язаних з кліматом. Місцевість поступово набувала сучасних рис – степового характеру, з широким розвитком долинно-балочних лісів. [15].
Поверхня Дніпропетровської області являє собою хвилясту степову рівнину, одноманітність якої порушується кряжами, широкими степовими балками, річковими долинами, ярами та поодиноко розкиданими могилами.
У формуванні сучасного рельєфу області основну роль відіграли геологічні процеси далекого минулого, описані вище, і зовнішні сили: текучі води, сонячне тепло, атмосферні опади, вітер, рослинні і тваринні організми. Пізніше певну роль у цьому відіграла господарська діяльність людей.
Дніпропетровщина знаходиться на найбільшій рівнині світу – Східноєвропейській. Вона лежить на стику кількох геоморфологічних областей і районів. З північного сходу сюди заходить південно-східна частина Придніпровської височини. Крайній південь правобережжя зайнятий Інгулецько-Нікопольською низовиною.
Усе лівобережжя зайняте Придніпровською низовиною, де виділяються Гуляйпільське палеогенове плато, Приорельське плато й Орельсько-Самарська низовина. На крайньому півдні знаходиться Причорноморська низовина. Придніпровська височина на території області заходить своєю південно-східною частиною і займає майже все правобережжя Дніпропетровщини.
Форми поверхні височини значною мірою зв’язані з характером залягання жорсткої брили Українського кристалічного щита. Там, де кристалічні породи масиву підіймаються, поверхня височини підноситься, і, навпаки, де вони опускаються, поверхня височини знижується. До підвищень належать вододіли рік. Найвища точка з позначкою 195 м над рівнем моря міститься на Базавлуцько-Сурському вододілі. До знижень належить Сурська котловина і деякі річкові долини. Тут кристалічні породи вкриті значними товщами осадочних порід і тільки по схилах річкових долин та балок досить часто зустрічаються їх відслонення.
У південному напрямі височина поступово знижується і непомітно переходить у Інгулецько-Нікопольську низовину. На північний захід вона дещо знижується і, вже вийшовши за межі області, знову підвищується; на сході круто обривається до Дніпра.
Поверхня височини розчленована річковими долинами, балками і ярами. Особливо густа яружно-балкова сітка вздовж правого берега Дніпра між с. Мишурин Ріг і м. Дніпропетровськом та на південь від нього. Крім ярів і численних балок, на Придніпровській височині трапляються мертві сухі долини. Вода в них буває тільки навесні під час танення снігу і влітку після зливи.
На півдні правобережжя Придніпровська височина поступово переходить в Причорноморську низовину, утворюючи північну окраїну останньої. Поверхня її похилена на південь. Для неї характерні плоскі вододіли, неглибокі річкові долини і слабкий розвиток ярів і балок. Балки зустрічаються дуже рідко. Річкові долини не глибокі, але широкі, з добре розвинутими терасами.
На лівоберіжжі Дніпра до м. Дніпропетровська простягається Придніпровська низовина. Її площа складає приблизно одну восьму частину території області. Вона відповідає в рельєфі долині Дніпра і нижній частині долин річок Орелі і Самари. Характерними рисами її рельєфу є слабка розчленованість поверхні і широкий розвиток терас долин річок Орелі і Самари. Дослідниками виявлено по пя’ть терас в долинах Дніпра, Орелі, Самари, Вовчої. [24]
Орельсько-Самарська низовина становить південно-східну частину Придніпровської низовини. На півночі вона непомітно зливається з Полтавською рівниною, на схід поступово підвищується і так само непомітно зливається з Приорельським плато, на південному сході обмежована підвищенням Гуляйпільського плато. Низовина має загальний похил на південний захід, до Дніпра. Про похил поверхні свідчать річки Орель, Чаплинка, Кильчень, що течуть з північного сходу на південний захід. Поверхня низовини – плоска рівнина, складена з лісу, лісовидних суглинків, місцями – пісків, які утворюють тут так звані кучугури. Одноманітність поверхні порушують лише невисокі підвищення і заглибини – блюдця. Останні утворилися внаслідок вимивання солей з ґрунту.
По низовині розкидані озера – стариці. Їх багато в Магдалинівському та Царичанському районах, в закруті річки Самари на території Новомосковського району.
Значні площі в пониззі Самари зайняті пісками, що їх відклали потоки талих вод давнього льодовика.
Серед плоскої рівнини на південь від Царичанки над навколишньою місцевістю одиноко підноситься останець – гора Калитва (145м).
Інгулецько-Нікопольська низовина являє собою північну окраїну Причорноморської низовини, що з півдня заходить на територію правобережжя області. На всьому її протязі, від Інгульця на заході до Дніпра на сході, простягається одноманітна, злегка хвиляста, степова рівнина з неглибокими долинами степових річок і слабим розвитком ярів і балок. Кристалічний фундамент тут вкритий потужними товщами морських відкладів. Виходи гранітів зрідка зустрічаються по долинах річок і по схилах балок. Особливої уваги заслуговують яскраво-червоні граніти, що залягають біля станції Тік Апостолівського району. Східна частина рівнини – Нікопольщина, що лежить між Базавлуком і Дніпром, - являє собою низовину, яка підноситься над рівнем моря не вище, як на 50м. [15]
Приорельське плато лежить в зоні Дніпровсько-Донецької западини, де кристалічні породи прикриті товщами осадочних порід (потужністю понад 3 тис. м): глинами, пісками, пісковиками, мергелями та ін. Осадочні породи легко піддаються розмиванню текучими водами. Ось чому для Приорелля характерна яружно-балкова форма рельєфу. Особливо це помітно в південній частині плато, оберненій до долини Самари.
На півночі Приорельське плато обмежується звивистою долиною річки Орелі. Південною межею є долина річки Самари. На сході плато поступово переходить у північно-західні відроги Донецького кряжа. На заході воно переходить в Орельсько-Самарську низовину. [23]
На територію Дніпропетровської області Гуляйпільське плато (Запорізька внутрішня рівнина, Запорізько-Гуляйпільська низовина) заходить своєю північною частиною. Його фундамент складають тверді породи Українського кристалічного щита, які вкриті значними товщами осадочних порід, головним чином середньосуглинковим пиловидним карбонатним лесом. Утворення цих відкладів зв’язане з стародавнім зледенінням Руської рівнини в антропогеновий період. Відслоєння кристалічних порід тут зустрічається по берегах Дніпра, по річці Вовчій та їх притоках.
Долина середньої течії річки Вовчої ділить Гуляйпільське плато на західну і східну частини. Західна частина затиснута між двома річками – Дніпром на заході і Вовчою на сході. Поверхня цього міжріччя відзначається яскраво виявленими формами яружно-балкового рельєфу. Особливо багато ярів на заході Синельниківського району, які досягають у довжину 8-10 км, глибина їх становить 10-15м. З долини Вовчої на захід плато поступово підвищується і на вододілі Дніпра і Вороної досягає абсолютної висоти 153м, потім круто обривається до Дніпра.
Східна частина плато займає південно-східну частину Дніпропетровської області. Тут, на схід від залізничної станції Чаплине, знаходиться найвища точка всієї Дніпропетровщини з відміткою 211м. Звідси місцевість знижується у всіх напрямках.На півдні лівобережжя розташована північно-західна частина Приазовської височини. В межах області її перетинає долина річки Вовчої. Західна частина утворює Дніпровсько-Вовчанську вододільну рівнину, східна – Вовчансько-Самарську. [15]
Із загальної характеристики рельєфу території області видно, що основними формами його є: річкові долини, вододільні рівнини, балки і яри, долини дального стоку, блюдця, кучугури та інші, які зумовили сучасні риси поверхні. Такі форми рельєфу були природнім захистом під час існування на території Дніпропетровської області запорізького козацтва. Саме ці форми рельєфу сприяли господарському розвитку Січей.
Похожие работы
... в розв’язанні найболючіших проблем національного життя. Козаки стали політичним провідником українського народу, становлячи його політичну еліту. 2.2 Еволюція державницьких поглядів та правового статусу українського козацтва Правове утвердження козацького стану мало досить тернистий шлях через прагнення шляхти до необмеженої влади в тогочасному суспільстві. Суттєвою перепоною цього процесу ...
... , що не мають відповідного дозволу, створити 2-3 екскурсійних пункти в центральній частині міста; · тощо. РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ РОЗВИТКУ НОВИХ РЕКРЕАЦІЙНИХ ЗОН ТУРИСТИЧНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ У м. КИЄВІ 3.1.Мета розвитку рекреаційних зон туристичного призначення в м. Києві Київ – столиця України, один з найважливіших політичних, економічних, наукових, культурно-освітніх та релігійних центрів ...
... і української лінгвістики належить Б. Грінченку, авторові чотиритомного «Словника української мови». Друкуються перші праці з національної історії — «Історія України-Руси» М. Аркаса, «История украинского народа» О. Єфименко та ін. Найвизначнішу роль у становленні й розвитку української історичної науки відіграли в цей час роботи М. Грушевського — «Очерк истории украинского народа», «Ілюстрована і ...
0 комментариев