Режим "санації" в Польщі: витоки і наслідки

РЕФЕРАТ

"Режим «санації» в Польщі: витоки і наслідки"

Вступ

Після Першої світової війни усі країни переживали кризу. Країни переможниці приєднували території, які були у складі Німеччини і Австро-Угорщини. Польща не була винятком. За її територію завжди велись суперечки між великими країнами. Польський народ завжди боровся за свою незалежність.

Тривалий час серед українських та російських істориків панувала думка, що режим «санації» був суто терористичним і фашистським, який був встановлений після державного перевороту Юзефом Пілсудським і реакційними офіцерами та генералами польської армії.

Радянська історіографія, яка діяла під тиском компартії, мала суть суб’єктивний підхід до історії режиму санації, одностайно називаючи його фашистською диктатурою.

У 90-ті роки завдяки демократизації суспільства, знищенню КПРС і її ідеології, з’явилися нові підходи до вивчення цієї теми. З’являються нові дослідження, статті, які об’єктивно підходять до вивчення цієї теми. Все це робить тему курсової роботи актуальною.

Метою роботи є об’єктивно розглянути виникнення і становлення режиму санації у Польщі, проаналізувати основні заходи польського уряду після державного перевороту і до 30-х років ХХ століття.

З мети нашої роботи випливають наступні завдання:

·           Вивчити біографію ініціатора введення режиму санації Юзефа Пілсудського.

·           Проаналізувати причини і наслідки введення у Польщі режиму санації.

·           Визначити основні напрямки розвитку країни під час санації.

·           Виявити основні особливості зовнішньої політики при режимі санації.

При написанні курсової роботи ми використовували проблемно-історичний та проблемно-хронологічний метод роботи.

Хронологічні рамки нашої роботи охоплюють історію Польщі з 1926 по 1939 роки. Автор розглядає саме цей період, тому що режим санації був введений Ю. Пілсудським саме у 1926 році після державного перевороту. Закінчуємо 1939 року тому що саме у цьому році Польща втрачає свою незалежність після нападу на неї фашистської Німеччини.

Основною базою нашої роботи є статті та документи, які були опубліковані в історичних журналах «Новая и новейшая история», «Український історичний журнал».

Ми використали енциклопедичний матеріал, та інформацію з підручників та історичних книг.

Треба сказати, що історіографію питання можна поділити на дві частини: історіографію радянського періоду та сучасну історіографію. Треба зазначити що інформація, яка міститься у літературі радянського періоду радикально відрізняється від сучасної.

В усій літературі дослідження зводиться до єдиного висновку що режим санації привів до погіршення в економічному і політичному житті країни.

Жан-Батист Дюрозель у розділі «Польська криза і оголошення війни» зазначає, що можливо до початку війни привело економічне становище Польщі.

1. Ю. Пілсудський – ініціатор введення у Польщі режиму «санації»

«Юзеф Пілсудський назавжди увійде в історію Польщі як великий державний і політичний діяч, який зумів приборкати у своїй країні усі страхіття комуністичного режиму завдяки тому, що ввів у країні режим «санації»» – писав про нього В’ячеслав Чорновіл./1,26–27/

Дійсно, Юзеф Пілсудський ввійшов в історію як жорсткий, безкомпромісний державний діяч. Народився Ю. Пілсудський у 1867 році на Віленині (Литва) в родині незаможного міщанина польського походження. В 1885–1886 роках стає студентом медичного факультету Харківського університету, де стає активним пропагандистом революційних ідей і контактує з польськими студентами. З 1887–1892 року був заарештований за участь у студентському нелегальному гуртку і знаходиться у засланні у Західному Сибіру. Із заслання повертається до міста Вільно, де бере активну участь у створенні Польської соціалістичної партії. Він активно працює вісім років у новоствореній партії, яка захищає інтереси Польщі. Як відомо, Польща в той час була під владою трьох імперій Європи, а саме Російської, Німецької і австро-Угорської. Вже тоді Юзеф Пілсудський зрозумів, що потрібно створити такі умови, щоб за допомогою однієї з цих імперій завоювати незалежність Польщі. Проте у 1900 році Пілсудського знову було заарештовано і відправлено до в’язниці у Вільно. У 1901 році за допомогою друзів з ППС було організовано втечу з в’язниці, а у 1902 році він виїжджає до Лондону.

В цьому ж році Пілсудський отримує редакторські повноваження часопису ППС «Робітник» у Лондоні./2, 56/ Він очолював газету до 1906 року, коли товариші по партії довірили йому лідерство в ППС-франкції. У 1908 році Пілсудський виступив з ініціативою створення «Союзу активної боротьби», діяльність якого була направлена проти Російської імперії.

Починаючи з 1910 року Ю. Пілсудський починає активну практичну діяльність серед поляків Австро-Угорської імперії. Він був упевнений в тому, що перемога в майбутній війні Центральних держав приведе якщо не до незалежності Польщі, то до перетворення монархії Габсбургів на триалістичну державу, де Галичина та приєднане Царство Польське дістануть статусу автономії, аналогічно угорському. Вважаючи, що буде утворена триалістична держава. Тому, сподіваючись на це, Ю. Пілсудський та його прихильники ще напередодні Першої світової війни приступили до утворення воєнізованих формувань.

У серпні 1912 року партії, які стояли на платформі збройної боротьби з царизмом створили Військовий фонд, а в листопаді виникла очолювана Ю. Пілсудським Тимчасова комісія об’єднаних партій. У 1912–1914 роках він стає військовим комендантом Тимчасової комісії об’єднаних партій. На початку війни склалися сприятливі умови для реалізації амбіційних планів Ю. Пілсудського, а саме: у липні 1914 року він разом з Сік орським розпочали мобілізацію польських стрільців для визволення з-під гніту Росії Царства Польського. Але ця ідея не зустріла щирої підтримки поляків російської імперії, а більш того, поляки Царства Польського вороже ставилися до легіонерів Пілсудського.

Тому, Ю. Пілсудський, спираючись на бойовиків ППС – фракція створює у вересні 191114 року підпільну Польську військову організацію (ПВО), яку очолив Є. Риз-Смігла./3,18/

У 1916–1917 роках Ю. Пілсудський став членом Тимчасової державної ради (ТДР), яка займалась створенням на окупованих німцями і австрійцями землях Королівства Польського «польський вермахт», який очолив у червні 1917 року 9 тис. бійців.

Але 1917 рік став роком Російської революції і це призвело до розпаду ТДР, тому що поляки відмовлялись від співпраці з німцями. 30 серпня ТДР припинила своє існування, а Ю. Пілсудський разом з К. Сосновським були ізольовані в Магдебурзьку в’язницю./3,18/

В той час, коли Пілсудський знаходився в ізоляції, відбулися великі події для Польщі. 29 серпня 1918 року уряд Радянської Росії зробив крок на шляху до незалежності Польщі – було прийнято декрет «про відмову від усіх договорів і актів, укладених царською Росією щодо поділів Польщі».

7 листопада 1918 року в Любліні було проголошено Польську народну республіку, а вже 11 листопада Регентська влада передала Ю. Пілсудському владу над Польщею.

Починаючи з 11 листопада 1918 року і до 1922 року Пілсудський виступає як Тимчасовий начальник держави, а також очолює посаду Верховного головнокомандуючого польських військ. В 1919–1920 роках Ю. Пілсудському довелося вести активну зовнішню політику, а саме: проти Радянської Росії і УНР, відстоювати інтереси Польщі на Паризькій мирній конференції.

Завдяки твердій позиції Пілсудського, його представники у Парижі зуміли добитися повернення кордонів Польщі до рівня 1772 року на 80%. До Польщі, згідно з Версальською угодою, відходили Велика Польща, Східне Примор» є та 30% Сілезії. Але Східні кордони не було визначено чітко і тому з 1919 року починаються збройні конфлікти між більшовиками і поляками на сході. Пілсудський активно виступав за війну проти більшовиків.

Ленін у лютому 1922 року запропонував Пілсудському підписати мирний договір на основі визнання кордоном лінії, на якій стоять польські війська, а «вони стоять значно далі, ніж мешкає польське населення»/5, 37/

Пілсудському ця ідея не сподобалася і вже на березень 1920 року польські війська змогли значного просунутись вперед на схід і зайняли Бобруйськ, Мінськ, Борисів, українські міста Олеськ, Шепетівку.

Пілсудський мріяв про утворення під егідою Польщі створити федерацію східноєвропейських народів. Але спроба об'єднатися з Фінляндією, Прибалтикою в січні 1920 року успіху не мала. Тоді Пілсудський підписав 21 квітня угоду з Директорією на чолі з С. Петлюрою. Польща визнавала кордони України до 1772 року, а уряд Директорії погодився на приєднання до Польщі Східної Галичини, західної Волині та частини Полісся. А 18 квітня польські і українські війська (18 тисяч) почали війну проти Радянської Росії. Внаслідок цієї війни Ю.Пілсудський за Ризьким мирним договором отримав Західну Україну і Західну Білорусію. Це сталося 18 березня 1921 року.

Таким чином, Ю.Пілсудський зробив великий внесок у зовнішній політиці для Польщі.

Після загострення політичної кризи 12 грудня 1922 року Ю. Пілсудський передав владу, обраному сеймом, президенту І. Нарутовичу.