Навигация
Грудня 1922 року до 1925 року Пілсудський відходить від політичної діяльності для того, щоб знову стати на чолі держави в 1926 році
19117
знаков
0
таблиц
0
изображений
3 грудня 1922 року до 1925 року Пілсудський відходить від політичної діяльності для того, щоб знову стати на чолі держави в 1926 році.
Отже, ми бачимо, яку велику роль мав Ю.Пілсудський в створенні Польської держави. Він показав себе як справжній діяч: політик і дипломат. І тому не дивно, що саме йому доведеться стати ініціатором введення режиму санації.
2. Перший етап «санації», як наслідок кризи парламентаризму
Політичному ладу Польщі, особливо після виборів 1922 року, була притаманна надзвичайна політична роздробленість. Це явище природно негативно впливало на функціонування всього державного апарату. Відсутність у сеймі постійної більшості ускладнювала розробку єдиних принципів державної політики. Законодавча політика Польщі базувалась на прийнятті компромісних рішень, які являли собою результат взаємних поступок.
Політична роздробленість сейму перешкоджала формуванню урядів. Створити ж сталу коаліцію партій не вдавалось. Вісім урядів були позапарламентськими кабінетами, що складалися з фахівців, які не належали до жодного з угрупувань сейму. Формування урядів та їхня діяльність зазнавали впливу різних лобістських угрупувань, як от союзу «Левіафан», клерикалів, позитивістів тощо.
Надані громадянам конституцією політичні права і свободи не реалізовувалися. Законодавчі обмеження, а також державна політика спрямувалися проти певних політичних сил і національних меншин. Створювалися перепони для розвитку освіти, друку, культури білоруського і українського населення. Функціональні недоліки парламентського ладу в Польщі значною мірою зумовлювалися її досить відсталою економічною структурою і низьким рівнем політичної культури суспільства, яке здобуло незалежність після довгої тиранії інших імперій.
Політична криза супроводжувалася кризою в армії, пішла у відставку значна група провідних компетентних генералів, у тому числі Ю. Галлер, Т. Развадовський та інші військові чини. В лютому 1926 року уряд залишив один із лідерів ППС Є. Морачевський, а у квітні інші соціалісти. 5 травня уряд Скшинського у повному складі подав у відставку. Фракція соціалістів у сеймі офіційно запросила Ю. Пілсудського очолити уряд. Спочатку він відмовився, але згодом, як він згодом зізнається, зрозумів, що потрібний державі, як тоді, в листопаді 1918 року./8,161/
Але очолити уряд Пілсудському відразу не вдалося. 10 травня В. Вітос сформував свій уряд, який за складом нагадував очолюваний ним уряд в 1923 році – уряд «Хієна»-Пяст», глибока занепокоєність охопила широкі верстви польського суспільства, що небезпідставно побоювалися подальшого погіршення свого становища. Фракції ППС, Селянська партія та «Група праці» виступили із спеціальною заявою про реакційний характер новоствореного уряду Польщі.
Ввечері 11 травня в столиці відбулися антиурядові виступи офіцерів, до Варшави почали стягуватися вірні Ю. Пілсудського військові частини. Керівництво ППС опублікувало відозву, в якій закликало до усунення від влади уряд «фашистсько-монархо-спекулянтської реакції». Воно намагалося представити Ю. Пілсудського як єдиного захисника демократії, що справедливо вимагав загального оздоровлення – «санації». Компартія Польщі, як це не дивно, зайняла різко антиурядову позицію і фактично підтримала дії Ю. Пілсудського.
12 травня 1926 року розпочалися збройні сутички між військовими. Після перших успіхів «пілсудчиків» в ході вуличних боїв, що відбулися 13 травня, урядові війська почали тіснити заколотників. Однак страйк залізничників перешкодив пересуванню урядових військ до Варшави.
Загальний страйк залізничників перешкодив перекиненню військ, у самій столиці відбувався страйк, будування барикад, формування загонів опору рішуче змінили обстановку. Продовженню бойових дій загрожувало перетворення боротьби на справжню громадянську війну.
14 травня 1926 року уряд прийняв рішення про відставку, а президент С. Войцехівський передав свої функції маршалу сейму М. Ратаю, який за рекомендацією Ю. Пілсудського призначив головою нового кабінету К., бар теля – лідера «Групи праці». Цікаво, що сам Ю. Пілсудський став тільки військовим міністром, але це означало фактичне його лідерство в країні.
В радянській історіографії режим санації характеризували:» Санація – назва фашистського режиму, що існував в Польщі з 1926 до 1939 року. Походить від демагогічного заклику «санації» (оздоровлення) політичного і економічного життя країни, проголошеною фашистською клікою Ю. Пілсудського. насправді ж режим «санації» режим санації був спрямований на підтримку капіталістичного сільського господарства, утворення нового внутрішнього ринку для польської промисловості, перекладання тягаря, пов’язаного з частковою стабілізацією капіталізму, на плечі трудящих мас». Як бачимо радянські історики досить критично оцінювали режим санації.
На об’єднаному засіданні сейму та сенату 31 травня 1926 року Ю. Пілсудського (від ППС) в першому турі було більшістю голосів обрано президентом Польщі. Легімітизувавши тим самим переворот, він, щоб зберегти не обмеженому конституційними нормами свободу своїх подальших дій, відмовився обійняти посаду голови держави. Президентом 1 червня було обрано прихильника й друга Ю. Пілсудського професора Львівського політичного інституту І. Мосцицького (1876–1939), який обіймав цю посаду до 30 вересня 1939 року.
Ми бачимо, що він робив не як фашисти в Італії і Німеччині, які намагалися зосередити всю владу в одних руках.
Президентові, за поправкою до конституції від 2 серпня 1926 року, було надано право видавати накази, що мали силу закону. Це право він міг використовувати в проміжок між сесіями законодавчих палат у випадку невідкладної необхідності або під час роботи цих палат на підстав передбачених законом повноважень.
Травневий переворот спричинив зміни не стільки в самій моделі політичного устрою, скільки значно більшою мірою, в її функціонуванні. Виконавча влада в період «санації» завжди знаходила засоби, щоб, нехтуючи основними нормами парламентської демократії, нейтралізувати вплив парламентських партій.
Розпустивши сейм і сенат на канікули й спираючись на нові повноваження, уряд 5 серпня 1926 року підвищує оклади офіцерському корпусу, а 6 серпня президентським декретом була запроваджена посада генерального інспектора збройних сил, який не підкорявся ні урядові, ні сенатові.
27 серпня 1926 року Ю. Пілсудський посів і довічно обіймав цю, фактично диктаторську посаду, як і посаду військового міністра. 2 жовтня цього ж року він став очолювати новий уряд, до складу якого залучив деяких близьких йому діячів різних політичних партій та ряд вищих офіцерів генерального штабу. Військові з близького оточення Ю. Пілсудського («група полковників») призначалися на найважливіші державні посади.
На урочистих зборах в Несвіжі 25 жовтня 1926 року в присутності 400 польських аристократів і членів свого уряду, Ю. Пілсудський зачитав основні свої принципи у зовнішній і внутрішній політиці. Основною метою його зовнішньої політики було створення Великої Польщі – «від Балтійського до Чорного морів» Зміцненню його політики сприяло пожвавлення економіки. Протягом 1926–1929 років майже втричі збільшився експорт вугілля, різко зросли транспортні перевезення, нові замовлення отримали машинобудівні та інші галузі промисловості, в 1,5 рази зменшилося безробіття, зміцнився курс злотого, в 1926 році було зібрано прекрасний врожай зерна. Пожвавленню економіки сприяли інвестиції в польську промисловість англійських, американських та німецьких капіталів і надання стабілізаційних позик в 1927 році.
Саме ці зміни в економіці на певний період стабілізували внутрішньополітичне становище в країні. Вони давали народу підстави для надій на поліпшення життя. Ці сподівання в цілому поділяли і члени соціалістичної, селянських та буржуазних партій. Послідовним супротивником режиму виступала компартія Польщі. Гострі соціальні та національні суперечності, неможливість опертись на якусь сильну політичну партію зумовили прагнення «санаційного» керівництва до збереження інституту представницьких органів, який відкривав певний простір для різноманітних політичних маневрів фактично авторитарного режиму.
Хоча «санаційна» влада завжди виявляла підкреслену зневагу до сейму та сенату, існування цих державних структур живило певні ілюзії, буцімто саме вони обмежують свавілля «санації». Порівняно сприятлива економічна кон'юнктура, яку лідери «санації» видавали за результат своїх земель, збігалася з черговими парламентськими виборами, призначеними не березень 1928 року. Після державного перевороту християнські демократи і ендеми, а також стали в опозицію до режиму «санації». У листопаді 1926 року ППС також переходить в опозицію, але до більш конструктивної.
Перед виборами 1928 року «пілсудчики» об’єдналися в Безпартійний блок (ББ), який очолив полковник В. Славен. У питаннях державного устрою ББ виступав за обмеження прав парламенту й посилення позицій уряду. Але на практиці ББ були залежним від «групи полковників».
Підсумки виборів принесли прихильникам Ю. Пілсудського 125 місць із 444, і ББ став найчисельнішою групою в сеймі, але не мав більшості.
Для Ю. Пілсудського вибори стали власною поразкою, посилаючись на погіршення здоров'я склав з себе повноваження – 27 червня 1928 року, голови уряду й передав їх К. Бартелю
Отже, перший етап «санації» був відносно стабільним для Польщі, особливо у економічній сфері. З уходом Ю. Пілсудського закінчилася ціла епоха для Польщі.
Список літератури
1. Чорновіл В. Комунізм потрібно судити // Прапор. – 1996.– №7.-С. 26–27.
2. Яровий В. Історія західних і південних словян у ХХ столітті.-К., 1996.
3. Штарський Ю., Ю. Пілсудський. Факти і міфи // Український історичний журнал. – 1992.– №4–5.
4. Кисельов А., Щагин Е. Новейшая история Отечества. - В 2 т.-М., 1998.
5. Манусевич А. Трудный путь к Рижскому договору 1921 г. // Новая и новейшая история. – 1990.– №1.
6. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ століття. - К., 2000
7. Всемирная история. - В 12 т. - Т.9. - М., 1969.
8. История южных и западных славян. - М., 1979.
9. Радянська енциклопедія історії України.-В 4-х т. - Т.4. - К., 1968.
10. Наленч Д., Наленч Т.Ю. Пілсудський. Легенди і міфи.-М., 1990.
Похожие работы
... елементарних громадянських прав і політичних свобод, свавілля властей спричиняли спалахи народного протесту. У 1958 розпочалася реформа середньої школи. Строк навчання збільшився з 10 до 11 років. Починаючи з 9 классу учні 2 дні на тиждень мали опановувати виробничі спеціальності безпосередньо на фабриках і заводах. У тіж роки почалося цькування і переслідування творчої ентелігенції. Передбачалося ...
... брутальність з хитанням, нерішучу однак, неминучу кровну помсту Пілсудського партіям, законодавчій владі та конституції протягом наступних років.[20,36] Ці суперечності сприйняття Пілсудським власної ролі у політичному житті Польщі швидко перекрилися в перебій привласнення ним влади. Він розпочав дев'ять років гегемонії: скасуванням президентства, потім позбавив підтримки та ускладнив існування ...
Українське питання в політиціпольського еміграційного уряду та підпілля в роки Другої Світової війни
... уряду в роки Другої світової війни. // Військово-науковий вісник. - Львів: ЛВІ, 2004. - Вип. 6. - С. 310-322. 221. Шишкін І. Українське питання в політиці польського еміграційного уряду на початковому етапі Другої світової війни (1939-1941 рр.) // Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету Волинського державного університету ім. Лесі Українки. - Луцьк: ...
... ї моделі економіки і способів її побудови; на визначенні пріоритетних цінностей та економічного порядку, який повинен забезпечувати реалізацію цієї моделі. Тому розроблення філософії взаємодії держави і ринку передбачає дослідження багатогранності цього процесу, урахування впливу інституційного середовища на конкретну модель економіки. Без визначення цілей, цінностей у суспільстві неможливо ...
0 комментариев