Навигация
Релігійно-ідеологічний фактор в підготовці англійської революції
33670
знаков
0
таблиц
0
изображений
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Історичний факультет
Реферат на тему :
«Релігійно-ідеологічний фактор в підготовці англійської революції»
Виконав :
студент 3 курсу, 3 групи
Лисун Іван
Київ 2010
Зміст
Вступ
1. Виникнення і ідеологічні засади пуританства. Розпад на дві течії: пресвітеріан і індепендентів і різниця в програмних положеннях цих течій
2. Левеллери. Розвиток, суспільно-ідеологічні положення
3. Диггери – найпоміркованіша течія. Розвиток і причини їхнього краху
4. Квакери. Організація і діяльність
Висновок
Вступ
Однією з найважливіших особливостей Англійської революції середини XVII століття була своєрідність ідеологічної драпіровки її соціально-класових і політичних цілей. Це була єдина революція європейського масштабу, в якій роль бойової теорії повсталих грала ідеологія Реформації у формі кальвінізму на англійському грунті, - пуританізм.
Одні бачили в ньому дорогу до свободи і демократії, інші - дорогу до насильства і тиранії. Одні підкреслювали консерватизм економічного учення пуританізму, значення його середньовічного коріння, інші бачили в нім одну з передумов розвитку капіталізму в Англії і подальшого зростання її колоніальної імперії. Одні підкреслювали значення пуританізму для розвитку природознавства, інші вважали, що пуританізм тут ні при чому, що природознавство мало не релігійні, а світські витоки, що ведуть до розвитку капіталістичних стосунків, і кінець кінцем вказували на зв'язок його з італійським Ренесансом. Одні бачили в пуританізмі джерело вільнодумства, інші підкреслювали в нім фанатизм і релігійну нетерпимість. Пуританізм веде свій початок з 90-х років XVI століття. У його передреволюційній історії слід розрізняти два етапи:
1) доктринальний (в перевазі - опозиція королівської, англіканської церкви, обумовлена незавершеністю Реформації в цій країні) і 2) політичний - злиття релігійного нонконформізму з політичною опозицією абсолютизму Стюартів. Якщо перший з вказаних етапів дав про себе знати ще в правління Єлизавети I, то передумови переростання першого в другий були закладені в самому факті складання в країні революційної ситуації. Сама неминучість настання політичної фази пуританізму витікала з переплетення церковного устрою і механізму політичного владарювання, настільки тісного, що падіння одного неминуче спричиняв за собою крах другого. І справа полягала не лише в тому, що з часу Реформації носій англійської корони був одночасно главою англіканської церкви, по волі якого заміщалися вакансії ієрархів церкви - архієпископів і єпископів - і тлумачилися, в кінцевій інстанції, догмати віровчення, але і в тому, що церква перетворилася з цих пір в інститут, найбезпосереднішим чином поставлений на службу інтересам двору.
Королівська адміністрація диктувала зміст недільних проповідей, що виголошувалися у всіх церквах країни. Церковні суди, що знаходилися під керівництвом єпископів, залучали прихожан до відповіді не лише за несплату церковної десятини, але і за невідвідування недільної служби, за єресь, за «розбещеність» і тому подібне. В цілому не було такої сторони життя прихожанина, яке не знаходилося б під пильним наглядом приходського священика. Цензура друкарського слова, що здійснювалася церквою, вишукувала не лише єресь, але і політичну крамолу. Нарешті, що функціонувала під керівництвом архієпископа так звана Висока комісія була по суті таким же знаряддям королівської прерогативи, як і сумно знаменита Зоряна палата. У результаті не буде перебільшенням сказати, що англіканська церква була однією з ланок, причому найефективнішою, бюрократичної системи абсолютизму в цій країні. У міру переростання останньої в систему суто реакційну тільки що відмічена функція церкви ставала одним з чинників процесу формування опозиції двору.
Всі ці перетворення і процеси, що сягають початком правління Єлизавети І, викликали зародження і розвиток в країні маси різних рухів, які різними методами протистояли абсолютизму і застарілим порядкам. Серед найпоширеніших були пуританство, що згодом розпадеться на дві течії: пресвітеріанство, більш помірковані і індепендентів, радикально налаштованих; левеллери, що набули широкого поширення в армії, а також диггери, найбільш помірковані.
1. Виникнення і ідеологічні засади пуританства. Розпад на дві течії: пресвітеріан і індепендентів і різниця в програмних положеннях цих течій
Опозиція проти абсолютизму прийняла в Англії в кінці правління Тюдорів релігійну форму. В країні почав розвиватись широкомасштабний, релігіозно-суспільний рух, відомий під назвою пуританства (від латинського слова purus - чистий; точніше від англійської його форми pure). Під ім'ям пуритан в Англії ще з 60-х років XVI ст. були відомі протестанти, що не задовольнялися тією незавершеною, половинчастою реформою, яка була проведена в Англії в середині цього століття (збереження епископата в сталій після реформи державної англіканської церкви і значною частини церковного землеволодіння у вигляді єпископських земель, збереження у культі і віровченні багаточисельних елементів католицизму, зокрема пишної обрядовості, і т. д.). Пуритани вважали єпископальну англіканську церкву напівпапською, такою, що зупинилася на півдорозі між протестантством і католицтвом. З іншого боку, пуритани критикували залежність англіканської церкви від уряду що призначав, зміщував і контролював єпископів, що перетворилися по суті в справжніх королівських чиновників. Пуританство було не лише церковним рухом, що виступав з вимогою перевлаштування церковної організації в інтересах буржуазного розвитку країни. Воно означало собою також і нову релігійну ідеологію, пройняту рисами буржуазного світогляду тієї епохи, якій відповідали і певні політичні уподобання. Виходячи з ідей кальвінізму, англійські пуритани відкидали старий феодальний лад з його моральною «зіпсованістю», «розбещеністю», «лінощами» і «марнотратством» і протиставляли йому новий ідеал життя, коли основными моральними якостями вважалися в першу чергу стриманість, тверезість, ощадливість.
Пуританські погляди на життя прекрасно відобразив сучасник англійській революції, відомий англійський поет Джон Мільтон, який в одному зі своїх ранніх творів писав: «Обманщик, не ссылайся напрасно на невинную природу, будто ее дети должны расточать ее избытки. Она (природа) бережливо дает из своих сокровищ лишь добродетельному, который следует ее закону трезвости и священному правилу строгой умеренности»[1]. Пуритани рішуче засуджували всякі розваги, вважали «гріховними» розкішні вбрання і убори, яскраві костюми, веселі свята полювання, театр, музику і т. д. Пуритани повставали проти великого числа церковних свят; в неділю ж, забороняючи «галасливі розваги», вони рекомендували проводити час за читанням біблії.
Пуританство не було релігією більшості населення. Велика частина населення Англії навіть під час революції залишалася вірною англіканській церкві (а на заході і півночі тоді немало було і католиків), але пуритани найбільш яскраво виражали ідеологію зростаючого капіталізму. Пуритани проповідували нову мораль і створювали нові релігійно-політичні форми організації які допомагали буржуазії і новому дворянству об'єднуватися і вести боротьбу проти абсолютизму.
Пресвітеріани.
З питань про форми нового церковного улаштування пуританство розкололося ще в XVI ст. на ряд течій. Найбільш багата частина пуритан - представники великої буржуазії і найбільш заможної частини нового дворянства - прагнула надати новій церкві строгий устрій кальвінізму.
Ця частина пуритан ще з 70-x років XVI ст. отримала назву «пресвітеріан». Вони були прихильниками такої церковної організації у якій головну роль грали пресвітери - старійшини, - особливі виборні особи від народу, що керували разом з пасторами «міністрами» справами кальвініської церковної общини. Пресвітеріанський церковний устрій, при якому через пресвітерів вирішальний вплив на справи общин надають її самі впливові члени, мало на увазі незалежність церкви від державної влади, періодичні скликання – синоди, відміну обрядів,що залишилися в англіканстві від католицтва, і в той же час певна одноманітність нового церковного культу.
Із самого початку пресвітеріанство виявило негативне відношення не лише до державної дворянсько-аристократичної англіканській церкві, але і до інших пуританських сект радикальнішого і демократичного напряму. Ці крайні пуританські секти, зі своєю сторони, різко критикували пресвітеріан, що замінювали, на їх думку один авторитет, авторитет єпископа, іншим примусовим авторитетом - пресвітерів і синоду.
Індепенденти.
Другий значний напрям в пуританстві що оформилося дещо пізніше першого - у 80 - 90-х роках XVIст., носило різні назви: «брауністів» (за ім’ям одного із засновників" - Роберта Брауна), «конгрегаціоністів» (конгрегація - в даному випадку церковна община, якій надавали особливе значення радикально налаштовані пуритани) або «індепендентів», тобто незалежних, оскільки вони проголошували повну автономію і незалежність кожної церковної общини як від державної влади, так і від загальної церковної влади.
У той же час індепенденти рішуче висловлювалися за максимально «вільні» форми самого богослужіння, вважаючи таким, що перечить священному писанню складання яких-небудь обов'язкових молитов, гімнів або обрядів; вони надавали кожному учасникові релігійних зборів право «вільно проповідувать» чи навіть вільно «пророкувати» на основі власного розуміння писання[2].
В протилежність пресвітеріанскій централізованію церкві індепенденти ділилися на безліч дрібних сект і в організаційному відношенні були взагалі роздрібленими. До індепендентів належали середня і дрібна міська буржуазия, частина нового дворянства – джентрі – частина селян, переважно східних графств, де довго зберігалися традиції лоллардизму. Міські плебейські елементи частково теж входили в найбільш крайні індепендентські секти.
Таким чином, індепенденти були і в релігійному і у соціальному відношенні вельми складна течія, що охоплювала цілий ряд найрізноманітніших сект, загалом радикальніших, ніж пресвітеріанські, але такі, що у свою чергу сильно розрізнялися між собою по своєму соціальному характеру, по соціальному сенсу своїх релігійних вимог. Радикально - демократичне крило индепендентов близьке широким народним масам міста і села, що відображало в якійсь мірі сподівання цих народних мас, було пов'язано з реформістськими ученнями, висунутими на континенті Європи.
Починаючи з 80-90-х років XVI ст. на пуритан хлинули багаточисленні урядові репресії. Особливо піддалися переслідуванням найбільш радикальні індепендентські секти. Багато индепенденты аби уникнути переслідувань, переселялися до Нідерландів, де вступали в зв'язок з континентальними (голландськими і німецькими) сектантами зокрема з меннонітами, наступниками анабаптистов. Частина цих емігрантів, радикально налагоджених пуритан, поверталася потім до Англії і посилено пропагувала тут свої радикальні церковні погляди. Багато пуритан-індепендентів, а частково і пресвітеріан, переселялося за океан, до Америки, де на початку XVII ст. вони почали заселяти на східному побережжі Північної Америки на території так званої Нової Англії. Не дивлячись на переслідування і гоніння, що продовжувалися і навіть посилилися в перші десятиліття XVII ст., пуританство продовжувало посилюватися. Збільшувалися чисельно як права - пресвітеріанська, так і ліва – індепендентська - течія пуританства. Навіть багато з тих, що належали офіційно до англіканської церкви співчували пуританам і вимагали проведення реформ державної церкви в помірно-пуританському дусі. Пресвітеріани і індепенденти видали немало палких публіцистів, авторів сотень релігійно-політичних памфлетів, у яких у формі релігійних висловів, міркувань, напучень і проповідей засуджувалася «зіпсована», «напівпапська» державна англіканська церква, а за одно з нею і королівську владу. Піддававшись репресіям з боку офіційної церкви і державної влади, фанатики-сектанти вважали себе мучениками «за праву справу» за «свободу народу». У самому парламенті найбільш опозиційно налаштовані оратори зазвичай виступали з промовами, запозичуючи аргументи, цитати і образи з найбільш поширених творів пуританської літератури.
Похожие работы
... зовнішніми обставинами своєрідної соціальної капсулізації. Висновки Розв`язуючи поставлені в дипломній роботі завдання щодо з’ясування питання про особливості пристосування протестантських громад до українських умов в період незалежності України були зроблені такі висновки, які виносяться на захист: Радикальні політичні зміни в колишньому СРСР, утворення нової держави України дали змогу ...
... до "внутрішнього життя", що розкривається як "здатність до товариськості, психологічного розуміння чужого душевного життя... здатність до інтроспекції і споглядальної настроєності" (Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук. Мюнхен, Львів, 1995, С. 155). Антеїзм, екзистенційність та кордоцентризм - характерні риси, якими визначається специфічність, унікальність української світоглядно-фі ...
... . – 158 с. 331. Эрн В.Ф. Г.С.Сковорода: Жизнь и ученье. – М.: «Товаричество тип. Мамонтова», 1913. – 242 с. 332. Эрн В.Ф. Сочинения. – М.: Правда, 1991. – 576 с. 333. Юркевич П. Философские произведения. – М.: Правда, 1990. – 670 с. 334. Ярема Я. Українська духовність в її історично – культурних виявах. – Львів, 1937. 335. Ярмусь С. Духовність ...
... підтримку під час мирних переговорів з Портою (Чорногорія ще знаходилися з нею в стані війни) в обмін на відмову Черногорії від допомоги повстанцям.[47] 3.3 Особливості відношення Німеччини, Англії та Франції до визвольного руху в Боснії та Герцеговині Позиція Німеччини у Східній кризі була досить складною. З одного боку, канцлер Німеччини Бісмарк підштовхував Росію до війни з Туреччиною в ...
0 комментариев