Навигация
Левеллери. Розвиток, суспільно-ідеологічні положення
33670
знаков
0
таблиц
0
изображений
2. Левеллери. Розвиток, суспільно-ідеологічні положення
Головними ідеологами левеллеров були Джон Лілберн, Річард Овертон, Уїльям Уолвін, Томас Прінс. Саме у їх працях були закладені основні вимоги і цілі партії. Ключовим документом, на який постійно посилалися в своїх памфлетах Лілберн, Овертон, Уолвін і Прінс, була «Велика хартія вольностей». Вони вважали вимоги, що висувалися ними, відновленням свобод, загублених під час нормандського завоювання[3].
Ще в 1645 році в своєму памфлеті «Захист природного права Англії»[4] Лільберн різко критикував палату лордів, формулюючи положення про народний суверенітет. Лільберн писав: «Вища влада - в народі». Від народу отримав свою владу парламент, але народ не поступався йому верховною владою, тобто влада парламенту має бути обмеженою. Парламент «повинен робити не те, що йому хочеться, а те, що корисно для блага народу і не йде на шкоду народові». При цьому Лільберн не допускав думки про одночасне існування палати общин і палати лордів. Лорди не були вибрані, а значить вони не заручилися довірою народу, їх влада є тиранічною, одже їх влада має бути знищена разом з владою короля[5].
Лільберн виступав також проти привілеїв і феодальних титулів, за свободу релігійних переконань, недоторканості особи і майна, свободу друку і так далі Всі ці вимоги були направлені на знищення феодальних засад, що все ще панували в Англії. У 1646 році за свої рішучі виступи Лілберн був засуджений палатою лордів до тюремного ув’язнення і величезного штрафу. Випущений Лілберн був лише в 1648 році.
Річард Овертон і Уїльям Уолвін також активно виступали в захист ідей народного суверенітету, критикували пресвітеріан і здійснювані ними релігійні переслідування, виражаючи в цілому ідеї аналогічні Лілберну. Вони виступали також за права особи, в першу чергу право власності .
Спочатку Лілберн, Овертон, Уолвін, Прінс і їх однодумці діяли розрізнено, але до 1646-1647 року левеллери відокремилися від індепендентів і стали самостійним політичним угрупуванням.
У липні 1646 року до парламенту була представлена «Ремонстрація багатьох тисяч громадян»[6], складена, ймовірно, Овертоном і Уолвіном. Вже в ній висуваються вимоги знищення влади короля і палати лордів, верховенства відповідальної перед народом палати общин, введення широкого вибіркового права і захисту природних прав людини.
Першим документом, написаним від імені левеллеров, стала петиція від 15 березня 1647 року, адресована «Верховній владі нації», яка була направлена в палату общин. У цьому документі левеллери говорять про те, що «жоден уряд не може бути більш законним, ніж парламентський» і що, хоча парламентом зроблено багато корисних перетворень у сфері боротьби з феодальними засадами, країна все ще знаходиться в пригноблюваному положенні. Про це, зокрема, свідчить факт збереження палати лордів.
У цій петиції, крім того, були виражені економічні претензії. Левеллери вимагали відміни патентів і монополій, що утрудняють розвиток економіки. Автори петиції вимагали також відміни десятини, яка все ще стягувалася у той час. У петиції міститься пропозиція створити закони про допомогу жебракам, яких в ті часи ставало все більше і більше в результаті обгороджувань.
У памфлеті «Крик Іони», датованим тим же роком, Лільберн виступав вже проти політики палати общин. Він писав, що народ повинен чинити опір будь-якій тиранічній владі - будь то влада короля або парламенту. А в справі знищення зрадників головну роль повинна зіграти армія.
У армії до індепендентів і левеллерів відносилися з повагою. І якщо індепенденти спиралися, в основному, на офіцерський склад, то левеллери мали велику кількість прибічників серед солдатів, а також серед частини офіцерства. Левеллерськими лідерами в армії були полковник Томас Рейнсборо (від офіцерства) і Едуард Сексбі (представник солдатів).
У 1647 році в армії виникли «Поради солдатських агітаторів». Серед агітаторів було немало левеллерів. Агітатори украй активно сприяли поширенню ідей левеллерів в армії. В цей час парламент, побоюючись опозиційних настроїв в армії, приймає рішення, згідно якому велика її частина повинна відправитися до Ірландії. Проте агітатори Сексбі, Аллен і Шеферд вручають командуванню армії петицію, в якій заявляють, що армія відмовляється вирушати до Ірландії, і не має наміру підкорятися таким пресвітеріанам. Парламент же заборонив солдатські петиції. Мало того, стривожені активністю левеллерів пресвітеріани прийняли рішення про розпуск армії. Проте солдати, що знаходилися під впливом радикально налаштованих агітаторів, оголосили про відмову виконувати наказ парламенту. Індепендентське керівництво армії (Ферфакс, Кромвель, Айртон та інші), що виступало проти пресвітеріан і не дуже задоволене поглядами левеллерів, вимушене було повідомити про це парламенту, підтримавши армію.
Дії агітаторів активно підтримувалися левеллерами. Овертон заявляє в памфлеті «Нововинайдений прийом» , що план розпуску армії - справа «купки обманщиків, зрадників і брехунів». Левеллери вважали відмову армії про розпуск дуже важливим кроком в справі звільнення народу від гніту і чекали від армії рішучих дій.
Похожие работы
... зовнішніми обставинами своєрідної соціальної капсулізації. Висновки Розв`язуючи поставлені в дипломній роботі завдання щодо з’ясування питання про особливості пристосування протестантських громад до українських умов в період незалежності України були зроблені такі висновки, які виносяться на захист: Радикальні політичні зміни в колишньому СРСР, утворення нової держави України дали змогу ...
... до "внутрішнього життя", що розкривається як "здатність до товариськості, психологічного розуміння чужого душевного життя... здатність до інтроспекції і споглядальної настроєності" (Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук. Мюнхен, Львів, 1995, С. 155). Антеїзм, екзистенційність та кордоцентризм - характерні риси, якими визначається специфічність, унікальність української світоглядно-фі ...
... . – 158 с. 331. Эрн В.Ф. Г.С.Сковорода: Жизнь и ученье. – М.: «Товаричество тип. Мамонтова», 1913. – 242 с. 332. Эрн В.Ф. Сочинения. – М.: Правда, 1991. – 576 с. 333. Юркевич П. Философские произведения. – М.: Правда, 1990. – 670 с. 334. Ярема Я. Українська духовність в її історично – культурних виявах. – Львів, 1937. 335. Ярмусь С. Духовність ...
... підтримку під час мирних переговорів з Портою (Чорногорія ще знаходилися з нею в стані війни) в обмін на відмову Черногорії від допомоги повстанцям.[47] 3.3 Особливості відношення Німеччини, Англії та Франції до визвольного руху в Боснії та Герцеговині Позиція Німеччини у Східній кризі була досить складною. З одного боку, канцлер Німеччини Бісмарк підштовхував Росію до війни з Туреччиною в ...
0 комментариев