2. Росія в другій половині XIX ст. – період становлення капіталізму.

Наступником Миколи І став старший син Олек­сандр II (1855—1881), який увійшов в російську істо­рію як цар-визволитель.

Поразка Російської імперії у Кримській війні (1853— 1856), національно-визвольний рух поневолених народів змусили Олександра II провести реформи. У кожній гу­бернії створювалися проекти реформ, які потім мала оп­рацювати комісія у Санкт-Петербурзі.

Основними реформами Олександра II були: аграрна (скасовувалося кріпосне право), земська (запроваджува­лися виборні органи місцевого самоврядування), судо­ва (нова система судочинства на засадах виборності суд­дів, інституту присяжних, відкритості), освітянська (єдина система початкової освіти та система закладів се­редньої освіти), військова (заміна рекрутської армії ар­мією, сформованою на основі загальної військової повин­ності), міського самоврядування (створення виборних органів самоврядування у містах).

Реформи створили основу для переходу від феодаль­но-станового устрою Російської імперії до буржуазно-представницького. Одним із останніх актів Олександра II було підписання проекту про введення до складу Дер­жавної ради депутатів від міст та губерній.

У 1863—1864 рр. Олександр II жорстоко придушив національно-визвольне повстання у Польщі. Щодо України він проводив агресивну шовіністичну політи­ку (Валуєвський указ 1863 р., Емський акт 1876 р.).

1881р. царя було вбито членами народницької органі­зації "Народна воля", очолюваної А. Желябовим і С. Пе-ровською.

Наступником Олександра II став його другий син Олександр НІ (1881—1894). Його внутрішню політику історики характеризують як політику контрреформ 1882—1893 рр. Він наказав стратити учасників замаху на Олександра II, призначив консерваторів на міністер­ські посади, посилив репресії проти революціонерів, об­межив права земств та міське самоврядування, заборо­нив ліберальні газети та журнали, зменшив державні асигнування на початкову освіту, заборонив прийом до гімназій дітей незабезпечених станів, у національних окраїнах заборонялося друкування, викладання та на­вчання національними мовами, переслідувалися гру­зинська православна та вірменська церкви, обмежува­лись права єврейського населення.

1894 р. на престол вступив син Олександра НІ Ми­кола II, який правив до 1917 р.

Зовнішня політика Російської імперії 60—90-х рр. характеризувалась посиленням впливу Росії в європей­ській політиці; подальшим проникненням до Середньої Азії. Так, упродовж 1858—1873 рр. внаслідок воєнної експансії Росії вдалося приєднати середньоазіатські хан­ства — Коканд, Бухару, Хіву.

У зовнішній політиці Росії цього періоду виокремлю­ють два етапи: 1856—1871 рр. та від початку 70-х рр. до укладання російсько-французького союзу 1891—1894 рр.

Перший позначається стриманою та обережною по­літикою російського уряду на Балканах, спробою подолати міжнародну ізоляцію, пошуком нових союзників, ліквідацією обмежувальних статей Паризького догово­ру, створенням Союзу трьох імператорів (Росії, Австро-Угорщини, Німеччини)1873 р.

Основними подіями другого етапу були: російсько-турецька війна 1877—1878 рр.; підписання Сан-Стефан-ського мирного договору, згідно з яким Росії поверта­лись землі Південної Бессарабії, гирло Дунаю; відхід Лрдагана, Батума, Карса, Баязета (Закавказзя); Берлін­ський конгрес (1878 р.), який значно обмежив здобут­ки Росії у російсько-турецькій війні 1877—1878 рр.; оформлення франко-російського союзу 1898 р.

Суспільно-політичні рухи в Росії після скасування кріпосного права у 1861 р. до середини 90-х рр. були бур­жуазно-демократичними за змістом, різночинськими за складом, народницькими за світоглядом учасників. Го­ловними ідеологами та теоретиками російського народ­ництва були: Михайло Бакунін (основоположник анар­хізму), Петро Лавров (ідеолог пропагандистського на­прямку), Петро Ткачов (прихильник змовницької так­тики боротьби). Народники зорганізували "ходіння в народ". Але їхня пропагандистська діяльність зазнала невдачі.

У 1879 р. народницький рух розколовся на дві течії — помірковану й радикальну. Уособленням поміркованої течі став "Чорний переділ" — народницька організація, яка займалася пропагандистською діяльністю і робила ставку на мирне вростання народників у народну масу (пізніше ця течія перетворилася на легальне народни­цтво і проіснувала до 1917 р.).

Радикальний напрям представляла в цей час ''Народ­на воля", яка робила ставку на терор. "Народна воля" тривалий час користувалася авторитетом і виявляла ре­волюційну активність (вбивство харківського губернатора князя Куропаткіна, жандармського ад'ютанта Гейкіна та ін.) Після вбивства народовольцями (керованими С. Перовською) 1 березня 1881р. царя Олександра II ца­ризм перейшов у відкритий наступ. Репресії, судові про­цеси довершили розгром народницьких терористичних організацій. Наприкінці 80-х — на початку 90-х рр. на­родництво пережило ідейну кризу і практично поступи­лося місцем новому революційному руху — марксизму.

Поширення марксизму в Росії пов'язане з діяльністю групи "Визволення праці", заснованої Георгієм Плехановим 1883 р., соціал-демократичної групи "Партія ро­сійських соціал-демократів", створеної болгарином Димитрієм Благоєвим, та "Союзу боротьби за визволен­ня робітничого класу", організатором якого був Воло­димир Ульянов.

Пореформені десятиліття знаменувались швидкими темпами економічного розвитку Росії: у 4,5 раза зрос­ла виплавка чавуну, у ЗО разів — видобуток вугілля, було прокладено 28 тис. км залізничних шляхів, розвинулися нові промислові міста — Юзівка, Орєхово-Зуєво, нові індустріальні райони — вугільно-металургійний — в Донбасі, нафтовий — в Баку, текстильний — в Іванові. Проте і після аграрної реформи 1861 р. сільське господар­ство переживало глибоку кризу, його модернізацію стри­мували пережитки феодального способу виробництва.

На початку XX ст. дедалі посилювалася супереч­ність між швидким економічним піднесенням Росії, соці­альним розвитком країни і незмінним політичним ре­жимом. Інтелігенція захоплювалась ідеями агресивно­го революціонізму, назрівав революційний вибух.


Информация о работе «Російська імперія»
Раздел: История
Количество знаков с пробелами: 19921
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
18285
0
0

... до плану Шліфена, зняти війська із Західного фронту, що допомогло французам виграти битву поблизу Марни. Завдяки цій підмозі і вдалому маневру німці отримали велику перемогу 27 серпня при Танненберзі, у Східній Прусії. Російська армія залишила там біля 100 тис. полонених, але все ж відійшла в бойовому порядку. Невдача при Танненберзі компенсувалася успішними діями проти австрійців. У вересні - ...

Скачать
62818
0
0

... властиву в повній мірі одним лите ленінцям. Ця концепція спричинила за собою в 1903 р. відоме розділення партії на меншовиків та більшовиків під час II з'їзду Російської соціал-демократичної робітничої партії, що відбувся у Брюсселі - Лондоні (бельгійська поліція заборонила його засідання). Думки делегатів, що голосували на з'їзді, розділилися з основного питання, а саме з питання про членство в ...

Скачать
25357
0
0

... ія, Іспанія стали колоніями Франції. Від наступу на Європу становище Польщі змінилося: було створено Герцогство Варшавське, що засвідчувало Польщу, як державу. 3. Роль Російської імперії в антинаполеонівських коаліціях Якщо говорити про мотиви Росії щодо вступу в анти французьку (анти наполеонівську коаліцію) варто сказати те, що вони очевидні. Хоча, на початку ми можемо побачити, що в Росії ...

Скачать
53028
0
0

... ів, зіткнення з опонентами, нападки заздрісників і наговори наклепників. Найсвітліший князь, останній державний канцлер імперії, кавалер безлічі вітчизняних і іноземних орденів. Таким, чином, О.М. Горчаков створив власну концепцію та стратегію зовнішньополітичного курсу Російської імперії у другій половині ХІХ ст. Вона характеризується принципами стриманості та обережності. Головними цілями були ...

0 комментариев


Наверх