Скасування кріпосного права в Росії

3. Скасування кріпосного права в Росії.

Необхідність враховування потреб капіталістичного розвитку Росії зумовила проведення у 60—70-х рр. XIX ст. державних реформ. Найважливішою була се­лянська реформа 1861 р., що скасувала кріпосне пра­во. Умови звільнення селян від кріпосної залежності були викладені в "Положеннях 19 лютого", що склада­лися з Маніфесту від 19 лютого 1861 р. та 19 окремих законодавчих актів, найважливішим з яких було "За­гальне положення про селян, які вийшли з кріпосної І залежності", в якому йшлося про загальні умови скасу­вання кріпосного права і правове становище селянства. Складання і впровадження уставних грамот до 19 лютого 1863 р. визначали "Правила про порядок запровадження "Положень про селян, які вийшли із кріпос­ної залежності". Порядок викупу селянами своїх земель­них ділянок регламентувало "Положення про викуп се­лянами, які вийшли із кріпосної залежності, їхньої са­дибної осілості та про сприяння уряду придбанню цими селянами у власність польових угідь". Інші законодавчі акти визначали положення різних категорій колишніх кріпосних селян: дворових, селян дрібнопомісних влас­ників, фабричних селян тощо.

Згідно із законоположеннями селянської реформи 22,5млн кріпаків звільнялися від особистої залежності, оголошувалися "вільними сільськими обивателями" і здобували особисті та майнові права: одружуватися без дозволу поміщика, самостійно вирішувати сімейні та господарчі справи, набувати у власність нерухоме майно, торгувати, засновувати промислові та ремісничі підпри­ємства, вступати в купецькі гільдії. Селяни могли поданати позови і відповідати в суді, виступати як представ­ники сторін, створювати власні органи самоврядуван­ня — обирати волосні правління та волосні суди (на во­лосних сходах) і сільських старост (на сільських сходах).

Однак фактично селяни були неспроможні реалізува­ти всі свої права, обумовлені положеннями 1861 р. Лише після викупу своїх земельних ділянок вони могли ста­ти "селянами-власниками", а до того вважалися "тимча­сово зобов'язаними": їхньою власністю вважалося лише рухоме майно (свійська та робоча худоба, землеробсь­ке знаряддя та домашнє начиння), а нерухоме майно і земельні присадибні ґрунти, якими вони користувалися, вважалися власністю поміщиків. Права відмовитися від них селяни не мали і впродовж періоду тимчасово зобо­в'язаного стану мали виконувати панщину та сплачу­вати оброк.

Норми ділянок встановлювалися різні — залежно від якості ґрунту. 35 губерній Росії, на яку поширювалося положення про поземельний устрій селян, поділялися на три основні смуги: нечорноземну, чорноземну і сте­пову, а вони, у свою чергу, поділялися на місцевості, для кожної з яких установлювався розмір ділянки на одну ревізьку душу (присадибні ділянки, орні та сінокісні зе лі і пасовиська).

Незважаючи на недосконалість аграрної реформи 1861 р., вона докорінно змінила розподіл земельної влас­ності, стимулювала розвиток капіталістичних відносин.

4. Реформування держави у 60-70-х роках XIX ст.

Крім селянської у 60—70-х рр. XIX ст. було здійснено ряд інших реформ: земську, міську, фінансову, судову, шкільну, військову, поліцейську таін.

Згідно з Положенням про губернські та повітові зем­ські установи 1864 р. в Росії було створено органи земсь­кого самоврядування. У виборах до земств брало участь все населення, що мало земельну власність, але при цьо­му виборці (поміщики, міщани та селяни) мали різні права. Тому у земствах переважали дворяни-поміщики.

Земства повинні були дбати про спорудження і під­тримання в належному стані шляхів, медичне обслуго­вування населення, народну освіту, поштовий зв'язок тощо.

Офіційно земства мали обмежені функції, однак вони були осередками самоврядування, тому царський уряд намагався обмежити їхні фінансові можливості та вніс зміни у виборчу систему земств: обирати і бути обрани- ,і ми до земств могли тільки поміщики-дворяни, селяни ж обирали лише кандидатів у повітові земські збори. На­далі губернатор з обраних кандидатів призначав глас-і них¹, затверджував призначення голів повітових та зем­ських управ.

Згідно з міською реформою створювалися виборне міські думи як розпорядчі та міські управи як виконавчій Члени думи обиралися всіма платниками податків міста}! (власниками торговельно-промислових підприємствЯ прибуткових домів) за безстановим принципом. Поря-]! док виборів забезпечував переважання в думах і управвах найзаможніших мешканців міста. Органи місько­го управління займалися питаннями благоустрою, тор­гівлі, промисловості, охорони здоров'я та ін.

¹ Гласні — обрані члени земських зібрань та міської думи Росії (починаючи з другої половини XIX ст.).

Однією з найпослідовніших із реформ була судова. Уперше було запроваджено інститут присяжних засіда­телів¹, виборність, незалежність та незмінність суддів, рівність усіх перед законом, гласність.

У 60—70-х рр. відбулася реформа освітянської спра­ви: запроваджено єдину систему початкової освіти (як державної, так і приватної); засновано класичні та реальні чоловічі й жіночі гімназії; відновлено академічну авто­номію університетів (рада професорів керувала життям навчального закладу).

Гостра фінансова криза зумовила необхідність пере­творень у галузі фінансово-кредитної системи. Почали діяти Державний банк, приватні комерційні акціонерні банки, запроваджено акциз на продаж спиртних напоїв, збільшено податки на товари широкого споживання.

Зміни торкнулися також організації та побудови збройних сил.

Створено військові округи, прийнято новий військо­вий статут, згідно з яким запроваджувалася загальна військова повинність для осіб чоловічої статі, яким ви­повнилося 20 років, скорочено термін військової служби, скасовано тілесні покарання.

Реформи 60—70-хрр. мали за мету пристосувати існуючий суспільно-політичний устрій Росії (самодер­жавство) до потреб капіталістичного господарства. Проте вони були непослідовними (зберігалися основні дореформені центральні та місцеві установи).

¹ Засідатель — особа, обрана для участі у роботі місцевих державних і судових органів. Могли обиратися із представників різних станів (дворян, городян, іноді — державних селян).

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1.         Всемирная история: Учебник для студ. вузов / Георгий Борисович Поляк (ред.), Анна Николаевна Маркова (ред.). — М. : Культура и спорт, 1997. — 496с.

2.         Абдулатипов Рамазан Гаджимурадович. Федерализм в истории России: [В 3 кн.] / Р. Г. Абдулатипов, Л. Ф. Болтенкова, Ю. Ф. Яров. — М. : Республика, 1992.

3.         Аграрная эволюция России и США в XIX - начале XX века: Материалы сов.-амер. симпозиумов / Отв. ред. И. Д. Ковальченко, В. А. Тишков. — М. : Наука, 1991. — 358,[1] с

4.         Бобович Ирина Михайловна. Экономическая история России, 1861-1914 годы: Учеб. пособие / И. М. Бобович; Санкт-Петербург. ун-т экономики и финансов, Каф. экон. истории. — СПб. : Изд-во Санкт-Петербург. ун-та экономики и финансов, 1995. — 135,[1] с.

5.         Вернадский Георгий Владимирович. Московское царство / Е.П. Беренштейн (пер.). — Тверь : ЛЕАН, 1997. — 512с. — (История России).