Військова реформа 1861-1874рр. Російська армія у другій половині ХІХст

1.4 Військова реформа 1861-1874рр. Російська армія у другій половині ХІХст

В середині 60-х років була проведена реформа військово-навчальних закладів. За законом 1874р.,військова повинність поширювалась на усе чоловіче населення, яке досягло 20-річног віку, не залежного від соціального походження. Для сухопутних військ встановлювався 6-річний термін дійсної служби і 9-років перебування в запасі, для флоту 7- років дійсної служби і запасу громадяни зачислялись і перебували до 40-річного віку. Від дійсної служби звільнялись в першу чергу чоловіки, які мали пільгу за сімейними обставинами. За законом 1874р., від військової повинності звільнялися духівництво, представники деяких релігійних сект та організацій, народи Середньої Азії, Казахстану, деякі народності Кавказу та Півночі.

Командний склад російської пореформеної армії був представлений переважно дворянами, хоча формально кожний солдат мав можливість дослужитися до офіцерського звання.[1,194]

Істотні зміни відбулися в озброєнні армії. На озброєння поступила гвинтівка. Артилерійський парк замінювався системами гармат, почалось будівництво парового військового флоту.

В кінці ХІХ ст., в російській армії були проведені слідуючи зміни. За новим військовим статутом 1888р., встановлювався 5-річний термін дійсної служби та 13-річний термін перебування в запасі для всіх родів військ з послідуючим зарахуванням до ополчення. Придатний до служби числився в ополченні до43-років; з 20 до 21-року збільшувався призовний вік на дійсну службу; в 2-4 рази збільшувався термін служби для людей які закінчили середні та вищі навчальні заклади, а також для вільновизначившихся.

1.5 Зміни в системі управління містами в 70-роки ХІХ ст

У процесі проведення селянської реформи, яка скасувала кріпосне право, 20 березня 1862-р.,зявилося, імператорське повеління приступити до вдосконалення міського управління.

26 квітня міністр внутрішніх справ П. Валуєв запропонував губернаторам сформувати у кожному місті особливі комісії з досвідчених громадян, які володіли нерухомим майном, для вироблення своїх пропозицій. У документі обґрунтувалися причини необхідності реформування міського самоврядування. «Центральний апарат, - зазначалося в ньому, - виявився неспроможним розвивати господарство у пореформених містах і містечках, через те, що ці функції повинні виконуватися місцевими органами управління. Було створено 509 комісій, які працювавши досить плідно, опублікували свої пропозиції окремими виданнями.[8,443]

У виробленому проекті реформи давалося визначення поняття «міська громада». До нього входили всі міські мешканці, котрі виконували повинності, володіли майном чи займалися підприємницькою діяльністю.

Основною умовою надання виборчих прав була сплата податків до місцевих скарбниць, а тому виборцями вважалися власники нерухомості та особи які викупали посвідчення купців 1-ї і 2-ї гільдій, торгові ліцензії чи промислові патенти, та на час виборів досягли 21-річного віку і мали дворічний ценз осілості. За введення майнового цензу висловилася переважна більшість комісій і тільки Чернігівська наполягала на пріоритетності освіченості.

Місцеві органи наділялися як розпорядчими так і виконавчими функціями. Перші покладалися на загальні думи, які формувалися усіма виборцями. Вони мали обговорювати і приймати постанови, що стосувалися господарства і житедіяльності міст, контролювали роботу виконавчої влади, призначати посадових осіб, організовувати і проводити вибори.[10,152]

Згідно з проектом, голови повинні були обиратися для кожної думи, щоб розмежувати функції розпорядчої і виконавчої гілок влади. Така система з самого початку закладала основу для створення конфліктних ситуацій у стосунках голів оскільки загальній думі належала другорядна роль, а голова розпорядчої, перетворювався у вищу посадову особу міста з правом одноосібного прийняття рішення. Голова розпорядчої думи міг ігнорувати постанови загальної думи. Хоча саме остання звітувалася перед вищими державними інстанціями.

До державних функцій належали контроль за дотриманням торгівельно-промислового законодавства, виконання військових повинностей, сприяння у роботі державним і земським установам. До громадських обов’язків належало ведення комунального господарства, благоустрій міст, забезпечення населення продуктами харчування. Організація протипожежної охорони, народної освіти, медичного обслуговування тощо.[2,225]

У новій редакції стала помітною тенденція протекціонізму стосовно дворянства. Ця категорія отримувала виборче право за наявності у містах нерухомого майна, ценз осілості при цьому був не обов’язковим.

Перероблений і доповнений проект 20 березня 1869р., знову надійшов до Державної ради. Для його вивчення було створено досить авторитетну комісію, яку очолив князь С. Урусов. До її складу ввійшли голови столиць й Одеси , великий князь Костянтин Миколайович та інші реформатори, котрі підтримали запропоновану виборчу процедуру. Дискусія виникла лише стосовно дворічного цензу осілості для торгово-промислової буржуазії. Було прийнято пропозицію міського голови м. Череповця і старости Вознесенського посаду щодо відміни цензу осілості для купецтва, тому що якраз представники цього прошарку населення давали найбільше надходжень у міську казну у вигляді податків і були зацікавлені в ефективній діяльності органів самоврядування. Ідею введення територіального принципу групування виборців, ініційовану цими ж людьми, не підтримали – залишалася західноєвропейська система трикурійного поділу.

Для піднесення авторитету самоврядних структур і зближення розпорядчих і виконавчих органів було вирішено зробити так, щоб на чолі обох гілок влади стояла одна людина.

Уточнений і доповнений проект з кінця березня 1870р., розглядався Об’єднаними департаментами, а з 11 травня розпочалося обговорення його у Державній раді, де було визнано, що реформа відповідає інтересам урядових кіл. Документ набрав чинності після підписання царем 16 червня 1870р.[4,121]

Дія нового Положення поширювалося на всі міста внутрішніх російських губерній, Сибіру, Бессарабії. У 1872р., реформу було введено у Москві, Петербурзі та Одесі шляхом внесення змін у діючі Положення-таким чином зрівнювалися права та обов’язки органів самоврядування по всій країні.

Нове міське положення передбачувало наступні органи міського громадського управління: міські виборчі збори, міську думу й міську управу. Міські виборчі збори скликалися для обрання голосних міської думи кожні чотири роки.

До повноважень міської думи належало:

-           призначення виборних посад;

-           призначення, утримання посадовим особам міського громадського управління та визначення його розміру;

-           встановлення, збільшення або зменшення міських зборів й податків;

-           утримання бруківок і тротуарів, чищення вулиць на загальні кошти міста та багато іншого.

Досягнення реформи 1870р.,було надання міському громадському управлінню порівняно широкої самостійності.

Таким чином реформи 60-70-х років ХІХ ст., починаючи з відміни кріпосного права, знаменували собою істотні зміни в політичній настройці.

Загальний хід соціально-економічного розвитку Росії на шляху до капіталізму в кінцевому рахунку обумовив необхідність проведення реформ які в свою чергу, сприяли подальшому розвитку капіталізму в країні. Проведені зверху самодержавством, ці реформи були половинчатими та непослідовними. Наряду з проголошенням буржуазних принципів в управлінні, суді, народної освіти і. т. д., реформи обмежували станові переваги дворянства та фактично зберігали безправне положення податних станів. Нові органи управління, школа та друк були повністю впорядковані царській адміністрації. Наряду з реформами, самодержавство підтримувало старі адміністративно-поліцейські методи управління та становість в усіх сферах загальнополітичного життя країни, що зроблено можливим перехід у 80-90-х роках.

В першому розділі ми розглянули Буржуазні реформи 60-років. В другому розділі розглянемо розвиток капіталізму в російській імперії в 60-90-х роках, та селянське питання.