2. НАСЛІДКИ ЗМІН ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ

2.1 Соціальна сторона проблеми

 

Звичайно, ця зміна в нашій зовнішній політиці мала далеко спрямовані наслідки. Керівництво ряду країн - у тому числі ГДР, Румунії, Чехословаччини, Болгарії - не виявило готовності до відновлення суспільства, завзято, часом демонстративно залишалося на старих позиціях, що сформувалися у свій час під нашим чи впливом тиском, але зараз зберігалися всупереч тим процесам, що розгорнулися в СРСР (у цьому складався жорстокий історичний парадокс: відмовивши втручатися в їхні справи, ми відмовилися силою виправити і те, що відбулося під нашим силовим впливом раніш). А запізнення привело до посилення внутрішньої напруженості і вибуху, що пішов за ним. У ряді країн - з чималими витратами для демократичних сил.

У світлі драматичних змін, що охопили в 1989 році країни Східної і Центральної Європи, наша нова політика у відношенні їх стала об'єктом не тільки дискусії в партії й у країні, але і політичної боротьби. З трибуни Пленумів ЦК КПРС лунала, зокрема, критика на адресу політичного керівництва за те, що його курс привів до "розвалу соціалістичної системи", "буферної зони", підриву безпеки країни. Я рішуче не згодний з жодним з цих обвинувачень. Соціалізм по своєму визначенню не може існувати усупереч волі народу. Ми спробували заперечити цю істину (до речі, що завжди розділялася марксизмом), форсувавши, нав'язавши ряду країн Європи силою соціалістичні - у нашому розумінні цього слова - перетворення. Як тільки пішло відмовлення від політики "соціалістичного примуса", з'ясувалося те, чого можна було очікувати: у більшій частині цих країн соціалізм не пустив глибоких власних коренів, не утворив достатньої життєвої сили.

Це - соціальна сторона проблеми. Що стосується її зовнішньополітичних аспектів, то деякі обвинувачення на адресу керівництва (про втрату "буферної зони", наприклад) пронизані неприйнятним імперським мисленням і просто не відповідають реальностям сьогоднішнього світу. Реальностям, що не залишають місця ні для імперій, ні для претензій на перетворення суверенних держав у свої "буферні зони". А представлення критиків про те, що підриває, а що зміцнює безпеку, теж невірні, суперечать новим структурам і реальностям міжнародних відносин.

Наша безпека не постраждала від того, що ми перестали розглядати як союзників людей, що продавали НАТО радянську секретну військову техніку (печатку повідомляла, що цим систематично займалися Чаушеску й у минулому ряд польських діячів). Тим більше не можуть бути надійними союзниками країни, що утримувалися в складі союзу силою. Навпаки, що наступив нарешті "момент істини", з'ясування щирого положення речей тільки зміцнили нашу безпеку.

Крім того, щоб підтримувати існування цього „псевдо союзу”, нам не тільки приходилося дорого платити, але і раз за разом прибігати до збройного втручання: у ГДР у 1953 році, в Угорщині в 1956-м, у Чехословаччини в 1968-м. Могли ми виявитися на грані таких дій і у відношенні Польщі. Щораз це вело до загострення напруженості, погіршенню відносин із Заходом, підстьобувало гонку озброєнь. І поки існував не справді добровільний, а заснований на примусі союз, існувала і можливість нових інтервенцій із усіма їх можливими наслідками, аж до великого збройного конфлікту в Європі. Хіба це внесок у безпеку?

Усе це ми (і те не усі) відчули, однак, пізніше. Тоді, у 1956 році, від цієї ступіні розвитку політичного розуміння і політики нас відокремлювало багато років. І під час відсутності належних політичного досвіду і політичної зрілості ситуація, на жаль, бачилася керівництвом інакше.

Звідси і збройне втручання в події в Угорщині. (Хотів би оговориться: наші дії в чималому ступені були зв'язані з усією тодішньою міжнародною обстановкою, з "холодною війною", що підігрівається також пропагандою і секретною діяльністю США.) Угорщини ці події коштували дорого. Але чимало довелося заплатити за них і нам. Насамперед гальмуванням у політику десталінізації і реформ, і без того на шляху з багатьма трудностями.

Міжнародні ускладнення збільшували і без того непросту обстановку в керівництві, гостру, часом драматичну внутрішню боротьбу. Це ще більше утрудняло Хрущову проведення послідовної політики подолання сталінізму.

Але мені не хотілося б зводити труднощі до зовнішніх обставин. Безсумнівним є той факт, що почата тодішнім радянської керівником на XX з'їзді різка критика Сталіна була запекло сміливим кроком, але "кроком у невідоме", назустріч проблемам, багато хто з який він, швидше за все, навіть не міг передбачати. Мені не раз потім приходило в голову, що такий крок вимагав навіть якоїсь авантюристичної жилки, і вона, представляється, була присутня в характері, психічному складі, темпераменті Микити Сергійовича, ставши передумовою його окремих успіхів, так само як і причиною багатьох його помилок і невдач.

2.2 Можливі варіанти дій для виходу з кризи

 

При всім значенні об'єктивних факторів не можна не бачити, що труднощі, що виникали, як правило, залишали не один, а кілька варіантів дій. І якщо Н. С. Хрущов часто, занадто часто обирав той з них, що вів не прямо чи вперед зовсім не вперед, а передбачав рух зиґзаґами, часом навіть убік, якщо не назад, те причина тому, як мені здається, уже не тільки об’єктивні обставини, але і визначені ідейні і політичні установки самого цієї людини.

Його десятилітню діяльність не можна звести до XX з'їзду, ряду інших великих правильних рішень у внутрішній і зовнішній політиці. Минулого і серйозні помилки або навіть негативні, спрямовані не вперед, а назад рішення. І вони аж ніяк не завжди нав'язувалися йому кимсь чи чимось ззовні. Хрущов, хоча і мав чимало дурних радників, безсумнівно, був, що називається, самим собою, обрушивши незабаром після XX з'їзду на творчу інтелігенцію (він робив це не раз і в наступному), а також відродивши монополію Лисенко в біології (коли одного з підручних цього псевдовчених завалили на виборах в Академію наук СРСР, справа ледве не дійшла до розгону Академії - так розгніваний був Микита Сергійович). При ньому був проведений перший після Сталіна публічний політичний процес (А. Синявського і Ю. Даніеля). Я не кажу про невірні економічні і зовнішньополітичні рішення. Але справа навіть не в цих конкретних акціях. У них, зважаючи на все, теж проявилася якась органічна сторона Хрущова як політика, як державного діяча.

На неї, цю сторону, проливають, мені здається, відоме світло пригадування Н. С. Хрущова. Я маю на увазі не тільки той факт, що і на схилі років, уже відійшовши від справ і не переслідуючи ніяких політичних цілей (а виходить, щиро), він не удержався від похвали Сталіну, у тому числі знову за те, що він "рішуче боров" з ворогами. Ще яскравіше у цьому плані його пригадування про початок власної партійної кар'єри. Адже це факт, що вже наприкінці життя, дуже багато чого випробувавши і багато про що передумавши, Н. С. Хрущов з неприхованим захватом, нітрохи не сумніваючись у тім, що був прав, не відчуває ні найменшого докору совісті, розповідає про роки, проведених у виробничій академії, майже тільки одне - як там бороли з "правими", "лівими" і іншими ворогами, як він активно брав участь у цій боротьбі, став одним з її лідерів, як саме це залучило до нього прихильна увага И. В. Сталіна, що довідала про "ратні" подвиги Хрущова від своєї дружини, що теж учились в академії. Хрущов по всьому складі розуму і душі - "дитя" сталінізма. Він виріс у той час, коли не було потрібно ні знань, ні компетентності, а лише безумовна слухняність і готовність кидатися в атаку на будь-якого ворога, якого йому зверху вкажуть (чи підкажуть), або якого він, виходячи з власного розуміння обстановки і відповідним чином працюючого політичного інстинкту, знайде сам. Випливаючи цьому інстинкту, він майже без збоїв, з меншими, чим багато інших соратників Сталіна, утратами пройшов самі тяжкі роки сталінізма - з початку 30-х і до самого кінця "сталінської епохи", увесь час піднімаючи зі сходинки на сходинку, а до моменту смерті Сталіна (відрізняється, скажемо, від Мікояна, навіть Молотова і ряду інших), будучи цілком у гідності, зміг у березні 1953 року зайняти одну із самих сильних політичних позицій.


Информация о работе «Хрущовська "відлига"»
Раздел: История
Количество знаков с пробелами: 33929
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
47488
1
0

... ­лінського оточення, повинен нести відпові­дальність за всі викривлення і злочини, які вчинив Сталін. Ряд справ діячів, приречених у роки терору на смерть, вже у період «відлиги» були вилучені з архівів О.І.Серовим, — роби­лося це за прямою вказівкою Хрущова: адже на них стояв і його підпис.   Секретар: Слова просить адвокат.   Адвокат: Микита Сергійович Хрущов є лю­диною цікавою. Як говорив ...

Скачать
26384
0
0

... з 14,3 млн. до 15,5 млн. на рік. З новими ідеями й творчими знахідками влилися в потужний струмінь суспільно-культурного руху шістдесятників десятки й сотні відомих і менш відомих трудівників і творців української культури новітнього часу. „Відлига” дещо розкріпачила творчий потенціал українського народу, сприяла піднесенню національної гідності та самосвідомості, збереженню й примноженню ...

Скачать
185750
0
0

... перше десятиліття радянської влади і проявився в усіх галузях національної культури. Однак, з початку 30-х років розпочалися жорстокі репресії проти української інтелігенції. Національне відродження перетворилося в "Розстріляне Відродження". Лекція 7. Культура України у 1939- 1991 рр. План лекції. 1. Українська культура під час війни та у повоєнне десятиріччя. Ждановщина. 2. Неоднозначний ...

Скачать
30675
1
0

... – 1964 рр., тобто період перебування при владі М. Хрущова. Він характеризується ліквідацією таких проявів сталінського режиму, як масові репресії, тотальний контроль за всіма сферами діяльності тощо, і спробою проведення суспільно-політичних, економічних реформ з метою надати нового імпульсу розвитку радянського суспільства на шляху до “побудови комунізму”. Вчитель пропонує учням законспектувати ...

0 комментариев


Наверх