РОЛЬ ХРУЩОВА У МАЙБУТНЬОМУ КРАЇНИ

3. РОЛЬ ХРУЩОВА У МАЙБУТНЬОМУ КРАЇНИ

3.1 Неминучі наслідки

Усе вище означене не могло не позначитися і на його політику. Словом, вийшло так, що рух уперед по шляху, наміченому XX з'їздом, йшло не тільки повільно, але і дуже нерівно, раз у раз завмираючи, зупиняючи, перериваючи, відкочуючи назад, щоб потім перемінитися новим просуванням, як правило, під впливом якихось чергових політичних подій. Так, із заціпеніння і відомого відступу після угорських і польських подій партію вивів червневий (1957 р.) Пленум ЦК КПРС. Потім знову наступив тривалий період політичної летаргії, що переривається полемікою, що почалася, з китайським керівництвом - у центрі її була також суперечка про XX з'їзд, про роль Сталіна - і XXІІ з'їздом КПРС.

Усе це сказано не для того, щоб принизити дійсно великі заслуги Хрущова. А для того, щоб більш повно і точно уявити собі і його, і його час, і його місце в історії. Дивуватися суперечливості політичного вигляду цього діяча не доводиться. Якби він не був у якихось дуже важливих своїх переконаннях і установках, у своєму характері щирим однодумцем Сталіна, він не тільки не став би його спадкоємцем, але і не вижив би фізично (адже це факт, що не вижили навіть багато хто з тих, хто був сталіністом, що називається, до мозку кіст). Так що навіть ту позитивну роль, що зіграв Хрущов у нашій історії, міг зіграти тільки людину, у більшій чи меншій мері наділений цими недоліками.

Але в нього при цьому, звичайно ж, повинні були бути і були також великі достоїнства. Політична сміливість, що часом доходить до авантюризму, - ніхто іншої з тодішнього керівництва, напевно, не зважився б на арешт Берії, так само як на викриття злочинів Сталіна. Ну а крім того, у нього, як говориться, серце було з правильної сторони.

Я маю на увазі той безсумнівний факт, що ця людина, у минулому сталініст, учасник чималого числа затіяних тоді непорядних справ, коли змінилися обставини, коли він міг оглянутися, одуматися і виявити свою волю, зробив усе-таки правильний вибір - виступив проти Сталіна, розкрив його злочин. І цьому нітрохи не суперечить те, про що говорилося вище, зокрема що виступ проти культу особистості був у руках Хрущова одним з важливих інструментів боротьби за владу.

Тому що відома воля вибору все-таки була. У питанні про сталінізм Хрущов, так само як Молотів і інші, сам вибрав, по яку сторону барикади встати. Звичайно, Молотів активно брав участь у злодіяннях Сталіна. Але в них (нехай менше) брав участь і Хрущов. При цьому Молотів, на відміну від Хрущова, постраждав від Сталіна. Була заточена у в'язницю його дружина. Він (разом з Мікояном) в останні роки й особливо місяці життя Сталіна був в опалі, після XІ з'їзду КПРС навіть не допускався на засідання Президії ЦК.

І, швидше за все, його чекав арешт, а можливо, і публічний процес. Але він проте до останніх днів своїх залишився переконаним сталіністом. Так ніколи і не покаявшись. А Хрущов зміг переломити себе, смог піти всупереч тому, у чому багато років був переконаний, чим багато років жив. І в цьому його велика політична заслуга. Це робить його великою історичною фігурою.

Складність, суперечливість періоду, що пішов за XX з'їздом, сказалась на всіх областях життя нашого суспільства, включаючи насамперед його духовне життя.

З'їзд розбудив свідомість і совість людей. Хоча, звичайно ж, були окремі герої, свідомість і совість яких ніколи не засипали, люди, що не давали себе чи залякати оглушити, - нехай їхній було небагато, а вижили, утримались одиниці. Він породив якщо не покоління (хоча термін "шестидесятники" узвичаївся ), те цілу плеяду нових, так сказати, по своєму генотипі людей думки - письменників і поетів, публіцистів і, хоча їх було менше, філософів і істориків, навіть деяке число політиків. У суспільстві початку працювати живаючи думка, яку, як ми змогли переконатися потім, не удалося цілком придавити, зупинити навіть у гірші з років застою. Упевнено, що це було одним з необхідних і головних джерел лет, що багато наступив, після періоду перебудови і гласності, одним з головних провісників нового політичного мислення.

Але, з іншого боку, у безлічі сфер суспільної думки панували старі догми і керували старі, що тільки ледве перефарбувалися люди. Вони не давали ходу, глушили, а коли відкривалася можливість - нещадно (і нерідко з успіхом) давили тих, кого інтелектуально і морально сформував XX з'їзд. Тому що офіційна лінія й офіційні люди, навіть під час відсутності такої лінії робивши ідеологічну політику, дуже часто і в часи Хрущова зберігали можливість не тільки затикати іншим рот, але і безжалісно принижувати, гнітити, звертати в баранячий ріг неугодних (згадаємо долю Б. Пастернаку). А в роки застою просто розправитися з багатьма - жорстоко і безсовісно.

Розвінчання культу особи Сталіна справило болісне враження на керівників Китаю та Албанії. Мао Цзедун та Енвер Ходжа у цей пе­ріод створювали власні культи. Мао претендував на вивільнене міс­це лідера у міжнародному комуністичному русі, яке традиційно на­лежало керівникові Кремля. Стосунки між СРСР, з одного боку, Ки­таєм і Албанією, з іншого, погіршувалися. У результаті обидві краї­ни опинилися поза радянським блоком.

У відносинах СРСР з країнами Сходу окреслилася тенденція вва­жати своїми союзниками усіх, хто виступав з «антиімперіалістичних» позицій. Москва безоглядно підтримала арабські країни у близько­східному конфлікті. Радянсько-арабська дружба знайшла, зокрема, вияв у нагородженні лідерів Єгипту та Алжиру зірками Героїв Ра­дянського Союзу.

СРСР активно підтримував зброєю, безвідплатною допомогою націо­нально-визвольні рухи і нові режими, створювані на руїнах колоні­альних імперій. Умовою підтримки було проголошення керівництвом нових держав курсу «соціалістичної орієнтації». Насправді ж часто далі розмов про соціалізм там справа не йшла, й радянські лідери, заколи­сані революційною риторикою азійських та африканських диктаторів, викидали на вітер сотні мільйонів доларів.