Володимир Великий. Соціально-політичний портрет

Міністерство освіти і науки України

Контрольна робота на тему:

Володимир Великий. Соціально-політичний портрет.

План

Вступ.

1 Державницька діяльність Володимира Великого.

2 Хрещення Русі.

3 Культурно-освітня діяльність князя Володимира.

Висновки.

Література.

Вступ

Актуальність теми дослідження. Надзвичайно великою є роль історичного досвіду у процесі національного відродження нашого народу, в розбудові незалежної Української держави. Звернення до історії пробуджує національні та громадянські почуття, посилює історичну відповідальність дослідників. Питання про те, який внесок зробив Володимир Великий у розбудову Київської Русі, яке значення мали його реформи в усіх сферах діяльності має сьогодні не лише науково-пізнавальне, але й практичне значення.

Актуальність вивчення проблеми сьогодні зумовлюється також тим, що, по-перше, в наш час значно підвищується інтерес в пошуках шляхів і способів виходу суспільства з кризи, побудови демократичної правової держави; по-друге, формування і розвиток національної самосвідомості громадян України посилюють інтерес до історії країни та видатних осіб, які визначили хід історичних процесів.

Отже, актуальність дослідження даної проблеми зумовлюється не лише необхідністю її методологічного переосмислення, а й потребою історіософського підходу до питань участі Володимира Великого в історичному процесі, впливу на розвиток Київської Русі, нормативно-ціннісні критерії оцінки діяльності князя в цей історичний період.

Об’єктом історичного аналізу є реформаторська діяльність Володимира Великого у сфері державотворення, релігії, культури і освіти.

Предметом дослідження є основні напрямки і форми діяльності Володимира Великого.

Мета: показати становище Київської Русі та діяльність Володимира Великого; розкрити його роль в державному та національно-культурному розвитку країни в контексті складних історичних подій, виявити внесок Володимира в піднесенні національної свідомості руського народу, посиленні його державницьких настроїв та зміцненні авторитету держави.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

- проаналізувати політику Володимира Великого в питанні державотворення;

- проаналізувати основні напрямки і форми релігійної діяльності Володимира;

- розкрити внесок Володимира в розвиток національної культури.

Основним джерелом, з якого можна почерпнути відомості про Володимира великого є літопис “Повість минулих літ” [1], авторство якого приписують Нестору. До теми діяльності Володимира Великого вперше звертались такі дослідники: Головатенко в праці “История России: спорные проблемы.”[2], Костомаров М.І “Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей”[3], Соловьев С.М. “Сочинения. Книга I”[4], Карташев А.В. “Очерки по истории русской церкви” т.I[5]. Не обминули увагою цю тему українські вчені: Грушевський М. Історія України-Русі [6], Крип’якевич І.П. Велика історія України[7], Аркас М. Історія України-Русі [8], Шокалюк О.І. Історія України [9], Сергієнко Т.Я., Смолій В.А. Історія України (з найдавніших часів до кінця 18-го століття) [10] та ін.

1 Державницька діяльність Володимира Великого

Володимир Великий (980-1015) - один з найяскравіших політичних діячів європейського масштабу. Він завершив тривалий процес формування території Київської держави: остаточно підкорив в’ятичів, радимичів, повернув Перемишль і Червенські міста, підпорядкував Закарпатську Русь і Тмутаракань. В 988р. Володимир провів адміністративну реформу, знищивши сепаратизм племінної верхівки; зміцніла система державної влади не лише в центрі, але і на місцях. Київська Русь перетворилася в централізовану феодально-монархічну, найбільшу європейську державу. “На початку князювання Володимир мусив покласти багато труду у те, щоби утримати разом різнорідні землі і племена. Коли почалася боротьба між Святославичами, дальші землі не почували над собою сильної влади і почали жити своїм окремим життям, як жили колись, у давні часи. Треба було наново силою притягати їх до державної організації. Протягом кількох років Володимир безнастанно був у воєнних походах, з військом виправлявся в різні сторони.” [11] Володимир утвердив династичну ідею, за якою тільки його нащадки могли володіти Руською державою, яка на той час мала консолідуючу роль. Поділ держави на уділи сприяв зміцненню Русі. Сини Володимира були не князями, а лише намісниками князя.

“Володимир був першим реформатором на Русі. Якщо Олег, Ігор, Святослав ставили понад усе військові походи, менше займаючись внутрідержавними справами, то Володимир і діяльність за межами країни підпорядковував завданням внутрішнього життя. “Якщо його попередники були типовими володарями дофеодальної (родоплемінної) епохи, то Володимир своєю діяльністю об'єднав обидві історичні епохи: родоплемінну і феодальну.” [12]

Він усвідомив необхідність проведення правової реформи. У
"Повісті минулих літ" вказується, що Володимир думав і про ратні справи, і про "устав земний", і про державне будівництво, і про регулювання суспільно-правових відносин у державі [13].

Близько 988 р. Володимир продовжив адміністративну реформу батька, усунув від влади племінних вождів, а на їх місце посадив власних синів. У віддалені землі князь відправив своїми намісникам вірних йому бояр. Він стає верховним володарем у країні. І відтоді Київська Русь стає об’єднаною державою.

За Володимира загалом завершився процес складання державної території, визначилися її кордони, що в цілому збігалися з етнічними рубежами східнослов’янської етнокультурної спільності. На сході Київська Русь сягала межиріччя Оки й Волги, на заході – Дністра, Карпат, Західного Бугу, Німану, Західної Двіни, на півночі – Чудського, Ладозького й Онезького озер, на півдні – Дону, Росі, Сули й Південного Бугу.

Протягом ІХ – першої третини ХІІ ст. державне, суспільне, економічне й культурне життя Давньої Русі зосереджувалося в Києві й навколо Києва, в Середній Наддніпрянщині. Незабаром по утвердженні в Києві Володимир почав будівництво міської фортеці площею близько 10га.

Роки князювання Володимира в Києві дехто з істориків називає богатирською добою в історії Київської Русі. Тоді успішно й швидко зводилася велична будова держави, творилася яскрава й самобутня культура її народу, а звитяжні успіхи руської зброї прославили країну на увесь середньовічний світ.

Володимир приділяв велику увагу захисту рубежів країни від нападу степових кочівників, особливо печенігів з півдня (була створена складна система валів, фортець, укріплених міст).

Володимир був помітною політичної фігурою і на міжнародній арені. Його шлюб із сестрою візантійського імператора принцесою Анною, укладений під тиском Володимира (військовий похід на Херсонес, нині - Корсунь), зробив його рівним імператорові.