Навигация
3. Лицарський кодекс
Лицарський кодекс знайшов відображення в лицарській літературі. Її вершиною вважається світська лірична поезія трубадурів на народній мові, що виникла на півдні Франції (Лангедок). Вони створюють культ Прекрасної Пані, служачи якою лицар повинен слідувати правилам «куртуазії». «Куртуазія», крім військової доблесті, вимагала уміння поводитися в суспільстві, підтримувати розмову, співати. Був розроблений особливий ритуал залицяння за пані. Навіть в любовній ліриці, в описі почуттів лицаря до пані частіше за все використовується характерна станова термінологія: присяга, служіння, дарування, сеньйор, васал. По всій Європі розвивається і жанр лицарського романа. Для його сюжету були обов'язкові ідеальна «лицарська» любов, військові подвиги в ім'я особистої слави, небезпечні пригоди. Романи широко відображали побут і вдачі свого часу. У той же час в них вже видний інтерес до окремої людської особи. Найбільш популярні сюжети — про лицарів «Круглого столу», про легендарного короля бритів Артура, про лицаря Ланселота, про Трістана та Ізольду. Багато в чому завдяки літературі в нашій свідомості досі живе романтичний образ благородного середньовічного лицаря.
4. Лицарська етика
Серед лицарства була розвинена станова солідарність. Історія знає немало прикладів істинно лицарської поведінки. Під час війни між франками і сарацинами один з кращих лицарів Карла Великого на ім'я Ожье викликався на поєдинок з лицарем сарацин. Коли ж Ожье хитрістю взяли в полон, його противник, не схвалюючи таких прийомів, сам здався франкам, щоб ті могли обміняти на нього Ожье. Під час однієї з битв в ході хрестових походів Річард Левове Серце виявився без коня. Його суперник Сайф-ад-Дин послав йому двох бойових коней. У тому ж році Річард звів сина свого суперника в лицарське достоїнство. Вищим виявом лицарської войовничості, агресивного прагнення феодалів до захоплення нових земель, підтриманого католицькою церквою, стали хрестові походи на Схід під прапором захисту християн і християнських святинь від мусульман. У 1096 р. відбувся перший з них, а в 1270 р. — останній. У їх ході виникають особливі військово-релігійні організації — лицарські ордени. У 1113 р. був заснований орден іоанітів або госпітальерів (їх першою резиденцією був будинок-госпіталь св. Іоанна). У Ієрусалімі, поблизу храму знаходився центр ордена тампліерів, або храмовників. Управляв орденом великий магістр, що підкорявся особисто Папі римському. Вступаючи в орден, лицар давав обітниці цнотливості та слухняності. Вони носили чернечі плащі (у госпитальерів — червоний з білим хрестом, у храмовників — білий з червоним) понад лицарські лати. У агресії проти слов'янських народів головну роль грав Тевтонський орден.
У лицарів вироблявся особливий тип психології. Ідеальний лицар зобов'язаний мати безліч достоїнств. Він мав бути зовні красивим і привабливим. Тому спеціальна увага приділялася поставі, одягу, прикрасам. Обладунок і кінська збруя, особливо парадні, були справжніми витворами мистецтва. Від лицаря вимагалася фізична сила, інакше він просто не зміг би носити обладунок, який важив до 60—80 кг. Обладунки починають втрачати свою роль тільки з винаходом вогнепальної зброї.
Від лицаря очікувалося, що він буде постійно піклуватися про свою славу. Свою доблесть треба було весь час підтверджувати, і багато лицарів були в постійному пошуку можливостей для цього. «Раз тут війна, я тут залишуся», — говорить лицар в одній з балад поетеси Марії Французької. Нічого незвичайного не було в тому, щоб помірятися силою з незнайомим суперником, якщо той хоч чим-небудь викликав незадоволення. Організовувалися спеціальні лицарські турніри. У XI—XIII ст. виробилися правила лицарських двобоїв. Так, їх учасники повинні були користуватися однаковою зброєю. Частіше за все спочатку суперники мчали один на одного зі списом наперевіс. Якщо списи ламалися, бралися за меч, потім за булаву. Турнірна зброя була тупою, і лицарі старалися лише вибити суперника з сідла. При проведенні турніру після численних індивідуальних поєдинків, які могли продовжуватися декілька днів, влаштовували головне змагання — імітацію битви двох загонів. Лицарські поєдинки стали складовою частиною битв в нескінченних феодальних війнах. Такий поєдинок відбувався перед боєм, єдиноборство завершувалося смертю одного з лицарів. Якщо поєдинок не проводився, то вважалося, що бій почато «не за правилами».
Серед лицарства була розвинена станова солідарність. Історія знає немало прикладів істинно лицарської поведінки. Під час війни між франками і сарацинами один з кращих лицарів Карла Великого на ім'я Ож'є викликав на поєдинок лицаря сарацин. Коли ж Ожьє хитрістю взяли в полон, його противник, не схвалюючи таких прийомів, сам здався франкам, щоб ті могли обміняти на нього Ож'є. Під час однієї з битв у ході хрестових походів Річард Левове Серце виявився без коня. Його суперник Сайф-ад-Дін послав йому двох бойових коней. У тому ж році Річард посвятив сина свого суперника в лицарське достоїнство.
Вищим виявом лицарської войовничості, агресивного прагнення феодалів до захоплення нових земель, підтриманим католицькою церквою, стали хрестові походи на Схід під прапором захисту християн і християнських святинь від мусульман. У 1096 р. відбувся перший з них, а в 1270 р. — останній. Під час їх проведення виникають особливі військово-релігійні організації — лицарські ордени. У 1113 р. був заснований орден іоанітів, або госпітальєрів (їх першою резиденцією був будинок-госпіталь Святого Іоанна для прочан). В Єрусалимі, поблизу храму знаходився центр ордену тамплієрів, або храмовників. Управляв орденом великий магістр, який підкорявся особисто Папі римському. Вступаючи в орден, лицарі давали обітниці цнотливості і слухняності. Вони носили чернечі плащі (у госпітальєрів — червоний з білим хрестом, у храмовників — білий з червоним) поверх лицарських лат. В агресії проти слов'янських народів головну роль відігравав Тевтонський орден.
Похожие работы
... de Don Alfonso el Sabio", яка містить більше чотирьох сотень пісенних зразків галісійським діалектом. Іспанські кантиги постають у ряд музично-поетичних творів свого часу, подаючи тип мистецтва, споріднений з новими формами, що розвивалися у різних країнах Західної Європи ХІІ – ХІІІ століть. Тексти цих пісень часто поетично образні, поєднують звеличення почуттів у хвалі Діві Марії – та простоту ...
... імператорів своїм чиновникам; декрети — розпорядження щодо спірних справ, що їх розглядав імператор. У період абсолютної монархії імператорські закони називалися, „leges”. 2. Політико-юридична культура стародавнього світу римське право романістика політична Політико-юридична культура Стародавнього світу. Найдавніша стабільна модель, державно-політичного устрою - централізована самодержавна ...
... Философия культуры. – М.: NOTA BENE, 2001. – 349 с. 5. Додельцев Р.Ф. Концепция культуры З. Фрейда. – М.: Знание, 1989. – 60 с. 6. Киссель М.А. Джамбаттиста Вико. – М.: Мысль, 1980. – 197 с. 7. Культурологія. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник (М.М.Закович, І.А.Зязюн, О.М.Семашко та ін.). – з вид. – К.: Знання, 2007. – 567 с. 8. Фрейд Зігмунд. Вступ до психоаналізу: Лекції ...
... Географічне розташування давало можливість Галицько-Волинському кнізівству встановити тісні економічні, політичні та культурні зв’язки з країнами Західної Європи. Міста Галич, Луцьк, Звенигород, Володимир-Волинський та Львів стали важливими осередками духовної культури Галицько-Волинського князівства, центрами літописання та книгописання. У Галичі працював «мудрий книжник» Тимофій, князь Володимир ...
0 комментариев