Навигация
Структура геокультурного простору: приклад Візантії
19353
знака
0
таблиц
0
изображений
4. Структура геокультурного простору: приклад Візантії
Для аналізу структури геокультурного простору уведена Д. Оболенським стосовно Візантійської імперії придатна модель Співдружності Націй, скопійована в першому наближенні із Британської Співдружності Націй. Вона дозволила описати ті скріпи, які з'єднували Візантію й та безліч народів і культур, що вона притягала. Простір Візантії - яким воно сформувалося за тисячу років - виявилося дуже пластичним і реактивним. Воно втягувало в себе угорців, половців, печенігів, болгар, чехів, сербів, хорватів, росіян, скандинавів, румун, вірменів, грузин. Геополітичні пульсації візантійського простору, які були пов'язані з навалами різних народів, привели до його тонкої структуризації - від ядра до периферії. Адміністративно-територіальна організація ядра візантійської держави, створення фемов на знову завойованих територіях, ієрархічна система візантійських титулів і звертань до різних союзних володарів, розчленовування периферії на кілька спеціалізованих геополітичних зон (наприклад, Північне Причорномор'я) - все це сприяло політичному "довголіттю" Візантії.
Народи, які потрапили в культурну й політичну орбіту Візантії, на піках свого політичного підйому, запозичили геополітичні інструменти свого "патрона". Туди увійшли, у першу чергу, болгари й серби, які в XIV столітті навіть зштовхнулися між собою в спробі якнайшвидше заволодіти імперською спадщиною Візантії. Цікаво, що ідеальним центром імперського панування на Балканському півострові було місто Скопьє, і в період сербської експансії він ледве було й не став таким. Сам же центр Візантії - Константинополь - перебував як би на периферії різних географічних регіонів, де Візантія проводила свою імперську політику - Балканського півострова, Малої Азії, Причорномор'я. Геополітичний простір Візантії як би вивернуло навиворіт фізичну географію підвладних їй територій.
Геокультурна могутність Візантії зросталася в противофазі геополітичної. У тій мері, у якій поступово скорочувався її геополітичний простір, розширювався простір геокультурної тривалості, період дії якого виявилася куди довше. У період своєї найбільшої могутності Візантія політично не робила серйозного впливу на Русь, але в міру візантійського політичного "старіння" її культурний вплив переглядав усе більше й більше. Навіть після падіння Візантії московські князі довго не зважувалися зазіхнути на права константинопольського патріарха, а після установи московського патріархату в 1589 році чин московського патріарха ставився нижче чину всіх інших православних патріархів.
Геокультурний простір Візантії був, власне кажучи, ще більш пластичний і гнучким, ніж геополітичний простір. Він продовжувало функціонувати в автономному режимі й після падіння Візантійської імперії, хоча основні культурні зв'язки Візантійської Співдружності Націй були як би віджаті, відсунуті Османською імперією на північ Балкан і на Русь, у межі Сербії, Румунії, Молдавії й Московської держави. Це геокультурний простір мав, на відміну від простору геополітичного, досить "м'яку" структуру, внутрішні культурні границі являли собою, скоріше, ряд перехідних геокультурних зон - такой, наприклад, була культурна границя між східносербським і західноболгарським мистецтвом - прочертити її у вигляді лінії на географічній карті неможливо. Основними провідниками геокультурного впливу Візантії були, природно, її церковні ієрархи, що поставляють на периферію православного кола. Візантійські єпископи XII століття являли собою людей "подвійного єства й двох мов". Крім цього, винятково важливу роль грав староцерковнослав’янська мова, створена як би за замовленням Візантії для потреб її геокультурної периферії. Згодом ця мова в чималому ступені сприяла збереженню й консервації візантійської культурної спадщини. Візантійський геокультурний простір був багато в чому космополітичним: на Афоні уживались грецькі, російські, сербські, румунські ченці, а різного роду переписувачі й перекладачі священних книг на національні мови створювали ланцюг ефективних культурних комунікацій, які пронизували цей простір, насичували його й робили більше щільним.
Геокультурний й геополітичний простір були добре взаємозалежні. Природне зрощування світської й духовної влади в рамках Візантійської Співдружності Націй привело до знаходження Візантією своєрідного метаполітичного "мессиджа" - ідеї Всесвітньої Східної Римської імперії. Найбільше чітко ця ідея була оформлена в посланні всесвітнього патріарха Антонія московському князеві Василю I (між 1394 й 1397 роками) [9, с. 281]. Після падіння Візантії Московська Русь вдало "перехопила" цей "мессидж", але, як помітив Д. Оболенський, російська зовнішня політика випливала на практиці не декларуємої ідеї "Москва - Третій Рим", а, скоріше, "Москва - другий Київ". У зовнішньополітичному плані Московська держава швидко відійшла від візантійської спадщини. Відторгнення ідей Максима Грека і його тривалий висновок наочний підтверджують спрямованість російської політики, який, по суті, не було справи до захопленого турками Константинополя.
Візантійський геокультурний простір була неоднорідним - його периферія відрізнялася відомим релігійним синкретизмом, а процеси аккультурации проходили досить повільно. Так, опис амулета, знайденого в 1821 р. недалеко від Чернігова (передбачається, що він міг належати Володимиру Мономаху), наочно ілюструє процес злиття й взаємодії язичеських і православних традицій, славянсько-грецька двомовність.
Похожие работы
... в українському соціумі, то, на нашу думку, малюється така схема взаємозв’язків (див. схему 3) Схема 3. Алгоритм зв’язків геокультури в українському соціумі (схема автора) геокультурний етнос культурний соціум Зв’язок між ядрами геокультурної системи є взаємообернений. В свою чергу, природний ландшафт і його елементи (місце і місцевість) формують простір, тобто їх зв’язки обернені. ...
... відчуває постійно. Саме геополітичні проблеми — основна причина війни між Вірменією та Азербайджаном, війни у Грузії, в Югославії і багатьох інших регіонах. [1] Таким чином, геополітика як наука і вчення у минулому і сьогодні визначає стратегічне спрямування держави. Вона вкрай потрібна для розвитку політичної культури громадян. Прийняття політичних рішень неможливе без урахування геополітичного ...
... церемонії, таїнства. Міфи є витворами народної фантазії, вони породжені природною допитливістю людини" [6]. Розділ ІІ. Відображення відношення українців к географічному середовищу в українських міфах "Міфологія - сукупність міфів того чи іншого народу. Міфи слід відрізняти від казок, які вже у стародавні часи сприймалися як вигадки, плід фантазії, в той час, як до міфу ставилися як доймові ...
0 комментариев