Українська культура: становлення та розвиток

РЕФЕРАТ

Тема: Українська культура: становлення та розвиток

Зміст

1. Витоки української культури

2. Культура Київської Русі

3. Українська культура XIV - першої половини XVII ст.

4. Список літератури

1. Витоки української культури

Складні і багатогранні процеси походження народів та їх культур постійно привертають до себе увагу. За свою багатовікову історію український народ створив велику культуру, зробив значний внесок у культуру світову. Українська культура пройшла складний шлях.

Витоки української культури відносяться до часів первісного суспільства. Це одна з найдавніших європейських культур. На нинішній українській землі люди з'явилися близько 300 тисяч років тому. Вся територія сучасної України вже була заселена в пізньому палеоліті (35 - 40 тисяч років тому). Близько 8 тисяч років тому почався новий, кам'яний, вік - неоліт. Він тривав на території України до III тисячоліття до н. е.. У цей період людство пережило глибокі зміни, ніж за попереднє 2 - 3 млн. років. Люди знайшли нові способи добування їжі. Тоді відбувся перехід первісних людей від збиральної форми господарської діяльності до виробляючої, більш продуктивних форм господарської діяльності - мотичного землеробства і скотарства.

Найбільш ранніми землеробськими племенами на території України вважаються племена трипільської культури (за назвою села Трипілля на Київщині). Ця культура склалася на Правобережній Україні і розвивалася протягом IV - III тисячоліть до н. е.. (1500 - 2000 рр..).

Землю трипільські племена обробляли переважно за допомогою кам'яних і кістяних мотик. Пізніше стали застосовувати плуг. Вони вирощували пшеницю, ячмінь, просо. Зерно зберігали у великій глиняному посуді або спеціальних зернових ямах. Мололи зерно на кам'яних зернотерки. Також вирощували абрикоси, сливи і аличу, тобто ті культури, які дійшли до нашого часу. Внаслідок збідніння землі люди змушені були кожні 50 - 100 років переселятися на нові місця.

Поряд із землеробством, у племен розвивалося скотарство. Вони розводили велику рогату худобу, свиней. Значне місце в господарстві належало збиральництво, мисливство та рибальство.

Трипільці були вмілими ремісниками. Вони перші на території України для виготовлення одягу поряд зі шкурою та хутром тварин, стали використовувати тканину, зокрема полотно, яке виготовляли з пряжі. Високої досконалості досягли трипільські племена у виготовленні глиняного посуду.

Жили трипільці в досить великих населених пунктах. Територія деяких поселень досягала декількох сотень гектарів, а населення - 10 - 15 тисяч чоловік. Це вказує на значні досягнення громадської організації трипільських племен. Будинки часто були 2 - - 3 - поверхові. Вони ділилися на декілька житлових приміщень, а також комори. У кожному приміщенні була піч і великі ємності для зберігання зерна. Будівельним матеріалом служила глина.

Трипільці шанували власних богів, вели астрономічні спостереження, мали свій календар, оригінальні уявлення про будову Всесвіту. Трипільські племена мали зв'язки з районами Східного Середземномор'я, звідки одержували вироби з міді.

Феномен зникнення трипільської культури до сих пір залишається нерозгаданим. Є припущення, що поступово ця культура під ударами кочівників згасла, трансформувалася. Коли вона зникла (в кінці III тисячоліття до н. Е..), В межах України ще довго не було такого самобутнього і яскравого культурно-історичного явища.

Походження трипільської культури ще остаточно не з'ясовано. Сучасна наука не встановила Етно-генетичний зв'язку трипільських племен з подальшими племенами на території України. Тому називати трипільців безпосередніми родоначальниками українського народу, стародавніми українцями не має сьогодні достатніх підстав. Український народ вийшов на історичну арену пізніше - в середньовічні часи. Стародавні культури ще не носять національний характер.

Але культура має свої закони розвитку. Вона спадкові. І якщо трипільці не є прямими попередниками українців, то цілий ряд елементів їх культури став органічною частиною культури українського народу. Це - система господарства, декоративний розпис будинків, характер орнаменту розмальованої кераміки. У цьому плані можна говорити, що українська культура є оригінальним синтезом автохтонних попередніх культур і зовнішніх культурних взаємовпливів.

Найдавнішим народом на українському дереві, який зберегла історія, були кіммерійці. Вони займали територію між Тиром (Дністром) та Танаїсом (Доном), а також Кримський і Таманський півострови. Історичні пам'ятки цих племен відносяться до IX - першій половині VII ст. до н. е.. Для кіммерійців характерно був кочове скотарство, висока культура бронзи та кераміки з кольоровою інкрустацією. Кіммерійські майстри одними з перших на території України почали виплавляти залізо.

Подальший розвиток кіммерійського суспільства був обірвано навалою скіфів - ірано мовних кочівників. Перші згадки про них, датовані серединою VII ст. до н. е.., містяться в ассирійських клинопису. У середині VII - другої половини VI ст. до н. е.. відбулося перенесення центру скіфів у Нижнє Подніпров'я і степовий Крим. В кінці VI в. до н. е.. тут сформувалося скіфське держава. Свого розквіту воно досягло в IV ст. до н. е..

Скіфи залишили після себе досить багато культурних пам'яток. Їх знаходять на півдні України в курганах, де хоронили скіфських царів. Для культури скіфів характерна кераміка, образотворче мистецтво, яке мало зооморфний характер. Його основою було зображення оленя, барана, коня, фантастичного грифона, гірського козла.

Традиції скіфського мистецтва продовжили сармати - кочівники зі Сходу. Вони завоювали і асимілювали більшу частину скіфів і господарювали в причорноморських степах майже 400 років - з II ст. до н. е.. до II ст. н. е.. Скіфи і сармати і на заході фракійці послужили безпосереднім етнічним субстратом для українців.

На узбережжі Чорного та Азовського морів греки в середині VII ст. заснували міста-держави: Ольвію, Херсонес, Пантікапей, Феодосію. Вони існували тут протягом майже тисячоліття. Їх занепад припадає на рубіж III - IV ст. н. е..

Грецькі міста-держави стали прямим джерелом античних традицій в українській культурі. Разом з грецькою колонізацією, на територію Причорномор'я і Наддніпрянщини прийшов лист. Звідси бере свій початок письмовий період української історії. Значну роль у культурному житті грецьких поселенців грали література, музика, театр, живопис, скульптура. У I ст. до н. е.. - III ст. н. е.. грецькі міста-держави підкорялися Риму, тому істотно впливала на розвиток української культури римська античність.

На рубежі нашої ери як самостійна етнічна спільність сформувалися слов'яни. З III в. до н. е.. до II ст. н. е.. Праслов'янська була характерна так звана зарубинецька культура (від с. Зарубинці на Переяславщині). Носії зарубинецької культури були осілими землеробами, але займалися і скотарством. Населення володіло поруч розвинених ремесел, знало виплавку заліза, ковальська справа. Посуд виготовляли на гончарному крузі з місцевих глин. У II ст. н. е.. зарубинецька культура припинила своє існування. На зміну їй прийшла черняхівська культура (від с. Черняхіва, нині Кагарлицького району Київської області). Поряд з нею існувала і київська культура.

У другій половині I тисячоліття в різних районах України існували Волинцевська (VI - VIII ст.), Роменська (VIII - X ст.) Та інші культури. Люди були об'єднані в східнослов'янські союзи племен - волинян, деревлян, полян, уличів, тиверців, білих хорватів, сіверян.

Стародавні слов'яни досить добре знали природу свого краю. Але невміння правильно пояснювати явища навколишнього світу призвело до появи язичницької релігії - політеїзму (багатобожжя). Головним богом східних слов'ян був Перун - бог грому і блискавки. Користувалися повагою в той час Стрибог - бог вітру і негоди, Сварог - бог-коваль, Ладо - бог домашнього вогнища. Крім того, люди вірили в таких богів як Велес, Ярило, Коляда та ін За допомогою цих богів вони пізнавали світ, осмислювали пори року, зміни в природі, свою взаємозв'язок з нею. Слов'яни думали, що їх родовід походить від богів. Основу язичництва становило обожнювання сил природи, сонця як джерела життя, землі як годувальниці всього живого.

Для світогляду древніх слов'ян був характерний антропотеокосмізм, тобто нероздільність сфер людського, божественного і природного, розуміння світу як ні ким не створеного, світу - як вічно живого вогню, який розмірено згасає і розмірено зігрітися.

Ще до запровадження християнства на Русі розвивалася монументальна архітектура - будувалися язичницькі рубані з дерева храми.

Язичницька релігія дала світові великі цінності і своєрідну культуру.

Християнство на Русі було прийнято в 988 р. (головні причини його прийняття - соціально-політичні), але язичницьке світогляд продовжувало ще довго співіснувати з християнством, втілюючись у феномені двовір'я (поєднання слов'янських вірувань і звичаїв з православними).

Прийняття християнства на Русі мало величезне значення: воно вплинуло на всі сторони життя Русі (допомогло встановити політичні, економічні, культурні зв'язки з країнами християнського світу); сприяло становленню міської культури в переважно сільськогосподарської за родом діяльності країні, орієнтувало людину на духовні перетворення, стимулювало його наближення до християнських ідеалів; сприяло розвитку різних видів мистецтва.