Теорія аргументації

З дисципліни: “Логіка”

Зміст контрольної роботи

1. Теоретичне питання. Теорія аргументації

1.1. Доведення та його структура. Види доведень.

1.2. Спростування та його структура

1.3. Правила та помилки в доведенні та спростуванні

1.4. Способи побудови аргументації

2. Практичне завдання. Задачі

Список літератури.

Теоретичне питання. Теорія аргументації

1.1 Доведення та його структура. Види доведень

Доведення - це сукупність логічних прийомів обґрунтування істинності будь-якого судження за допомогою інших істинних і пов'язаних з ними суджень.

Доведення не тотожне умовиводу, оскільки здійснюється у складній формі поєднання різних за видами умовиводів, що становлять собою відповідну структуру міркування.

У структурі доведення виділяють три складові частини: тезу, аргументи і демонстрацію (форму, або спосіб доведення).

Теза - судження, твердження або положення, істинність якого треба довести.

Доведення бувають прості і складні. Головна їхня відмінність полягає в тому, що в складному доведенні є головна теза і підлеглі, часткові тези.

Головною (основною) тезою називається положення, котрому підлягає обґрунтування ряду інших положень.

Часткова теза — це таке положення, яке стає тезою лише тому, що за її допомогою доводиться основна теза. Часткова теза, будучи доведеною, сама стає потім аргументом для обґрунтування основної тези.

Аргументи (основа, доказ, підстава) - це ті істинні судження, які наводяться для доведення тези. Істинність тези доводять за допомогою аргументів: фактів, раніше доведених законів науки та теорем, аксіом, постулатів, визначень понять.

Факт - це явище або подія, що мають місце в дійсності. Факт, який правильно відображений у судженні, служить аргументом у доведенні. Факти володіють достовірністю і великою силою переконаності і тому широко використовуються у процесі доведення. «Факти, - каже народна мудрість, - вперта річ».

Щоб факти могли виконати роль аргументів, потрібно брати не окремі факти, а всю сукупність, яка відноситься до даної проблеми.

Закони науки - це істини особливого роду, які відрізняються від інших знань як за змістом, так і за формою їх відкриття. Закони науки є відображенням законів об'єктивного світу і виражають внутрішні, істотні, загальні, необхідні зв'язки між явищами і процесами.

Закони - основні положення, на яких грунтується вся наука. Тому посилання на закон завжди достатнє і переконливе. Якщо встановлюється, що положення, яке обґрунтовується, випливає із певного закону, то це означає, що воно є істинним.

Аксіома - це положення, яке приймається без доведення. Істинність аксіом, що перебувають в основі доведення, не засвідчуються в кожному окремому випадку. їхня істинність підтверджується багатовіковою практикою людини. В юридичній практиці роль аксіом виконує презумпція. Прикладом презумпції в кримінальному процесі є презумпція невинності: «Кожен припускається невинним, доки протилежне не буде доведене».

Для доведення істинності чи хибності певних положень як аргумент часто наводять визначення понять. Якщо висунуте положення неодмінно випливає із наведеного в якості аргументу визначення поняття, то воно визнається доведеним.

Але аргументом може бути не будь-яке визначення. Щоб можна було використати певне визначення для обґрунтування тези, воно має бути істинним, загальноприйнятим, утвердженим в науці. Визначення, яке не визнається всіма і потребує уточнення, не може бути аргументом. Таке визначення саме має бути доведене.

Демонстрація (спосіб, форма доведення) —, це спосіб логічного зв'язку між тезою та аргументом, який веде до встановлення бажаної істини. Тут відбувається зв'язок між тезою і аргументами, з яких з необхідністю роблять висновок. Демонстрація становить сукупність умовиводів, послідовний зв'язок суджень. За формою вона повинна складатись з таких суджень і умовиводів, в яких дотримано всіх правил і законів логіки.

Оскільки умовиводи можуть бути як дедуктивними, так і індуктивними, то й доведення за способом логічного зв'язку тези й аргументів (демонстрації) може відбутися або у формі дедуктивного, або у формі індуктивного умовиводу.

За формою доведення поділяються на прямі та непрямі.

Прямим називається таке доведення, у якому істинність тези безпосередньо обґрунтовується наявними аргументами. Наприклад, підтвердженням тези: Земля обертається навколо своєї осі є наступні аргументи:

-  пасати (постійні вітри в тропічних областях, які дмуть до екватора) внаслідок обертання Землі із заходу на схід дмуть з північного сходу в північній півкулі і з південного сходу в південній півкулі;

-  у північній півкулі підмиваються праві береги річок, а в південній - ліві;

-  під час руху циклону з півдня на північ його шлях відхиляється на схід.

Але найбільш переконливим прямим доведенням обертання Землі служить дослід з маятником Фуко.

Непряме доведення - це доведення, у якому істинність тези обґрунтовується за допомогою доведення хибності антитези. Антитезою називається судження, яке суперечить тезі. Іноді непряме доведення називають доведенням за допомогою приведення до абсурду. У математиці воно дістало назву «доведення від супротивного». Непряме доведення широко застосовується в судовій практиці, дипломатії, інших науках.

До непрямого доведення здаються, коли висунуту тезу не можна довести прямо, коли відсутні аргументи, що обґрунтовують тезу безпосередньо.