Сюжет трагедії Расіна

2.2. Сюжет трагедії Расіна

Сюжетна лінія расінівської трагедії збігається з давньогрецьким міфом. Троя зруйнована. За одну ніч пало місто, під його уламками чи в битві загинули захисники. Жінок і дітей по жребію, як військову здобич, розібрали переможці. Андромаха і її син Астіанакс дісталися Пірру, царю Епіра.

Пірр полюбив Андромаху. Бранка не любить, не може полюбити Пірра. Він син Ахіллеса, а той убив її чоловіка. Він винуватець її нещасть, нещасть її народу.

О, вспомни, вспомни ночь, что длилась бесконечно,

Став для моей страны последней ночью, вечной!

Забыла ль ты, как Пирр, сверкающ и суров,

Вошел в сиянии пылающих дворцов,

Сквозь груды мертвецов шагая всех спокойней,

До самых пят в крови и призывая к бойне? –

говорить Андромаха своїй повірниці Сеорізі [14;48]

Уже кілька років живе при дворі Пірра Герміона. Вона прибула сюди як наречена Пірра. Хлопчик Астіанакс, що живе під вартою, мужніє день від дня, і це наділяє тривогою всю Грецію. З Греції в Епір прибув в якості високого посла син Агамемнона Орест і з ним його друг Пілад.

Орест повинний був зажадати в Пірра хлопчика, щоб повести його і передати в руки катів. Пірр відмовляється видати хлопчика.

Забота Греции мне кажется забавной,

Ужель других забот нет у страны столь славной?..

Ужели не смешно, что целая страна

Желаньем погубить дитя заражена? –

іронізує Пірр і відкидає наполягання посла.

Ореста найменше хвилює доля Астіанакса, і не заради нього він прибув сюди. Усі думи Ореста – про Герміону, але вона любить свого нареченого. Орест хоче повести Герміону таємно з Епіра, під видом хлопчика Астіанакса.

Орест поспішає до Пірра. Але дивна зміна відбулася в епірському царі. Він уже готовий віддати Астіанакса і заявляє Герміоні, що вирішив женитися на ній. Герміона щаслива. Зміни викликані тим, що Пірр говорив з Андромахой, розповів їй, що готовий захищати її сина і за це вимагав її любові і знову Андромаха віддала перевагу смерті шлюбу з ненависною їй людиною. Тому так і перемінився ображений її відмовленням Пірр. Расін показує суперечливу логіку любові.

Андромаха не може не зрозуміти Пірра. Яким би винним не був він перед нею, перед її народом, він її любить і страждає, - це добре знає Андромаха. Її вірність загиблому Гектору, її поняття про патріотичний обов’язок не дозволяють їй прийняти його любов. Вона готова вмерти, але не стати дружиною Пірра. І Андромаха зважилася на хитрість. Щоб врятувати сина, вона обвінчається з Пірром і тим зобов'яже його піклується про Астіанаксе, сама ж, не вступивши на шлюбне ложе, покінчить із собою і так збереже вірність покійному чоловіку.

І тепер, коли сценічний конфлікт між Пірром і Андромахой вичерпав себе, на перше місце виступає конфлікт між Пірром і Герміоной. Герміона кличе до себе Ореста. Він повинний убити Пірра.

Усе відбулося так, як вимагала Герміона. У храмі, під час вінчання, Пірр був убитий. Про це приходить повідомити їй Орест. Він думає, що обрадує її, адже вона так бажала помсти. Але з ненавистю і презирством зустрічає його Герміона. Орест вражений: адже він виконував її наказ. Герміона, з горя по загиблому Пірру, покінчила життя самогубством. Орест утратив розум. Такий фінал.

2.3. Головні герої твору

 

2.3.1. Андромаха

Андромаха – вдова Гектора, мати Астіанакса, бранка Пірра. Вона гарна собою. Андромаха не може не відчувати ненависті до Пірру, що біснується, мучить її. Він то грозить, то благає, то вимагає підкоріння, то жаліє її.

Вы домогаетесь любви, но до то того ли

Несчастной женщине, томящейся в неволе?

Что вам мои глаза? Ведь вы их обрекли На то, чтоб реки слез всегда из них текли! –

говорить головна героїня Пірру (24).

Андромаха сильніше всіх інших героїв трагедії. Вона віддана батьківщині, загиблому чоловіку, сину.

Мой ненаглядный сын, любви живой залог,

Единственное, что мне муж оставить смог

На память о себе, идя на бой с Ахиллом!

О, как печально он прощался с сыном милым! –

розповідає Андромаха про Гектора і про Астіанакса (49).

Вона відбиває всі атаки Пірра. Він горює і скаржиться:

Чужая… Нет, не то, - рабыня здесь в Эпире.

Я сына ей дарю, свою любовь, все в мире, -

Но, что ни делаю, в награду мне одно

Ее гонителя лишь звание дано (36)

Андромаху не страшать ні катування, ні смерть. Вона – мужня і сильна жінка. Але і вона зрештою здається. Її поразка не в тім, що вона дає згоду на шлюб, щоб врятувати сина і вмерти, не ставши дружиною свого пана; її поразка в тім, що вона простила Пірра; оцінила його, його любов, побачила в ньому достоїнства, і логіка веде до того, що вона могла і повинна була б полюбити його.

2.3.2. Пірр

Пірр – цар Епіра, мужній воєн, жорстокий і непохитний на полі бою, суворий правитель. Він забув усе заради жінки і готовий боротися з усією Грецією, своєю батьківщиною, боротися за жінку, що його не любить.

Я сына б вашего в бою от смерти спас

И заслонил его собою – ради вас

Вы сами видите, сколь многим я рискую,

А чем вознагражден за преданность такую? –

запитує Пірр Андромаху (24). Він кляне її, шкодує, що не все їй сказав, недостатньо переконав її у своїй ненависті до неї, і хоче повернутися, щоб знову вселити жах. Навіщо? Потім, що любить її. Мова його переривчаста, нескладна:

Люблю! Какое слово!

Ей льстит моя любовь, и всё ж она сурова.

Ни братьев, ни друзей, одна поддержка – я!

Астианакса жизнь зависит от меня (36).

Навіть Андромаха не може не визнати достоїнства Пірра:

Горяч, но искренен, таким его узнала, -

Он больше сделает, чем посулит сначала (49).

Він виявляє байдужу поблажливість до Герміони. Пірр не виправдовується, не намагається піти від відповідальності. Він винуватий. Він обдурив її, він зрадив їй, сам того не бажаючи. «Страсть сильнее меня, и Андромаха разом украла у меня влечение и разум», - говорить Пірр (57). Мало думаючи про Герміону, він аж ніяк не думав, що дівчина могла його любити. Він бачив у їхньому взаємному зобов'язанні лише політичний союз, у якому почуття не могли грати великої ролі. Тому, коли дівчина називає його зрадником, він спокійно говорить: «Чтоб быть изменником, ведь надо быть любимым!» Уражений, він довідується, що любимий.