Роман Дж. Д. Селінджера "Над прірвою в житі"

Роман Дж. Д. Селінджера "Над прірвою в житі"

План роботи

1. Короткі відомості про автора роботи.

2. Проблематика роману.

3. Складний характер головного героя.

4. Зарубіжна і вітчизняна критика про роман Дж. Д. Селінджера «Над прірвою в житі»

Список використаної літератури:

1. Короткі відомості про автора роботи

Джером Дейвід Селінджер народився 1 січня 1919 року в Нью-Йорку. Є щось знакове в тому, що народився він у перший день першого мирного року після війни (хоч дата можливо й не зовсім точна, відома любов письменника до різного роду містифікацій). Його батько Сол був єврейським торговцем м'ясними продуктами та сиром, займався імпортом яловичини з Європи, мати була ірландкою, католичкою. Можливо цей іудейсько-кельтський дуалізм, і вплинуло на його своєрідний світогляд. Адже однією з важливих рис його характеру є протиречивість (він любив Віллі-Фордж, але зобразив її, як справжню діру у своїй повісті; він вважав себе вегетаріанцем, але іноді їв м'ясо тощо). Те, що він був напівєвреєм, викликало серйозний внутрішній конфлікт, зумовлений, не стільки релігією, як соціальним статусом, у ті часи був поширений расизм проти євреїв. Він мав старшу сестру Доріс, дітей виховувала мати в дусі методизму. З батьком у Селінджера було прохолодні стосунки, зумовлені бажанням Сола, щоб Девід заробляв великі гроші, мав стійку роботу з високим соціальним статусом, також він хотів щоб Девід продовжив сімейний бізнес, що майбутнього письменника зовсім не приваблювало.

У Нью-Йорку минуло його дитинство він проживав на західній стороні Манхеттену, там пройшли його перші шкільні роки. Його вигнали з кількох приватних шкіл, через те, що він не хотів навчатись. Далі він вчився у військовій школі "Веллі-Фордж" (Valley Forge Military Academy) в штаті Пенсільванія, тоді ж він починає писати. Він сам схотів там вчитись, бо бажав жити окремо від батьків. Його однокласники згадують, що для нього було звичним бути в центрі уваги, він був дуже компанійським, вмів розповідати веселі історії та анекдоти, але коли мова йшла про гулянки з випивкою, він, як правило, не приймав участь. Селінджер був капітаном фехтувальної команди, як Голден у повісті. Серйозної освіти Селінджер не отримав, проте відвідував протягом двох років заняття у Нью-Йоркському університеті, але там за його словами він "didn't apply himself".

Потім разом з батьком побував у Польщі, щоб познайомитись зі специфікою морських перевезень м'ясних продуктів. Це мало його цікавило, та поїхав він охоче, проте отримав дуже неприємні враження від скотобоєнь, після чого твердо вирішив цим не займатись. Його огида до м'ясного бізнесу згодом вилилась у те, що він став вегетаріанцем. У цей час він встиг вивчити німецьку мову.

Після цього прожив десять місяців у Відні, потім повернувся в Америку, в коледж Урсінус, але вже серед року втратив інтерес до навчання. Він не хотів навчатись у вищій школі (Ivy Leage), як стверджував, через їх снобізм та тому, що був євреєм.

Певний час відвідував літературні курси при Колумбійському університеті, що вів Віт Барнетт, редактор журналу "Сторі". Він казав, що Селінджер сидів в останньому ряді й дивився у вікно майже до кінця останнього семестру. Лише під кінець ожив, тоді він написав "Підлітки", які Барнетт вирішив опублікувати в "Сторі", що було певним ризиком, адже в оповіданні не було нічого особливого. Селінджер не раз казав своїм друзям, що колись він стане великим письменником.

Увесь цей час він продовжував писати. Перше оповідання автор надрукував у 1940 ("Підлітки"), коли йому був 21 рік. Протягом двох років він писав для "Saturday Evening Post", "Esquire", "Mademoiselle" та багатьох інших видань.

Потім він плавав в Індію та по Карибському морі на шведському лайнері "Кунгсхольм", де займався організацією дозвілля туристів. У цей час не припиняв писати оповідання для журналів та університетських збірок.

У 23 Селінджер пішов в армію, де прослужив два роки. Він приймав участь у Другій світовій у складі 12-го піхотного полку 4-ї дивізії. Серцева аритмія зробила письменника непридатним для піхоти, але в армії він знаходився з початку мобілізації, приймав участь у висадці на узбережжя Нормандії, був зв'язковим, служив у контррозвідці. На фронті було нелегко (за кілька перших тижнів загинуло 75% його однополчан) й у 1945 майбутній класик американської літератури потрапив у шпиталь з нервовим зривом. Пізніше він з призрінням ставився до В'єтнамської війни й насміхався з хлопців, що вербувалися. У Німеччині одружився з функціонеркою націонал-соціалістичної партії Сильвією, але невдовзі вони розлучились - він ненавидів нацистів так само сильно, як вона ненавиділа євреїв.

1945 рік був роком найбільшої творчої активності письменника, оповідання друкувались одне за іншим, відомо, що в цей час вже був готовий початковий рукопис "Ловця у житі". Селінджер розпочав роботу над повістю ще в 1941, але остаточна версія побачила світ лише 16 липня 1951, і ця дата залишилась в історії світової літератури. На той час з'явились майже всі найвідоміші оповідання Селінджера, що увійшли до збірки "Дев'ять оповідань" (1953).

У 1951 р. Селінджер написав повість "Над прірвою в житі". У ній письменник передав моральні шукання 16-річного хлопця з заможної сім'ї Холдена Колфілд. Він не приймає законів своєї сім'ї, повних застою і відсталості; відкидає моральний клімат коледжу, звідки його, здібного юнака, виключений з нього за неуспішність. Холдену неприємна мімікрія директора коледжу, який з малосостоятельнимі батьками своїх учнів вітається, простягаючи "два пальці", з батьками багатшими - "півгодини розливається". "Не виношу я цього - злість бере. Так злюся, що з глузду можна сплять", - говорить герой. Він зневажає фарисейство глави похоронного бюро, що пропонує всім молитися і звертатися до Христа, "як до приятеля. Колфілд обурюється:" Я ледве не помер. Уявляю собі, як цей сучий син переводить машину на першу швидкість, а сам просить бога, щоб послав йому кілька зайвих покійничків ". Юнак готовий бігти з коледжу, з батьківського будинку хоч в ад: "Загалом я радий, що винайшли атомну бомбу. Якщо коли-небудь буде війна, я сяду прямо на цю бомбу. Добровільно сяду, чесне благородне слово".