Тип героя у повісті Селінджера "Над прірвою у житі"

ЗМІСТ

 

Вступ

1.  Аутсайдерство Холдена Колфілда

2.  Бунтарський дух героя

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Американський письменник Дж. Селінджер надзвичайно яскраво проявив себе в творах, присвячених юнацтву, духовному світу молодої людини. І хоча творчість цього письменника доводиться на середину XX століття, думки і відчуття його героїв близькі і зрозумілі сучасному поколінню молодих. По суті, Холден Колфілд – це хороший парубок, що вгруз у поганому світі і заплутався у своїх почуттях, відносинах з іншими та самому собі. Холден знає, що не можна жити в атмосфері лицемірства, самовдоволення, аморальності, не можна бути байдужим. Саме тому дослідження типу героя Холдена Колфілда є актуальним навіть сьогодні. Багато сучасних підлітків бачать в собі головного героя повісті Селінджера і намагаються бути в чомусь схожими на нього. Але ж в чому загадка і таємниця, котра притягує увагу не тільки підлітків, але й дорослих?

Відповідь на це питання шукало чимало критиків та літературних діячів, які досліджували в своїх працях проблеми та складності характеру головного героя. Досить незрозумілими є не тільки його відносини з навколишнім світом, але і з дорослими, своїми однолітками, дівчатами, членами родини, та, нарешті, самим собою.

Найцікавішим є те, що не можливо дати однозначного визначення характеру хлопця. Ми не можемо одразу ж назвати його добрим чи поганим та дати конкретну оцінку його вчинкам.

Намагаючись знайти логіку, за якою діє герой, пояснити деякі витівки, думки та саме світогляд, Ф. Гвінн та Дж. Блотнер стверджували, що саме «занепад» творчості Селінджера відіграв роль на характері Холдена. Але існувало ще багато інших думок з цього приводу. Пізніше у своїй монографії У. Френч напише, що образ хлопця побудований на сплетінні фізичного недуга та повільного звільнення Холдена від егоцентричності та прийняття навколишнього світу. В той час, як Р. Леттіс розглядатиме не тільки вплив суспільства на головного героя, але і вплив героя на суспільство, враховуючи те, що Холден має право вибору. Літературний критик журналу «Таймз» Генрі Гренвальд не тільки сам досліджував цю проблему, але й включив до своєї статті коментарі близько двадцяти літературних критиків.

Метою нашого дослідження є визначення типу героя. Для цього ми вирішуємо такі завдання:

а) досліджуємо Холдена Колфілда як аутсайдерький тип героя;

б) розглядаємо бунтарські якості героя-підлітка.

В нашій роботі ми спираємось на наукові дослідження таких радянських вчених, як С. Бєлов, А. Борисенко, І. Галинська, Ю. Лідський та А. Мулярчик. Окрім них над цією проблемою працювали і західні наукові діячі, такі як Дж. Мілер, А. Майзенер, М. Гайсмар та багато інших. Кожен з них намагався знайти ту єдину істину, яка б змогла точно і однозначно визначити, пояснити та дати повну бездоганну характеристику аутсайдерству та бунтівному духу Холдена.

Не дивно, що саме ці якості є гострою проблемою не тільки молодшого Колфілда, але й багатьох представників сучасної молоді. Саме тому ми також вирішили звернутися до цього досить суперечливого та бунтівного образу і дослідити його. Крім того важливим для нас є змога зрозуміти і дати певний коментар вчинкам героя, засудити чи виправдати його думки, страхи та відносини з навколишнім світом.

Структурою нашої роботи є вступна частина, два розділи, висновки та список використаної роботи.

1.  Аутсайдерство Холдена Колфілда

 

Психологічний портрет селінджеровського героя виключно суперечливий і складний. «У поведінці Холдена не зрідка нагадує про себе хворобливий початок, що ставить під сумнів стійкість його психіки. Він не просто сором'язливий, образливий, деколи нелюб'язний, як майже всякий схильний до самоаналізу підліток так званого інтровертного типу. Часом Холден дозволяє собі витівки, які неможливо пробачити: він може, наприклад, пустити дим сигарети в обличчя симпатичної йому співбесідниці, гучним сміхом образити улюблену дівчину, глибоко позіхнути у відповідь на дружні повчання викладача, який має до нього теплі почуття» [7, с. 112]. «Холден не за віком інфантильний; небажання Холдена бути схожим на дорослих спочатку більше емоційне, ніж усвідомлене; відчуття випереджають його думки, і він готовий одним махом позбутися своїх кривдників, серед яких далеко не всі заслуговують на суворий вирок» [7, с. 113]. Однак, з іншого боку, зрозумілий і молодий максималізм Холдена Колфілда, зрозуміле його ненаситне жадання справедливості і відвертості в людських відносинах. Те, що більше всього пригноблює Холдена і про що він судить сповна «по-дорослому», полягає у відчутті безвихідності, приреченості всіх його спроб влаштувати своє життя на цьому світі.

Його характер досить такий суперечливий. Він цікавиться літературою, багато читає, твір по літературі пише відмінно. Але коли потрібно написати такий же твір по історії про Давній Єгипет, він пише декілька знущальних, пародійних рядків. Він нічого не знає про Давній Єгипет і не бажає знати. Йому це нецікаво. За неуспішність Холдена виключили з чотирьох шкіл. «Що ти з собою робиш, хлопчик?»- говорять йому, а він сидить, напнувши червону мисливську кепку козирком назад, і читає «У нетрях Африки» Ісака Дінесена. А коли старий добряк вчитель переконує його подумати про своє майбутнє, Холден відповідає терпляче: «Так, сер. Знаю. Я все це знаю» [1, c. 11], – а сам думає в цей час: куди діваються зимою качки, коли ставок покривається льодом і промерзає наскрізь або просто натягує свою червону шапку.

Проте «інколи я поводжуся так, ніби я куди старше за свої роки, але цього-то люди не помічають. Взагалі нічого вони не помічають» [1, с. 12], – втомлено зазначає Холден.

«Холден живе у жорстокому світі, який бездушно, як автомат, прагне або зломити свою жертву, або перекроїти її по своєму образу і подібності», – вважає Ю. Я. Лідський [6, с. 195]. «Холден наділений "абсолютним етичним слухом" — він миттєво розрізняє фальш, з нього немов зідрана шкіра, голі нервові закінчення; його надчутливість — особливого роду радар, що уловлює те, мимо чого спокійно проходять інші» [5, с. 242].

Вражаюче точна також мовна характеристика Холдена. Він говорить на шкільному жаргоні, постійно вживає вульгаризми, взагалі не соромиться у виразах. Але за зовнішньою грубістю ховається душевна чистота, делікатність, і легка дитяча вразливість.

До кінця роману стає особливо ясно, що великому світу Холден може протиставити лише світ дітей, яких до того ж потрібно охороняти від дорослих. Вони ще не зіпсовані. І це не лише гаряче улюблена десятирічна сестричка Фібі, не лише покійний брат Аллі – всі діти взагалі: і хлопчик, що співав пісеньку, і маля біля кіно, і двоє хлопчиськ в музеї, і діточки, що вчаться в одній школі з Фібі. Але буквально на кожній стіні їх очікує сповна реальний (і в той же час символічний) нецензурний напис, а Холден не може стерти ці написи. Отже, боротися з огидним йому світом Холден не може. «Він крихкий і слабкий. Він сам частина того світу, який заперечує. Його руки зв'язані не лише причетністю до нього, не лише особистою слабкістю, але і розумінням або швидше відчуттям, що перед ним не окремі гидоти а море лих» [5, с. 292]. «Будь у людини хоч мільйон років в розпорядженні, все одно йому не стерти всю соромітність зі всіх стін на світі. Неможлива ця справа...» [1, с. 226].

Не дивлячись на те, що в Нью-Йорку він вештається по ресторанах (дуже заклопотаний тим, аби отримати спиртні напої, яких йому не хочуть подавати як неповнолітньому), танцює з якимись пані, пропонує знайомій дівчині виїхати з ним і «жити де-небудь біля струмка» [1, с. 148], а коли в готелі ліфтер його запитує: «Бажаєте дівчинку на ніч?» – Холден після першої ж незручності, поступаючи як дорослі, відповідає: «Гаразд» [1, с. 102], Холден жадібно шукає хоч яку-небудь віддушину, жадає людського тепла, участі і розуміння. Багато читачів і критиків цієї книги цікавить майбутнє Холдена. Але то хіба не сам Холден дає відплвідь на це: «Здається, це дивно безглузде питання. Звідки людині заздалегідь знати, що він робитиме?» [1, с. 238]. Наш герой Холден самотній не тому. Просто сучасний світ поставив йому в провину його щирість, його небажання бути «хамелеоном». Він залишився самим собою до кінця, залишився вірний самому собі.

Герою Селінджера не вдається зацікавити своїми, досить, втім, сумбурними планами на майбутнє і Салі Хейс, яка не дуже вірить в пропоновану їй ідилію життя в «хатині біля струмка», де б існувало єдине правило – жодного удавання.

«Ти б повчилася в чоловічій школі. Спробувала б!. Суцільне удавання. Лише і знай вчися, аби стати хитріше, заробити собі на який-небудь триклятий Кадилак. Працювати в якій-небудь конторі, заробляти силу-силенну грошей і читати газети, грати в бридж всі вечори, і ходити в кіно. Ні, це все не те! Господи, до чого я все це ненавиджу» [1, с. 146].

Він хоче вести тихе життя з глухонімою дружиною. При цьому Холден і сам хотів би прикинутися глухонімим, аби, наскільки це можливо, порвати всі зв'язки зі світом, в якому живеться так незатишно.

Холден не знаходить виходу і навіть, по суті, не починає пошуків. Він і не може почати їх. Хлопець ще не став молодою людиною. У Холдена Колфілда все попереду. «Героїчний пафос» Холдена виявляється в розриві з тим, який він на словах і на ділі. Саме ці слова наштовхують Холдена на абсолютно нову думку.

«Розумієш, – зізнається він Фібі, – я собі уявив, як маленькі хлоп'ята грають увечері у величезному полі, в житі. Тисячі малят і довкруги - ні душі, жодного дорослого, окрім мене. А я стою на самому краю обриву, над прірвою, розумієш? І моя справа – ловити хлоп'ят, аби вони не зірвалися в прірву. Розумієш, вони грають і не бачать, куди біжать, а тут я підбігаю і ловлю їх, аби вони не зірвалися. Ось і вся моя робота. Стерегти хлопців над прірвою в житі. Знаю, це дурощі, але це єдине, чого мені хочеться по-справжньому» [1, с. 194].

«На словах, в області фантазії він і насправді герой, але в реальності все навпаки. Та і попроси Холдена в реальності "стерегти хлопців над прірвою в житі" — адже, чого доброго, втече, облаявши і тих, хто його поставив чергувати, і галасливих малят — втече до нових фантазій» [1, с. 62]. Він хоче рятувати хлоп'ят від падіння в прірву, але чи врятований він сам? «Ти мчиш до якоїсь страшної прірви», – звертається до нього містер Антоліні. Він перебирає можливі варіанти майбутнього Холдена. «Можливо станеш завсідником якого-небудь бару. А може бути, ти служитимеш в якій-небудь конторі і кидатимеш скріпками в стенографістку, що не догодила тобі» [1, с. 208].

«Автор строго слідує логіці характеру Холдена, лише підводячи його до пошуків відповіді на «прокляті» питання, але самі пошуки з'являться лише в пізніших творах Селінджера разом з дорослішими героями», – вважає Ю. Я. Лідський [6, с. 196].