Образи “мурріани”

2.1 Образи “мурріани”

Для зображення світу філістерів Гофман використовує, як найбільш адекватну форму – форму комедійно-пародійну, що йде від тваринного епосу. Якщо абстрагуватись від тієї обставини, що героєм тут є кіт, то ми не знайдемо якогось свідомого порушення правдоподібності: в реалістичній і хронологічній послідовності провадиться тут розповідь про дитинство, юність і змужніння героя – навчання, поетичні спроби, перше кохання, одруження, зрада жінки, розчарування в житті, залучення до кола брудершафтів, вільне студентське життя, дуель із суперником, спроби потрапити до вищого кола, нові любовні розчарування і нарешті розрив з безладним життям і повернення до мирних занять науками і мистецтвами.

Це типова історія молодої буржуазної людини, яка так часто зображувалася в повчальних романах XVIII ст. Але річ саме в тому, що замість молодого буржуазного чоловіка героєм книги Гофмана стає кіт. І ця обставина вже сама по собі свідчить про той сатиричний зміст, який вклав письменник в образ Мурра. Ця їдка пародія, як визначає дослідник творчості Гофмана А.П. Шамрай,- “посилюється ще й тим, що вона витримана у формі пародії на чуттєві романи XVIII ст. Незвичайна стилістична “рівність”, “пластичність” історії життя Мурра є ще одним свідченням навмисної пародійності цього образу”.

Саме цей засіб дозволяє Гофману поражати своїм сміхом не лише болото філістерського буття, а й літературу, на якій виховувались покоління філістерів.

В романі про кота Мурра Гофман розвиває прийоми, розроблені ним у

попередніх творах. Кіт Мурр так само, як і його друзі, коти, собаки, є насамперед гротескним образом. Гофман широко користується тут іронією, яка дозволяє йому трактувати суто людські стосунки як поведінку позбавлених розуму тварин, продиктовану інстинктами.

Як втілення типового філістера, Мурр сентиментальний, патетичний, вельми схильний до повчального тону, глибоко переконаний у своїй поетичній геніальності. Самовпевненість не залишає його навіть тоді, коли невдачі примушують його зрозуміти, якою нетривкою є його життєва філософія. Він вважає, що його життєпис буде для нащадків документом “великого суспільного і педагогічного значення”. Він переконаний, що його “творіння запалять високе полум’я поезії в серцях багатьох юних котів, щедро обдарованих розумом і почуттям, а повторюючи описані в моїй біографії забави на даху, деякі юні коти проймуться високими ідеями книги, яку я зараз тримаю в лапах, і вигукнуть захоплено: “Мурр, божественний Мурр, великий геній нашого преславного котячого роду! Лиш тобі я зобов'язаний усім, лиш твій приклад робить мене великим!”¹

Іронічне обігравання поняття і самого слова “виховання” (Bildung) продовжується на протязі усього роману. Так полемічно загострена проти ідей Вільгельма Майстера розмова про душевнохворих …глупо думати, що таку хворобу можливо вилікувати : бо для лікування хворого його необхідно спочатку виховати, а щоб його виховати, необхідно, щоб він був здоровим”(с.250).

Гостро сатирично ідея виховання проявляється і в інших главах роману.

У своєму самозакоханні Мурр не забуває згадати найдрібніші епізоди свого життя, надаючи їм особливої значності. Але, власне, кожним своїм вчинком він нещадно викриває свою патетику, виявляючи при цьому найпроїзаічніші мотиви:

“О природо! Свята велика природо! Яким щастям і захопленням сповнюєш ти мої схвильовані груди, як обвіює мене твоє таємниче дихання!...Як рідко все-таки трапляється щира спорідненість наших душ у наш убогий, бездушний, жорстокий час?” (с.7-9).

Зустріч з матір’ю викликає захоплення у Мурра, її злиденне становище розчулює шанобливого сина, в пориві синівської любові він кидається у свій куток дістати головку оселедця, щоб почастувати її, але, повертаючись назад, він з’їдає її сам і соромливо ховається від матері. Це, проте не заважає йому проголошувати патетичні тиради про синівські почуття.

В такому ж “перегорнутому” вигляді зображується і почуття дружби у Мурра, що не заважає йому приховувати кращі шматки від своїх друзів, і він з щирим задоволенням приймає захоплену вдячність своїх голодних приятелів. Таким чином, висока патетика Мурра прикриває саме лише...”власницьке свинство”, яке є провідним стимулом усієї лінії поведінки Мурра.

Мурр любострасний і честолюбний, але, як і кожний справжній філістер, відступає, зазнавши невдачі. Тому і не дивно, що після помийного душу він, наче нічого і не сталося, боязко залазить “у запічок” і починає займатися “наукою” яка в нього, як і у кожного бюргера, зводиться до спекулятивного самоспоглядання. А що він сам нікчемний і дрібний, то його “заняття наукою” – це і є та “героїка” дрібних справ, що становлять сутність філістерського буття.

В цьому сатиричному викритті і полягає соціальне значення образу Мурра. В жодному, мабуть, творі Гофман не підноситься до такої сили в зображенні контрасту між уявленням просвітителів про “гармонійну людину і змістом гармонійних” прагнень буржуазної людини. Егоїзм, філістерська обережність і поміркованість, нездатність до оригінального мислення – ось риси німецького філістерства, які знайшли своє втілення в образі кота Мурра і його родичах.

Фундаментальними рисами, якими у Гофмана характеризується світ тваринного походження є – риси, які пов’язані із шлунком, “природними інстинктами”, етикою егоїзму. Ця сутність не долається і не знімається всією тією вченістю, якої набирається кіт Мурр, виявляючи рідкісні таланти в освоєнні філософії, науки і літератури, бо при всьому тому “інтереси шлунку” залишаються центром його життя: “То наш невмолимий фатум! О апетит, ім’я тобі – Кіт!” (с.165). Річ у тому, що вченість Мурра не переростає у духовність, не міняє його сутності, і як би високо не злітала його “крилата думка”, вона незмінно повертається до ситої їжі, теплої постелі й приємних пригод на даху.

Ще відвертіше, в грубій формі, проявляється ця сутність в інших представників “котячо-собачого царства”, змальованого в романі. Це царство “мурріана”, охоплює все тогочасне німецьке “ офіційне суспільство”, тут коти представляють бюргерство і бюргерську інтелігенцію, а собаки – дворянство з вищим чиновництвом. Як зазначає Д. Наливайко, сатира Гофмана набирає майже універсального розмаху, в її кривому концентрую чому дзеркалі знаходять відображення і структура тогочасного німецького суспільства, і специфічні відносини між різними його верствами.