Навигация
Трагедія короля Ліра – людини
67458
знаков
0
таблиц
0
изображений
2.4. Трагедія короля Ліра – людини
Завершується перший етап трагедії, і починається трагедія не короля, але людини. Лір спочатку усвідомлює її як трагедію батька. Феодальний монарх по примсі відлучає від себе Корделію. При цьому він нічого не виграє. Він карає неслухнянку позбавленням любові. А потім Гонерілья і Регаїа рвуть з Ліром, тому що вони не можуть терпіти бідняка з претензіями. Вони користуються своєю власницькою мораллю, своїми слугами, як це “прийнято” у людей нового часу. Старшие дочки, виганяючи Ліра, цинічно думають про вигоду, про те, скільки вони заощадять, позбавившись витрат на батька і його свиту.
Невдячність дочок лише приватний прояв закону нового часу, що розповсюджується на все життя. Як в таких умовах могла скластися доля Ліра? Йому залишалося або змиритися з долею раба своїх дочок, або повстати проти несправедливого світу.
До цієї людської величі він дійшов своїм неспокійним розумом, лише ставши убогим і безправним. Вустами блазня, його афоризмами, його їдкими жартами виражав своє неприйняття несправедливості знедолений народ. Нагота бідного Тома відкривала Ліру трагедію знедолених людей, що складали більшість нації. Лір почув голос народу і побачив його трагедію:
Бездомні, голі бідолахи, Де ви зараз?
Чим відобразите ви удари цієї
лютої негоди — В лахмітті, з непокритою
головою І худим черевом? Як я мало
думав про це раніше![ ]
Думки Ліра благородні, повні історичного значення тривоги за долю “бідолах”. Цей монолог — “самостійний” ідейно-психологічний центр трагедії. Звичайно, насправді переживання Ліра невід'ємні від всього “тіла” трагедії, вони краще всього демонструють, як високо віднявся він в своєму духовному розвитку. Лір духовно вільний, його не обмежують тепер забобони власника. І він судить про бідняка Едгара так, як судить народ. Справжня, “неприкрашена людина — і є само ця бідна, гола двонога тварина, і більше за нічого”.[ ]
Отже, у свідомості Ліра відбувся перелом. Зіткнення з ворожою дійсністю, зміна соціального положення, особиста трагедія Ліра і соціальна трагедія безправної людини — все це знайшло своє віддзеркалення в погляді Ліра, що змінився, на світ. Але не можна сказати, що битва із незгодами і несправедливістю обійшлася для нього безболісно, без втрат. Гостра думка Ліра перестала уловлювати деякі життєві зв'язки, а ті, які вона оцінювала, представали перед нею фантастично перетвореними, розірваними. Деякі критики випустять з уваги цю суперечність і намагаються встановити якусь послідовність з еволюції розумової діяльності Ліра: спочатку він був нормальною людиною, а потім збожеволів. Але одержані Ліром удари (“Я поранений в мозок!”) привели до запаморочення, яке не підсилило, а знесилило Ліра.
Реальне і фантастичне, логічне і ірраціональне — все це спалахи одної трагічно розщепленої свідомості. Таким його, Ліра, зробив час: мудрим і божевільним.
Лір замислювався над суттю людини, щоб задовольнитися уявним розділенням людського роду на: “лисиць” і страждаючих “голих бідолах”. Напористості Гонерільі, Едмонда, Регат протистоять неподатливість і зростаючий опір Ліра.
Надмірна самовпевненість, навіженство і безпечність Ліра, його зосередженість на своїй персоні, “самообожнювання”, що виходить “зі всяких меж здорового глузду”, як писав Добролюбов, є слідство його “варварски-безглуздого положення”, в якому він “звик вважати себе джерелом всякої радості і горя, початком і кінцем всякого життя в його вдрстві”.[ ]“Людина — міра всіх речей”, - принцип гуманістів, що проголосили людину істинною цінністю, відповідає умонастрою Ліра, але він не поширює цей принцип далі власної персони. Він вимагає беззастережного визнання своїх достоїнств і чеснот, цілком задовольняючись зовнішнім його виразом і проявляючи крайню нетерпимість до незгоди з його поглядом, хоча б ця незгода виходила з кращих спонук, була щирою і обґрунтованою. Звернення Ліра до гуманістичних принципів несе на собі печатку його колишнього положення, що виростило несвідоме самообожнення. Характер, що сформувався в цьому положенні , дає себе знати в безтурботній і самовдоволеній щедрості, коли Лір, позбавлений всякого “такту дійсності”, ділить своє царство між старшими дочками Гонерільєю і Реганою, що керуються іншим, чисто буржуазним принципом: людина стоїть стільки, скільки вона має.
Характер цей позначається в божевільному, жахливо-кошмарному, космічно-похмурому, але, на щастя, немічному озлобленні, коли Лір, приголомшений дочірньою невдячністю, волає до стихій:
Ти, грім,
В коржик сплюсни опуклість всесвіту І в прах розвій прообрази речей.
І насіння людей невдячних.
Втративши свою королівську владу Лір зустрічає з їх сторони нелюдську жорстокість. Залишений без крову в грозову ніч, опинившись в становищі бездомного злиденного, Лір розуміє всю глибину своїх помилок. „Тут ось...- пише Добролюбов,- і розкриваються всі кращі сторони його душі”. [ ] Він розуміє тапер тяжкий стан бідняків, розкаюється в тому, що так мало про них турбувався, будучи королем. Лір помирає, але ціною важкого досвіду прозріває під кінець життя . Чесні люди, свідки його страждань, залишаються жити і продовжують боротьбу.
В цій трагедії у Шекспіра з найбільшою гостротою висловлена думка про важкий стан знедоленого народу, його безправ'я, велику несправедливость, на якій тримається не тільки феодальне , але і буржуазне суспільство. Багато глибоких думок про моральність хижацького світу Шекспір вклав в цій трагедії в уста блазня - мудрої людини їз народу. Пізніше їх осягає і сам Лір.
Розділ ІІІ. Зіткнення Добра і Зла у трагедії “Макбет”
“Макбет” – картина абсолютного зла. Характери і події мають нікчемне значення у трагедії порівняно з образною системою п’єси, яка представляється проф.Найту миттєвим творчим актом злиття образів, розгортаючих страшне дійство зла, повністю пануючого в світі. Світ повний назрозумілості, всі персонажі в неспокої, запитують, дивуються. Читача також огортає сумнів, або дійство полишене логіки. П’єсу огортає морок, і в цьому світі сумнівів і пітьми народжуються дивні та страшні істоти; поряд із мерзенними тваринами діють звірі, схожі на людей, такі ж полишені розуму і вражаючі своїми вчинками.
Таємниця, морок, неприродність, ужаси породжують страх, страх панує в п’єсі, в ній всі чогось бояться. Вся трагедія – кошмар. Відьми – це його пряме втілення; злочин Макбета – кошмар, який став реальним вчинком. Ми приходимо до зіткнення зі злом в його абсолютному вигляді, і звідси особливі естетичні якості трагедії – її сатанинська краса. Нічого подібного немає в героях трагедії. Леді Макбет не стільки вольова жінка, скільки істота, одержима злом. Макбет ніскільки не честолюбний. Безсилий як людина в кошмарі, він наелектризований злом, і сила, вируюча в ньому, штовхає його на злочин, вчинивши який, він ніби сплачує данину злу, що володіє ним. Однак в кінці йому вдається перемогти страх, він досягає своєрідного стану гармонії мороку, що виражена в монолозі:
Я жив достатньо: мій шлях земний
Зійшов під синь сухиго і жовтого лисття. [ ]
Всі були жертвами мороку – і Макбет, і його жінка, але більше за інших – Шотландія. Пройшовши через морок, країна запалюється світлом.
Ми бачимо, наскільки послідовно відображено у великій трагедії Шекспіра усвідомлення того, що людина – частина всесвіту, як його представляли собі тоді. В такому світовідчутті частково відбилася релігійна теогонія. Такий поділ світу на три частини: небеса як дім богів. Земля – дім людства і ад – зібрання всіх темних сил – виникло задовго до християнства та існувало у всіх давніх релігіях, включаючи і грецьку. Це давнє уявлення про свтобудову унаслідували і люди епохи Відродження.
Драми Шекспіра відбуваються ні в Англії, Італії, Греції, Франції, Данії – вони розігруються на світовій сцені, їх місце дії – Всесвіт, і кожна п’єса має свідчення про це. [ ]
“Макбет” починається появою відьом, що несуть всобі адське начало. Воно оволодіває думкою Макбета. Коли шотландський тан готується скоїти злочин, він добре розуміє, які сили заманюють його до злочину:
Півсвіту
Спить зараз мертвим сном. Дурні роздуми
Під щільний поліг злітаються до того хто спить.
Чародії славлять бідну Гекату,
І вовк, обізнаний тошнотою вбивства,
Його будячи, в урочний час забув,
І як злодій Тарквіній, легше тіні
Воно крадеться до жертви. Твердість земна,
Кроків моїх не слухай, щоб каміння
Не прокинулися. [ ]
Зрозуміло, що вчинок Макбета не може сходити з небес. Але він має свій виток і землю – ось чому він заклинає її не слухаючи цого кроків, тому що і каміння повстане проти такого злодіяння. Геката – ось хто стоїть за Макбетом, готовим встромити кинжала у свого володаря. Скільки раз ще сили пекла появляються у трагедії. Згадаємо фінал, Макдуф недзвозначно називає Макбета “пекельний пес”. Він же говорить Макбету, що той “служить дияволу”, але сили пекла не врятують його від помсти. Малькольм називає леді Макбет “дияволоподібною королевою”. Страшне царство зла, створене Макбетом, після його смерті повинно уступити місце царству “милосердності, що походить від Вищого милосердя” (the grace of Grace). Боротьба між адом і набесами закінчується перемогою останніх.
Похожие работы
... в цьому жанрі, творами новаторськими як за змістом, так і за формою. Провідною і центральною темою в них була тема кохання, яка вирішується у філософському і естетичному аспекті і поєднується з іншими філософськими мотивами, а саме: час і вічність, смерть і безсмертя, доля і сенс буття людини тощо. 2. Філософія кохання Існують різні думки щодо філософської освіченості Шекспіра. Є дані про ...
... ст. 8]. Разом з тим Шекспір зобразив і обмеженість гуманістичного світогляду, падіння його ідеалу. Це дуже виразно зображено у його пізніх трагедіях, а особливо в трагедії «Гамлет принц Датський». Розділ 2. Монолог і його функції в трагедії В. Шекспіра « Гамлет, принц Датський» 2.1 Художні особливості трагедії В. Шекспіра «Гамлет» та роль монологів у ній Трагедія Вільяма Шекспіра «Гамлет ...
... знущаючись із неї, доводячи її до немислимого абсурду, - словом, що вміє й любить робити всі що завгодно, але тільки не "призивати до стоїцизму". Розділ II. Роль і місце шекспірівських алюзій у п'єсі Тома Стоппарда “Розенкранц і Гільденстерн мертві” 2.1 Композиційні особливості п'єси "Увесь світ - театр, у ньому жінки, чоловіка - всі актори, і кожний не одну відіграє роль" В. Шекспір Але ...
... конструкцій, експресивної та афективної лексики, а токож синтаксичні та граматичні особливості роману. ВИСНОВКИ Дана робота представляє собою дослідження лексико-стилістичних особливостей роману відомого сучасного письменника Еріка Еммануеля Шміта «Оскар і Рожева пані». Слідуючи визначеному колу завдань, ми розглянули та дослідили основні теоретичні положення даної роботи. Перш за все, ми ...
0 комментариев