Зміст
Вступ
Розділ І Функція кольору у художній творчості
1.1 Естетизм Оскара Уайльда
1.2 Колір як об'єкт розгляду лінгвістичних дисциплін
1.3 Семантична характеристика колірної лексики
1.4 Розвиток та збагачення системи кольоропозначень
Розділ II Теорія перекладу
2.1 Основи теорії перекладу
2.2 Кольорова картина світу. Особливості англійських кольоропозначень при перекладі на російську мову
Розділ ІІI Кольоропозначальна лексика в романі Оскара Уайльда "Портрет Доріана Грея"
3.1 Кольорна гама та її функція в оригинальному тексті
3.2 Частотний аналіз кольоропозначень
3.3 Кольоропозначення у тексті оригінала та його перекладі на російську мову
Висновок
Список використанної літератури
Summary
Роль головних компонентів прозаїчного зображення в тексті: свідомість, особистість, активність "я". Проза так само, як і лірика, може безпосередньо відображати предмети художнього сприйняття зовнішнього й внутрішнього світу письменника й поета. Тому література більш ніж інші види художньої творчості здатна до зображення складних процесів, що виникають у душевному світі людини. Вона може передати, моменти внутрішнього "життя", що зовні не передаються, що протікають на основі "внутрішньої мови", на основі станів природи, які відбиваються в кольорі, звуці, у музиці. І ця передача може здійснюватися тільки за допомогою мови письменника або поета. Таким чином, у вивченні стилю письменника зацікавлені як літературознавство, так і лінгвістика, оскільки творчість письменника, його авторська особистість, його герої, теми, ідеї й образи втілені в мові.
Оскар Уайльд (1854 – 1900) – художник перехідної епохи, яка відбилася у всіх сферах його життя й творчості. Він став особистістю часу перелому стійких переконань і цінностей і знаходження нових, що безпосередньо торкнулося різних видів мистецтв.
Предметом дослідження є кольоропозначальна лексика, використовувана Оскаром Уайльдом у романі "Портрет Доріана Грея".
Актуальність дослідження обумовлена активним використанням даної лексики в англійській мові, що знаходить висвітлення в наукових працях лінгвістів, літературознавців, психологів.
Метою роботи є аналіз кольоропозначальної лексики та особливості її перекладу, представленої в романі Оскара Уайльда "Портрет Доріана Грея"; виявлення її місця в художній системі письменника, а також визначення її ролі у відображенні світовідчування автора.
Для досягання поставлених цілей необхідно вирішити наступні завдання:
· Простежити, якими засобами створюється наочність у прозі.
· Визначити частотність використання кольоропозначальної лексики у романі.
· Розкрити символіку кольору у творчості О. Уайльда.
· Дослідити особливості перекладу кольоропозначень на російську мову.
У ході роботи використані наступні методи дослідження:
· Структурно-семантичний метод, відповідно до якого виявлені й описані семантичні особливості колірної лексики.
· Кількісний метод, який дозволив установити частотні й домінантні використання компонентів колоротивной лексики.
Крім того, використані також метод спостереження, аналізу, зіставлення й опису.
Звертання до цієї теми не випадково, тому що використання кольору й кольоропозначання відіграє велику роль у художній літературі. Проблемі кольоропозначання у творчості окремих поетів і прозаїків також присвячено великий ряд робіт. Однак досліджень, у яких розглядається проблема кольору у творчості Оскара Уайльда, дуже мало. Тому аналіз колірної лексики, широко наданої в романі "Портрет Доріана Грея", допоможе виявити не тільки функціонально-стилістичне призначення даної категорії слів, але й зрозуміти задум автора.
Робота складається зі вступу, двух теоретичних та практичного розділів, висновків, списку використаної літератури.
Розділ I Функція кольору у художній творчості
1.1 Естетизм Оскара Уайльда
У творчості Уайльда чітко розріняються два періоди.
Більшість творів найрізноманітніших жанрів було написано в перший період (1881 - 1895): вірші, естетичні трактати, казки, його єдиний роман "Портрет Доріана Грея", драма "Саломея" і комедії. До другого періоду (1895 - 1898) належать лише твори, у яких повною мірою відбилася духовна криза пережита письменником. Поетична спадщина Уайльда не занадто велика. Вона представлена двома книгами віршів: "Вірші" (1888г) і "Вірші, що не ввійшли в збірники, 1887 - 1893", а також кілька лірико-епічних поем, найбільшу популярність із яких придбала написана незабаром після звільнення з в'язниці "Балада Редингской в'язниці" (1898). Більшість віршів першого збірника Уайльда перевантажені эстетскими порівняннями й образами.
"Естетські крайності Уайльда, безсумнівно, впадають в око, але очевидний і непримиренний протест, заснований на твердій позиції художника, що враховує історію мистецтва, умови його розвитку й реальний стан. Позиція Оскара Уайльда очевидна: він проти приземленості, "наслідування правді", міщанських прописів і порожньої риторики. Словом, проти всього того, що, претендуючи на місце в мистецтві, мистецтвом не є. Ця особливість позиції й поглядів Уайльда знайшла вираження в його казках і романі." [21, 26]
Своєрідність стилістики казок Уайльда проявляється в їхній лексиці й стилістиці. Чудовий знавець мови ( як і личило пристойному естетові), він був точний не тільки у виборі потрібного йому слова, але й в інтонаційній побудові фрази. Конструкція фрази гранично проста і є одним із класичних зразків англійської прози. "В то же час вплив декадентскої манерності заставляє письменника то і діло уклонятися від лаконічності розповідання і насичувати свою розповідь всілякою екзотикою типа "рожевих ібісів, котрі довгою фалангою стоять вздовж Нільского берега" або "чорного, як чорне дерево, царя луних гір, який поклоняється великому куску хрусталя". Особливо помітне прагнення до зайвої декоративності в другому збірнику казок ("Гранатовий будиночок"). Не може не вразити така дрібниця: скільки естетичної радості доставляло йому, наприклад, споглядання дорогоцінних камінь. "Він часто проводив цілі дні, пересиваючи із шкатулки в шкатулку олівково зелені хризоберіли, котрі здаються червоними при світлі лампи." і так далі." [21, 27]
З не меншим захватом Уайльд писав про людський одяг. Якщо книги Достоєвського часто були надбанням психіатрів, то книги Оскара Уайльда можуть бути незамінні для ювелірів і кравців.
Від казок, з їх чітко вираженими соціальними мотивами, Оскар Уайльд переходить до найбільш типового твору декадентської літератури - до "Портрета Доріана Грея" (1891 рік). У творчій спадщині Уайльда це його єдиний великий твір художньої прози. Сам автор не дав йому жанрового визначення. "Його називають романом, однак його можна назвати й повістю, і навіть "драмою в прозі". "Портрет Доріана Грея" позбавлений чіткої жанрової визначеності, тому й виникають уточнюючі характеристики: романеалегорія, роман-символ, романаміф." [21, 103]
Сюжет роману заснований на традиційному мотиві угоди з дияволом і участі магічного предмета у фатальній долі героя. Коли говорять про джерело безпосереднього впливу на творчий задум Уайльда, звичайно називають "Шагреневу шкіру" (1831) Бальзака. На думку автора, "Портрет Доріана Грея" - не імітація того або іншого літературного джерела, а незрівнянне мистецтво.
Оповідання в романі "Портрет Доріана Грея" засноване на сюжеті й характерах, що поєднують правдоподібність і фантастику, і пов'язане із традицією жанру romance. Як і звичайно для цього жанру, створені Уайльдом характери, включаючи Доріана Грея, не відрізняються життєвою повнотою. Навпаки, у наявності свідомий і послідовний розрив із традиціями реалізму. "Уайльд виключає своїх героїв з їхніх суспільних зв'язків, підмінюючи значні життєві конфлікти штучно створеними "проблемами". Світ, що цікавить тут автора, насамперед, - це світ "вибраних" людей, перевагу яких над "сірою масою" він наполегливо підкреслює." [17, 52]
Незабаром слідом за романом "Портрет Доріана Грея" з'являються кращі уайльдовскі п'єси: комедії "Ідеальний чоловік" (1895), " Як важливо бути серйозним" (1895), "Віяло леді Уиндермир" (1892) "Свята блудниця, або жінка, обсипана коштовностями" (1893), "Жінка, не варта уваги" (1893); драми "Флорентійська трагедія", "Герцогиня Падуанска", "Віра, або Нігілісти" і "Саломея" (1893).
Естетичне кредо Уайльда, сформульоване на рубежі 90-х рр. в есе "Занепад неправди", "Критик як художник", "Перо, полотно й отрута", "Істина масок" і в "Передмові до "Портрета Доріана Грея", виражало його переконаність у пріоритеті мистецтва над життям і було свого роду романтичним протестом проти всевладного раціоналізму, проти мистецтва, що копіює дійсність. "У творчості Уайльда й у його естетичних деклараціях можна виявити скільки завгодно "впливів" - прерафаелітів і художнього критика Уолтера Пейтера, його улюбленого Китса й Бодлера, Э.По й Гюісманса. Можна говорити про "дух часу", який втілив у собі Уайльд. Але насамперед він втілив самого себе, блискуче реалізувавши те, що було дано йому від народження - і виявилося потрібним часу. У першу чергу - так цінимий ним "художній інстинкт, цю здатність, що ніколи не змінює, сприймати геть усе під знаком краси." [21,71]. І особливий склад розуму, помножений на гостре відчуття невідповідності між показним і зворотним боком суспільства, що й породило характерний уайльдовский стиль - стиль парадоксів. На парадоксах письменник будував свої сюжети, вони ввійшли в поетику його творів, ними пронизана його естетична теорія. "Тверезий іронічний розум з'єднувався в ньому з найбагатшою фантазією, однаковою мірою, що керувала ним і в застільних бесідах, де Уайльду не було рівних, і коли він придумував свої чудесні казки, і коли творив власне життя, у яке, як зізнався він Андре Жидові, вклав увесь свій геній, залишивши творчості тільки талант." [21, 63]
В англійській літературі кінця XIX століття ім'я Уайльда в першу чергу пов'язане з рухом естетизму, концепція якого у творчості письменника сформувалася під впливом Рескина й Пейтера. Для Уайльда естетизм став бунтом проти викторіанскої моралі з її підміною поганого гарним і навпаки. Ритуалізація повсякденного ставала формою організації реальності за законами краси. Естетська поза була покликана образити загальноприйняті смаки й умовності, у цьому виражався своєрідний протест проти засилля практичності й абсолютизації здорового глузду.
Творчість Оскара Уайльда неоднозначна й викликає дискусії серед критиків і дослідників, авторів численних монографій і критичних статей. У більшості цих робіт розглядаються окремі аспекти творчості письменника, але проблема взаємодії жанрів не одержала достатнього осмислення, хоча творчість Оскара Уайльда дає безліч підстав для цього. У своїх творах він використовує ті самі сюжетні схеми. Письменник у своїх творах торкається досить вузького кола проблем. Для його творчості характерне використання постійних мотивів, образів, прийомів.
"При цьому Уайльд працював у самому широкому спектрі жанрів: вірш, балада, поема, роман, казка, повість, п'єса. Відсутність певних жанрових переваг є однією з особливостей його творчості. Безумовно, виникає питання, чи не відбувалося змішання принципів кожного з жанрових основ протягом літературного життя письменника, необхідно також виявити жанрову домінанту" [21, 40].
У жанровому відношенні творчість Оскара Уайльда надзвичайно різноманітна. "У період з 1854 по 1881 рік формуються естетичні погляди й переконання письменника. Уайльд шукає самого себе, власний стиль, і полем експериментів для нього стає поезія. 1881 – 1886 роки для Уайльда – проба пера в драматургії. Перші п'єси були невдалими й не мали успіху. Потім Уайльд звертається до епічних жанрів: новели, роман, казки, есе. Написання всіх цих творів відбувалося з 1887 по 1891 роки. Із цього часу Уайльд починає писати комедії, які відкрили його талант із нової сторони. Тюремне ув'язнення надовго перервало його письменницьку діяльність. Вийшовши на волю, Уайльд зміг написати тільки "Баладу Редингскої в'язниці" і "De Profundfis", які підводять підсумок його життєвому і художньому шуканням" [21, 51]
Вивчаючи творчість письменника, видно, що в окремі періоди він приділяє більше уваги ліричним, епічним або драматичним жанрам.
Жанрові форми випливають один за одним і неминуче взаємодіють. В основі більшості творів Уайльда лежить романтичний конфлікт реального й ідеального, що розкривається й вирішується залежно від етапу створення. Об'єктом художньої творчості для письменника завжди було внутрішнє й зовнішнє життя людини, життя його серця й душі в її відношенні до ідеального.
Процес переходу від серйозності до гри відбувся на рівні образної системи творів. Фатальна особистість, настільки трагічно сприймана в поезії, трансформувалася в пародію на саму себе в прозаїчних творах і комедіях. Другим типом героя, що переходить із одного твору в інший, є денді. Ці типи були запозичені з мелодрами й комедії положень, і тому їх слід розглядати як засіб посилення драматичного початку.
У драмі й прозі Уайльда важлива також функція другорядних персонажів. Вони сприяють посиленню соціальної складової загального конфлікту, і дуже часто саме з ними позв'язані іронія й парадокс як спосіб вираження авторської позиції в тексті. Це дозволяє говорити про постійну присутність автора в творах, що для драми означає посилення епічної складової.
Важливою характеристикою у визначенні взаємодії жанрових початків є співвідношення форм мови в тексті. "Переважною для більшості ліричних і епічних творів є форма діалогу, що часто приймає на себе функцію дії. Це сприяє посиленню драматичного початку при збереженні сильної авторської позиції, що розкривається через іронію й парадокси або декоративні фрагменти" [25, 27] Парадокс як основа сюжету, характеру –часто зустрічається у творах Уайльда.
Символічні деталі й образи, важливість внутрішньої дії й підтексту свідчать про посилення ліричного початку в драмах, казках і романі Уайльда.
"Письменник часто використовує художні прийоми, властиві поетичному тексту (ритмізація, створювана за допомогою повторів і звукопису), у драмі й прозі. "Саломея" повністю будується на цих принципах, що дозволяє говорити про високий ступінь лірізації в цій драмі. У комедіях ці прийоми використовуються як складова частина елементів декоративності, яка акцентує переломний момент, що також свідчить про посилення ліричного початку. У казках ліричне проявляється за допомогою імітації біблійного тексту." [25, 63]
Декоративність є для творчості Уайльда важливим формальним аспектом, що виражає взаємодію жанрів. "Можна виділили три основні функції цього прийому в творах письменника: маркер внутрішнього перелому у свідомості героїв або напруженого моменту, тло розвитку дії, спосіб вираження авторської позиції. Кожна із цих функцій, що співвідноситься із проявом певного жанрового початку, перша – драматичного, друга – ліричного, третя – епічного. У драмі декоративність використовується в першій позначеній функції, у малих прозаїчних творах виконує функцію тла. У романі ця функція зберігається в поєднанні з функціями вираження авторської позиції й заміни дії. У казках представлені всі три функції, однак найбільш активними є перша й друга." [25, 105]
Отже, у творчості письменника переважають ліричний і драматичний початки, причому другий виражений яскравіше. Це два своєрідні полюси, між якими перебувають усі епічні твори письменника. Однак драматичний елемент сильніше ліричного, що підтверджується при звертанні до біографії письменника.
У цьому випадку мова йде про психологічний аспект жанру. Жанр як форма художнього мислення повинен відбивати світогляд автора, його спосіб світогляду. Уайльд своє життя будував за законами драми.
Дослідження взаємодії жанрів, у яких працював письменник, дає ключ до розуміння специфіки й унікальності його творчості.
0 комментариев