Шістдесятництво як феномен української літератури ХХ ст

2. Шістдесятництво як феномен української літератури ХХ ст.

У 1953 р. помер «вождь усіх часів та народів» Йосип Сталін. А в 1956 р. на XX з'їзді партії Микита Хрущов виступив із доповіддю «Про культ особи і його наслідки», засудивши злодіяння Сталіна та його прислужників і цим розпочавши період так званої хрущовської відлиги. Є. Сверстюк, один із найяскравіших представників цього покоління, його філософ і літописець, так характеризував головний, світоглядно-психологічний, переворот, що настав: «…люди раптом прокинулись від падіння страшного ідола і кинулись до пробоїна в стіні, де він упав. Цілі ідеологічні загони було кинуто на заліплення пробоїни. Однак одиниці кинулись її розширювати. З цього почалися шістдесятники – ті, яким засвітилась істина і які вже не захотіли зректися чи відступитися від украденого світла». З'явилася надія. Надія на громадянську свободу, захищеність від беззаконня, від свавілля влади, на торжество справжньої демократії і права. Люди позбувалися страху, починали сміливіше й вільніше думати і говорити. Першими відчули й усвідомили цю свободу – інтелігенти. Ще в 1953 р. вийшла дебютна книга Д. Павличка «Любов і ненависть», а в 1957 р. Л. Костенко «Проміння землі» – митців, які стали немовби «предтечами» шістдесятництва, а згодом на рівних влилися у цей широкий соціокультурний рух. У 1961 р. з'являється низка «кардинально» нових творів: М. Вінграновського «З книги першої, ще не виданої». Молоді таланти намагалися позбутися нагляду і тиску КДБ, гуртувалися самочинно, виходячи зі справжніх ідейно-естетичних інтересів. Вони збиралися, зокрема, на київській квартирі І. Світличного, яка на початку 60-х pp. стала своєрідним центром національної культури. Наступного, 1962 р., гарматним залпом «вистрелили» у світ перші поетичні збірки М. Вінграновського «Атомні прелюди». Це був таки справді – вибух. У культурне життя під'яремної України увірвалася зграя молодих талантів, які здійснили справжню революцію в найрізноманітніших мистецьких сферах: в літературі, кіно, малярстві… Ця хвиля творчої свободи явила Україні й світові плеяду митців, імена яких на той час були незнайомими і новими, а тепер є славою і гордістю нації. Саме їх стали називати шістдесятниками. Діапазон оцінок їх дебютних публікацій – від захопленого схвалення до категоричного осуду. Щойно читацька публіка трохи отямилася від перших вражень, розгорілися дискусії на вічні теми: батьки і діти, традиції чи новаторство. На М. Вінграновського, В. Коротича та особливо І. Драча посипався град звинувачень у навмисній незрозумілості, затуманеності поетичного мислення, силуваній оригінальності… Та в цій запальній полеміці пролунали й інші голоси – на захист новаторів 60-х стали посивілі новатори 20-х: П. Тичина й М. Рильський, трохи молодший від них А. Малишко…

Поставивши за мету дослідити мотиви лірики М.Вінграновського, ми спробували з’ясувати, який вплив на формування особистості письменника мало явище шістдесятництва, як воно відобразилося в поезії, створеній поетом.

Незаперечним є спостереження: розмаїтий, різножанровий талант, як правило не прагне кількості – його веде творчим шляхом тільки прагнення самовираження у різних формах, нездоланне бажання відчути й здолати опір різного мовлення матеріалу, різної словесно жанрової фактури. Класичний сонет, сонет-балада, елегія, медитація, романс, станси, японське хоку, верлібр, вірші написані гекзаметром, античним елегійним дистихом – все це М. Вінграновський.У 1983 році в Едмонтоні вийшла збірка Яра Славутича «Живі смолоскипи». Живими смолоскипами автор називає багатьох політичних діячів і літераторів – В. Чорновола, Л. Лук'яненка, В. Мороза, М. Руденка, В. Стуса, І. Світличного, В. Симоненка, М.Вінграновський. Саме вони й чимало інших діячів української літератури та культури ввійшли в історію під назвою шістдесятників.

Формування і розвиток шістдесятництва як творчої сили відбувалося у складних умовах. Вже в першій половині 50-их років було видно, що остання хвиля сталінського терору не зламала хребта українській нації. Хрущовська відлига розкрила широкі потенційні можливості України.

«Прихід шістдесятників в історико-літературний процес відбувався за умов ще неабиякого впливу постсталінських ідей, а поряд з тим – ХХ з'їзд партії, що ознаменував появу чогось нового не тільки в політичному житті країни, але й в свідомості народу. Зароджується віра в неминучі суспільні зміни, віра в завтрашній день» І. Дзюба. У 1965 році І. Дзюба так охарактеризував епоху шістдесятників: «Бувають епохи, коли вирішальні битви провадяться на площині соціальної моралі, громадської поведінки, коли навіть елементарна людська гідність, опираючись брутальному тискові, може стати великою бунтівничою революційною силою. До таких епох, на мою думку, належить наша епоха…». Культурницький рух шістдесятників не був локальним явищем, бо охоплював не тільки літераторів. Це був і загальноукраїнський політичний рух широкого кола людей, який ставив проблеми демократизації, необхідності боротися з національним нігілізмом, а в літературі – звільнення від чиновницького диктату. Що стосується української поезії, то в її лави прийшло могутнє молоде поповнення – Д. Павличко, І. Драч, М. Вінграновський, В. Симоненко. Непідробна громадська напруга, високий художній рівень творів здобули їм широку читацьку аудиторію, їхні перші збірочки вмить зникли з полиць книгарень. Усе це сприяло зростанню інтересу до рідної мови, культури, історії. Недовгим було, згадує М.Вінграновський, «наше поетичне щастя. Тодішні літературні тарбозаври…. не дрімали, і вони почали наш погром і розгром» М.Вінграновський. Основним об'єктом творчості молодих поетів, які голосно заявили про себе на початку 60-х років, була людина на складних перехрестах історії, основним ідеалом – ідеал борця за те, що людство могло жити й розвиватися на всій планеті в атмосфері миру, віри в майбутнє, щоб досягнення розуму й були поставлені на благо, а не на шкоду людині.