Поняття грошового обороту: економічна основа і структура

2  Поняття грошового обороту: економічна основа і структура

У національній економіці відбувається безперервний кругообіг, який опосередковується відповідним обігом грошей.

Грошовий обіг – це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки.

Грошовий обіг – це сукупність всіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві.

Гроші не існують самі по собі, вони обслуговують потреби економіки і тому повинні за своєю кількісною масою і структурою бути адекватні їм. В сучасних умовах грошовий обіг в Україні визначається реаліями економічної кризи, неплатоспроможністю і збитковістю багатьох підприємств і низьким рівнем життя більшої частини населення.

У процесі руху товарів і послуг виникають взаємозв’язані, але протилежні за напрямком товарні і грошові потоки.

У розвинутому ринковому господарстві грошовий обіг не може здійснюватися без участі і активної ролі банків. Банки стають необхідними посередниками у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, організаціями, установами та окремими фізичними особами. Банки цілеспрямовано регулюють грошові потоки у народногосподарському обігу.

Грошова маса - це сукупність купівельних, платіжних і нагромаджених коштів, які обслуговують економічні зв'язки і належать фізичнім та юридичним особам і державі. Слід наголосити, що розвиток товарного обміну і платіжно-розрахункових відносин відобразились у постійних змінах складу і структури грошової маси.

Категорія «грошова маса» нині відображає кількісну і структурну сторони. Кількісна сторона грошового обігу і у своїй сукупності охоплює:

по-перше, всю масу готівки і депозитні гроші коротко— та довготермінового характеру;

по-друге, певний кількісний вираз;

по-третє, грошова маса має надзвичайно складну структуру і динаміку руху, тому на неї впливають два фактори кількість грошей і швидкість їх обігу.

Структурний аспект грошової маси можна аналізувати за такими напрямами:

1.  за ступенем готовності окремих елементів до ліквідності, тобто до обіговості;

2.  за формою грошових засобів (готівкові, депозитні);

3.  за розміщенням грошової маси у суб'єктів грошового обігу;

4.  за територіальним розміщенням.

Найскладнішим з цих аспектів є критерій структуризації грошової маси за ступенем ліквідності. Для аналізу змін грошової маси на певну дату і за відповідний період фінансова статистика виділяє грошові агрегати М₀, М₁, М₂, М₃, М₄. Розгляньмо їх детальніше.

Агрегат М₀ – включає готівкові кошти, що перебувають в обігу у вигляді банкнот, металевих монет, казначейських квитків (у деяких країнах). Абсолютну більшість готівкової маси складають банкноти - безстрокові боргові зобов'язання, що забезпечені суспільною гарантією національного (центрального) банку. Нині банкноти фактично є національними грішми, обов'язковими для використання на всій території держави. Для їх виготовлення використовуються заходи захисту проти фальшування.

Металеві монети переважно складають незначну частину готівки (у розвинених країнах до 2-3 % грошової маси). Вони добре слугують для здійснення дрібних термінових угод. Як правило, монети карбують з дешевого металу, тому реальна вартість монети значно нижча, ніж її номінал. Це робить невигідним нагромадження монет для переплавки їх на зливки.

Казначейські (скарбничі) квитки - паперові гроші, емісію яких від імені уряду, здійснює державна скарбниця.

Агрегат М₀ – найліквідніша частина грошової маси, але його питома вага у порівнянні з іншими агрегатами є незначною. Тому у провідних країнах світу самостійно не розглядається.

Агрегат М₁ - складається з агрегату М₀ (готівка банкнот, скарбничі квитки, розмінні монети) і коштів на поточних рахунках банків, які можуть використовуватися для здійснення платежів у безготівковій формі, шляхом їх трансформації у готівкові грошові кошти і без переказу на інші рахунки. Для розрахунків за допомогою депозитних банківських вкладів (М₁) їх власники виписують переважно платіжні доручення, чеки чи акредитиви. Відповідні платежі з депозитних рахунків (у нас їх ще називають вкладами строком «за вимогою») можна здійснювати також за допомогою електронних переказів. Якраз кошти агрегату М₁ обслуговують операції реалізації ВВП, розподілу і перерозподілу національного доходу, нагромадження і споживання.

У світовій практиці ці кошти ще називають трансакційними депозитами і відносять до них усі поточні вклади фізичних та юридичних осіб. Їх особливістю є те, що трансакційні депозити не приносять процентів, але дозволяють їх власникам скористатися ними як платіжним засобом у будь-який час. За своїм кількісним обсягом вони є найбільш поширеними.

Грошовий агрегат М₁, загалом вживається для визначення грошової маси у вузькому значенні. Діє така закономірність: чим нижчою є частка грошей агрегату М₁, тим повнокровнішою і розвиненішою вважається грошова система країни.

Агрегат М₂ — обіймає усі компоненти М₁, а також строкові і заощаджувальні депозити у комерційних банках та короткотермінові державні цінні папери. Останні не функціонують як засіб обігу, але здатні швидко і без втрат перетворитися на готівку або чекові рахунки.

Ощадні депозити у комерційних банках можна у будь-який час вилучити і перетворити у готівку. Доступ до строкових депозитів вкладник може отримати лише після збігу певного періоду часу, тому вони є менш ліквідними, ніж ощадні депозити.

Безчекові ощадні рахунки у комерційних банках можна легко і без фінансових ризиків перевести у грошовоготівкову або чекову наявність і використати як засіб обігу. Тому вони слугують своєрідним резервом для високоліквідних активів агрегату М₁ і засобом нагромадження купівельної спроможності.

Агрегат М₃ охоплює усі компоненти М₂ плюс приватні депозитні ощадні сертифікати спеціалізованих кредитних закладів, а також цінні папери, що обертаються на грошовому ринку. До них належать комерційні векселі підприємств. Хоч вони і становлять собою вкладення у цінні папери, здійснені небанківською системою, але перебувають під її контролем. Та й перетворення векселя на засіб платежу вимагає, як правило, акценту банка, тобто гарантії його оплати на випадок неплатоспроможності емітента.

Приватні депозитні сертифікати, номіналом понад 100 тис. доларів, що належать до агрегату М₃, становлять собою значні довготермінові вклади підприємств. Це забезпечує їм достатню ліквідність і можливість конвертації у грошову форму вищого рангу. Крім цього, до М₃ включають ще й інші види грошових активів, в тому числі і строкові угоди про зворотній викуп і позички у євродоларах та ін. Отже, агрегат М₃ охоплює усю грошову масу: М₁ + М₂ + депозитні сертифікати та інші види грошових активів, які відображають довгострокові активи у цінних паперах і довгострокових позиках.

В окремих випадках банківська статистика виділяє ще й агрегат L, до складу якого входять грошовий агрегат М₃ + банківські акцепти, скарбничі векселі, окремі види облігацій та деякі інші форми грошових активів, в т.ч. запас ощадних бон, комерційних паперів і банківських активів поза банківською системою.

Між агрегатами грошової маси потрібно підтримувати належну рівновагу. Практика регулювання грошового обігу свідчить, що необхідна рівновага грошової маси настає за таких умов:

по-перше, М₂ повинен бути більшим М₁;

по -друге, М₂ + М₃ також повинен бути більшим М₁. Це означає, що грошовий капітал із готівкового обігу переміщується у безготівковий. Якщо вказані співвідношення між агрегатами у грошовому обігу порушуються, то це веде до браку грошових знаків, зростання цін та інших ускладнень.

У різних країнах для визначення грошової маси використовується не однакове число агрегатів. Приміром, у США використовують чотири агрегати, у Франції - два. У Росії застосовується чотири агригати. З них: М₀- готівкові гроші у обігу; М₁ крім М₀ включає кошти підприємств на розрахункових, поточних і спеціальних рахунках у банках, а також депозити населення у ощадних банках терміном «за вимогою» і кошти страхових компаній. М₂ включає М₁ плюс строкові депозитні вклади населення у ощадбанках; М₃ складається з коштів агрегату М₂ і плюс сертифікати та облігації державних позик.

Швидкість обігу грошей - це частота переходу грошей від одного суб'єкта грошових відносин до іншого при обслуговуванні економічних операцій. Даний показник U характеризує інтенсивність руху грошей при функціонуванні їх як засобів обігу і платежу. Він виражається числом обігу грошової одиниці за певний час, переважно за 1 рік, або тривалістю одного обігу (1-3-5 міс. або у днях).

Зміна швидкості обігу грошей впливає на їх масу в обігу обернено пропорційно. Прискорення обігу грошей компенсує їх масу, а уповільнення - розширює загальну грошову масу і використовується в антиінфляційних програмах. Швидкість обігу грошей залежить:

1.  від інтенсивності економічних процесів;

2.  величини і швидкості товарних потоків в обміні;

3.  поглиблення поділу суспільної праці;

4.  розвитку ринкової інфраструктури: транспорту, в зв'язку, торгівлі, банківської справи, ринку цінних паперів тощо.

Особливу увагу швидкості обігу грошей надавала кількісна теорія грошей.

За своєю суттю кількісна теорія є теорією попиту на гроші, в якій головна увага приділяється визначенню чинників їх нагромадження. Найфундаментальнішим значенням у структурі аналізу чинників, що визначають параметри попиту на гроші, є аргументування прямої взаємозалежності між кількістю необхідних для обігу грошей (Мd) і швидкістю їх обігу (V), з одного боку, та абсолютним рівнем цін (P) і реальним обсягом виробництва (Y), з іншого. Ця залежність представлена формулою І. Фішера, зокрема його рівнянням обміну:

MV = PY (1)

Перебудувавши це рівняння, отримуємо нову формулу, яка свідчить про те, що кількість грошей, необхідних для забезпечення обігу товарів і послуг, прямо пропорційна PY – нормально обсягові виробництва (номінальним доходам) та обернено пропорційна V – швидкості обігу грошової одиниці:

(2)

Слід звернути увагу й на те, що рівняння І. Фішера близьке за формою до формули К. Маркса, яка розкриває зміст закону, що регулює кількісні параметри грошового обігу:

(3)

де: КГО – кількість грошей, необхідних для обігу;

ТЦ – сума цін товарів і послуг, що перебувають в обігу;

К – сума цін товарів, що їх продано в кредит;

П - платежі, що надійшли;

ВП – взаємні погашення платежів;

О – число обігів окремої грошової одиниці.

Як видно, і в рівняння І. Фішера, і в формулі К. Маркса кількість грошей, необхідних для обігу, визначається ідентичним співвідношенням по суті тих самих параметрів. Одначе в даному разі йдеться лише про формальну схожість формул. Річ у тому, що вони побудовані на різних методологічних засадах, тому їх ототожнення, яке часто допускається при здійсненні відповідних розрахунків, неприпустиме.

Необхідно врахувати і те, що зазначені формули, за загальним визнанням представників сучасних теорій грошей, є занадто елементарними: на них спираються лише найзагальніші принципи визначення Md. Воднораз формули не розкривають усієї розмаїтості чинників, що впливають на динаміку показника Md (КГО). Тому безпосереднє використання їх при здійсненні розрахунків маси грошей, необхідних обігові, не завжди себе виправдовує.

Тому глибшим за змістом вважається кембриджське рівняння грошового обігу, яке розглядається теорією грошей як подальший розвиток рівняння обміну І. Фішера:

Md = Kpy (4)

Новим елементом у формулі є показник “k”. Йдеться про кембриджський коефіцієнт, який визначається співвідношення між номінальними доходами і тією часткою грошей, що становить касові залишки. Відповідно до цього кембриджський варіант визначення попиту на гроші (Md) отримав у монетарній теорії назву “теорії касових залишків”.

Грошовий обіг здійснюється у двох формах: готівковий і безготівковий.

Готівковий грошовий обіг – це рух грошей у формі готівки: банкнот, розмінних монет і паперових грошей (скарбничих квитків) у функції засобу обігу і у ряді випадків у функції платежу. Готівка грошової маси використовується:

1)  для кругообігу товарів і послуг;

2)  для розрахунків, що безпосередньо не пов’язані з рухом товарів і послуг. А саме:

-  розрахунків, пов’язаних з виплатою заробітної плати, премій, допомоги, пенсій;

-  з виплатами страхових відшкодувань за договорами страхування;

-  у випадках оплати цінних паперів і оплати доходів за ними;

-  у платежах населення за комунальні послуги, тощо.

Готівковий грошовий обіг включає рух всієї готівково-грошової маси за певний період часу між населенням і юридичними особами, між фізичними особами, між юридичними особами, між громадянами і державою, між юридичними особами і державними органами.

Грошово-готівковий обіг здійснюється за допомогою таких видів грошей:

1) банкнот;

2) металевих монет;

3) різноманітних кредитних засобів: векселів, банківських векселів, чеків, кредитних карток.

Емісію готівки, як правило, здійснює національний (центральний) банк. Від імені держави він випускає в обіг готівкові гроші і вилучає їх, якщо вони зносилися, а також замінює одні грошові знаки на інші.

Кількісне співвідношення між готівкою і безготівковою сферами грошового обігу постійно змінюється. Загалом, обмеження і витіснення готівкового грошового обігу відображає об'єктивний процес суспільного поступу. Він пояснюється двома причинами:

1)  готівкові розрахунки надто дорого коштують, тому що включають значні видатки на друкування грошових знаків та великі видатки на їх транспортування і зберігання;

2)  готівкові розрахунки уповільнюють платіжний обіг і утруднюють контроль за ним з боку суспільства.

Скорочення готівкового обігу коригує і сучасна техніка. Електронні розрахунки і системи кореспондентських рахунків у банківській системі суттєво скорочують потреби у готівці. Їх замінюють безготівкові розрахунки у сферах торгівлі; банківського обслуговування вдома, грошових переказів за допомогою автоматичних розрахункових палат з використанням банкоматів - касирів, що працюють цілодобово.

Безготівкові розрахунки - це рух вартості без участі наявних готівкових грошей. Він здійснюється такими способами: 1) перерахуванням грошових коштів у кредитних закладах з одного рахунку на інший; 2) проведенням взаємного заліку вимог без використання готівки.

Розмір безготівкового обігу залежить від об'єму товарів і послуг в країні; рівня цін; податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що пов'язані з розподілом і перерозподілом ВВП через фінансову систему;

розвитку кредитної системи і появи коштів клієнтів на рахунках у банках та інших фінансово-кредитних закладах.

Безготівковий обіг охоплює такі розрахунки:

• між підприємствами, організаціями і закладами різних форм власності, які мають рахунки у кредитних закладах;

• між юридичними і фізичними особами і кредитно-фінансовими закладами для отримання і повернення кредиту;

• між юридичними і фізичними особами у процесі виплат заробітної плати, доходів і повернення кредиту;

• між державним бюджетом і юридичними та фізичними особами щодо сплати податків, зборів і інших обов'язкових платежів, а також отримання бюджетних коштів.

Залежно від економічного змісту безготівкових розрахунків розрізняють безготівкові розрахунки у товарних операціях і за фінансовими зобов'язаннями. До першої групи відносять безготівкові розрахунки за товари і послуги та виконані роботи, а до другої - платежі до бюджету і позабюджетних фондів, погашення банківських позичок, оплати процентів за користування кредитом, розрахунки із страховими компаніями.

До безготівкових розрахунків належать:

1) ведення банківських депозитів на рахунках клієнтів, використання яких здійснюється за допомогою чеків, жиронаказів, кредитних карток, електронних переказів;

2) використання векселів, сертифікатів, а в ряді країн і інших зобов'язань і вимог.

Безготівкові розрахунки мають надзвичайно важливе економічне значення: чим ширшого розмаху набувають безготівкові розрахунки, тим меншою стає потреба у готівкових коштах, тим швидше здійснюється кругообіг коштів та меншими є суспільні затрати обігу.

Між готівковим і безготівковим обігами існує тісний взаємозв'язок і взаємозалежність: гроші у процесі обслуговування реалізації товарі в і обслуговування нетоварних розрахунків та платежів постійно переходять з однієї форми (готівки) у іншу (депозит у банку) і навпаки. При цьому надходження безготівкових коштів на рахунки у банку є обов'язковою умовою для видачі грошей готівкою. Тому безготівковий обіг є невіддільним від обігу готівкових коштів, а в сукупності вони утворюють єдиний грошовий обіг країни, у якому циркулюють однакові гроші одного найменування. Це означає помилковість спроб зробити роздільний обіг готівкової маси і безготівкового обігу, що практикувалися у економіці радянського типу. Вони лише підривали єдність грошового обігу, вносили у нього додаткову суперечність і привели до нездатності підтримувати стабільність економіки і грошей.

В умовах переходу на ринкові засади існуюча система управління готівковим обігом в цілому є централізованою та адміністративною. Зокрема, складання прогнозів касових оборотів (починаючи від суб`єктів господарювання і закінчуючи Національним банком України) є трудомістким і тривалим процесом, кількість показників та відповідних розрахунків досить значна, недостатньо аналізується стан і динаміка готівкового обігу в регіонах у зв`язку з економічною ситуацією, яка там склалася. Більш чіткою має бути взаємодія з Банкнотно-монетним двором при видачі йому замовлень на виробництво грошових білетів на основі відповідних прогнозних розрахунків.

Окремі недоліки у практиці ведення касових операцій пояснюється певною мірою тим, що Інструкцією № 1 "З організації емісійно-касової роботи в установах банків України" не передбачено розмежування функцій регіональних управлінь НБУ та комерційних банків, а також єдиного порядку виконання комерційними банками операцій зі зберігання цінностей у депозитних сховищах і операцій з приймання комунальних та інших платежів від населення тощо.

Комерційним банкам бракує ретельності у роботі з відсортування зношених банкнот через відсутність єдиних параметрів зношеності банкнот та реальних стимулів для проведення такої роботи.

Украй негативним фактом у справі поліпшення організації здійснення операцій з готівкою є відсутність комплексного підходу до проблеми обробки готівки, починаючи від її виробництва і випуску в обіг до обробки в Національному банку України і комерційних банках та у позабанківській сфері. Це веде до зростання витрат на виробництво грошей та їх обіг, збільшення чисельності обслуговуючого персоналу, пов`язаного з обробкою готівки, зменшення швидкості обігу грошей, зниження рівня захисту грошових знаків від підробки, посилення вірогідності зловживань із боку обслуговуючого персоналу, звуження можливостей банку щодо надання клієнтам різноманітних послуг тощо.

Істотним фактором, що негативно впливає на розвиток готівкового обігу, є недосконалість законодавчої і нормативної бази, якою регулюється більшість етапів обігу готівки. В установленому порядку мають бути розроблені нові або вдосконалені існуючі законодавчі та нормативні документи, які б створили необхідну нормативно-правову базу цілеспрямованого впровадження в практику концептуальних положень щодо створення ефективної системи управління готівковим обігом у країні.

Потребують нормативно-правового врегулювання такі питання, як:

- визначення критеріїв зношеності банкнот та порядку їх сортування в банківській системі України на придатні для подальшого обігу і зношені;

- правила визначення зношеної готівки в банківській системі України, порядок їх обробки, знищення та утилізації;

- правила виявлення фальшивих банкнот у грошовому обігу України; законодавче визначення порядку організації роботи з фальшивими грошима;

- порядок обандеролення і пакування готівки в банківських установах України на різних технологічних процесах її обробки;

- порядок обробки і формування готівки підприємствами позабанківської сфери при її здаванні до банківських установ;

- порядок відшкодування сум при виявленні у процесі контрольних перевірок недостач та неякісних грошових білетів у вкладеннях Банкнотно-монетного двору;

- порядок виконання комерційними банками депозитних операцій та операцій із приймання комунальних платежів від населення;

- порядок організації зберігання цінностей у депозитаріях установ комерційних банків.

Вдосконалення роботи, пов`язаної з організацією готівкового обігу в Україні слід проводити за такими напрямками: