Оцінка показників ефективності використання капіталу підприємства

2.2 Оцінка показників ефективності використання капіталу підприємства

Аналіз джерел майна підприємства також включає визначення показників, за допомогою яких ми можемо проаналізувати джерела утворення майна відкритого акціонерного товариства “Артон”, тобто їх структуру, ефективність використання та ін. Також, порівнюючи обраховані показники та коефіцієнти з їх оптимальним значенням, які встановили і вирахували численна кількість показників (в тому числі й іноземні), ми зможемо оцінити докладніше структуру капіталу, забезпеченість ним виробничо-господарської діяльності, достатність та ефективність його використання ефективність. Необхідним є також відзначення тенденції щодо розвитку показників. Зобразимо ці показники у вигляді таблиці (табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Аналіз показників використання капіталу ВАТ “Артон” за 2006-2007 рр

№ п/п	Назва показника	Значення показника		Відхилення (+,-)
		На кінець 2006 р.	На кінець 2007 р.
1	Робочий (функціонуючий) капітал	2849,6	1138,7	-1710,9
2	Коефіцієнт фінансової стабільності	2,307	1,532	-0,775
3	Коефіцієнт забезпеченості власним капіталом	0,698	0,605	-0,093
4	Коефіцієнт фінансової залежності	0,302	0,395	+0,093
5	Коефіцієнт співвідношення поточних зобов’язань і власного капіталу	0,433	0,653	+0,22
6	Коефіцієнт співвідношення необоротних активів і власного капіталу	0,651	0,796	+0,145
7	Рентабельність всього вкладеного капіталу, %	0,7	-22,9	-22,2
8	Рентабельність капіталу після сплати податків, %	3,8	-17,7	-13,9
9	Рентабельність власного капіталу, %	0,9	-34,9	-34,0
10	Рентабельність позиченого капіталу, %	2,8	-66,8	-64,0
11	Рентабельність перманентного капіталу,%	0,9	-34,9	-34,0
12	Коефіцієнт оборотності всього капіталу	1,677	1,5	-0,177
13	Коефіцієнт оборотності власного капіталу	2,647	2,284	-0,363
14	Коефіцієнт віддачі капіталу	1,677	1,5	-0,177
15	Коефіцієнт завантаження капіталу	0,596	0,667	+0,071
16	Тривалість обороту власного капіталу, дні	136	158	+22
17	Тривалість обороту капіталу, дні	240	215	-25
18	Коефіцієнт фінансового левериджу	0,433	0,653	+0,22

Коефіцієнт фінансової стабільності, який обраховується за формулою 1.1, зменшився на 0,775. Так в 2006 році він становив 2,307, що далеко не дорівнює оптимальному значенню цього коефіцієнта, яке становить одиниці для вітчизняних підприємств, хоча більшість західних аналітиків вважають, що воно має дорівнювати від 0,5 до 0,7. Це значення є свідченням того, що підприємство веде виробничу діяльність майже цілком за рахунок власних ресурсів, які у своїй більшості дуже обмежені. Як наслідок, не закуповує нову техніку, забезпеченість сировиною та матеріальними засобами перебуває на низькому рівні. Таке перевищення над оптимальним значенням спричинене значною різницею між абсолютними значеннями власного і позиченого капіталів. У структурі капіталу частка власного капіталу становить 69,8 %, а позиченого 30,2 % у 2006 році та 60,5 % і 39,5% відповідно у 2007 році (табл 2.1). Для того щоб цей показник відповідав оптимальному значенню, тобто необхідно зменшити власний капітал, що є недоцільно або збільшити позичений до розміру власного капіталу відповідних років. Це можна здійснити за рахунок залучення довгострокових кредитів, які б спрямовувалися на розширення матеріально-технічної бази підприємства та введення нових об’єктів у виробництво, що у свою чергу призвело б до збільшення валюти балансу, розширенню виробництва та ін.

Коефіцієнт забезпеченості власним капіталом (фінансової незалежності, автономії) (ф-ла 1.3) зменшився на 0,093 від 0,698 у 2006 році до 0,605 у 2007 р.. Більшість аналітиків вважають, що оптимальне значення цього коефіцієнта не повинен бути меншим за 0,5—0,6. На даному товаристві він становить 0,6–0,7, що, безумовно, не є свідченням його фінансової стабільності, а свідчить лише про відсутність зовнішнього фінансування. Як було вже вище сказано для досягнення оптимального значення цього показника необхідно залучити зовнішні джерела фінансування.

Коефіцієнт співвідношення поточних зобов’язань і власного капіталу (ф-ла 1.4) збільшився в поточному році із 0,433 на 0,65.3 Співвідношення поточних зобов'язань і власного капіталу не повинно перевищувати одиниці, інакше фінансовий стан підприємства буде критичним. Середнє значення цього коефіцієнта 0,4-0,6 свідчить про залежність товариства від короткострокового фінансування.

Співвідношення необоротних активів і власного капіталу (ф-ла 1.5) за останні два роки становило 0,651 та 0,796 відповідно (оптимальне значення цього коефіцієнта, 0,5–1,3, як свідчить практика західних компаній). Це означає, що товариству повністю вистачає власних коштів для фінансування придбання основних засобів та інших необоротних активів, однак воно не залучає для цього зовнішнє фінансування.

Коефіцієнт оборотності власного капіталу (ф-ла 1.11) зменшився на 0,363 (2,674 в 2006 році і 2,284 в 2007 році).

Рентабельність всього вкладеного капіталу (ф-ла 1.6) зменшилася на 34% і досягла негативного значення 34,9%. Це відбулося за рахунок отриманого в 2007 році збитку 2398,8 тис.грн. (додаток Б). Відповідно всі інші показники прибутковості в 2007 році як можемо побачити із даних таблиці мають негативне значення. Коефіцієнт завантаження капіталу (ф-ла 1.15)зменшився на 0,071, це відбулося за рахунок зменшення валюти балансу в поточному періоді. У 2007 році цей коефіцієнт становить 0,667, що є негативним порівняно з попереднім періодом, оскільки товариство використовує 0,667 капіталу для одержання 1 грн. виручки від реалізації, а в минулому періоді він становив 0,596, що означало залучення 59,6% капіталу для одержання 1 грн. виручки від реалізації продукції.

Отже, ВАТ “Артон” здійснює свою діяльність практично повністю за рахунок власних коштів. Частка позикових ресурсів, що використовується даним підприємством досить невелика. Про це свідчать розраховані на основі методики аналізу, зазначеної в пункті 1.2 значення показників і дослідження структури статей пасиву балансу в пункті 2.1.

Дані, які приводяться в пасиві балансу ВАТ „Артон”, дозволяють визначити, які зміни пройшли в структурі власного і позиченого капіталу, скільки запозичено в оборот підприємства довгострокових і короткострокових позичених коштів; пасив показує, звідки взялись кошти, кому зобов’язане за них підприємство.

Розділ 3. Оптимізація структури пасивів ВАТ «Артон» на наступний період

Формування оптимальної структури капіталу підприємства для фінансування необхідного обсягу затрат та забезпечення бажаного рівня доходів є одним із найважливіших завдань, що вирішуються в процесі фінансового управління підприємством.

Шляхи оптимізації структури капіталу були вперше запропоновані професором І.О. Бланком у працях, опублікованих в 1988–2000 рр. Згідно з ним, оптимальна структура капіталу відображає таке співвідношення використання власного та позикового капіталу, при якому забезпечується найбільш ефективний взаємозв’язок між коефіцієнтами рентабельності власного капіталу та коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Будь-яке підприємство для фінансування своєї діяльності потребує достатнього обсягу фінансування, яке залежить від періоду обігу активів та відповідних ним пасивів. Активи та пасиви підприємства за строками обігу можна поділити на коротко та довгострокові. Залучення того чи іншого джерела фінансування пов’язане з витратами зі сплати процентів за користування цими джерелами. Загальна сума коштів, що сплачується за користування певним обсягом залучених фінансових ресурсів, як уже зазначалося вище, називається вартістю капіталу. В оптимальному варіанті передбачається, що обігові кошти підприємств фінансуються за рахунок довгострокових джерел. Завдяки цьому оптимізується загальна сума витрат щодо залучення коштів.

Розглянемо значення коефіцієнта фінансової стабільності у 2007 році становив 1,532. Як вже було зазначено більшість західних аналітиків вважають оптимальним значенням цього коефіцієнта від 0,5 до 0,7. Таке перевищення показника, обчисленого на основі даних ВАТ “Артон” над його оптимальним значенням свідчить про те, що дане підприємство веде виробничу діяльність майже цілком за рахунок власних ресурсів, які у своїй більшості обмежені. Для того, щоб розширити свою діяльність, збільшити обсяг випуску продукції і наблизити показник фінансової стабільності до оптимальних значень необхідно залучати їм на 2008 рік додаткові кошти за рахунок збільшення поточних зобов’язання або взяття довгострокових кредитів банків.

Дослідимо чи спроможне дане підприємство виплатити відсотки в рахунок погашення взятих в майбутньому кредитів за допомогою показника фінансового левериджу, обчисленого станом на 2007 рік (ф-ла 1.24):

Як бачимо, коефіцієнт фінансового левериджу набуває від’ємного значення при ставці відсотка за кредит 25 %. Це означає, що дане підприємство при даній рентабельності капіталу не спроможне погасити взятий кредит. Це означає що ВАТ „Артон” потрібно залучити необхідну суму коштів за рахунок векселів виданих, кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги, а також збільшення поточних зобов’язань за розрахунками.

Багато аналітиків вважають, що цей коефіцієнт не повинен бути меншим за 0,5-0,6. У 2007 році цей показник на ВАТ “Артон” становив 1,532, що безумовно, не є свідченням їхньої фінансової стабільності, а свідчить лише про відсутність зовнішнього фінансування. Таким чином, аналізуючи коефіцієнт забезпеченості власним капіталом, необхідно передусім звертати увагу, на наявність економічно виправданих джерел фінансування в пасиві балансу. Якщо підприємство має чіткий бізнес-план, веде агресивну політику, спрямовану на завоювання ринків збуту своєї продукції, розширює виробничі потужності (що й пропонується досліджуваному підприємству), то величина коефіцієнта забезпеченості власним капіталом навіть 0,2-0,3 не свідчить про його критичний фінансовий стан.

Що ж до коефіцієнта співвідношення поточних зобов’язань і власного капіталу то його значення на ВАТ “Артон” повністю відповідає оптимальному значенню і за останній звітний період (2007 рік) він становив 0,653 це ж саме стосується і коефіцієнта співвідношення необоротних активів і власного капіталу.

За рахунок залучення довгострокових кредитів відбуватиметься придбання основних засобів, збільшення обсягу випуску продукції, а це в свою чергу призведе до збільшення виручки від реалізації продукції, збільшення чистого прибутку. Збільшення останніх двох перелічених статей збільшить як рентабельність позиченого капіталу, так і власного і всього вкладеного. Також зменшиться тривалість обороту, і в свою збільшиться кількість оборотів.

Для початку діяльності підприємство формує власний фінансовий капітал. До його складу входять певні складові, такі як: статутний, пайовий, додатковий вкладений, інший додатковий, резервний, неоплачений, вилучений капітал і нерозподілений прибуток.

Звичайно позитивним є те, що для здійснення своєї діяльності підприємство використовує власні кошти, але не завжди негативним є залучення кредитів.

Так власний капітал має такі переваги:

1.  Власний капітал є фінансовою основою функціонування підприємства.

2.  Формування власного капіталу є простішим порівняно із залученням позикового капіталу.

3.  Власний капітал забезпечує більшу можливість генерування прибутку в усіх сфера діяльності.

Однак є й свої недоліки у власного капіталу:

1.  Обмеженість обсягу залучення фінансових ресурсів для розширення операційної та інвестиційної діяльності підприємства.

2.  Висока вартість

3.  Неможливе забезпечення перевищення коефіцієнта фінансової рентабельності підприємства над економічною рентабельністю.

Коли підприємство здійснює діяльність виключно за рахунок власного капіталу, тоді воно функціонує в давно установлених масштабах. Підприємство не розширює свою діяльність , не закуповує нове устаткування, обладнання, не робить інвестиції в інші суб'єкти господарювання. Це означає , що підприємство працює щоб функціонувати, а не розширювати діяльність, не завойовувати нові території. Ці дії можуть у майбутньому принести значні прибутки, якщо ж раціонально, ефективно проводити фінансово-економічну політику.

Не завжди погано, коли підприємство залучає в свою діяльність позикові ресурси, зокрема, кредит. Зокрема , кредит краще ніж зобов'язання . За рахунок цих коштів воно може розширити діяльність, створити, можливо, нові робочі місця і площі, покращити устаткування.

У нашому випадку, ми бачимо, що ВАТ «Артон» не має довгострокових зобов'язань, тобто воно не бере кредити. Підприємство не розширює свою діяльність і не оновлює матеріально-технічну базу. У підприємства є лише поточні зобов'язання і короткострокові кредити банку.

ВАТ слід би взяти довгостроковий кредит, оновити матеріально-технічну базу, основні засоби. Це може призвести до покращення його діяльності і збільшення у майбутньому прибутку. Отже, кредит не завжди впливає негативно, у нього є й позитивні сторони:

1.  Широкими можливостями залучення (за наявності гарантії або застави);

2.  Збільшенням фінансового потенціалу підприємства при необхідності істотного зростання темпів росту обсягу господарської діяльності;

3.  Можливістю збільшувати приріст рентабельності власного капіталу (за рахунок забезпечення розширення господарської діяльності).

Однак використання позичкового капіталу має й недоліки:

1.  Складність залучення, оскільки воно залежить від рішення інших господарських суб'єктів (кредиторів), які при певному негативному іміджі підприємства можуть відмовити у видачі кредиту;

2.  Необхідність надання відповідних сторонніх гарантій (страхових компаній, інших господарських суб'єктів) або застави. При цьому гарантії надаються, як правило, на платній основі;

3.  Зниження норми рентабельності активів, оскільки прибуток підприємства зменшується на суму відсотків, що виплачуються за кредит;

4.  Зниження рівня фінансової стійкості підприємства, а звідси зростання ризику банкрутства.

Таким чином, підприємство, що використовує позичковий капітал, має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку і можливості приросту рентабельності власного капіталу, однак втрачає свою фінансову стійкість (при збільшенні частки позикового капіталу коефіцієнт автономії прямує до нуля).

Доцільно також звернути увагу й на проблему залучення підприємствами довготермінових кредитів та визначення ролі облігацій як інструменту залучення довготермінових кредитних ресурсів, який заповнюватиме вільну нішу нього проблемного та мінливого сегмента кредитного ринку.

Банківські кредити є одним із найпоширеніших способів залучення довготермінових позичкових ресурсів у розвинених країнах. В українській економіці простежується зовсім протилежне. Кредитні установи віддають перевагу стратегії задоволення короткотермінових потреб позичальників у кредитних ресурсах, що стримує їх у здійсненні довготермінових потреб.

Хоча залучення кредитного капіталу за допомогою облігацій підприємств є перспективним і привабливим способом, але через нормативну невизначеність у сфері обігу та випуску фондових інструментів вітчизняний ринок корпоративних облігацій перебуває на стадії розвитку. Пріоритетність цього сегмента фондового ринку пов’язана із поширеністю комерційного кредитування, наявністю розроблених та апробованих методик та схем його реалізацій підприємствами України одне одного. Відсутність досвіду та методик оцінки доцільності залучення кредитних ресурсів за допомогою облігацій, методів і алгоритмів визначення ефективної структури джерел кредитного капіталу стримують активність вітчизняних підприємств на ринку облігацій.

Для оптимізації величини капіталу слід також проаналізувати власний капітал і валюту балансу, їхні темпи росту повинні бути приблизно на однакових рівнях.

Підприємство також доцільно збільшувати власний, статутний, що можна зробити за рахунок випуску облігацій, продажем простих і привілейованих акцій. Співвідношення між ними повинно забезпечити оптимальну структуру капіталу. Облігації і привілейовані акції - це постійної вартості цінні папери , за якими відсотки/дивіденди повинні бути виплачені незалежно від отримання підприємством прибутку. Крім того підприємство може збільшити цей капітал за рахунок зміни номінальної вартості акцій.

Для формування оптимальної структури власного капіталу необхідно прагнути до максимізації ринкової вартості акцій. Досягнення цієї мети повинно базуватися на: поліпшенні використання наявних фінансових ресурсів; зниженні ризику шляхом максимального використання левериджу при збереженні платоспроможності і ліквідності; спрощенні і досягненні гнучкості капіталу; підвищенні рентабельності за рахунок максимізації використання левериджу, мінімізації витрат на випуск цінних паперів.

Світовий досвід свідчить, що акціонерні товариства європейських країн і США, як правило, виплачують дивіденди акціями. Така форма виплати доходів на вкладений капітал приваблива для акціонерів у зв'язку із зростанням ринкової вартості капіталу акціонерного товариства, а висока ліквідність вторинного ринку акцій знижує їхні інвестиційні ризики. Виплата дивідендів акціями може здійснюватися як за рахунок додаткової їх емісії, так і за рахунок власних акцій, що викуплені. Тому виплата дивідендів акціями є доцільно для даного товариства [5,86].

Щодо умов роботи акціонерних товариств в Україні, то виплата доходів на вкладений капітал акціями цього ж підприємства повинна здійснюватися, вважаємо, з урахуванням певних чинників.

По-перше, така форма виплати дивідендів може бути приваблива лише для акціонерів тих підприємств, що мають стабільні джерела надходження доходів і прибутку в розмірах, що збільшуються. На жаль, частка таких акціонерних підприємств у загальній їх кількості в нашій країні незначна.

По-друге, ефективність виплати дивідендів акціями, повинна оцінюватися у взаємозв'язку зі сформованою системою оподаткування дивідендів.

Розглядаючи оптимізацію структури капіталу ВАТ «Артон» на наступний період варто відзначити насамперед про наявність великого обсягу короткострокового кредиту, яке отримало підприємство. Водночас спостерігається в 2007 році скорочення розміру валюти балансу та зменшення розміру власного капіталу, як у відносній так і абсолютній величинах. Оптимізація структури капіталу підприємства повинна насамперед орієнтуватися на використанні альтернативних джерел формування капіталу, зокрема запозичення американського досвіду виплати дивідендів акціями, що сприяє збільшенню власного капіталу та водночас підвищенню фінансової стійкості підприємства. Це є досить важливим аргументом в умовах недостатності або неспроможності залучення кредиту та фінансової кризи.

Висновки та пропозиції

 

Отже, підсумовуючи вище сказане, можна зробити висновок, що економічна оцінка пасиву балансу є одним з найважливіших розділів аналізу фінансового стану підприємства. Причиною цього є надзвичайно велике практичне значення. Без чіткої, прозорої інформації про стан, структуру та динаміку змін у майні підприємства, наскільки раціонально воно поєднувало власні й позичкові джерела фінансування, неможливе ефективне управління підприємством. Оцінка балансу має ряд переваг: методика економічної оцінки пасиву балансу охоплює всі основні напрямки фінансово-господарської діяльності підприємства; покладаючись на думку висококваліфікованих експертів, можна уникнути помилкової оцінки підприємства, яка допустима при суто цифрових розрахунках із застосуванням шкали/градацій; Таким чином, аналіз балансу підприємства ВАТ «Артон» показав не зовсім задовільні результати.

ВАТ «Артон» використовує для забезпечення своєї діяльності переважно внутрішні кошти, а саме власний капітал, який становить 69,8 % у 2006 році і 60,5 % відповідно у 2007 році. Частка позикових коштів також досить значна (30,2 % у 2006 році; 39,5 % у 2007 році). Всю частку позикових ресурсів становлять поточні зобов’язання, тобто відсутнє довгострокове фінансування підприємств. Це свідчить про те що підприємство на даний момент не веде політику розширення підприємства, не закупляє нове обладнання, інвентар та ін. Але варто відзначити, про наявність досить значного об’єму короткострокового кредиту, який може в подальшому загрожувати фінансовій стабільності підприємства, особливо в умовах світової фінансової кризи. Необхідним по мірі можливості для підприємства на нашу думку є переведення короткострокового кредиту в довгостроковий, що дасть змогу зменшити кредитне навантаження та підвищити прибутковість підприємства.

Також вважаємо за необхідне говорити не лише про проблеми оптимізації капіталу, особливо власного, а й про таргетування. Питання таргетування структури власного капіталу підприємств практично не висвітлюється в наукових джерелах. Під таргетуванням структури власного капіталу розуміють особливості формування принципів оптимізації, яких дотримуються асоційовані підприємства для установлення цільової структури власного капіталу з метою досягнення високих фінансових результатів чи зменшення збитків підприємства і його учасників та замовників, а також зростання фінансової стійкості.

Отже можна дійти таких висновків:

1.  Пристосування підприємства до розробки механізму емісії і розміщення власних облігацій на фондовому ринку є потенційним кроком до поліпшення процесу залучення кредитних ресурсів.

2.  Залучення ВАТ “Артон” кредитних ресурсів за допомогою такого інструменту, як облігації має стати не панацеєю чи єдиним способом їхнього залучення, а лише додатковим щодо кредитування методом.

3.  Одним із напрямів поліпшення стратегії залучення кредитного капіталу даного підприємства є розробка ними внутрішніх нормативних документів, за допомогою яких вони зможуть оцінювати перспективність та доцільність способів залучення та структуру джерел позичкових ресурсів.

4.  Із розвитком вітчизняного фондового ринку, а саме такого його сегмента, як ринок облігацій, залучення підприємствами кредитних ресурсів поліпшить не лише ступінь надходжень їх до підприємств, а й дасть змогу створити конкуренцію банківському кредитуванню, що приведе до зниження процентної ставки за банківськими кредитами, поліпшення умов кредитування, створення передумов до розвитку довготермінового банківського кредитування та інших видів залучення кредитних ресурсів.

Варто відзначити, що загалом на базовому підприємстві структура пасиву балансу містить певні недоліки, пов’язані із зменшенням власного капіталу і збільшенням кредиторської заборгованості. Водночас бачимо від’ємні значення показників рентабельності всього вкладеного капіталу, капіталу після сплати податків, рентабельності власного та позиченого капіталів в 2007 році вони становили відповідно -22,9%, -17,7%, -34,9% та -66,8%. Також відзначимо про неспроможність підприємства залучити кредит, про це можна судити виходячи із розрахованого від’ємного значення коефіцієнта фінансового левериджу, яке становило -0,007. Поряд із цим на ВАТ «Артон» спостерігається зменшення фінансової стабільності, оскільки даний показник зменшився в 2007 році порівняно з 2006 із 2,307 до 1,532 відповідно. Негативну тенденцію щодо зменшення мають також коефіцієнти віддачі капіталу та забезпечення власним капіталом, які зменшились відповідно на 0,177 та 0,093.

Список використаних джерел

1. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України від 16 липня 1999 р. № 996 – ХІV // Все про бухгалтерський облік. – 2001. - № 37.

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 “БАЛАНС”, затверджене наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31 березня 1999р.

3. Ананьєв О.М. Оцінка вибору обсягу залучених коштів кооперативного підприємства. // Фінанси України.– № 4.– 2006.– С. 42-52.

4. Бодаковський В.Ю. Проблеми залучення кредитних ресурсів вітчизняними підприємствами. // Фінанси України.– № 5.– 2007.– С. 106-112.

5. Герасименко Р.А. Особливості формування фінансових ресурсів акціонерних підприємств. // Фінанси України.– № 6.– 2006.– С. 82-92.

6. Губина И.А. Анализ ликвидности предприятия на основе баланса // Світ бухгалтерського обліку. – 1998.-№2- с. 75-79.

7. Мец В.О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 1999. - 132 с.

8. Мних Є.В., Ференц І.Д. Економічний аналіз: Навчальний посібник. - Львів: "Армія України", 2000. - 144 с.

9. Покропивний С.Ф. Економіка підприємств: Підручник в 2-х т. – К.: Вид-во “Хвиля-Прес”, 1995.

10. Попович П.Я. Економічний аналіз діяльності суб'єктів господарювання: Підручник. - Тернопіль: Економічна думка, 2001. - 454 с.

11. Слав’юк Р.А. Структурування власного капіталу підприємств України. Фінанси України № 8, 2007. с. 123-131.

12. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: 7 изд., перераб. и доп. – Минск: ООО “Новое знание”, 2002.

13. Салига С.Я., Дацій Н.В., Корецька С.О., Нестеренко Н.В., Салига К.С. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 210 с.

14. Тарасенко Н.В. Економічний аналіз: Навчальний посібник. Львів, Магнолія Плюс, 2006. – 344 с.

15. Цал-Цалко Ю.С. Фінансова звітність підприємства та її аналіз: Навч. Посібник. – К.: ЦУЛ, 2002. – 360 с.

16. Шеремет О.О. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2005. – 196с.

17. Шиян Д.В., Строченко Н.І. Фінансовий аналіз: Навч. посібн. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 240 с.