2 Федеративна Республіка Німеччина
Бюджетна система ФРН в її сучасному вигляді почала формуватися в 20-х роках ХХ століття, на початку 90-х років ХХ століття суттєво доповнилась приєднаними землями колишньої НДР.
Після Другої світової війни економічний розвиток, частково завдячуючи «плану Маршалла», був настільки бурхливим, що отримав назву «Німецького чуда». Крім суто економічних аспектів він ґрунтувався на соціальній злагоді в суспільстві.
Сучасний бюджетний устрій ФРН як федеративної держави включає три рівні – федеративний, земельний і общинний (комунальний).
В бюджетному процесі беруть участь наступні органи влади та їх структурні підрозділи – уряд (Міністерство фінансів), представницькі органи влади – Бундестаг (бюджетний комітет, Контрольно-рахункова палата), Бундесрат або Рада земель, а також окремий державний орган – Федеральний казначейський двір. Федеральний казначейській двір є незалежним державним закладом, який діє згідно Федеральної і земельної Конституції. В його функції входить контроль економічної і фінансової діяльності, і він може перевіряти роботу Міністерства фінансів.
Згідно з Конституцією ФРН на рівні земель діє уряд і парламент (ландтаг). В складі уряду землі діє Міністерство фінансів. Головні фінансові управління і податкові інспекції є структурними підрозділами Міністерства фінансів і в той же час вони діють як представники федерації.
Головне фінансове управління або Верховна фінансова дирекція існує тільки на рівні земель і керує підвідомчими податковими інспекціями. Голова Головного фінансового управління, президент призначаються по черзі федерацією і землею.
Міністерство фінансів земель впорядковує податки землі, організовує роботу податкових інспекцій і по відомчій лінії підпорядковується федеральному Міністерству фінансів.
Важливе значення при напрацюванні бюджету відіграє фінансове планування, в тому числі його складова частина – бюджетне.
В ФРН фінансове планування почало застосовуватися з 1967 р. Середньострокове планування дозволяє при щорічному прийнятті рішень по бюджету враховувати зміни у фінансовій сфері в середньостроковій перспективі, оцінити можливі наслідки введення нових заходів, реформ, прийняття законів тощо.
Метою фінансового планування є вияв необхідного ступеня вільності пропонованих заходів, прогнозування можливих ситуацій в економічному та соціальному житті країни. В ролі часового критерію вибирається п’ятирічний період, перший рік – це поточний бюджет, другий рік – рік, на який формується бюджет і останні 3 роки – це власне плановий період оптимального часового відрізку.
В практиці ФРН фінансове планування є ковзним, а саме – фінансовий план складається кожен рік наново, і при цьому період планування зміщується на один рік вперед. Таким чином, забезпечується набагато більша в порівнянні з постійним планом актуальність; ковзний план в змозі більш гнучко реагувати на зміну економічних і соціальних умов.
Основа фінансового планування – це планування витрат. Досить чітко плануються за окремими статтями витрати, пов’язані із забезпеченням державою своїх функцій. Загальними обсягами передбачаються витрати і ризики інфраструктурних потреб. На основі чітких нормативів забезпечення доходної частини бюджету, інших реальних надходжень, співставляються доходи і витрати.
В межах фінансового планування є необхідним забезпечити відповідність доходів і витрат загальноекономічному потенціалу народного господарства. Це досягається на основі прогнозу макроекономічних показників.
У ФРН на перші два фінансові роки складається макроекономічний прогноз з врахуванням змін господарської кон’юнктури. На інші три роки зміни господарської кон’юнктури не враховуються.
З врахуванням досить низьких темпів інфляції планування проводиться в цінах поточного року.
У фінансовому плані, що публікується, витрати згруповані в 40 блоків за функціональними ознаками. Для внутрішнього користування в державних органах існують близько 1500 доходних і 8000 витратних статей бюджету.
Для співставлення загальнодержавного і місцевого бюджетів всі федеральні землі і общини зобов’язані здійснювати фінансове планування за єдиною бюджетною класифікацією. Погодження бюджетних планів всіх рівнів здійснюється в раді по фінансовому плануванню. Ця рада є координувальним структурним органом на рівні міністрів як федерації, так і земель з участю представників общин.
Висновок
У зарубіжних країнах широко використовується програмно-цільовий метод бюджетного планування. Бюджетна програма – це систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення загальної (спільної) мети, завдання, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій. Система планування бюджету на основі програм – це система прийняття рішень щодо розроблення, аналізу, упровадження програм та розподілу ресурсів.
Досвід зарубіжних країн у процесі планування доходів та видатків є дуже важливим. Світовий досвід підтверджує: коли влада фінансує свої потреби з власних надходжень, ця влада є підконтрольною, діє більш ефективно і відповідально.
Важливим є досвід середньострокового бюджетного планування з ковзним плануванням на п’ятирічну перспективу.
Для України можливо застосування досвіду таких федеративних держав як Сполученні Штати Америки та Федеративна Республіка Німеччина. Хоча Україна за своїм державним устроєм унітарна держава, досвід цих країн на рівні планування державного бюджету можна застосовувати у процесі складання проекту Державного бюджету України.
Перелік літератури
1 Конституція США;
2 Закон Конгресу від 20.02.1981 «Про збалансованість бюджету і максимальні розміри бюджетного дефіциту (Грема-Радмена-Холлінгза)»;
3 Закон Конгресу від 15.03.1991 «Про забезпечення виконання бюджету»;
4 Закон Конгресу від 5.06.1974 «Про бюджетні повноваження»;
5 Закон Конгресу від 7.091985 «Про подолання бюджетного дефіциту»;
6 Закон Конгресу від 9.061982 «Про виконання бюджетного плану»;
7 Кравченко В.І. Місцеві фінанси України: Навч. посіб. – К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. – 487 с. – (Вища освіта ХХІ століття).
8 Миргородська Л.О. Фінансові ситеми зарубіжних країн: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 240 с.
9 Пасічник Ю.В. Бюджетна система: Навч. посібник. – Черкаси: Відлуння, 1999. – 376 с.
... і пільги, збільшують державні інвестиції, що дає змогу зменшити глибину та тривалість імовірного спаду виробництва, збільшити можливість інвестицій та зростання зайнятості. Державне регулювання економіки у сфері галузевої та територіальної структури забезпечують за допомогою фінансових стимулів та державних капіталовкладень, які гарантують привілейовані умови для розвитку окремих галузей та рег ...
... що надавав державі широкі повноваження по проведенню твердої політики відносно приватних фірм. Зараз втручання влади в японську економіку нагадує французьке планування. Як національний пріоритет вибирається експорт продукції ряду галузей, де досягнуті найвищі якісні показники. Особливий характер взаємин між приватним і державним секторами японської економіки, протекціоністська політика Японії і ...
... ідно надати більшої самостійності місцевим органам влади, але з одночасним підвищенням рівня їх відповідальності за здійснення заходів. 3. Пропозиції щодо вдосконалення процесу формування і виконання місцевих бюджетів3.1 Проблеми на напрямки зміцнення фінансової бази органів місцевого самоврядування Одна із основних особливостей унітарної держави – концентрація дій регіональних і місцевих органів ...
... ,2 131 061,2 59 238,7 45,2 Загальний фонд 33 876,7 47 189,0 111 059,0 52 411,6 47,2 Спеціальний фонд 5 022,5 6 038,2 20 002,2 6 827,1 34,1 Діаграма 2.7. Частка видатків місцевих бюджетів у зведеному бюджеті становила 41,3%, що на 0,3 % більше, ніж аналогічний показник 2008 року. Частка видатків загального фонду місцевих бюджетів у видатках зведеного бюджету зросла на 1,8 % і ...
0 комментариев