Напрямки та принципи оновлення вітчизняної системи оподаткування

3.1 Напрямки та принципи оновлення вітчизняної системи оподаткування

Аналіз розвитку податкової системи України свідчить про те, що протягом останніх років докладено чимало зусиль для її удосконалення. Однак більшість норм нашого податкового законодавства приймалися в період спаду економіки, і вони були спрямовані не на удосконалення податкової системи, а переважно на розв’язання проблем конкретних галузей економіки, промислових регіонів і навіть окремих підприємств.

На нинішньому етапі розвитку нашої країни існує гостра проблема невідкладного реформування податкової системи, створення цілісного, узгодженого податкового законодавства.

Тому, на погляд спеціалістів в основу оновлення вітчизняної системи оподаткування мають бути покладені такі принципи:

–  Достатність: податки мають бути достатніми для виконання конституційно закріплених функцій держави.

–  Адекватність: податкова система повинна бути адекватною особливостям економічної та політичної організації суспільства, рівню податкової культури та правосвідомості громадян.

–  Ефективність: забезпечення мінімального впливу податкової системи на ефективний розподіл ресурсів та економічні рішення платників, що формуються під впливом ринкових важелів;

–  Використання податкових важелів для стимулювання ефективного розподілу ресурсів, підвищення інвестиційної активності, прискорення НТП тією мірою, якою ринок не забезпечує розв’язання цих проблем.

–  Соціальна справедливість;

–  Загальність оподаткування;

–  Недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

–  Утримання рівновеликих податків з індивідів, які мають однакову платоспроможність, і різних податків з індивідів, що відрізняються платоспроможністю (принципи горизонтальної і вертикальної справедливості);

–  Забезпечення рівномірного розподілу податкового тягаря на основі легалізації “тіньових” доходів та ліквідації необґрунтованих податкових пільг.

–  Стабільність: податки мають бути незмінними протягом певного, попередньо визначеного і достатньо тривалого періоду, в довгостроковій перспективі вони мають змінюватися поступово, еволюційним шляхом.

–  Еластичність (гнучкість): податкова система повинна містити в собі механізми пристосування до поточних змін економічної ситуації, які б давали можливість збільшувати доходи бюджету в разі необхідності.

–  Адміністративна простота та економічність: податкова система повинна бути простою і недорогою в управлінні [7, c.95].

Взагалі, той факт, що податкова система України не достатньо орієнтована на реалізацію основних принципів оподаткування, свідчить про те, що вона ще не сформувалася як органічна цілісність. А щодо реформування законодавства, то вирішити це питання можна, певна річ, шляхом прийняття Податкового кодексу України, при підготовці якого не ставилося за мету абсолютно змінити чинні елементи податкової системи, бо такий крок може призвести до хаосу, знищення зрозумілих для платників податків механізмів. Проектом кодексу, який 29 листопада 2002 року прийнято Верховною Радою України в другому читанні, передбачене суттєве скорочення загальної кількості податків і зборів як загальнодержавного рівня, так і місцевого (21 вид податків і зборів проти 39 у чинній системі оподаткування), що дасть змогу дещо спростити їхнє адміністрування. Прийняття проекту Податкового кодексу України сприятиме гармонізації податкового законодавства України з вимогами законодавства ЄС та положеннями угод системи ГАТТ/СОТ. Але деякі дослідники не погоджуються з певними положеннями цього проекту, тому, на мою думку, варто відзначити основні напрямки вдосконалення власне податкової системи України [7, c.97]. 3.2 Сучасні тенденції вдосконалення податкової системи України Взагалі, реформування податкової системи України передбачає розв’язання двох груп проблем: вдосконалення інституціональних умов оподаткування і вдосконалення власне податкової системи: її складу структури та окремих елементів. –  Високий загальний рівень оподаткування, тенденція до розширення складу податкової системи України свідчать про необхідність законодавчого обмеження зростання податкового навантаження на юридичних і фізичних осіб, а отже, і обмеження зростання державних видатків, яке має стати стимулом до забезпечення більш ефективного використання бюджетних коштів. Взагалі, напрямки реформування податкової системи України мають бути узгодженими із завданням побудови в країні ринкової економіки. Зокрема, затверджений у першому читанні проект Податкового кодексу України засвідчує перемогу поглядів представників ліберального напрямку економічної думки на шляхи реформування податку на прибуток підприємств, що передбачають зниження ставки податку для всіх суб’єктів господарювання і відмову від податкових пільг і метою створення рівних умов для підприємницької діяльності в усіх сферах економіки, розвитку конкуренції. Також не зовсім прийнятним для України є, на мою думку, і закріплений в проекті Податкового кодексу напрямок реформування податку на доходи фізичних осіб. Крім цього, на етапі реформуванні прямих податків варто також відмовитися від перегляду ставки ПДВ. Її перегляд можливий після завершення реформування прямих податків і лише на наявності бюджетної рівноваги та відсутності зростання держаного боргу. Щодо акцизного збору, вдосконалення обкладання цим податком має здійснюватися в двох основних напрямках: 1) підвищення його фіскальної ролі, якає значно меншою, ніж у розвинутих країнах; 2) виконання традиційних функції оподаткування з метою підвищення податкового тягаря на заможних громадян і більш повної реалізації внаслідок цього принципу соціальної справедливості.

Отже, орієнтирами реформування податкової політики в Україні повинні стати: стимулювання динамічного розвитку економіки, заохочення інвестиційної діяльності, забезпечення конкурентоспроможності виробництва, орієнтація на його інноваційний розвиток, стимулювання розвитку зайнятості та самозайнятості, підвищення добробуту населення та розвитку людського капіталу [10, c.293].

Враховуючи викладений вище матеріал, пропонується наступне:

-  по-перше, першочерговим завданням залишається комплексне зниження податкового навантаження, а саме: зменшення нарахувань на фонд оплати праці до 15—20%. Розв'язання цієї проблеми можливе у два етапи: запровадження єдиного соціального збору за зразком російського — на першому, та поступове, відповідно до розрахованого на багато років графіку, скорочення ставок відповідно до розвитку накопичувального сегмента пенсійної системи - на другому;

-  по-друге, зниження ставок оподаткування має відбуватися поступово та поетапно і обов'язково бути компенсованим синхронним розширенням податкової бази, надмірне зниження ставок може втягти українську економіку до зниження ефективності бюджетної політики;

-  по-третє, при реформуванні податкової системи слід мінімізувати оподаткування результатів діяльності капіталу (цікавою видається практика диференціації ставки податку на прибуток для розподіленого та нерозподіленого капіталу, яка існує в ряді європейських країн та заохочує інвестування в розвиток виробництва); також необхідно звільнити від оподаткування прибуток, який інвестується в межах України;

- по-четверте, в індивідуальних доходах населення має оподатковуватися лише той обсяг, який перевищує вартість простого відтворення робочої сили (виражений в офіційному прожитковому мінімумі), збільшення, в свою чергу, неоподатковуваного мінімуму для прибуткового податку дасть змогу збільшити обсяги споживання;

- по-п'яте, необхідно посилити податковий контроль за рівнем витрат виробництва, водночас істотно підвищивши оподаткування непродуктивних видів діяльності.

Однією з важливих складових оптимізації податкової системи України є радикальне посилення її позитивного впливу на формування повноцінних суб'єктів ринку і всієї ринкової інфраструктури, формування сприятливого інвестиційного клімату в офіційній економіці, забезпечення ефективного та безпечного вкладення капіталів, створення механізмів захисту від знецінення коштів, створення конкурентного середовища як механізму реалізації найбільш ефективних господарських рішень. Вносячи зміни до податкової політики, слід пам'ятати, що податкова система має бути повернута до виробництва, стимулюючи його зростання та не створюючи антистимулів у підприємств до його розвитку, а у населення - до продуктивної праці.

Вдосконалення податкового законодавства є важливою, але не достатньою умовою встановлення ефективної податкової системи України. Остання визначальною мірою залежить від того, чи відповідають форми та елементи оподаткування досягнутому рівню розвитку податкової служби, технічним організаційним можливостям сучасного адмініструванням податків. В країнах з ринковою економікою результативність податкових реформ значною мірою залежить від системного характеру перетворень в країні, а отже, від узгодженості податкової реформи з реформуванням інших сфер суспільного життя, без докорінних перетворень яких неможливе ефективне реформування податкової системи. Але за сучасних умов видається малоймовірною можливість створення цілісної більш-менш постійної моделі оподаткування, зафіксованої в єдиному документі. Відтак доцільнішим видається поетапне реформування податкової системи шляхом прийняття окремих податкових законів. Першим повноцінним кроком у цьому напрямі стало прийняття змін до закону про податок на прибуток підприємств 26 грудня 2002 року [9, c.216].

Отже, довгострокове економічне зростання та якісна структурна перебудова національної економіки потребують мобілізації сил в усіх напрямах державної економічної політики. Тому на теперішньому етапі побудови податкової політики слід виходити насамперед з потреби максимізації дії регуляторної та стимулювальної функцій податків.

Висновки

Українська держава на сучасному етапі свого розвитку вдосконалює власну податкову систему, яка враховує досвід інших країн, але не є простим копіюванням. Адже податкова система кожної окремо взятої держави повинна відображати конкретні особливості країни: рівень розвитку економіки соціальної сфери, її зовнішню і внутрішню політику, географічне положення, кліматичні умови та безліч інших чинників. Ось чому форми оподаткування однієї країни суттєво відрізняються від форм оподаткування іншої і в світі немає хоча б двох країн з однаковими системами оподаткування.

Сьогодні податкова система України перебуває на етапі кардинальних перетворень. В державі постійно проводилась політика зміни системи оподаткування, але, на жаль, не завжди продумана, економічно обгрунтована, та не завжди це відбувалось у комплексі з іншими фінансовими нововведеннями.

Взагалі, реформування податкової системи України передбачає розв’язання двох груп проблем: вдосконалення інституціональних умов оподаткування і вдосконалення власне податкової системи: її складу структури та окремих елементів.

Також високий загальний рівень оподаткування, тенденція до розширення складу податкової системи України свідчать про необхідність законодавчого обмеження зростання податкового навантаження на юридичних і фізичних осіб, а отже, і обмеження зростання державних видатків, яке має стати стимулом до забезпечення більш ефективного використання бюджетних коштів. Характерним і дестабілізуючим фактором для України на сучасному етапі її розвитку є значна кількість податків, безсистемне надання пільг, значний податковий тягар, часті зміни податкового законодавства тощо.

Але не можна не відмітити, що податки зберігають капітали суспільства, формують джерела для їх достатньо швидкого накопичення з метою розширення виробництва та забезпечення всебічного розвитку країни. Мобілізуючи через податки значні ресурси в своє розпорядження, держава забезпечує свій захист, розвиток виробництва, поліпшує матеріальне становище своїх громадян, суттєво впливає на стан і розвиток науки, культури, освіти і міждержавних зв’язків.

Як підсумок можна сказати, що комплексність податкового реформування зазвичай пов'язується з прийняттям Податкового кодексу. Проте його доля залишається невизначеною. По-перше, в українському суспільстві досі відсутній консенсус щодо того, якою має бути податкова система України. По-друге, загострення політичного протистояння посилює значущість економічної і, зокрема, фіскальної політики та стає на заваді ліберальній податковій реформі, яка загрожує на певний період зниженням касових надходжень. По-третє, в Україні поки що не сформовано узгодженої концепції бюджетної та податкової політики як вагомих важелів реалізації довгострокової стратегії розвитку. Невизначеним поки що є можливий вплив на структуру бюджетних витрат та податкову систему вступ України до СОТ. Останнім часом активізувалися заяви щодо узгодження економічної, в тому числі й податкової, політики України на просторі СНД. Зрештою, орієнтири європейської інтеграції України також потребують поступового руху до європейської системи оподаткування.

Список використаних джерел

1.  Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.

2.  Закон України “Про державну податкову службу в Україні” від 4.12.1990.// Відомості Верховної Ради. – 1991. - №6. - С. 37.

3.  Закон України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000.// Відомості Верховної Ради. – 2001. - №9-10. - С. 194.

4.  Закон України “Про систему оподаткування” від 25.06.1991.// Відомості Верховної Ради. – 1991. - №39. - С. 510.

5.  Василевська Г.В. Податкова політика у регулюванні економічного зростання// “Економіст”. - № 2.- 2003. - С.39.

6.  Величко О., Дмитренко І. Іноземний досвід реформування податкової системи// “Економіст”. - № 7-9. – 2002. - C. 120-130.

7.  Влажевич В. С. Місцеві податки і збори та їх особливості. Світовий та український досвід встановлення та справляння місцевих податків// „Підприємництво, господарство і право”. - № 1. – 2004. - С.94-99.

8.  Горобінська І.В. Аналіз податкового навантаження та його вплив на динаміку ділової активності// „Актуальні проблеми економіки”. - № 10. – 2004. - С.26-33.

9.  Данілов О.Д., Фліссак Н. П. Податкова система та шляхи її реформування. Навчальний посібник. – К.: Парламентське вид-во. – 2001. - 216с.

10.  Данілов О.Д., Лапшин Ю.В., Онищенко В.А. Оподаткування місцевими, ресурсними, рентними податками та зборами. Неподаткові платежі. Навч. посібник. – Ірпінь: Академія ДПС України. – 2002. - 292с.

11.  Данілов А.В. Вдосконалення механізму податкового регулювання сталого екомомічного розвитку// ”Фінанси України”.- № 2. – 2005. - С.92-99.

12.  Демченко Т. М. Податкова політика як інструмент відтворювального процесу// „Актуальні проблеми економіки”. - № 2. – 2004. - С.69-75.

13.  Дікань Л. В. Податки у фінансовому менеджменті підприємництва: Монографія. – Х.: Константа. – 2003. - 87с.

14.  Загорський В. С., Благун І. Г. Принцип функціонування податкової системи ринкового типу// “Фінанси України”. - №10. – 2003. – С.92-99.

15.  Захарін А.В. Удосконалення механізму податкового регулювання сталого економічного розвитку// „Фінанси України”. - № 2. – 2005. - С.92-101.

16.  Кулик В.В. Податки у системі відтворення національної економіки// “Фінанси України”. - № 11. – 2003. - С.91.

17.  Лащак В.В. Стимулювальна роль прямих податків// „Фінанси України”. - № 2. – 2005. - С.84-101.

18.  Литвиненко Я.В. Податкова політика: Навч. посібник – К.: МАУП. – 2003. - 224с.

19.  Мельник В.М. До питання про “податкову систему”// “Актуальні проблеми економіки”. - №10. – 2003. – С.78.

20.  Опарін В. М. Фінанси. Загальна теорія: Навч. посібник. – К.: КНЕУ. – 199. - 164с.

21.  Кулик В.В. Податки у системі відтворення національної економіки// “Фінанси України”. - № 11. – 2003. - C.91.

22.  Литвиненко Я.В. Податкова політика: Навч. посібник – К.: МАУП. – 2003. - 224с.

23.  Печуляк В. Гармонізація відносин контролюючих органів у сфері оподаткування та платників податків як один із напрямів податкової політики України// „Підприємництво, господарство і право”. - 2004. - № 4. - С.130-134.

24.  Піхоцький В. Ф. Реформування податкової системи України – вимога сьогодення// “Фінанси України”. - №9. – 2003. - C.80-85.

25.  Соколовська А. М. Податкова система України – теорія та практика становлення. – К.: НДФІ. – 2001. - 372с.

26.  Степовой А.Г. Упрощенная система налогообложения// “Все о бухгалтерском учете”. - № 24. – 2005. - C.73-74.