Необходимо прилагать все усилия, чтобы налогообложение доходов носило однократный характер

2. Необходимо прилагать все усилия, чтобы налогообложение доходов носило однократный характер.

Многократное обложение дохода или капитала недопустимо. Примером осуществления этого принципа служит замена в развитых странах налога с оборота, когда обложение оборота происходило по нарастающей кривой, на НДС, когда вновь созданный чистый продукт облагается налогом всего один раз вплоть до его реализации. В результате каждая надбавка к цене сырья, возникающая по мере его прохождения по производственной цепочке вплоть до конечного продукта, облагается налогом только один раз (в отличие от налога с оборота). В этом одно из главных преимуществ НДС.

3. Обязательность уплаты налогов. Налоговая система не должна оставлять сомнений у налогоплательщика в неизбежности платежа. Система штрафов и санкций, общественное мнение в стране должны быть такими, чтобы неуплата или несвоевременная уплата налогов были менее выгодными, чем своевременное и честное выполнение обязательств перед налоговыми органами.

4. Система и процедура уплаты налогов должны быть простыми, понятными и удобными для налогоплательщиков и экономичными для учреждений, собирающих налоги.

5. Налоговая система должна быть гибкой и легко адаптируемой к изменяющимся общественно-политическим потребностям.

6. Налоговая система должна обеспечивать перераспределение создаваемого ВВП и быть эффективным инструментом государственной экономической политики. Этот принцип относится к регулирующей функции налогообложения.

Налоги различаются по объекту обложения, по размеру и многим другим характеристикам.

Объектами налогообложения являются доходы (прибыль), стоимость определенных товаров, отдельные виды деятельности налогоплательщиков, операции с ценными бумагами, пользование природными ресурсами, имущество юридических и физических лиц, передача имущества, добавленная стоимость произведенных товаров и услуг и другие объекты, установленные законодательными актами. При классификации налогов по объектам налогообложения образуются пять групп: налоги на имущество, ресурсные налоги (включая земельный налог), налоги на доход или прибыль, налоги на действия (хозяйственные акты, финансовые операции, обороты) и прочие, охватывающие некоторые местные налоги (например, сбор с владельцев собак, курортный сбор).

Предусмотрено, что один и тот же объект может облагаться налогом одного вида только один раз за определенный Законом период налогообложения.

Налоги бывают двух видов:

Первый вид – прямые налоги. К ним относятся налоги на доходы и имущество: подоходный налог с граждан; налог на прибыль корпораций (фирм); социальные налоги, социальные взносы; поимущественные налоги, в том числе налоги на собственность, включая землю и другую недвижимость; налоги на перевод прибыли и капитала за рубеж и другие. Они взимаются с конкретного физического или юридического лица.

Второй вид - налоги на товары и услуги: налог с оборота, который в большинстве развитых стран в настоящее время заменен налогом на добавленную стоимость (НДС); акцизы (налоги, прямо включаемые в цену товара или услуги); налог на наследство, на сделки с недвижимостью и ценными бумагами и другие. Эти налоги называют косвенными. Они частично или полностью переносятся на цену товара или услуги.

Прямые налоги трудно перенести на потребителя. Из них легче всего обстоит дело с налогами на землю и на другую недвижимость: они включаются в арендную и квартирную плату, цену сельскохозяйственной продукции.

Косвенные налоги переносятся на конечного потребителя в зависимости от показателя эластичности спроса на товары и услуги, облагаемые этими налогами. Чем менее эластичен спрос, тем большая часть налога перекладывается на потребителя. Чем менее эластично предложение, тем меньшая часть налога перекладывается на потребителя, а большая его часть уплачивается за счет прибыли. В долгосрочном плане эластичность предложения растет, а на потребителя перекладывается все большая часть косвенных налогов. При высокой эластичности спроса увеличение косвенных налогов может привести к сокращению потребления, а при высокой эластичности предложения - к сокращению чистой прибыли, что вызовет сокращение капиталовложений или перелив капитала в другие сферы деятельности.

Особое значение имеет дифференциация налогов по источнику обложения: издержки производства (себестоимость), прибыль. Правильность расчетов налога на прибыль требует знания состава затрат по производству и реализации продукции (работ, услуг), включаемых в себестоимость продукции, и порядка формирования финансовых результатов (прибыли или убытка). Непосредственно в себестоимость включаются налоги, идущие на формирование дорожных фондов, земельный налог, платежи за пользование природными ресурсами.

Во многих странах сумма, с которой взимаются налоги, называется налоговой базой. В случае налогов на доходы ее можно назвать налогооблагаемым доходом (прибылью), который равен разности между полученным доходом и налоговыми льготами. Налоговая льгота устанавливается, как и налог, в порядке и на условиях, определяемых законодательными актами. Распространены следующие виды налоговых льгот:

- необлагаемый минимум объекта налога;

- изъятие из обложения определенных элементов объекта налога (например, затрат на НИОКР);

- освобождение от уплаты налогов отдельных лиц или категорий плательщиков (например, ветеранов войны);

- понижение налоговых ставок;

- вычет из налоговой базы (налоговый вычет);

- налоговый кредит (отсрочка взимания налога или уменьшение суммы налога на определенную величину (налоговый вычет уменьшает налоговую базу, а налоговый кредит - сумму налога, т.е. налоговое обязательство)).

Та часть налоговой базы, которую налогоплательщик обязан выплатить в виде того или иного налога, называется налоговой ставкой (нормой обложения). Различают минимальные, максимальные и средние налоговые ставки.

С точки зрения величины процентных ставок все налоги делят на прогрессивные, пропорциональные и регрессивные.

При прогрессивном налоге чем больше доход плательщика, тем выше процентная доля налоговых отчислений, чем ниже доход, тем ниже и налоговая ставка. По прогрессивной шкале устанавливается налог на прибыль, подоходный налог (как правило, начиная с определенной суммы). С точки зрения тех, кто считает, что “налоги должен платить тот, кто может платить”, прогрессивный налог - самый справедливый, но лишь в том случае, если он достаточно прогрессивен, т.е. если налоговая ставка резко возрастает с ростом дохода.

При пропорциональном налоге устанавливается единая ставка вне зависимости от величины дохода. Таким образом, лица с высоким доходом платят большие абсолютные суммы в виде налога, чем лица с низким доходом. Но согласно закону Энгеля (1821 - 1896) при пропорциональном налогообложении основная тяжесть налогового бремени ложится на малообеспеченные семьи. Пропорциональный характер носят налоги на собственность.

При регрессивном налоге налоговая ставка устанавливается тем ниже, чем выше доход, и наоборот, тем выше, чем ниже доход. Примером регрессивных налогов могут служить все налоги, взимаемые с продаж товаров - акцизы, налог на добавленную стоимость. Эти налоги устанавливаются как фиксированный процент от продажной цены (по отношению к ней они пропорциональны). Но оплачиваются они в конечном счете из доходов покупателей, и по отношению к ним они регрессивны. Также регрессивным является единый социальный налог.

Величина налоговой суммы (так называемого налогового бремени) зависит прежде всего от размеров прибыли компании.

В США, Великобритании, Италии и некоторых других странах размеры налога на прибыль определяются исключительно ее величиной. В ФРГ, Франции, Японии, Швеции часть налога на прибыль взимается независимо от ее размера. В 90-х годах в большинстве стран шло снижение ставок налогов. [44] Наряду со снижением ставок налогообложения возрастали налоговые льготы на выплату государственного долга и процентов по нему.

На практике у большинства компаний на выплату налогов уходит доля прибыли меньшая, чем ставка налогообложения. Во-первых, компании легально могут уменьшать размер подлежащей налогообложению суммы за счет увеличения отчислений в необлагаемые фонды (амортизационный, пенсионный и др.). Во-вторых, используются различные налоговые льготы. В-третьих, компании с небольшим оборотом во многих странах облагаются более низким налогом. В-четвертых, в ряде стран налог на прибыль корпораций может выплачиваться не только отдельной фирмой, но и ее материнской компанией (если фирма входит в группу компаний), что на практике позволяет снизить налоговую базу компаний, входящих в группу. В-пятых, почти всюду действует система покрытия убытков компании за счет ее прибылей нескольких предшествующих лет (carry back) или за счет ее будущих прибылей (carry forward). В первом случае разрешается вычитать из ранее полученной прибыли потери текущего года (так называемый перенос убытков назад), в результате чего выплаченная ранее фирмой сумма налогов оказывается чрезмерно высокой и это превышение компенсируется за счет снижения текущих налогов. Во втором случае (перенос убытков вперед) убытки текущего года вычитаются из будущей прибыли. Например, в Нидерландах разрешается перенос убытков назад на три года и перенос убытков вперед на восемь лет.

В результате средний уровень налогообложения компаний намного ниже базового (т.е. максимального). Например, в ФРГ он составлял в конце 80-х гг. около 50% (базовый равнялся 71%). [47] В России, по оценке, он составляет в настоящее время около 65%.

Функция налога – это проявление его сущности в действии, способ выражения его свойств. Функция показывает, каким образом реализуется общественное назначение данной экономической категории как инструмента стоимостного распределения и перераспределения доходов государства. Налоги выполняют три важнейшие функции:

1) финансирования государственных расходов (фискальная функция);

Во всех государствах, при всех общественных формациях налоги в первую очередь выполняли фискальную функцию, т.е. обеспечивали финансирование общественных расходов, и прежде всего расходов государства. В течение последних десятилетий заметное развитие получили социальная и регулирующая функции.

2) поддержания социального равновесия путем изменения соотношения между доходами отдельных социальных групп с целью сглаживания неравенства между ними (социальная функция);

По мере совершенствования и повышения гибкости налоговой системы государственные органы сами все чаще предоставляют отдельным группам населения налоговые льготы в целях смягчения социального неравенства. Широко распространены налоговые льготы многодетным семьям, переселенцам из-за границы на свою историческую родину, студентам и лицам, повышающим свою квалификацию. Часто налоговые льготы предоставляются мелким и средним предпринимателям, особенно впервые начинающим самостоятельное дело, фермерам, но эти налоговые льготы носят уже не только социальный, но и регулирующий характер. Социальную и одновременно регулирующую направленность имеют такие виды налоговых льгот, как скидки с личных доходов и прибылей, направляемых в жилищное строительство. Оживление жилищного строительства создает дополнительный спрос на строительные материалы и услуги, санитарное и электрическое оборудование, способствует росту занятости, а позднее ведет к увеличению спроса на мебель, технические товары длительного пользования, бытовую электронику, посуду, белье и т.д. Двойственную роль - социальную и регулирующую - играет освобождение от налога части прибыли, перечисляемой в пенсионный фонд фирмы. Накопление средств в этом фонде является финансовой базой для дополнительной пенсии отработавшим свой стаж на фирме рабочим и служащим. Средства, находящиеся в пенсионном фонде компании, формально ей не принадлежат, но находятся в ее бессрочном распоряжении. Они широко используются для долгосрочных капиталовложений, расширяя и укрепляя финансовую базу фирмы.

3) государственного регулирования экономики (регулирующая функция).

Основными объектами государственного регулирования экономики при помощи налоговой политики являются хозяйственный цикл, секторальная, отраслевая и региональная структуры хозяйства, капиталовложения, цены, НИОКР, внешнеэкономические связи, окружающая среда и др.

Регулирующая функция налогов заключается в следующем:

- в установлении и изменении системы налогообложения;

- в определении налоговых ставок, их дифференциации;

- в предоставлении налоговых льгот - освобождении от налогов части прибыли и капитала с условием их целевого использования в соответствии с задачами государственного регулирования экономики.

Важную регулирующую роль играет сама система налогообложения, избранная правительством. Например, налог с оборота, широко применявшийся до замены его на НДС, при допущении его расчета по принципу “органического единства” не взимался с оборота между предприятиями “органически единой фирмы”, корпорации и ставил таким образом крупные фирмы в привилегированное положение. Применение налога с оборота в такой трактовке становилось инструментом централизации капитала, создания единых по капиталу вертикальных структур, подразделения которых тесно связаны между собой технологически.

Глобальное понижение налогов ведет к увеличению чистых прибылей, усилению стимула хозяйственной деятельности, росту капиталовложений, спроса, занятости и оживлению хозяйственной конъюнктуры. Повышение налогов - обычный способ борьбы с перегревом конъюнктуры. Изменяя налоговые ставки на прибыль, государство может создать или уменьшить дополнительные стимулы для капиталовложений, а маневрируя уровнем косвенных налогов - воздействовать на фонд потребления в целом, на уровень цен.

Избрав либеральную или протекционистскую внешнеторговую политику, государство изменяет таможенные пошлины, получая от торговых партнеров либо встречные уступки, либо ужесточение условий национального экспорта. Таможенные пошлины - вид косвенных налогов, повышение которых ведет к удорожанию импортных, а вслед за этим и отечественных товаров, к снижению внешнеторгового оборота. Понижение или отмена пошлин влекут за собой обострение конкуренции на внутреннем рынке, замедление роста цен, активизацию внешней торговли.

По мере усложнения и совершенствования государственного регулирования экономики налоги все шире использовались для регулирования структуры народного хозяйства. Налоговые ставки все более дифференцировались по отраслям и регионам. Они стали оказывать усиливающееся воздействие на отраслевую и подотраслевую структуры, на изменение роли отдельных земель, штатов, областей в народнохозяйственном комплексе. Так, налоги на добычу нефти и газа традиционно высокие, но в малоосвоенных, экономически менее развитых районах они часто ниже. Налоговая система становится все более гибкой. При сохранении основ и структуры налогового законодательства государственные регулирующие органы выборочно и временно снижают налоговые ставки или даже отменяют налоги для предприятий, следующих целям государственного регулирования. Стали широко практиковаться скидки с налогов на прибыль, направляемую на капиталовложения, научные исследования и внедрение их достижений, создание новых рабочих мест, охрану окружающей среды. Объекты регулирования налогообложения все более конкретизируются. Например, дифференцировано налогообложение двух частей прибыли компании: нераспределенной (оставляемой в компании на расширение хозяйственной деятельности) и распределенной (на дивиденды, выплачиваемые владельцам акций).

В современных условиях регулирующая функция налогов не столько в том, чтобы максимально освободить прибыли и доходы от налогов и создать общие и селективные стимулы для действий в соответствии с текущими целями государственного регулирования экономики, сколько в стремлении создать жесткую количественную зависимость между размерами налоговых льгот, предоставляемых хозяйственному субъекту, и его конкретными хозяйственными акциями.

Большинство целей государственного регулирования экономики на Западе достигается путем целенаправленного стимулирования капиталовложений. Именно от масштабов обновления и расширения основного капитала зависят в основном темпы роста, состояние конъюнктуры, занятость, спрос, национальная конкурентоспособность, а от структуры инвестиций - отраслевая и региональная структуры, темпы и направленность НИОКР. Преобладающей формой обеспечения инвестиционных потребностей в течение последних десятилетий является самофинансирование, доля которого в капиталовложениях колеблется от 55 до 85%. Такие масштабы самофинансирования оказались возможными только благодаря государственной налоговой политике, и в частности санкционированному правительственными органами ускоренному амортизационному списанию основного капитала.

2. АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА 2.1. Загальна характеристика бухгалтерської звітності, яка використовується для оцінки фінансового стану підприємства

Звітність – це система показників у формі таблиці, які відображають обсяг і результати діяльності підприємства. Її складання – завершальний етап облікової роботи.

Для прийняття економічних рішень користувачами фінансових звітів необхідна інформація про фінансовий стан, результати діяльності та зміни у фінансовому стані підприємства. Зазначені інформаційні потреби обумовили склад фінансової звітності:

Баланс;

Звіт про фінансові результати;

Звіт про власний капітал;

Примітки до звітів.

Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду та розкриття облікової політики та її змінах, що робить можливим ретроспективний та перспективний аналіз діяльності підприємства

Фінансова звітність повинна надати дохідливу, доречну, достовірну та зіставну інформацію щодо фінансового стану, результатів діяльності підприємства, руху його грошових засобів, змін у складі власного капіталу.

Для досягнення дохідливості інформації припускається, що користувачі мають певний рівень знань і прагнуть уважно вивчити надану інформацію. Проте можлива складність розуміння інформації, яка необхідна для прийняття економічних рішень користувачам, не може вважатися підставою для виключення такої інформації зі складу фінансових звітів.

Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, П(С) БО1 вимагає наявності у ній даних про:

·  підприємство;

·  дату звітності та звітний період;

·  валюту звітності та одиницю її виміру;

·  відповідні показники (статті) за звітний період та попередній періоди;

·  облікову політику підприємства та її зміни;

·  аналітичну інформацію щодо статей фінансової звітів;

·  консолідацію фінансових звітів;

·  припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

·  обмеження щодо володіння активами;

·  участь у спільних підприємствах;

·  виявлені помилки та пов’язані з ними коригування;

·  переоцінку статей фінансових звітів;

·  іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними П(С) БО.

Доречність інформації характеризується її впливом на прийняття рішень користувачам та своєчасністю.

Щоб скласти фінансову звітність, керівництво підприємств формує облікову політику, тобто обирає принцип, методи і процедури обліку таким чином, щоб достовірно відобразити фінансове положення і результати діяльності підприємства і забезпечити зіставність фінансових звітів.

Горизонтальний аналіз – порівняння величин абсолютних і відносних показників за декілька періодів; визначення обсягу та напрямків змін, а також тенденцій їх змін.

Вертикальний аналіз – визначення питомих часток окремих статей фінансових звітів, їх порівняння. Вивчаючи сукупність показників у різні періоди, можна дослідити структурні зрушення, що дають змогу оцінити внутрішні негативні та позитивні зміни майна підприємства і джерел його утворення. При проведені даного напрямку аналізу необхідно звернути увагу на наступне:

·  слід аналізувати майно підприємства, досліджуючи абсолютні показники, порівнюючи дані вартості майна на початок та кінець звітного періоду з даними минулих періодів;

·  особливу увагу слід приділяти статтям балансу, що свідчить про можливі недоліки та незадовільну роботу підприємства, тобто, негативним статтям балансу;

·  при здійснені аналізу слід проводити об’єктивну оцінку вартості майна в цілому, а також тієї частки, що знаходиться реально у власності та розпорядженні підприємства;

·  необхідно оцінити стан необоротних активів підприємства та рівень його забезпеченості оборотними засобами.

Баланс підприємства можна вважати в цілому позитивними: якщо коефіцієнт платоспроможності більше 2,0; забезпеченість власними оборотними засобами більше 0,1; наявний приріст власного капіталу не має різних змін в окремих статтях балансу; дебіторська заборгованість знаходиться в рівновазі з кредиторською; запаси та затрати не перевищують величини джерел їх покриття за рахунок власних оборотних коштів та позик.

Показники, що визначаються при загальному аналізі балансу підприємства і порядок їх розрахунку:

Складання «Балансу» Форма № 1

Визнання статей балансу

Актив відображається в балансі за умови, що оцінка його може бути достовірно визначена і очікується отримання в майбутньому економічних вигод, пов'язаних з його використанням.

Витрати на придбання та створення активу, які, відповідно до пункту 10 цього Положення (стандарту), не можуть бути відображені в балансі, включаються до складу витрат звітного періоду у звіті про фінансові результати.

Зобов'язання відображається у балансі, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.

Власний капітал відображається в балансі одночасно з відображенням активів або зобов'язань, які призводять до його зміни.

До складу доходів майбутніх періодів включаються доходи, отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів.

Складання «Звіту про фінансові результати»

Форма №2

Витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками) за звітний період.

Власний капітал - частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань.

Доходи - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників) за звітний період.

Збиток - перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати.

Звичайна діяльність - будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення.

Метод участі в капіталі - метод обліку інвестицій, згідно з яким балансова вартість інвестицій відповідно збільшується або зменшується на суму збільшення або зменшення частки інвестора у власному капіталі об'єкта інвестування.

Надзвичайна подія - подія або операція, яка відрізняється від звичайної діяльності підприємства, та не очікується, що вона повторюватиметься періодично або в кожному наступному звітному періоді.

Операційна діяльність - основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Основна діяльність - операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

Прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

Асоційоване підприємство - підприємство, на яке інвестор має суттєвий вплив і яке не є дочірнім або спільним підприємством інвестора.

Метою складання звіту про фінансові результати є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про доходи, витрати, прибутки і збитки від діяльності підприємства за звітний період.

Форма Звіту про фінансові результати є додатком до цього Положення (стандарту).

Для малих підприємств може передбачатися скорочена форма звіту про фінансові результати.

Звіт про власний капітал

Метою складання звіту про власний капітал є розкриття інформації про зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду.

Звіт про власний капітал складається за формою, наведеною в додатку до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5"Звіт про власний капітал"

Для забезпечення порівняльного аналізу інформації підприємства повинні додавати до річного звіту звіт про власний капітал за попередній рік.

2.2. Загальна оцінка динаміки і структури статей бухгалтерського балансу.

Загальна оцінка динаміки статей бухгалтерського балансу надається з використанням даних аналітичного балансу.

Таблиця 2.1. - Структура майна підприємства та джерел його фінансування

Показники	На початок звітного періоду		На кінець звітного періоду		Зміни «+» «-»
Актив	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%
1	2	3	4.	5	6	7
1. Позаоборотні активи, всього	93091	77.54	92435	57.82	-656	-19.72
у тому числі:
- незавершене будівництво	4977	4.15	8414	5.26	+3437	+1.11
Основні засоби:
залишкова вартість	88114	73.39	84021	52.56	-4093	-20.83
2. Оборотні активи, всього у тому числі:	26970	22.46	67438	42.18	+40468	+19.72
-виробничі запаси	1207	1.01	1671	1.05	+464	+1.04
-незаверш. виробництво	685	0.57	584	0.37	-101	-0.2
-готова продукція	275	0.23	1233	0.77	+958	+0.54
-товари	67	0.06	71	0.04	+4	-0.02
-дебіторська заборгованість	23674	19.72	61327	38.36	+37653	+18.64
-інші оборотні активи.	1062	0.89	2498	1.56	+1436	+0.67
3. Витрати майбутніх періодів	1	0.0008	1	0.0006	0	0
Пасив
1. Власний капітал, всього у тому числі:	65821	54.82	66138	41.37	+317	-13.45
статутний капітал	20942	17.44	20942	13.1	0	-4.34

Продовження таблиці.

інший додатковий капітал	27706	23.08	27706	17.33	0	-5.75
1	2	3	4	5	6	7
нерозподілений прибуток.	17173	14.3	17490	10.94	0	-3.36
2. Залучені кошти всього	54241	45.18	93736	58.63	+39495	+13.45
У тому числі:
Забезпечення наступних виплат	-	-	6000	3.75	+6000	+3.75
Довгострокові зобов’язання	9942	8.28	9212	5.76	-730	-2.52
Поточні зобовязання	49270	41.04	86130	53.87	+36860	+12.83
Баланс (всього)	120062	100	159874	100	39812	0

Висновок

Аналізуючи структура майна підприємства та джерел його фінансування, видно,що поза оборотні активи на початок року становили 93091 тис. грн, а на кінець року вони зменшилися на 656 та становили 92435 тис. грн але процент у загальній сукупності зменшився на 1.65% та становить 57.82%. У позаоборотних активах найбільшу частину складає залишкова вартість, на початок – 73,39%, а на кінець року – 52,56%

Оборотні активи на початок року становили 26970 тис. грн а на кінець року вони збільшилися на 40468 тис. грн. та становлять 67438 тис. грн. у загальній сукупності процент зріс та становить 101.65% це значить що підприємство протягом року збільшувало свої оборотні активи. А також вагому частину на початок року складала дебіторська заборгованість – 19,72%, але на кінець року її показник значно збільшився, та став складати – 38,36%.

Власний капітал був збільшений протягом року за рахунок збільшення нерозподіленого прибутку. На початок року власний капітал становив 65821 тис. грн а на кінець року 66138 тис. грн.

Також протягом року зменшились довгострокові забов’язання на початок року вони становили: 9942 тис. грн., а на кінець року вони зменшилися та становлять 9212 тис. грн.

Але протягом року збільшилися поточні забов’язання на початок року вони становили: 49270 тис. грн., а на кінець року вони збільшилися на 36860 тис. грн та становлять 86130 тис. грн.

2.3. Загальна характеристика фінансового стану підприємства.

Загальна оцінка фінансового стану підприємства може бути надана через показники фінансової сталевості пасивів підприємства за допомогою коєфіцієнтів фінансової незалежності (автономії), фінансової сталевості, та співвідношення власних коштів та залученних (коефіцієнт фінансування).

Фінансовий стан підприємства треба систематично й усебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Це уможливить критичну оцінку фінансових результатів діяльності підприємства як у статиці за певний період, так і в динаміці - за ряд періодів, дасть змогу визначити "больові точки" у фінансовій діяльності та способи ефективнішого використання фінансових ресурсів, їх раціонального розміщення.

Неефективність використання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до можливих перебоїв у постачанні, виробництві та реалізації продукції; до невиконання плану прибутку, зниження рентабельності підприємства, до загрози економічних санкцій.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

- дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

- дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

- об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

- оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

- аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;

- визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Аналіз фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств.

Таблиця 2.2. - Показники фінансової сталевості.

Показники	На початок звітного періоду	На кінець звітного періоду	Нормативне значення
Коефіцієнт фінансової незалежності Коефіцієнт фінансової стійкості Коефіцієнт фінансування	0,55 0,59 1,2	0,41 0,44 0.71	більше 0,5 більше 0,7 більше 1,0

1) Коефіцієнт фінансової незалежності вказує в якій мірі діяльність підприємства фінансується за рахунок власних коштів.

,(2.1)

де ВК – власний капітал підприємства,

Б – загальні джерела фінансування – баланс.

На початок звітного періоду

Кфн = 65821/120062 = 0,55.

На кінець звітного періоду

Кфн = 66138/159874 = 0,41.

2) Коефіцієнт фінансової стійкості вказує питому вагу фінансових джерел, які підприємство має змогу використовувати тривалий час.

,(2.2)

де ДК – довгострокові забов”язання.

На початок звітного періоду

К. ф. с = (65821+4971) /120062 = 0,59.

На кінець звітного періоду

К. ф. с = (66138+4606) /159874 = 0,44.

3) Коефіціент фінансування показує співвідношення поміж джерелами власних коштів підприємства і залученими.

,(2.3)

де З – зобов’язання підприємства (залучені кошти).

На початок звітного періоду

Кфин = 65821/(4971+49270) = 1.2.

На кінець звітного періоду

Кфин = 66138/(3000+4606+86130) = 0.71.

Розраховані показники зведені у таблицю 2.2.

Висновок: аналізуючи коефіцієнт фінансової незалежності можна побачити що, на початок звітного періоду він становив 0,55 це більше норми на 0,05,що означає що підприємство може не залучати зайомні кошти а використати власні на кінець періоду цей коефіцієнт зменшився та становить 0,41. Що говорить про те, що підприємство на кінець року перестало буті фінансово незалежним.

Коефіцієнт фінансової стійкості на початок звітного періоду становив 0,59 та на кінець періоду він щє більше впав та став 0,44, що говорить про тє, що економіка підприємства не стійка та потребує балансування.

Коефіцієнт фінансування на початок звітного періоду становив 1,2 що є більше ніж норма а на кінець періоду він знизився та становив 0.71, що говорить про те що підприємство працює собі на вбиток.