Родина Акантові

2.6 Родина Акантові

Тунбергія - Thunbergіa Retz. (Акантові - Acanthaceae)

Рід названий на честь учня К. Ліннея шведського ботаніка К. П. Тун-Берга (1743-1822). Близько 200 видів, розповсюджених у тропіках Старого Світу.

Т. запашна - Th. fragrans Roxb. Деревеніюча кучерява ліана (на батьківщині до 6 м дл.). Стебло ребристе, гілчасте, опушене притиснутими волосками. Листи до 7 см довж, супротивні, черешкові, трикутні або стріловидні, з гострою верхівкою й усіченою або серцеподібною основою, зверху темно-зелені, знизу більш світлі. Квітки до 5 см у діам., одиночні, пазушні, із двома великими яйцеподібними зеленими прицвітниками. Колесовидний відгин віночка білий, п`ятичленний, переходить у вузьку пряму трубку. Частки відгину на кінцях усічені. Чашечка невелика (2-3 мм), з численними нерівними білуватими зубцями. Батьківщина - Індія. У культурі з 1796 р.

Т. крилата - Th. alata Bojer. Трав'яниста ліана з кучерявими опушеними стеблами. Листки до 7 см довж, супротивні, трикутні, з усіченою або серцеподібною основою, на цілком або частково крилатих черешках, опушені. Квітки до 4 см у діам., одиночні, пазушні, із двома яйцеподібними опушеними зеленими прицвітниками. Віночок з колесовидним, жовтогарячим або кремовим відгином і вгорі роздутої вигнутої темно-бурої усередині трубкою. Батьківщина - тропіки Африки. У культурі з 1824 р. Відомі численні садові форми, що розрізняються забарвленням квіток; наприклад, Alba - з білими квітками з темним зівом, Aurantіaca - з жовтувато-жовтогарячими квітками і Bakerі - з чисто-білими квітками.

Т. прямостояча - Th. erecta Т. Anders. Чагарник до 1,8 м висоти, зі злегка ребристим стеблом. Листки до 6 см довж. і 4 см шир., короткочерешкові або сидячі, супротивні по 3, яйцеподібні або широколанцетні, голі, по краях неяснозубчаті або хвилясті. Квітки одиночні, пазушні. Чашечка до 1 см довж., яскраво-зелена, багатозубчаста. Віночок яскраво-фіолетовий з п`ятилопастним колесовидним відгином до 4 см у діам. і воронковидною, усередині жовтою, зовні білою трубкою. У основі квітки два швидко опадаючих прицвітники до 1,5 см довж. Батьківщина - Зах. Африка. У культурі із середини XІ в. Відома белоквіткова форма Alba.

Рослини вирощують узимку при температурі 14-16 °С. Світлолюбні. Розмножують черешками і насінням. Використовують для вертикального озеленення.

Зазначені види в культурі вирощують з насіння тільки після штучного запилення. Плід - коробочка з двома або одним насінням.

2.7 Родина Ластовневі

Хойя - Hoya R. Br. (Ластовневі- Asclepіadaceae)

Названа на честь англійського садівника Т. Хоя. Близько 200 видів, розповсюджених в Індії, Ю. Китаєві, на о-вах Тихого океану й в Австралії.

X. м'ясиста, восковий плющ - Н. carnosa R. Br. Кучерява ліана з одеревенілими стеблами до 6 м довж. Листки супротивні, м'ясисті, овальні або довгасті, тупі або короткозагострені, темно-зелені, близько 8 см довж. Квітки численні в зонтиковидних пазушних суцвіттях, із приємним запахом. Віночок до 1,5 см у діам., пятичленний, білий, восковидний, з рожевою коронкою.

Цвіте навесні і влітку. Батьківщина - Сх.-В. Австралія (Квинсленд). У культурі з 1802 р. Маються садові форми, що розрізняються формою і фарбуванням листів: Exotіca з листами, пофарбованими в центрі в кремовий або рожевий колір, і Varіegata - з листами з жовтуватою облямівкою.

X. красива - Н. bella Hook. Маленький, рясно гілчастий чагарник зі звисаючими, що укореняються у вузлах пагонами, листки яйцевидно-ланцетні, загострені, до 3 см довж. Квітки білі, восковидні, до 1,5 см у діам., з темно-червоною коронкою, із приємним запахом, по 8-10 зібрані у верхівкові або пазушні парасольки. Цвіте влітку. Батьківщина - Індія і Бірма.

Рослини узимку містять при температурі 14-16 °С. Для більш рясного цвітіння. X. м'ясистої можна понизити температуру до 12 °С. Світлолюбні. Квітконоси не обрізають, тому що на них у наступному році знову утворяться квітки. Пересаджують раз у 2-3 року. X. красиву краще вирощувати як епіфітну рослину в підвісних кошиках у пухкому субстраті з коренів папороті осмунди, листової землі, волокнистого торфу, шматочків деревного вугілля і піску. Розмножують черешками, узятими з пагонів попереднього року, і відводками. Черешки висаджують по 2- 3 у горщики в суміш торфу і піску; поливають рідко, частіше обприскують. X. м'ясисту використовують як ампельну рослину.

Церопегія Вуда

Батьківщина - Південна Африка.

Трав'яниста вічнозелена рослина з численними переплетеними між собою тонкими ясно-зеленими повзучими пагонами. Облиственні пагони утворюють суцільний коврик на субстраті і звисають із країв горщика вниз. Листки дрібні, трикутно-овальної форми, на тонких коротких черешках. Зверху листова пластинка біло-зелена з "мармуровим" розписом. Знизу листок білуватий з рожевим відливом, центральна жилка - темно-зелена. Міжвузля довгі - 3-4 см. Квітки циліндричні, червонуваті, дрібні, складаються з чашечки і віночка з тичинками і маточкою. Цвіте з кінця літа до пізньої осені.

У вузлах пагонів, особливо з віком, утворюються ясно-жовті клубеньки. Вони надають рослині незвичайного вигляду. Клубеньки у вологій атмосфері і при зіткненні з вологим субстратом розвивають кілька тонких корінців і служать для розмноження. Посуд, у якій росте церопегія, повинен бути дуже низьким і широким, тому що чим більше поверхня зіткнення стебел із субстратом, тим краще вони ростуть і розвиваються.

Рослина світлолюбна, до температурних умов не дуже вимоглива. Витримує перепад від 10 С до 20 С. У зимовий час, у період відносного спокою, їй досить 11-12°С тепла. Полив рідкий.

Церопегія легко розмножується черешками і клубеньками, рідше насіннями. При розмноженні клубеньками пагони з добре розвитими клубеньками розрізають на частини так, щоб кожна частина розрізаного пагона мала клубенек і пару листків. Клубеньки з частиною стебла або черешки поміщають у дроблений керамзит або великий пісок. Обережно поливають чистою водою, поки не розів'ються корінці.

Ґрунт: листова і дернова земля, торф і пісок (1:1:1:1).

2.8 Родина Лілійні

Хлорофітум

Батьківщина - Південна Африка. Найбільше часто в культурі зустрічається Хлорофітум хохлатий - трав'яниста рослина з пониклими стеблами. Його довгі лінійні листки зібрані в прикореневі пучки. Квітки в хлорофитума дрібні, зібрані в мітелку. Стебла дугастої форми після цвітіння утворять на своїх кінцях пучки листків з повітряними коренями. Окремі екземпляри мають численні звисаючі стебла з розетками листків. У культурі відомі форми: з білуватими або жовтуватими смугами на листках; з білою облямівкою по краї листка.

У хлорофітума капського листки більш довгі і широкі, ясно-зелені. Квітконоси високі. Улітку полив рясний, узимку помірний. Витримують затінення. До температури невимогливий, але вологолюбний. При недоліку підживлення або при занадто високій температурі повітря кінчики листків стають коричневими. Їх можна підрізати. При надлишковому поливі узимку при низькій температурі повітря на листках можуть з'явитися коричневі плями. Причиною того, що листки хлорофітуму узимку стають блідими, м'якими, жовтіють і обпадають, може бути занадто висока температура і недостатність світла. Молоді рослини не цвітуть, а відсутність квітконосів у дорослої рослини може бути викликано тіснотою горщика. У цьому випадку необхідне пересадження.

Дуже легко розмножується розетками листків, їх можна до посадки потримати у воді.

Ґрунт: суміш з дернової, листової землі і піску (3:1:1). Можливе вирощування на гідропоніці.

  2.9 Родина Геснерієві

Ахіменес

Батьківщина - Центральна і Південна Америка. Досить невибаглива ампельна рослина з блискучими опушеними серцеподібними з пильчатим краєм зеленими листками. Стебла слабкі і тонкі, червонуватого кольори. З червня по жовтень рослина посипана великими, до 5 см у діаметрі, воронковидними з відгином квітками. Забарвлення квіток біле, блакитне, фіолетове, рожеве або жовте.

Рослині потрібно помірне тепло, у період росту не нижче +15⁰С. Рослина світло- і вологолюбна. Від прямих сонячних променів треба притіняти. З весни до закінчення цвітіння не можна допускати пересихання земляної суміші. Поливати краще з піддона, щоб вода не попадала на листки. Зволожуючи повітря навколо рослини, також намагайтеся не мочити листки. Після цвітіння полив скорочують. Коли листки засохнуть і обпадуть, у рослини настає період спокою. Кореневища викопують і зберігають їх у сухому торфі в темному місці до весняного пересадження.

Навесні кореневища розділяють на частині з 1-2 вічками, дають підсохнути, присипають товченим вугіллям місце зрізу і висаджують по 5-6 штук на глибину 1-2 см. Розмножується також весняним посівом насіння. Можна також розмножувати черешками, для чого влітку зрізують кілька пагонів і поміщають їх у вологий субстрат, накривши банкою. Субстрат підтримують у вологому стані, а саму рослину не обприскують.

Шкідники: попелиця, трипси.

Есхінантус (Ешинантус)

Батьківщина - тропічні ліси Малайського архіпелагу.

Есхінантус крупноквітковий. Невеликий напівчагарник зі звисаючими пагонами. Листки шкірясті, овальні, загострені. Пагони коричневі, тонкі. Квітки пунцево-червоні, опушені довжиною 9-10 см з великою бокалоподібною чашечкой. Цвіте наприкінці весни або початку літа.

Рослина світло- і вологолюбна. Улітку добре поливати й обприскувати, притіняти від яскравого сонця. Узимку ростуть при температурі 17-18 С тепла, полив помірний. Навесні перед цвітінням проводять перевалку в горщики більшого діаметра. Необхідний гарний дренаж. Найбільш декоративні есхінантуси до 4 років. Потім їх заміняють молодими рослинами. Розмножують черешками навесні. На черешки беруть відрізки пагонів довжиною 7-10 см, зрізуючи нижній лист. Укореняють у піску, керамзиті, у воді - не змінюючи її, а доливаючи.

Ґрунт: дернова, листова, перегнійна земля (2:1:1) з додаванням рубаного прокип'яченого моху і дрібного деревного вугілля.

Есхінантус прекрасний.

Пагони звисаючі довжиною до 50 см. Листки довжиною 7-10 см, овально-ланцетні, загострені, шкірясті, супротивні. Квітки по 6-12 у пучках. Віночок довжиною 6-8 см, трубчастий, жовто-червоного кольору.

Рослина світлолюбна, має потребу в теплих, вологих умовах. Розмножують навесні.

Ґрунт: епіфітний субстрат - суміш соснової кори, моху-сфагнуму, торфу, деревного вугілля в співвідношенні 2:1:1:1.

Колумнея

Батьківщина – Центральна і Південна Америка.

Рід включає 125 видів багаторічних епіфітних напівчагарників вологих тропічних лісів.

Це вічнозелена квітуча рослина з повзучими або звисаючими пагонами довжиною до 1м і більш, що рясно цвіте з кінця осені до весни жовтими, жовтогарячими або червоними трубчастими квітками. Листки еліптичні, супротивні, темно-зеленого кольору. Колумнею добре помістити у висячий кошик або в такий горщик, з якого її пагони, могли б вільно звішуватися.

Це важке для вирощування рослини, особливо форми з опушеними листками. У несприятливих умовах колумнея не загине, але скине листки і не стане цвісти, поки знову не будуть задоволені її потреби. Це, насамперед, часте обприскування для підвищення вологості повітря навколо листків. Узимку полив обмежують. Шкідники її рідко уражають, однак перезволоження ґрунту може привести до захворювання рослини сірою гнилизною. Навесні і восени колумнею регулярно підгодовують, пагони після цвітіння підрізають.

Температура повітря помірна, по можливості не вище 12-17°С, узимку не нижче 12°С. Рослина світлолюбна, але краще сприймає розсіяне сонячне світло. Протягом періоду росту полив рясний, узимку помірний. Вимагає частого обприскування листків.

Раз у два-три роки навесні рослину пересаджують. Ґрунт: листова земля, торф і пісок (3:1,5:1).

Розмножують стеблевыми черешками, узятими після закінчення цвітіння. Для укорінення використовують нижній підігрів.

У колумнеї славної темно-зелені листки і червоні квітки.

У колумнеї Бенкса темно-зелені гладкі, покриті воском листки і червоно-жовті квітки.

У колумнеї дрібнолистової довгі, до 1,4 м, стебла і малюсінькі опушені листки.

Рясно квітуча навесні колумнея коротковолосиста менше розмірами, у неї повзучі стебла.

У колумнеї товстолистої стебла прямостоячі або напів-прямостоячі.

2.10 Родина Дзвоникові

Дзвіночок різнолистий

Батьківщина - південні райони Італії.

Витончена ампельна (зі сланкими звисаючими пагонами) рослина. Листки зубцюваті, ясно-зеленого кольору, голі або злегка опушені. Тендітні квітки, 3 - 4 см у діаметрі, покривають рослину. Є різновид з білосніжними ("наречена") і блакитними ("наречений") квітками.

Влітку росте на яскравому світлі і рясно цвіте з червня по вересень. У період цвітіння необхідно підживлювати. Узимку настає період спокою. У цей час підсохлі пагони обрізають, зберігаючи нижню частину, з неї до весни розвиваються нові пагони.

Розмножується черешками навесні.

Ґрунт: дернова, торф'яна земля, пісок (3:1:1).

2.11 Родина Розоцвіті

Дюшенея (Фрагарія) індійська

В останні роки популярність ампельних рослин зростає, але все-таки деякі чудові ампельні залишаються рідкістю, у тому числі дюшенея. Вона витривала, добре росте, цвіте жовтими квітками влітку. Плоди - невеликі, схожі на ягоди суниці; вони їстівні, але, на жаль, зовсім несмачні. Звисаючі пагони-вуса також схожі на суничні. Рослина дуже світлолюбна, при недостатнім освітленні не зацвітає. Улітку добре виставляти на якийсь час на відкрите повітря.

Температура повітря помірна або трохи нижче помірної, узимку більш низька, але не нижче нуля.

Полив рясний, ґрунт повинен бути увесь час вологим; узимку помірно. Час від часу корисно обприскувати листки.

Розмножується поділом при пересадженні або укоріненням пагонів-вусів.

Пересаджують щорічно навесні.

Будра плющевидная або Котовник

Будра плющевидная або котовник - чудова ампельна рослина: швидко росте, легко розмножується, невибаглива, у неї запашні блідо-зелені округлі листи до 2,5 см шириною з білими плямами або облямівкою й опушеною поверхнею. Цвіте блідо-голубими квітками. Її можна використовувати як грунтопокрівельну рослину або помістити у висячий кошик. Як і плющ, будра - одна з деяких кімнатних рослин, що виростають у дикому вигляді в Європі, де вона росте у відкритому ґрунті. Це означає, що узимку їй потрібне прохолодне приміщення.

Стебла щороку перед початком росту варто підрізати на значну довжину.

Рослина світлолюбна, добре росте при яскраве розсіяне освітлення.

Полив рясний з весни до осені, помірний узимку.

До вологості повітря рослина не вимоглива, влітку в суху жарку погоду листки час від часу корисно обприскувати.

Пересаджують навесні, але звичайно цього не потрібно. Через 2-3 роки рослину краще відновляти.

Розмножується черешками навесні і влітку.

Ґрунт: листова і дернова земля з додаванням піску (2:2:1/2).

ВИСНОВКИ

1.  До ампельних належать рослини з довгими звисаючими пагонами, культивовані в підвісних горщиках і кошиках. Сама назва їх походить від німецького слова Ampel, що означає висяча ваза для квітів.

2.  У якості ампельних використовують невеликі ліани - сциндапсус, циссус, традесканцію, а також рослини зі спочатку прямостоячими, а пізніше пониклими або повислими стеблами (сеткреазію, есхінантус, більшість пеперомії). У підвісних горщиках вирощують деякі розеткові рослини, здатні утворювати вуси (пагони з довгими міжвузлями, що закінчуються маленькими розетками), - хлорофітум, ломикамінь, епісцію. Ефектно виглядають підвішені в кошики деякі папороті з довгими звисаючими листами (нефролепіс).

3.  Ампельні рослини за екологічними особливостями відрізняються вибагливістю до умов вирощування: одні люблять інтенсивний полив, другі від надлишку вологи можуть загинути; треті люблять багато сонця і т.д.

4.  Ампельні рослини і ліани можна використовувати також у зимових садах як ґрунтові рослини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.  Воронцов В.В. Комнатные растения. Новое руководство по уходу. - М.: ЗАО «Фитон +», 2003. - 288 с.

2.  Воронцов В.В. Комнатные растения. Новое руководство по уходу. – М.: ЗАО «Фитон +», 2003. – 288 с.

3.  Гапон В.Н., Щелкунова Н.В. Правда и неправда о кактусах. – М.: ОО «Издательство Арсель»: ООО «Издательство АСТ», 2001. – 160 с.: ил. – (Цветочный калейдоскоп).

4.  Кучинская Е.А. Зелене розы пустуни // Огородник. - 2003. - № 1. -52с.

5.  Кучинская Е.А. Зелене розы пустуни // Огородник. – 2003. - № 1. – 52 с.

6.  Семенов Д.В. Кактусы и другие суккуленты в доме и саду. - М., 1999.-254 с.

7.  Стеблянко М.І. та ін. Ботаніка: Анатомія та морфологія рослин. – К.: Вища школа, 1995. – 384 с.

8.  Хржановский В.Г., Пономаренко С.Ф. Курс общей ботаники: Учебное пособие. – М.: Высш. Школа, 1979. – 472 с.

9.  Хржановский В.Г., Пономаренко С.Ф. Практикум по курсу общей ботаники: Учебное пособие. – М.: Высш. Школа, 1979. – 422 с.