Перерозподіл повноважень законодавчої та виконавчої влади

3.2 Перерозподіл повноважень законодавчої та виконавчої влади

Відповідно до Закону «Про внесення змін до Конституції України» з січня 2006 року Україна стала державою з парламентсько-президентською формою правління, що є однією з найпоширеніших політичних моделей у європейських демократичних країнах. Головна мета політичної реформи – перехід України від надміру централізованої та авторитарної моделі організації влади до моделі європейської представницької демократії, що забезпечує професійний рівень державного управління, рівноправну взаємодію органів влади і громадянського суспільства, свободу слова і гарантування прав особи.

Відповідно до конституційних змін Україна має в стислий термін сформувати сучасну, максимально ефективну політичну систему, здатну забезпечити поступальний розвиток країни. Стратегічні пріоритети цих змін :

-  формування сильної виконавчої влади на засадах публічності та політичної відповідальності;

-  розбудова партійної системи, яка сприятиме політичній структуризації суспільства;

-  розвиток парламентаризму;

-  розширення можливостей впливу громадянського суспільства на формування і діяльність політичних партій та органів влади;

-  забезпечення політичної нейтральності та професійності державної служби, подолання корупції;

-  створення умов для розвитку повноцінного місцевого самоврядування. (52, с.9)

Перехід до нової моделі управління країною достатньо складний. Він передбачає здійснення низки реформ. Перші кроки на шляху впровадження політичної реформи засвідчили, що Україна поступово втілює в життя заходи, що забезпечують, незворотність процесу трансформації суспільства. Серед них найважливіші :

1.  Розпочався процес перерозподілу повноважень у владному трикутнику «президент-парламент-уряд».

2.  Змінено статус, механізми формування та засади діяльності Кабінету Міністрів.

3.  Україна запровадила й здобула перший досвід виборів до парламенту і органів місцевого самоврядування за новою, пропорційною системою.

4.  Здійснюються заходи щодо формування сильної та відповідальної виконавчої влади.

5.  Вносяться зміни в партійну систему, відбувається розвиток парламентаризму в країні.

6.  Створюються умови щодо участі громадян в ухваленні важливих рішень.

7.  Розглядається питання щодо внесення конституційних змін з розвитку повноцінного місцевого самоврядування.

Повноваження парламенту

Ключовий момент політичної реформи - розширення повноважень Верховної Ради. Парламент зберіг свої законодавчі функції та отримав нові повноваження, у тому числі в кадровій політиці, які вже застосував у практичній діяльності. А саме:

• висування кандидатури для призначення на посаду прем'єр-міністра, призначення прем'єр-міністра за поданням президента;

•  призначення за поданням президента міністрів оборони, закордонних справ, звільнення їх з посад;

•  призначення за поданням прем'єр міністра всіх членів Кабінету Міністрів (крім, відповідно, міністрів оборони та закордонних справ),голови Антимонопольного комітету, голови Державного комітету телебачення та радіомовлення, голови Фонду державного майна, звільнення відповідних осіб з посад;

•  призначення на посаду та звільнення з посади за поданням президента голови Служби безпеки;

•  надання згоди президента на призначення на посаду та звільнення з посади Генерального прокурора України, висловлення недовіри Генеральному прокурору України, що має наслідком його відставку з посади;

•  прийняття відставки прем'єр-міністра, Кабінету Міністрів загалом та окремих членів Кабінету Міністрів;

•  право звільнення з посад третини складу Конституційного Суду.(52, с.11)

Відтепер Кабінет Міністрів складає свої повноваження перед Верховною Радою. Розширено повноваження комітетів Верховної Ради. Рахунковій палаті надано право здійснювати контроль не лише за використанням, а й надходженням коштів до Державного бюджету.

Повноваження президента

Відповідно до змін до Конституції, що набули чинності з аооб року, зменшилися обсяги повноважень президента, передусім у сфері формування і діяльності виконавчої влади. Водночас глава держави отримав дієві важелі впливу на діяльність Верховної Ради. Він має право достроково припинити повноваження Верховної Ради, якщо:

•  упродовж місяця у Верховній Раді не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 Конституції;

•  упродовж шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів не сформовано персонального складу Кабінету Міністрів.

Президент зберіг свій вплив на Кабінет Міністрів, він залишається главою держави, який виступає від її імені та обирається загальнонаціональними виборами терміном на п'ять років. Здійснює функції Верховного головнокомандувача Збройними Силами та гаранта національної безпеки. І в новій політичній моделі президент є гарантом дотримання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Саме конституційний обов'язок і делеговані президенту українським народом повноваження зобов'язують його забезпечити впровадження змін у політичну систему країни. Це відповідає стратегічним завданням розвитку України як правової, демократичної, конкурентоспроможної європейської держави [6].

Повноваження Кабінету Міністрів

Основний Закон визнає, що вищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів. Кабмін, як і раніше, забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів, актів президента. Водночас відтепер йому надано право:

•  утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що діють у межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

•  призначати на посади та звільняти з посад за поданням прем'єр-міністра керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів.

У нових умовах Кабінет Міністрів має змогу уникати прямого втручання у свою діяльність інших гілок влади. Наприклад, жодний указ, який президент видає на виконання рішень Ради національної безпеки і оборони, не може забрати чинності без контрасигнації прем'єр-міністра та міністра, відповідального за виконання пункту цього документа [43, с. 6]..

Запровадження механізму коаліційного формування уряду та кардинальне підвищення його ролі, особливо ролі посади прем'єр-міністра, який у системі державної влади перетворюється на одну з найбільш впливових і дієздатних посадових осіб, треба розглядати як один з провідних напрямів політичної реформи.

Для того щоб політична реформа досягла успіху, політична еліта, у своїй більшості, повинна досягнути консенсусу за базовими принципами політичних перетворень. Не варто сперечатися про термінологічний нюанс (парламентсько-президентська чи президентсько-парламентська система). Більшість форм правління (особливо змішаних) мають унікальні характеристики. Головне сьогодні — на підставі згоди провідних політичних сил чітко визначитися з основним вектором перетворень системи влади, їхнім конкретним змістом та механізмом реалізації

Описуючи владу нинішня Конституція говорить про багато що, окрім того, навіщо кожна з гілок влади. А це має бути сказано, бо відсутність мети у кожної гілки влади саме і робить її безвідповідальною щодо громадян і неосмисленою для самих представників цієї влади.

Принцип „стримувань і противаг” в новій Конституції має діяти в розширеному вигляді:

1) Вихід „стримувань і противаг” в повноваженнях гілок влади за межі країни задля збереження, з одного боку, входження країни у світ (ЄС) та збереження нею цілісності та культурної ідентичності;

2) Вихід „стримувань і противаг” відносно інфраструктури за межі влади, оскільки центр прийняття інфраструктурних рішень має бути в чотирикутнику: державна влада — місцеві влади — бізнес — компетентна громадськість (експерти) задля ефективного управління інфраструктурою;

3) Принцип „стримувань і противаг” самоврядування відносно влади спрямований на розвиток самодіяльності громадян, реалізацію їх природної свободи на управління власним життям. Тобто самоврядування є первинним щодо влади, але влада обмежує його винятково у питаннях територіальної цілісності, збереження-розвитку культурної ідентичності, стратегічного розвитку країни.

Відтак Конституція має розроблятися всією українською елітою, а прийматися на всенародному референдумі.

Принцип законодавчої влади — розумне влаштування світу, який підвладний законам країни.

Принципи Законодавчої влади в межах принципу розподіленого суверенітету :

Принцип захисту прав та свобод громадян, а не інтересів влади в законотворенні.

Принцип устремління до прямої демократії та електронного самоврядування.

Принцип пріоритету самоврядування та послідовного дотримання субсидіарності в законотворенні.

Принцип домінування стратегічних підходів в законотворенні.

Принцип безпосереднього представлення публічного інтересу громадян в кризових ситуаціях — „бути над сутичкою”.

Принцип публічності та громадського контролю за діяльністю Парламенту та кожного депутата зокрема.

Принцип застосування експертного знання (обов'язковості експертизи, щодо якої передбачено бюджетне фінансування на тендерній основі).

Принцип публічного лобіювання на основі закону та відмови депутатів від лобіювання.

Принцип невтручання фракцій та партій Парламенту в діяльність виконавчої влади через своїх представників в Уряді.

Принцип виконавчої влади — постійно пояснювати громадянам своє бачення розвитку країни, а не тільки економічного зростання, та досягати цього розвитку шляхом ефективного управління та координації дій різних економічних суб'єктів.

Принципи Виконавчої влади в межах принципу розподіленого суверенітету:

Принцип розмежування політики і управління в коаліційному Уряді — представники партій працюють як управлінці і виконують програму Уряду. Обмежені політичні функції має вузький визначений перелік осіб.

Принцип професійного підходу до кадрової політики в Уряді: там потрібні професійні управлінці, а не господарники чи галузеві спеціалісти.

Експерти чи галузеві спеціалісти не є управлінцями, вони залучаються в процес прийняття рішень Уряду на всіх етапах, але організацію прийняття рішень здійснюють управлінці.

Принцип розмежування влади та бізнесу.

Принцип програмної роботи (власне Урядової Програми) та наступності рішень виконавчої влади.

Програмний принцип розвитку за публічними критеріями, що не зводиться до економічного зростання та збагачення (тобто має бути чітко визначено, за якими критеріями та як ми взнаємо, що ми розвиваємось).

Принцип дерегуляції бізнесу: один вид діяльності — не більше одного дозволу.

Принцип застосування зовнішнього експертного знання на основі цільових витрат бюджету на зовнішнє консультування Уряду на тендерній основі.

Принцип публічності та громадського контролю за діяльністю Уряду.

Організаційний принцип публічності — не статусна (публічна, з вільним доступом, з відкритим підбором запрошених, рівне право усіх на виступ) комунікація в процесі громадських слухань та інших публічних акцій.

Нинішня Конституція навіть в її новій редакції 2006 року не є соціально ефективною, оскільки:

1. Консервує ситуацію „конституційної анархії”, навіть за умов прийняття змін щодо реального самоврядування.

2. Консервує ситуацію „стратегічної неадекватності” та пов'язану з нею ситуацію „зовнішнього управління країною”.

3. Робить недієвим самоврядування навіть після його детального опису в Конституції, оскільки діє принцип домінування трьох гілок влади щодо будь-яких повноважень самоврядування, і „народ як джерело влади” — залишається декларативним принципом.

4. Застосовує повсюдно в тексті старе розуміння принципу „стримувань і противаг” як лише в органах влади, безвідносно: до самоврядування, до інфраструктур, до зовнішніх міжнародних структур, що мають стратегічний вплив на державні рішення.

5. Не містить поняття „стратегічна влада”, не описує систему стратегування як набір механізмів та процедур.

6. Не містить принципів дії та цілей законодавчої та виконавчої влади.

7. Не розповсюджує верховенство права на принципи судової влади.

Нинішня Конституція є теоретично застарілою, соціально неефективною в ситуації зовнішнього управління країною, не дозволяє відповідати на світові виклики, веде до знищення культурної ідентичності України, її асиміляції, наприклад, в Європейській спільноті. Нинішню Конституцію не може бути змінено, вона має бути повністю переписана наново на нових принципах.