Навигация
Фонетичні ознаки подільської говірки
27377
знаков
6
таблиц
0
изображений
1. Фонетичні ознаки подільської говірки
У даній роботі досліджується народне мовлення корінних мешканців Умані як збереження подільської говірки в південно-західній частині України. Приступаючи до вивчення особливостей лексичного складу подільської говірки, необхідно, перш за все, визначитися із самими термінами говірка, діалект, бо ці поняття часто плутають або замінюють одне одним, у той час, коли вони позначають абсолютно різні поняття. І.Г.Матвіяс під терміном говірка розуміє діалектичну мікросистему, яка характеризується єдністю всіх елементів фонетичного, акцентуаційного, морфологічного, синтаксичного, лексичного рівнів і охоплює один або кілька населених пунктів [, 5]. Група структурно споріднених і територіально суміжних мікросистем утворює, на думку дослідника, діалектичну систему, що виражається терміном діалект, або говір [, 5]. Отже, подільська говірка – діалектична мікросистема більш великого утворення – південно-західного діалекту.
Як частині південно-західного діалекту, подільській говірці притаманні як спільні риси всієї південно-західної групи, так і індивідуальні особливості фонетичної, морфологічної, лексичної систем.
Перш ніж перейти до розгляду власне лексики на позначення традиційної матеріальної культури в подільській говірці, варто означити фонетичні ознаки, які накладають відбиток на всю лексичну систему. Дослідивши мовлення мешканців Умані, можна зробити певні узагальнення. Так, з фонетичного погляду для подільської говірки характерні такі специфічні риси:
- ненаголошений [о] більш-менш сильно зближується з [у], а нерідко й зовсім заступається [у]: (доу|рога, ду|рога, коу|рова, ку|рова, оу|б’ід, гоу|р′іх, коу|за);
- наявне вставне [л] після [б, п, в] замість [j]: (|жабл’ячий, |рибл’ячий, рип|л’ях, здо|роўл’а);
- уживається вставне [н] після [м] на місці [j]: (|памн’ат′, м|н’ати, |т′імн’а, |в’імн’а);
- звукосполука [вн] у мовленні мешканців Умані нерідко переходить у звукосполуку [мн]: (|рімний, рім|н’ати);
- у потоці мовлення звукосполука [ст] часто передається як [с’ц’]: (|гос’ц’і, гіс’ц’, с’ц’і|на, пу|с’ц’іт′);
- у звукосполуках [с’в’], [ц’в’] звичайно відбувається повне ствердіння [в]: (с’|вато, с’ва|тий, ц’вах); а у сполуці [зв] перед [j] нерідко [в] втрачається: (зjа|зати, підла|зати);
- для подільської говірки характерною є вимова сполук [ир], [ил], [ер], [ел] на місці давньоруських звукосполучень РЪ, ЛЪ, РЬ, ЛЬ між приголосними із слабкими зредукованими: (кир|вавий, гир|міти, гил|тати, сил′|за і кер|вавий, гел|тати);
- літні мешканці досліджуваного регіону звикли вимовляти зубно-губний [ф] на місці загальноприйнятої сполуки [хв]: (фіст, |филя, фа|тати);
- зафіксоване також і явище переходу м’яких зубних [д′], [н′] на кінці складу перед приголосними в [j]: (два|наjц’aт′, молоj|ц’і, маті|ноjка, |соне jко).
2. Морфологічні особливості мовної системи подільської говірки
Мовна система подільської говірки наряду з фонетичними особливостями характеризується певними відмінностями від загальнолітературної норми в морфологічній системі. Так, діалектологи підмітили той факт, що в східноподільських і південноподільських говірках іменники ІІІ відміни в родовому відмінку однини нерідко мають паралельні закінчення –и, -і. Це явище простежується у мовленні населення досліджуваного регіону. Одночасно можуть уживатися в мовленні форми |соли і |солі, |слабости і |слабос’ц’і .
В усному народному мовленні у формах першої особи однини теперішнього часу чергування голосних [д] – [дж], [з] – [ж], [т] – [ч], [с] – [ш] звичайно немає (що суперечить літературним нормам): хо|д′у, во|з′у, кру|т′у, но|с′у. А в дієсловах другої дієвідміни в третій особі однини теперішнього часу поряд із широко знаними формами з особовим закінченням –т зустрічаються й форми типу |ходе, |носе, |просе.
3. Особливості лексичного складу подільської говірки
Як і в будь-якій діалектній лексиці (а подільська говірка, як ми вже визначилися раніше, - частина південно-західної діалектної групи), у лексиці подільської говірки можна виділити два типи відмінностей:
1) протиставні, або співвідносні, відмінності;
2) непротиставні, або неспіввідносні.
Непротиставні лексичні діалектні відмінності полягають, як зазначали дослідники, у наявності в певному діалекті слів, яких немає в інших діалектах, через те що вони не мають відповідних предметів чи понять. Основна маса непротиставних лексичних діалектизмів – переважно термінологічна лексика, пов’язана зі спеціальними галузями господарства, специфікою географічного положення, матеріальної культури. У подільській говірці досліджуваного регіону така лексика не представлена. Та й взагалі Уманський район не відрізняється якимись особливими галузями господарства чи специфічною матеріальною культурою, як, наприклад райони Закарпаття, де чітко простежуються непротиставна діалектна лексика.
Що ж стосується протиставних лексичних діалектних відмінностей, то вони полягають у тому, що для позначення того ж самого предмета чи поняття в різних діалектах вживаються різні слова або слова з фонетичними відмінностями.
Серед протиставних лексичних діалектних відмінностей можна виділити кілька різновидів.
Перший різновид – власне лексичні, або словникові лексичні діалектні відмінності. Це таке явище, коли в різних діалектах на позначення тієї самої речі, поняття вживаються зовсім різні слова. Наприклад, на позначення картоплі мешканці Уманського району вживають слова бульба, бараболя; загальнолітературна номінація кропи|ва передається такими варіантами, як кро|пива, коп|рива, жа|лива. Виникнення діалектних слів цього різновиду звичайно зумовлюється поза лінгвістичними чинниками.
Другий тип лексичних діалектних відмінностей – лексико семантичний. Цей тип відмінностей проявляється у словах, які в різних діалектах звучать однаково, але мають зовсім відмінне значення. Наприклад, у мовленні мешканців досліджуваної території гостинець – великий битий шлях, у той час, як у літературному мовленні й у південно-східній частині діалектів це слово означає „подарунок”.
Третій тип – лексико-словотвірні лексичні діалектні відмінності. Про цей тип відмінностей можна говорити, коли при спільній із відповідними словами інших діалектів чи літературної мови кореневій морфемі діалектне слово відрізняється словотвірними афіксами або порядком компонентів складних слів. Так, можуть зустрічатися різні суфікси в словах, однакових за лексичним значенням. Наприклад:
| Подільська говірка : | Літературна мова: |
| |половин' – звидин'у|ки – дригу|н'іти - | полум’я зведенята дрижати |
Слова можуть відрізнятися префіксами:
| Подільська говірка: | Літературна мова: |
| нара|зу – |нарушно – удуріти - | зразу зручно здуріти |
Спостерігається відмінність за відсутності чи наявності афікса:
| Подільська говірка: | Літературна мова: |
| |заморока – на|сидячи – уто|рік – пій|мати – |вітки – |тільки - | морока сидячи торік спіймати звідки стільки |
І останній – четвертий тип різновиду лексичних діалектних відмінностей – лексико-фонетичний різновид. Під цим різновидом радимо розуміти лише слова-діалектизми з особливим звуковим складом, спричиненим несистемними фонетичними явищами, що мають індивідуальний характер. Докладно фонетичні особливості досліджуваного краю розглядалися вище, у розділі „Фонетичні особливості подільської говірки”.
Похожие работы
... ійний порядок відзначення яких-небудь подій, свят і т. ін., пов’язаний з виконанням певних дій і використанням відповідних атрибутів, предметів тощо. Щодо походження слова звичай варто зазначити, що «Етимологічний словник української мови» вказує на спорідненість з дієсловом звикати, яке походить із псл. vyknonti, «набувати знань, навичок; учитися», споріднене з давньоіндійським відповідником. ...
... ією. Все це сповнене силою емоцій художника — темпераментного, динамічного, із почуттям краси світу в душі. Прагнення віднайти нову формулу мистецтва, яка б відповідала характеру часу, стало рисою початку ХХ століття. В Україні митець Мурашко став першим, хто пішов шляхом пошуків та експериментів. Від імпресіоністів йде його ескізність, нова манера писати широким пензлем, а реалізм оберігав від ...
... ії й потенції розвитку національної мови, а також з'ясувати діалектну основу літературної мови і її взаємозв'язки з говорами на різних історичних етапах. Водночас значення лінгвістичної географії виходить поза межі історико-лінгвістичних потреб, вона серйозно збагачує історію духовної й матеріальної культури народу взагалі і разом з даними інших наук історичного циклу — ономастики, археології, ...
... , дохідливе, зрозуміле, молодшим школярам. У вступі визначено об’єкт, предмет, мету, завдання дослідження відповідно до теми "Формування лексико-фразеологічних норм в усному і писемному мовленні майбутніх учителів початкових класів". У І розділі "Культура мовлення як науково-методична проблема сказано, що мовленнєва культура вчителя найважливіший аспект його успішної фахової діяльності". Як ві ...
0 комментариев