Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация


КУРСОВА РОБОТА ЛЕКСИКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ НА ПОЗНАЧЕННЯ ОБРЯДІВ, ЗВИЧАЇВ

ЗМІСТ

Вступ.................................................................................................................. 3

Розділ 1. Відбиття в етимології народних звичаїв, вірувань, обрядів, традицій українців.......................................................................................................................... 5

Розділ 2. Назви передвесільних обрядів в українських східнослобожанських говірках........................................................................................................................ 10

2.1 Назви передвесільних обрядів................................................................ 10

2.2 Назви на позначення передшлюбних обрядів ...................................... 13

2.3 Фраземи родильних обрядів у лексикографічному описі.................... 18

Висновки........................................................................................................ 24

Список використаних джерел....................................................................... 27


ВСТУП

У монографії В. Кононенка «Рідне слово» наголошується: «Традиційний спосіб життя невіддільний від народу, а тому знати народні звичаї, обряди, вірування, самий характер національного буття має кожен, хто вважає себе українцем... Відомо, що рідна мова виступає могутнім чинни ком відображення дійсності в її національному виявленні. Засобами національної мови створюється система понять, на ґрунті якої зрештую формується картина світу, тобто виражена в мовних категоріях сукупність уявлень і суджень про позамовну дійсність. У процесі оволодіння національно-мовним арсеналом, що відтворює спосіб життя, світобачення українця, розвивається національна самосвідомість».

Розглянемо, як віддзеркалюються в мові (і зокрема через призму етимології) українські вірування, звичаї й обряди.

Обрядовість – система культових або звичаєвих обрядів українців, у якій переплелися стародавнє язичницьке народовір’я, елементи тотемізму, фетишизму, християнського віровчення, досвід людей, їх трудова діяльність. Первісні обряди відбивали певне розуміння навколишнього світу. Водночас вони були формами вияву емоцій людини. Наші пращури одухотворю вали природу, жили в гармонією з нею. Саме з обрядів виокремлюється образотворче мистецтво, танець, спів, фольклор. Обрядовість поділяється на календарну та родинно-побутову. Вона позначається високою поетикою, красою, глибоким символізмом, єднанням з природою.

Найважливішими обрядами календарного циклу були новорічні (колядування, щедрування, засівання) й весняні (закликання весни, ведіння хороводів). Літньо-осіння обрядовість включала Зелені Свята, Івана Купала тощо.

Велику роль у житті людей відігравали сімейні обряди – родильні, весільні, поховальні, поминальні. Моя мета– сформулювати принципи будови словника фразем українських обрядів,продемонструвати номінації етапів родильної обрядовості, відбиті в західноподільських говірках. Загальновідомо, що подільські говірки належать до волинсько-подільської групи говорів південно-західного наріччя, мають загальноукраїнську мовну основу, є старожитніми за визначальними рисами. Чітко виокремлюється західний ареал подільського говору, який територіально виділяється на захід від р. Студениця і має ряд говіркових особливостей.

Моя мета – зафіксувати все розмаїття фраземного складу (загальноукраїнських та вузьколокальних) з усіма наявними варіантами (фонетичними, морфологічними, лексичними), синонімічними рядами, полісемією. Сьогодні актуальним для діалектологічних студій є опис всього мовленнєвого пласту, тому, досліджуючи обрядову фраземіку західноподільських говірок, я прагну до максимального врахування фраземних фактів, уключаючи й літературні зразки, як активний елемент народнорозмовного мовлення.


РОЗДІЛ 1. ВІДБИТТЯ В ЕТИМОЛОГІЇ НАРОДНИХ ЗВИЧАЇВ, ВІРУВАНЬ, ОБРЯДІВ, ТРАДИЦІЙ

Обрядово-звичаєва сфера — це ті прикмети й ознаки, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, але й у його історичному минулому. Адже вона охоплює всі ділянки особистого й суспільного життя кожної окремої людини. Традиції, звичаї, обряди й свята — це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Святково-звичаєва спадщина, а також мова — це ті найміцніші елементи, що об'єднують і цементують окремих людей в один народ, в одну націю.

Із часу виникнення людського суспільства прогрес цивілізації відбувався завдяки тому, що від покоління до покоління, від колективу до окремої людини систематично передавалися знання, трудові навики, норми поведінки, матеріальні та духовні цінності. Кожним новим поколінням все це засвоювалося, застосовувалося в житті, розвивалося та в подальшому передавалося наступному поколінню. В ході історії склалися й утвердилися форми, засоби та механізми збереження й передачі соціального досвіду, які в сукупності називаються традицією.

Традиція (від лат. Traditio) — передача від покоління до покоління як загальноприйняте, загальнообов'язкове, перевірене минулим досвідом, визнане необхідним для забезпечення подальшого існування й розвитку індивіда, колективу, держави, суспільства. Мета традиції полягає в тому, що закріплювати й відтворювати в нових поколіннях уставлені способи життєдіяльності, типи мислення і поведінки.

Поняття традиції служить загальною назвою як для матеріальних і духовних цінностей, котрі сприймаються людьми як спадщина, так і для процесу й форм соціального дослідження. Форми реалізації традиції різноманітні, але основними з них є звичай, свято й обряд. До того ж обряд може виступати елементом традиції, звичаю, свята, різновидом кожного із них.

Щоб краще зрозуміти суть та призначення обряду, необхідно порівняти його із звичаєм та святом, які також представляють собою форми виявлення традиції.

Звичай — загальноприйнятий порядок, спосіб дій, загальноприйнята норма поведінки: те що стало звичним, засвоєним, визнаним, що увійшло у вжиток. Слово звичай походить від дієслова звикнути, тобто привикнути, привчитися до чогось, взяти щось за звичку. Таким чином, звичай — це звичка робити щось певним чином у праці, в побуті, в суспільному, духовному житті; це звичний, давно заведений, який став звичайним порядком, однотипні масові дії, які відтворюються тривалий час.

Соціальна роль звичаю та ж, що й традиції. Вона служить засобом збереження та передачі досвіду, освячення порядків і форм життя, які встановилися, регламентації й контроль поведінки індивідів, зміцнення їх зв'язку із тією соціальною групою (нацією, суспільством), до якої вони належать. Зміст і роль звичаю й традиції по суті збігаються. Але вони відрізняються сферами дії. Сфера звичаю вужча, ніж традиції. Якщо традиція має місце у всіх сферах матеріального і духовного життя, то звичай існує лише в окремих його ділянках, головним чином у сферах праці, побуту, спілкування та сімейних відносин. Звичай неможливий там, де немає однакових чи хоча б подібних ситуацій, які повторюються, а отже, неможливі й однотипні вчинки, наприклад, у дослідницькій роботі, художній, технічній творчості. Успадкування змісту, способу, форм діяльності (тобто традиція) властиве для всіх ділянок суспільного життя, без цього просто не було б розвитку, а така форма реалізації традиції, як звичай, який представляє собою вчинки, котрі повторюються, має місце лише там, де тривалий час існують однакові ситуації.

Звичай в буденному розумінні часто ототожнюється з обрядом, котрий також є однотипною дією у подібних, які тривалий час повторюються, обставин. Але якщо від традиції звичай відрізняється сферою, то від обряду — характером дій. Звичай є практичною дією, завдання якого — дати зразок для наслідування, показати, як потрібно діяти, щоб успадкувати досвід, який є у праці, поведінці, способі життя та досягнути реального результату. Мета звичаю — відтворити й закріпити вже вироблені способи й форми праці, спілкування, сімейно-побутових відносин, суспільної дисципліни, регулювання взаємовідносин між людьми. Досягається ця мета наочним прикладом, закликом чинити так, як чинить той, хто виконує звичай.

В обряді не ставиться завдання досягнення реального практичного результату. Мета обряду — за допомогою символів і символічних дій висловити, передати, закріпити традиційні для якого-небудь суспільства, соціальної групи ідеї, ідеали, норми, цінності, зразки життєдіяльності, викликати у його учасників відповідні почуття, настрої, переживання, створити у процесі його проведення морально-психологічну атмосферу, яка сприяла б засвоєнню соціального досвіду, котрий передається за допомогою даного обряду.

Обряд — це особлива колективна символічна дія, яка призначена для того, щоб наочно-образними засобами оформити й відзначити важливі події суспільного й особистого життя. Відмінною особливістю обряду є його символічність, умовність, образність. Обряд завжди — символ тих чи інших ідей, норм, ідеалів, цінностей, відношень, повчань, символ певної події, символічне втілення соціального досвіду. Характерним для Обряду є художнє оформлення всього його комплексу. Український термін «обряд» походить від слова обряджати, що значить приводити в належний вигляд, упорядкувати, прикрасити, прибрати, зробити красивим, ошатним.

У літературі поруч із поняттям «обряд» або в його значенні зустрічається поняття «ритуал», «церемонія», «церемоніал». Ці поняття не завжди розрізнялися в історії культури. В країнах, де розповсюджена католицька релігія і богослужіння тривалий час проводилися лише латинською мовою, обрядові дії часто називалися й називаються латинськими словами ритуал, церемонія. Поняття «ритуал» походить від латинського ritualis (обрядовий), корінь якого —ritus — означає «релігійний обряд»; caeromonia латинською — культовий обряд, благоговіння. Так що ототожнення понять «обряд», «ритуал», «церемонія» не позбавлене підстав, оскільки початково вони були назвами по суті одного й того ж. Проте в сучасній обрядовій практиці і в науковій літературі ці поняття все більш набувають значення з відмінними відтінками, котрі характеризують дії, які відносяться до обрядових.

Ритуалом частіше всього називають обряди особливо урочистого, демонстративного характеру, де форма виконання суворо регламентована. В такому розумінні ритуал прирівнюється до офіційного торжества, дипломатичного прийому тощо. Існує й більш широке тлумачення ритуалу, яке зводить його до сукупності розпоряджень і правил проведення обрядів, уподобленню його сценарію обряду чи дипломатичного протоколу. І в тому, й іншому випадку до ритуалу відносяться норми складних символічних дій, які спеціально установлені або склалися історично, система котрих суворо канонізована, майже не допускає змін установленого порядку, самодіяльності. Ритуал є демонстрація форми, яка уособлює не стільки зміст яких-небудь цінностей, порядків, настанов, скільки відношення до них — визнання, повагу, шану.

Обряд, звичайно, представляє собою своєрідну церемонію. Але в найбільш розповсюдженому розумінні в термін «церемонія» вкладається більш широке значення. До неї відносять будь-яку офіційну дію, будь-яке торжество, в тому числі й обряд, порядок проведення котрих заздалегідь суворо установлений і відступати від котрого вважається неприпустимим. Прикладом такої церемонії може служити прийом послів, вручення вірчих грамот. У самому широкому тлумаченні церемонією вважають зовнішню форму проведення яких-небудь дій у відношеннях між людьми. Церемоніалом називають сам план, порядок проведення церемонії.

Як система правил поведінки церемонія має деякі спільні моменти з етикетом. Правда, етикет є системою правил поведінки не лише в офіційних, урочистих, але й у звичайних діях. Це — звід норм, правил, форм ввічливості, поведінки, який прийнятий в певних колах якого-небудь суспільства. В позитивному розвитку етикет переростає в систему правил такту, ввічливості, поваги, добросердечності, культури, відношень між людьми.

За винятком похоронних і поминальних, всі обряди є радісними й святковими подіями. Але обряд і свято - не одне і те ж. Свято включає в себе обряд чи обряди як необхідну складову частину, але до обряду не зводиться. Свято — більш широке явище. Воно включає і не обрядові дії, котрі часто навіть переважають. Крім того, свято не має суворо установленої форми. Вона може значно видозмінюватися в залежності від творчості його учасників, самодіяльність яких не регламентована.

Якщо в обряді головним є особлива символічна дія, то у святі — безпосередній вираз почуттів, настроїв, переживань у зв'язку з пам'ятними подіями в житті суспільства, колективу, сім'ї, особи. Таким чином, свято — день (чи дні), в який (які) урочисто відзначають значні, видатні події, історичні або календарні дати. В минулому, як і зараз, свята в більшості випадків були днями, присвяченими відпочинку. За ними у зв'язку із цим і закріпилася назва святкових, тобто вільних, незайнятих, неробочих, на відміну від буднів. Так виникло поняття свята. У дні пам'яті важливих подій і дат проводилися обряди на честь кого — чи чого-небудь. Звідси зв'язок свят із обрядами, котрий, проте, не переростає в їх тотожність. Свята й обряди були і є відносно самостійними явищами культури, засобами передачі досвіду від покоління до покоління.


РОЗДІЛ 2. НАЗВИ ПЕРЕДВЕСІЛЬНИХ І ПЕРЕДШЛЮБНИХ ОБРЯДІВ В УКРАЇНСЬКИХ СХІДНОСЛОБОЖАНСЬКИХ ГОВІРКАХ


Информация о работе «Лексика української мови на позначення обрядів, звичаїв»
Раздел: Иностранный язык
Количество знаков с пробелами: 41758
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 1

Похожие работы

Скачать
95999
1
3

... ” відповідник, описовий переклад, калькування, які і будуть нами детально проаналізовані під час подальшого дослідження. 2.2 Аналіз способів перекладу англійських паремій Дослідження структурно-семантичних особливостей перекладу пареміологічних одиниць здійснювалося на основі сформованого нами експериментального корпусу, який налічує 450 одиниць. При цьому нами враховувалися такі труднощі, ...

Скачать
167583
0
0

... інформаторів, здійснення аудіозаписів з наступним розшифруванням і транскрибуванням, метод системного опису, зіставно-порівняльний і метод реконструкції з застосуванням елементів комплексної методики етнолінгвістичних досліджень. Зазначимо, що в етнолінгвістиці обряд є однією з форм людської поведінки, в яких реалізована модель світу, а тому його можна розглядати як текст. Обрядовий текст складні ...

Скачать
41144
0
0

... любов до рідної землі, до свого народу, – все це не потребувало ніякого наукового філософського обґрунтування чи обговорення. Слова сприймались як молитва.   2.  Мовний світ Біблії. Біблійні мотиви в українській літературі   Повне видання Біблії українською мовою здійснив видатний мовознавець, історик церкви, митрополит Іван Огієнко. Перекладена ним на українську мову Біблія вперше вийшла за ...

Скачать
48432
0
0

... переваги такої виправленої “кулішівки”. І тепер українці користуються цим правописом. Українська мова під московським ярмом Ставлення великоросів до української мови не було однозначним. На жаль, не всі відомі вчені Росії визнавали нашу мову повноцінною національною мовою. Михайло Ломоносов називав українську мову діалектом; він, перебуваючи в Україні й навчаючись в Київській академії, ніяк не ...

0 комментариев


Наверх