Навигация
Концептуальні проблеми в дослідженні агресії
68037
знаков
13
таблиц
4
изображения
1.2 Концептуальні проблеми в дослідженні агресії
Р. Берон та Д. Річардсон у своїй фундаментальній праці «Агресія» виділяють чотири основних детермінанти агресії: соціальні, зовнішні, індивідуальні й біологічні [4].
Вагомість фінальних детермінант зумовлена тим, що сама агресія «не виникає у соціальному вакуумі». «На нашу агресивну поведінку, – пишуть
Р. Берон та Д. Річардсон, – впливають присутність і дії інших людей із соціального оточення» [6].
Однак агресію породжують не тільки слова та вчинки інших людей. Вона може стати наслідком дії особливостей середовища або життєвої ситуації, які підвищують вірогідність агресії. Ними можуть стати параметри фізичного середовища: спека, гамір, тіснота, забруднене повітря, а також вплив засобів масової інформації, насамперед, кіно і телебачення.
У виникненні агресії важливу роль відіграють особистісні, соціальні й ситуаційні детермінанти. У дитячому та підлітковому віці роль індивідуальних детермінант агресії надзвичайно велика.
Поведінка нерідко розглядається як найбільш запевняюча модель, що підтверджує тезу про генетичну природу агресивності. При цьому припускають, що агресивна, особливо недостатньо вмотивована поведінка виступає прямим проявом генетичного негаразду індивіда, хай навіть і не вираженого в хромосомній аномалії.
Разом з тим питання про генезис агресивності, про роль, яку в її походженні відіграють біологічні та соціальні чинники, включно складне.
Існуючі на сьогодні теорії агресії по-різному пояснюють причини й механізми агресивної поведінки людини. З. Фрейд, К. Лоренц пов’язують агресію з інстинктивними нахилами, у Дж. Долларда, Л. Берковітца поведінка трактується як безпосередня реакція на фрустрацію, у А. Бандури агресія розглядається як результат соціального навчання. Існує також велика кількість модифікацій та різновидів цих підходів [1].
Засновник психоаналізу З. Фрейд вперше сформулював своє розуміння агресії у праці «По той бік принципу задоволення». У ній він розглядав агресію як поєднання Еросу (лібідо, творчого начала) і Танатосу (мортидо, деструктивного джерела), з перевагою останнього, тобто як злиття сексуального інстинкту та інтинкту смерті за умови його домінування.
З. Фрейд вважав, що агресія в людині – це прояв і доказ біологічного інстинкту смерті [15]. Він стверджував, що Танатос протистоїть Еросу, і його метою є повернення до неорганічного стану. Автор вважав, що є механізм нейтралізації внутрішньої агресії, який є головною функцією Его. Але Его не проявляється від народження дитини, а формується в процесі її розвитку. Разом з його формуванням починає розвиватися й механізм нейтралізації агресії [26].
На думку К. Лоренца, Homo Sapiens як один із багатьох видів тваринного світу має інстинкт агресії. Для прикладу Лоренц вказує на підлітка, який під час першого знайомства з ровесником, одразу починає з ним битися, вчиняючи так же, як в аналогічному випадку роблять мавпи, щури та ящірки [16].
Е. Фромм розрізняє два види агресії. Перший вид є загальним як для людини, так і для тварин – це філогенетично закладений імпульс до атаки чи втечі в залежності від ситуації, коли виникає загроза життю. Ця захисна, «доброякісна» агресія служить для виживання індивіду чи роду і вона має біологічні форми прояву й згасає, як тільки зникає небезпека. Інший вид представлений «злоякісною» агресією – деструктивністю чи жорстокістю, властивими тільки людині і практично відсутніми в інших ссавців; вона не має філогенетичної програми, не служить біологічному пристосуванню і не має таким чином ніякої конкретної мети. Е. Фромм розуміє відношення доброякісно-захисної агресії до злоякісно-деструктивної як інстинкту до характеру. Пропонується необхідність розмежування між природними потягами, які мають коріння у фізіологічних потребах, і специфічними людськими пристрастями, що мають своє джерело в характері людини. Інстинкт – це відповідь на фізіологічні потреби індивіда, а пристрасті – це відповідь на екзистенціальні потреби, і тому останні є суто людськими [35].
Однією з теорій, яка претендує на пояснення феномену агресії, є фрустраційна теорія Джона Долларда, котрий стверджує, що агресивна поведінка виникає як реакція на фрустрацію, а, отже, фрустрація завжди супроводжується агресивністю [36].
Л. Берковітц називає фрустрацію одним із більшості різних аверсивних стимулів, котрі здатні лише спровокувати агресивні реакції, але не призводять до агресивної поведінки прямо, а, скоріше, створюють готовність до агресивних дій [31]. Така поведінка виникає тільки тоді, коли присутні відповідні посилки до агресії – середовищні стимули, пов’язані з актуальними або попередніми чинниками, що провокують злість, або з агресією в цілому. Психолог стверджує, що фрустрація не завжди веде до агресії. Емпіричні дослідження доводять наступне: незважаючи на те, що фрустрація іноді сприяє агресії, це відбувається не так часто. Мабуть, вона викликає агресію насамперед у людей, котрі засвоїли звичку реагувати на фрустрацію чи інші аверсивні стимули агресивною поведінкою. З іншого боку, люди, для яких звичні інші реакції, можуть і не поводитися агресивно, коли вони фрустровані [31].
К. Міллер, один з перших, хто сформулював теорію фрустрації – агресії, негайно вніс зміни: фрустрація породжує різні моделі поведінки, і агресія є тільки однією з них [24].
Австрійський учений В. Холлічер відзначає, що «все те, що є специфічним для поведінки людини, не є природженим, а природжене не має рис, специфічних тільки людини» [18].
Про те, що ті чи інші прояви агресивності тісно пов’язані не з біологією, а з типами людської культури, наочно свідчать антропологічні дослідження. Вони показують, що переживання та емоції, породжені як зовнішніми, так і внутрішніми причинами, виражаються в людини зазвичай у формі, прийнятній до цієї культури, якій вона належить. Іншими словами, виникнення і розвиток агресивності залежить у першу чергу від суспільних умов, котрим належить як суспільний устрій, так і найближче суспільне середовище, мала група.
А. Маслоу у своїй монографії «Мотивація та особистість» дав ґрунтовний аналіз проблеми: «Чи є деструктивність (руйнівність) інстинктоїдною?» До потреби руйнувати цей психолог відніс і агресивність. Під інстинктоїдними він розуміє властивості особистості, що не зводяться до інстинктів, але мають деяку природну основу [7].
Найбільшої уваги заслуговує розгляд А. Маслоу даних зоопсихології, дитячої психології й антропології, що привели його до загального висновку про необґрунтованість теорії визначання деструктивності (а, отже, і агресивності) природним інстинктам. Зробивши поступлення біологізаторському трактуванню агресивності, А. Маслоу стверджував, що не інстинкт, але інстинктоїдноподібна до інстинкту [6].
Важливо підкреслити, що не тільки психологи, філософи, юристи, але й біологи, генетики на сьогодні глибоко розкрили безпідставність ствердження про агресивну природу людини, про генетичну зумовленість агресії. Ще Ч. Дарвін, визнаючи, що певні реакції та вчинки людей базуються на природжених механізмах, разом з тим визначав, що багато чого в їх поведінці зумовлено.
Згідно з А.А. Реаном, соціалізація агресії – процес і результат засвоєння навичок агресивної поведінки та розвитку агресивної готовності особистості під час набуття індивідом соціального досвіду [30]. Соціоонтогенетична детермінація агресивності підтверджується численними результатами досліджень процесу соціалізації, соціального навчання і онтогенетичного розвитку особистості. Нерідко агресивність у відкритій замаскованій формі культивується в суспільстві як знаряддя в боротьбі за процвітання і успіх. Проявам агресивності сприяють недоліки виховання, яке здійснюється різними інститутами соціалізації, в тому числі не лише сім’єю, школою, але й засобами масової інформації та ін.
А. Бандура на основі опитування й життєвих спостережень встановив, що якщо батьки (матері) поблажливо ставляться до агресивних дій своїх дітей і навіть схильні їм потурати, то діти стають більш агресивними [17].
У дослідженнях З. Велдера, Р. Тойча показано, що діти, до яких застосовують дуже суворі покарання, відзначаються великою агресивністю по відношенню до товаришів (ровесників). При чому фізичні покарання за агресивну поведінку підсилюють жорстокість, агресивність дітей [39].
Узагальнюючи численні дані з цієї проблеми (умови становлення агресивної поведінки) можна виділити три основних чинники становлення агресивних форм поведінки:
1. Сім’я як фактор агресивної поведінки.
Саме в родині дитина проходить свій перший етап соціалізації, і саме там вона може засвоїти перший урок агресивної поведінки.
2. Взаємостосунки з ровесниками.
Агресивна поведінка пов’язана також із положенням дитини в колі своїх ровесників. Знехтування дитини іншими й низький соціальний статус у групі ровесників також провокують її до застосування агресивних форм поведінки.
Похожие работы
... і // Програма наук.-практ. конф. «Сучасні аспекти міждисциплінарних відносин у психоневрології та наркології». – Дніпропетровськ, 2007. - С. 6. АНОТАЦІЯ Дячук А.М. Клініко-психопатологічні та психологічні особливості мотивації агресивної поведінки при розладах особистості. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.16 – психіатрія. – І ...
... що має велике значення для трудового виховання. [ 21 ] Як вже підкреслювалось, деякі психологи розглядають зависоку самооцінку тільки у негативному ракурсі: вважають її джерелом афективних станів, причиною конфліктної поведінки, але останні досліди вказують нам, що зависока самооцінка виконує корисну для розвитку підлітка роль. Має користь відмітити, що зависока самооцінка у психологічних дослі ...
... [2,с.176]. Агресивна поведінка розрізняється за інтенсивністю і формою вияву: від демонстрації неприязні й недоброзичливості (вербальна агресія) до використання грубої фізичної сили (фізична агресія). Мотивація агресивної поведінки може бути двоякою: біологічною та соціальною. Біологічна мотивація припускає наявність певних органічних даних для проявлення агресивності, тобто таких її проявів, ...
... фрейдиського психоаналізу, а також близькі до них теорії (етіологічні)). У рамках другого підходу (почасти пересічного з першим) агресія описується як поведінкова реакція на фрустрацію. Третій складають концепції, які розглядають агресивність як характеристику поведінки, що формується в наслідок навчання (біхєвіорістичні теорії). Щоб оцінити, наскільки практично продуктивними є той або інший ...
0 комментариев