Навигация
Психологія моди в історичному аспекті
118662
знака
1
таблица
3
изображения
1.1 Психологія моди в історичному аспекті
Психологія моди у своїх дослідженнях виходить із аналізу уявлень людей про те, що є мода. Звертання до історії костюма дозволяє простежити зміни в змісті цих уявлень. Про моду люди говорять майже сім століть. У кожен історичний період той або інший аспект моди - естетичний, моральний, економічний або соціальний - виступає на перший план [26,133].
У древніх цивілізаціях і державах раннього середньовіччя костюм був вираженням узагальненого соціального характеру, соціальних установок і стереотипів народів. Наприклад, у єгипетських костюмах Древнього царства (2780—2280 р. до н.е.) підкреслювалася полова ідентичність. Костюми Нового царства (950 р. до н.е.) відповідно до естетичних ідеалів часу надавали зовнішньому вигляду людини риси зніженості й добірності. Соціальна роль жінки відбита в костюмах народів Середньої Азії (III—I тис. до н.е.) і крито-микеньському костюмі (2600—1250 р. до н.е.). Героїзм як соціально-типова риса підкреслять у костюмі Древньої Греції (V в. до н.е.). Костюми Древнього Рима (V в. до н.е.—V в. н.е.) акцентують величчя в чоловічому костюмі, кокетство й красу — у жіночому. Емоційний характер народу читається в этруському костюмі (VII—III ст. до н.е.). Християнський світогляд знайшов відображення в зовнішньому вигляді людей Візантійської імперії (IV—XV ст.). У західноєвропейських костюмах раннього середньовіччя виражаються прагнення людей вийти за межі дійсності, мрія про благополучне й багате життя. В епоху пізнього середньовіччя костюм стає одним з важливих способів формування вигляду нової світської людини, і в цей же час «світськість» починають асоціювати з «модністю», а сам час із народженням «модної людини». По свідченнях істориків, явище, позначене сукупність із середини XIV сторіччя поняттям «мода», імовірніше правил носіння всього, виникло в західноєвропейських країнах спонтанно, з появою все більшої кількості нових одягів різної форми й різних назв. Із цього часу європейський костюм перестає бути сполученням строго певних одягів — шенс, бліо, бре або шеміз, котт, сюрко. Поява різноманітних одягів допомогла зложитися об'єднуючому поняттю «костюм». Правила ж сполучення різноманітних одягів в одному костюмі закріпилися за поняттям «мода» (від лат. тоdus — міра, образ, спосіб, правило, норма). Першими виконавцями цих правил стали представники вищого стану. Мода середньовіччя може розглядатися і як деякий спосіб досягнення встановлених часом ідеалів особистості. Так, феодал - лицар цього часу - повинен був бути гнучким, спритним і рухливим. Новий чоловічий костюм, частиною якого були, наприклад жакет або пурпуен прилягаючого силуету, обов'язково підкреслював фігуру, і його власник виглядав ідеально [33;25].
З бурхливим розвитком середньовічної культури центром суспільства стає жінка. Поступово складається культ Прекрасної Дами. Ослаблення впливу церковного навчання про гріховність плоті дозволяє жінці відчути свою силу, покладаючись на свою фізичну привабливість. Костюм вірно служив їй, підкреслюючи жіночу красу. Розвиток криючи протягом XIV століття сприяло створенню різноманітних форм жіночого одягу, що, у свою чергу, дозволяло домагатися все нових і нових художніх рішень костюма. Класичним прикладом одягу, створеної по новому принципі крию, вважається «королівське сюрко», по добірності плавних ліній не мало собі рівних у попередні епохи.
До XIV-XV століть ставляться й перші постанови про костюм, цехових об'єднань, своєрідні зводи правил носіння одягу представниками різних ремесел. Кожна країна закріплювала свої особливості в костюмах однієї й тієї ж професії, але скрізь існував звичай носити прив'язані до пояса знаряддя або знаки свого ремесла. Середньовічне подання про моду зв'язується з конкретними способами виготовлення різних видів одягу й правилами носіння костюма. У цьому змісті всіх людей пізнього середньовіччя можна було б називати модниками. Мода як спосіб створення нового костюма згодом не раз використалася модельєрами як джерело ідей для визначення модних напрямків (наприклад, носіння жакета на голому тілі або поверх іншого жакета) [37,123].
Інтенсифікація спілкування між королівськими будинками й дворянством Європи XV-XVI сторіч, їхнє суперництво в могутності й впливовості, тривалість перебування іноземців на землі тієї або іншої держави внаслідок тривалих війн - все це створювало передумови до появи інтернаціонального костюма й розвитку моди [5,12].
Епоха Відродження стала епохою створення особливого шару соціальної атмосфери суспільства, обумовленого віяннями моди. В Італії наслідування іспанцям доходить до простого копіювання. Образ італійця XV століття, яким захоплювалася і якому заздрила вся Європа, в XVI столітті став асоціюватися зі зрадництвом, підступництвом, продажністю й тонко схованим лиходійством. Іспанська мода підсилювала ці асоціації. Лише венеціанський костюм зберігає свої особливості з яскраво вираженою декоративністю й репрезентативністю. Венеціанський жіночий костюм вважається своєрідним гімном квітучої земній жіночій красі. В Англії захоплення іспанськими модами починається в 60-70-х роках і виражається в перебільшенні всіх форм і деталей устояного в першій половині XVI століття англійського класичного костюма. У результаті виникла пародія на іспанські зразки. Англійські городянки поступово починають наслідувати екстравагантний дворянський костюм, стягаючи фігуру твердим корсажем. І тільки почуття міри, втрачене в середовищі дворянства й великого купецтва, відрізняє їх. Костюми іноземців були не єдиним джерелом наслідувань або запозичень яких-небудь деталей. По переказі, королева Кастилії Хуана Португальська, що бажала сховати свою вагітність, перетворила жіночий костюм у твердий футляр. Цю подію відносять до 1468 року. У той час її винахід настільки відповідало духу часу, що швидко поширилося й у Кастилії, і в Арагоні й поклало основу європейському каркасному жіночому костюму, що проіснував у різних варіантах до початку XX століття. В Італії перше місце серед законодавиць моди займала аристократка Лукреція Борджиа. Її плаття з темними бантиками неправильної форми, що підкреслюють незвичайну лінію декольте й викликають не завжди навіть усвідомлене недвозначне занепокоєння, мало особливий успіх серед місцевої аристократії. Юні фаворити французького короля Генріха III (1575-1588) разом з ним винаходять усілякі костюми, що відрізняються вичурністю пропорцій, форм і силуету. Пальма першості, припускають історики, належала герцогові Сен-Мегрену д'Епернону, зоставшимся з доброю половиною чоловічого одягу. Так, на його струнких ногах залишилися тільки білі в’язані шовкові шоси. Його прикладу пішли багато хто. Майже два століття треба було для того, щоб мода зі способу дій людини із предметами одягу перетворилася в мету його соціальних дій, що дозволяють заявити про свої вимагання на певну соціальну роль [49;53].
Життя барокко(від італ.barocco через исп. від португ. baroco-вигадливий, дурний, неправильний, зіпсований.)сполучена із творчим підйомом, напругою емоцій й експресивністю, динамічністю форм, створила самі сприятливі умови для вироблення критеріїв модності й правил проходження цим критеріям.
У цей період закріплюється подання про моду як про деякий еталон, відповідно до якого людина може змінювати свій зовнішній вигляд, демонструвати або, навпаки, приховувати риси характеру, установлювати необхідну соціальну дистанцію. Модний еталон формувався під впливом эстетичного смаку «людини барокко» з його культом «имперсоналізма, багатства, розкоші, придворності й вибухонебезпечної радості життя»
Мода барокко найчастіше зв'язується із впливом королівських осіб Франції. Серед самих модних називають Генріха IV (1589—1610) і Людовика XIV(1643—1715). Затверджувана ними мода, випадково або навмисно, швидко поширювалася серед придворних, у державі й по всій Європі. Мода часто змінювалася. Наприклад, протягом XVII століття костюм знаті змінювався шість разів [9,76].
Проходження королівській моді в цей період, імовірно, визначалося прагненням представників вищих станів підкреслити свою повагу авторові нововведення й замилування його смаком, бажанням викликати розташування до себе, незважаючи при цьому на безглуздість деяких модних пропозицій. Один з яскравих прикладів тому - мода французького дворянства на чоловічий костюм, що створює напівдитячий вигляд у наслідування малолітньому королеві Людовику XIV. Костюм цього періоду складався із сорочки, багато декорованої мереживом, бантами, короткої куртки-вести з рукавами до ліктя й штанів-ренгравов, що доходять до колін[39,43].
Англійський філософ-мораліст кінця XVII - початку XVIII століття Антоні Ешлі Купер, лорд Шефтсбері (1671 - 1713) у своєму творі « Досвід про волю гострого розуму й незалежного настрою» відзначає, що «згодом люди стали вважати пристойним для себе переінакшувати свій зовнішній вигляд, а своє розумове додавання приводити до однаковості. Таким чином, влади зробилися кравцями, і їх, коли вони передавали свої повноваження новим кравцем, у свою чергу, наряджали так, як вони заслуговували в очах інших. Однак хоча при такому надзвичайному збігу обставин усі прийшли до угоди, що існує тільки один певний і щирий вид плаття, одна-єдина манера, до якої необхідним образом повинен пристосуватися весь народ, нещастя полягало в тім, що ні влади, ні костюмери не могли вирішити, яка ж з різноманітних мод була справді вірною... Людей з усіх боків статі переслідувати за їхній вид і характерні риси, вони повинні були пристосовувати свою міну до своїх сорочок відповідно до правильної моди, в обігу перебувала тисяча зразків і моделей одягу, і вони мінялися знову й знову, при кожному зручному випадку, відповідно до звичок і духом часу. Судіть самі, хіба людські обличчя могли не зробитися стиснуті і сковані, а природний вигляд людей - невпізнаваємий, безладний, перекручений судорогами!»
З одного боку, філософ звертає увагу на ту деспотичну владу, що «правильна мода» здобуває над людьми, спотворюючи часом щиру людську сутність, природний вигляд людей. Але з іншого боку, Шефтсбері визнавав і сприятливий вплив моди, називаючи модними панами тих, кому природний добрий геній або сила гарного виховання додали почуття того, що добірно й пристойно по самій своїй природі [48,23].
В XVIII столітті намітилася тенденція до абсолютизації ролі моди в житті суспільства. «Після нас хоч потоп!» — знаменита фраза фаворитки Людовика XV маркізи де Помпадур виражає відношення до миру всього французького першого стану, що перемістився для спілкування з палацових парадних інтер'єрів в аристократичні вітальні. В атмосфері французьких салонів формувалася нова культура XVIII століття зі своєю мовою — витонченим, галантними й іронічним, з певними правилами поведінки. Ідейною й емоційною основою стилю французького рококо(фр.rococo - причудливий) став гедонізм й індивідуалізм.
Уподібнена маскараду життя світських салонів Парижа ставилася в залежність від моди, що диктувалася фаворитками короля: маркізою де Помпадур, мадам Дюбаррі, Марією Лещінскою. Мода цього періоду асоціюється з якоюсь містерією духу й тіла, вираженої в костюмах, що підкреслюють лялькову граціозність, казкову умовність, фантастичні риси образа, далекого від реального земного життя. Декоративність костюма в стилі рококо порушувала природні пропорції людської фігури, підкреслювала контрастність її верхньої й нижньої частин, заперечувала практичність і зручність [17,34].
Сучасник століття німецький філософ Імануіл Кант (1724-1804) у своєму творі «Про смак, що відповідає моді» дає одне з перших визначень моди: «Закон цього наслідування (прагнення) здаватися не менш значним, чим інші, і саме в тім, причому не приймається в увагу яка-небудь користь, називається модою». Суперечливість моди філософ бачить у наслідуванні без користі. Моду, на думку Канта, можна віднести й до «рубрики марнославства», тому що в ній відсутня внутрішня мета, і до «рубрики дурості», «тому що при цьому є деякий примус - надходити в рабській залежності винятково від приклада, що дають нам у суспільстві багато хто». І робить висновок: «Усяка мода вже по своєму поняттю являє собою непостійний спосіб життя» [55,87].
Велика французька революція 1789 року спричинила зміну системи суспільних цінностей, твердження нового демократичного типу відносин, визначення нової ролі й нового положення жінки в буржуазному суспільстві. На авансцену історії була виведена жінка ексцентрична, жагуча, незалежна. Ці обставини, на думку істориків, визначили інтенсивний розвиток саме жіночої моди, у той час як форми чоловічого одягу усе більше стабілізуються. З 1805 по 1814-й мода мінялася щотижня.
Повернення до романтичного минулого не могло не позначитися на появі модних тенденцій в одязі, прийнятих всіма станами без винятку, — приклад тому «нагая мода» у стилі мадам Рекам’є, плаття періоду бидермайєр. «Романтизм... таємничий ґрунт душі й серця, звідки піднімаються всі невизначені устремління до кращого й піднесеному... Романтизм є не що інше, як внутрішній мир душі людини, таємне життя його серця... і тому майже кожна людина романтик...», — писав В. Бєлінський. Романтичні настрої, мрії, учинки як щось піднесене, шляхетне, безкорисливе й тому захоплене, відірване від реальності й спрямоване до якогось незбутнього ідеалу створили сприятливу основу для небувалого розквіту французької жіночої моди [29,15].
Жінка кінця століття, одягнене по останній моді, рівнялася з таємничим привабливим сфінксом, що чекає дозвільного подорожанина на перехресті його життєвого шляху. Доктор філософії Домінік Паку так формулює підсумок розвитку ідеалу краси й моди XIX століття: «У той час, коли Фрейд відкривав глибини психоаналізу, жінка інстинктивно передчувала, що відтепер основне значення будуть мати своєрідність її особистості й зовнішності, істинна природа, і що її краса буде тепер у набагато більшому ступені полягати в мистецтві просто жити, а не в мистецтві подобатися» [3,7].
XX століття — вік технічного й інформаційного прогресу, гуманізації всіх сфер громадського життя, століття промислового виробництва одягу — значно різко спрощує форми костюма. Але це спрощення торкає тільки зовнішніх характеристик. Інтереси модниць і модників століття зміщаються й концентруються на всі ускладнення внутрішньої, так названої духовного життя костюма, що асоціюється з емоційністю, моральністю, образною виразністю.
Костюм стає результатом спільної творчості модельєра й того, хто носить цей костюм. Одним з перших цю тенденцію помітив Поля Пуаре (1879-1944), патріарх, зробивши на початку століття сенсаційна заява: «Додержуватися моди - уже не модно,... добре одягненої може вважатися тільки та жінка, що винаходить щось своє й сміло цим користується. Тим же, хто звик покірно додержуватися моди, цього мистецтва не осягти ніколи».
У процес співтворчості модельєра й споживача активно втручається мода. При цьому оголюється суперечливість позиції споживача. З одного боку, він протистоїть моді, щоб зберегти свою індивідуальність, але, з іншого боку, покірно треба за нею. щоб не бути відірваним від свого соціального й культурного середовища. П. Пуаре вказує компромісний спосіб дозволу даного протиріччя: «Звичайно, зважати на вимоги моди все-таки доводиться, хоча б для того, щоб не здаватися білою вороною й зберегти гармонію з навколишнім світом. Але нехай це буде в межах здорового глузду» [19,61].
Інтенсивний розвиток на рубежі століть й у перші десятиліття XX століття Будинків моди Дусе, Пакена, Руффа, Ворта, Пату, Лелонга, Бальмена, Лафер’єр, Редфери, Ланвен, Шанель, Віонне й Ск’япареллі й поступове нарощування темпів промислового виробництва одягу істотно позначилося на модному поводженні людей. Їхня активність в освоєнні модного простору була настільки велика, що до середини століття придбала масовий характер. Американський соціальний психолог Іморі Богардус уже на початку 40-х зауважує: «Мода - унікальний процес, що поступово створює масове поводження» [11,34].
У масовому проходженні за модою знайшло відбиття світогляд індустріального суспільства, що одержало в останні десятиліття XX століття назва модернізму. Модерністський світогляд підтримувався декількома тісно взаємозалежними між собою міфами. Міф про прогрес — один з головних — виявився в динамізмі й мінливості моди. Віра в те, що нове завжди краще старого, породила зневажливе відношення до старомодних одягів і викликала прагнення до нових моделей. Епоха модерністського світогляду характеризується як епоха культурного розриву, навіть конфлікту між поколіннями. Кожне з них створювало свою субкультуру, що відкидала субкультуру іншого покоління. В 50—60-і роки в Радянському Союзі одяг людей 30—40-літнього віку різко відрізнялася від одягу молоді. Іншим міфом модернізму, що істотно вплинули на розвиток моди, був міф про однаковість миру. Звідси тенденція до уніфікації одягу на тлі витиснення або знищення національних костюмів. Для модерністського світогляду характерне розуміння моди як твердої норми, що не терпить відхилень, які однозначно читалися як ознаки несучасності.
Міф про пізнаванність миру абсолютизував роль науки в пізнанні всіх таємниць світобудови. Безумовний оптимізм став характерною рисою модерністської свідомості. Мода культивувала й підтримувала оптимістичний настрій у масах. Думка відомого французького кутюр’є Кристіана Лакруа підтверджує цю тенденцію: «Часто про високу моду помилково судять як про якесь втілення гордині. Просторікують, що її ціль - демонстрація високого соціального стану й багатства. Насправді ж мистецтво моди - це спроба прориву в таїнства світобудови».
Міф про керованість миру випливав з міфу про повну пізнаванність природи й суспільства. Пізнання відкривало шляхи, надавало право управляти відповідно до відкритих закономірностей. Визначення моди як специфічної й досить динамічної форми стандартизованого масового поводження, що виникає переважно стихійно, під впливом домінуючих у суспільстві настроїв і швидко, що змінюються смаків, захоплень, відкрило, насамперед для тоталітарних держав, шляхи керування даною формою масового поводження. Наприклад, радянська держава привласнювала собі право вирішувати, які фасони одягу відповідають духу часу й сприяють вихованню людей, а які відбивають буржуазні вдачі. Особисте споживання виступав як об'єкт державного регулювання в самих тонких своїх деталях. Наприклад, джинси, що ввійшли в моду по усім світі з початку 60-х років, у СРСР заборонялося робити аж до кінця 80-х, коли з'явилися перші фабрики, що випускали цю продукцію обмеженими партіями, заборонявся й оптовий ввіз цих товарів у країну. Відбиттям модерністського світогляду радянського зразка були спроби за допомогою школи, добровільних народних дружин, громадських організацій боротися з довгим волоссям, занадто вузькими або занадто широкими штанами. Епоха модерну — це епоха масового виробництва однотипних речей. Масове виробництво породжувало масове споживання відповідно до загальноприйнятих стандартів. У другій половині XX століття в західних країнах розвивається інтелектуальний плин, що одержав наприкінці 70-х років назва постмодернізму. На зміну безроздільному пануванню модерністської свідомості прийшла епоха його мирного співіснування з усе більше посилюючим постмодерністським світоглядом, що відбиває тенденцію до формування нового суспільства постмодерна.
Відмітною рисою постмодерністського світогляду є ослаблення місії держави в упорядкуванні вчинків людей і всього життя. Завдання задоволення насущних потреб покладає на ринок, що нічого так не боїться, як однаковості потреб і смаків. Тому замість нормативного регулювання поводження обивателя вживає його спокусливість; замість насадження ідеології використається реклама; замість легітимації влади - прес-центри й прес-бюро.
Інтерес до моди в епоху, що зароджується, постмодерна дуже точно охарактеризував Крістіан Діор. Він сказав: «Мода - поняття релігійне. У наше століття, що прагне розбовтати один за іншим всі свої секрети, що годується брехливими визнаннями й фальшивими одкровеннями, вона залишається самим втіленням таїнства, і кращий доказ її чудесної сили в тім, що ніколи ще про неї стільки не говорили» [42;56].
Цю епоху називають ще епохою полістилизма, тому що культура постмодерна дробиться на безліч стилів, кожний з яких має право на існування в якості модного. Можна носити різний одяг і бути модним. Аналітики затверджують, що тенденція прогресивного розвитку моди здається вже вичерпаної: стало важко створити щось нове, не повторюючись. Тому мода постмодерна пестрить цитатами зі стилів колишнього років, цитатами, які легко впізнаються. Зникає й віра в єдиний еталон споживчого поводження. Для різних груп споживачів — різні еталонні групи. Тому та сама річ майже завжди має шанс зустріти зовсім різну реакцію [45,79].
У процесі історичного розвитку костюма й моди під всезростаючим впливом людського фактора відбувається поступове уточнення феномена «мода»: «міра, правило, спосіб уживання» - «смак» - «наслідування» - «спосіб життя» - «засіб формування атракції» - «прагнення ініціативної особистості до відновлення» - «засіб збереження гармонії з миром» - «масове поводження» - «відношення» - «процес експериментальної перевірки границь дозволеного» [10,8].
Тому до пошуку відповіді на питання, що собою представляє феномен «мода», поступово залучається усе більше й більше фахівців з різних областей наукового знання. В історичному плані формування теорій моди відбувалося нерівномірно. Умовно можна було б виділити три основних періоди. Величезний сплеск інтересу вчених до проблем моди спостерігався наприкінці XIX - початку XX століття. Середина XX сторіччя відзначена декількома фундаментальними дослідженнями психології одягу й моди як соціально-психологічного феномена. В останні десятиліття XX століття увага вчених було зосереджено на різних аспектах моди: соціальному, економічному, эстетичному, психологічному й т.д. По змісту теорії моди можна підрозділити на кілька груп: автократичні, мотиваційні, подійні теорії, теорії наслідування й ідеологічної причинності, еволюційна й багатофакторна теорії [31,11].
Похожие работы
... дношенням маскулінності й фемінінності в психіці, дозволить кожній індивідуальності й суспільству в цілому стати більш продуктивним ігармонічним. Розділ 2. Аналіз впливу гендерних стереотипів на характер та ефективність спілкування старших підлітків 2.1 Методи й методики дослідження впливу гендерних стереотипів на процес спілкування старших підлітків Мета дослідження полягає в тому, щоб ...
... ій мірі розкрила поняття "підготовка" і "підготовленість до шлюбу", у якої кожен із авторів вклав своє розуміння. Проте, останнім часом все частіше зустрічається поняття "психологічна готовність до шлюбу". Досить різнобічними підходами характеризується воно в психолого-педагогічних дослідженнях. З нашого погляду, характеристики, що склалися не дають повної картини суті психологічної готовності до ...
... одна одну. 1.2 Сутнісні характеристики гендерних стереотипів Отже, розглянувши теорії походження гендерних стереотипів, перейдемо до більш детальної характеристики самого поняття гендерного стереотипу. У суспільній свідомості гендерні стереотипи функціонують як стандартизовані уявлення про моделі поведінки та риси характеру відповідно до понять «чоловіче» та «жіноче». Вивчення їх ...
... інам. Розширення обсягів цієї роботи, доступність навчальних і методичних матеріалів для кожного вузу дозволять здійснити прорив в області впровадження гендерної проблематики в освітній процес. гендерне жіноче питання україна 2. Актуальність "Жіночого питання" на сучасному етапі 2.1 Соціальні аспекти фемінізму Сьогодні фемінізм - це насамперед альтернативна філософська концепція соці ...
0 комментариев