Навигация
Принцип виробничої потужності підприємства
34270
знаков
0
таблиц
0
изображений
2.3 Принцип виробничої потужності підприємства
Виробнича потужність підприємства – це його потенційна здатність виготовляти певну кількість конкретної продукції в одиницю часу (рік, місяць). Вона формується через задіяння основних засобів і тому ефективність її використання одночасно відображає також і раціональність «віддачі» обладнання, виробничих площ, тобто всього основного капіталу.
Виробнича потужність підприємства створюється за принципом: що буде вироблятися і скільки. Такі вихідні дані використовуються для визначення кількості необхідного обладнання. Кожний виробничий підрозділ (цех, дільниця) застосовує відповідно профільоване (спеціалізоване) обладнання, тому його виробнича потужність є оригінальною (не взаємозаміною). Виходячи з цього, виробнича потужність підприємства в цілому не може бути в цілому арифметичною сумою потужностей окремих його підрозділів, вона визначається на рівні виробничої можливості підрозділу (цеху, дільниці) тобто «вузького місця» з врахуванням впровадження відповідних техніко організаційних заходів.
Особливо важливим є «комплектування» виробничої потужності підприємства з мінімальними витратами. Це забезпечується тоді, коли виробничу потужність підприємства в цілому «нарощують» суворо послідовним «розблокуванням вузьких місць»,впроваджуючи техніко-організаційні заходи екстенсивного й інтенсивного характеру. Вони, відповідно, забезпечують краще використання потужностей в часі (скорочення пристроїв) і зменшення витрат часу (праці) на одиницю продукції. Таким чином досягається залучення резервних можливостей інших підрозділів (цехів, дільниць).
В практиці підприємств економічно доцільним є раціональне формування виробничої програми на плановий період. Для цього першочергово враховується величина і якість ринкового попиту, наявні виробничі потужності, а також фінансові можливості підприємства. Важливість такого завдання полягає в забезпеченні мінімальних витрат на одиницю продукції, тоді при активному збуті продукції одержують оптимальну масу прибутку.
3. Напрямки підвищення ефективності діяльності підприємства в ринковому середовищі
3.1 Напрямки підвищення ефективності функціонування підприємства
Становлення ринково орієнтованої системи господарювання та розвиток досконалих конкурентних відносин між її суб’єктами в Україні вимагають впровадження одночасно керівного і керованого організаційно-економічного механізму, здатного забезпечити стабільне ефективне високоприбуткове функціонування найважливіших структурних одиниць – промислових підприємств – та мобільно інтенсифікувати відтворювальні процеси як на локальному, так і на глобальному рівнях.
Отже, на практиці важливо знайти дійові напрямки підвищення ефективності функціонування підприємства. Для розв’язання цього завдання певного значення набуває класифікація чинників його зростання. Взагалі всі чинники підвищення ефективності функціонування підприємств зводяться до трьох напрямків:
управління витратами і ресурсами;
напрямки розвитку і удосконалення виробництва та іншої діяльності;
напрямки удосконалення системи управління підприємством та всіма видами його діяльності.
До першої групи мобілізації чинників можна віднести такі заходи щодо підвищення поточної виробничої діяльності підприємства: зростання продуктивності праці, зменшення зарплатоємності виготовлення продукції (тобто економія витрат живої праці); зниження загальної ресурсомісткості виробництва (зменшення енергоємності, фондомісткості, матеріаломісткості тощо). Все спонукає підприємство до раціонального використання природно-сировинних ресурсів. Активна мобілізація вказаних факторів передбачає здійснення заходів, як: прискорення впровадження результатів науково-технічного та організаційного прогресу в практику діяльності підприємства; удосконалення організаційної та виробничої систем управління, форм і методів організації діяльності для забезпечення їх вимогам сучасності. Всі визначені напрямки власне представляють другий напрям мобілізації факторів підвищення ефективності господарювання підприємства.
Але найважливішою значення набувають чинники, визначені третьою групою, оскільки їх мобілізація передбачає визначення місця реалізації в системі управління діяльністю. Тут доцільно розглядати внутрішні та зовнішні відносно до підприємства фактори. Адже факторами внутрішнього середовища можливо оперувати на рівні підприємства, а от зовнішніми факторами середовища неможливо, оскільки вони потребують зазвичай суттєвих структурних зрушень, розгалуження інфраструктури підприємства, залучення інституціональних механізмів для забезпечення належних передумов функціонування підприємства, і взагалі – удосконалення та розробки дієвих державних економічних та соціальних програм розвитку суспільства.
3.2 Універсальний метод прогнозування та планування ефективної виробничої програми
Самим універсальним і поширеним на всіх рівнях управління є балансовий метод в плануванні. Його єство полягає в побудові балансів (матеріальних, фінансових, трудових, платіжних, доходів і витрат підприємства і ін.) у формі взаємно врівноважуються таблиць, що містять наявність або джерела утворення ресурсів і відповідні потреби.
Баланси розробляють в натуральному виразі, деякі з них, наприклад при ув'язці об'ємів виробництва з фінансами або баланс доходів і витрат, - в грошовому виразі. В прогнозуванні (плануванні) використовують і нормативний метод.
Його суть в тому, що ряд планових (прогнозних) розрахунків виконується з використанням науково обґрунтованих норм і нормативів - норм витрати сировини і матеріалів, палива і енергії, трудових і фінансових ресурсів на одиницю продукції (робіт, послуг), ставок податків і зборів, відрахувань до бюджету, норм амортизації і багато інших.
Застосовують його, наприклад, при прогнозуванні (плануванні) трудомісткості і заробітної платні, витрат на грошову одиницю товарної продукції і в інших випадках, у тому числі на макроекономічному рівні. Проте за наявності робіт, важко що піддаються нормуванню, і при тих, що значно змінюються в плановому періоді виробничих і ринкових умов його вживання скрутне.
Одним з методів визначення повної собівартості продукції, а також при розрахунках показників продуктивності праці, використовування виробничих фундацій в перспективному періоді є розрахунок впливу на рівень витрат найважливіших техніко-економічних чинників (пофакторний метод), в основі якого лежить кількісний і якісний аналіз залежності між виробничими витратами і змінами в структурі продукції, рівні техніки, технології, організації виробництва і праці.
При цьому плановий (прогнозний) показник визначається по досягнутій його величині, скоректованій на зміну умов (чинників) в плановому періоді. В поточному плануванні пофакторний розрахунок поєднується з кошторисно-нормативним методом, заснованим на складанні відповідних кошторисів, що забезпечують необхідні розрахунки, наприклад кошториси витрат на підготовку і освоєння нових видів продукції, загальновиробничих, загальногосподарських комерційних витрат і ін.
Висновки
Виробництво – це процес створення матеріальних благ, необхідних для існування і розвитку суспільства. Зміст виробництва визначає трудова діяльність, що припускає наступні три моменти: доцільну роботу, або саму працю; предмет праці, тобто все те, на що направлена раціональна діяльність людини; засоби (знаряддя) праці (машини, устаткування, інструменти, за допомогою яких чоловік перетворить предмети праці, пристосовувавши їх для задоволення своїх потреб).
Виробничі підрозділи підприємства - цехи, ділянки, обслуговуючі господарства і служби (прямо або побічно що беруть участь у виробничому процесі), зв'язки між ними, узяті в сукупності, - складають його виробничу структуру. Вона зумовлює рівень продуктивності праці, витрат виробництва, ефективність експлуатації природних багатств і техніки при даних техніко-економічних і економіко-географічних умовах матеріального виробництва.
Виробнича потужність підприємства створюється за принципом: що буде вироблятися і скільки. Такі вихідні дані використовуються для визначення кількості необхідного обладнання. Кожний виробничий підрозділ (цех, дільниця) застосовує відповідно профільоване (спеціалізоване) обладнання, тому його виробнича потужність є оригінальною (не взаємозаміною). Виходячи з цього, виробнича потужність підприємства в цілому не може бути в цілому арифметичною сумою потужностей окремих його підрозділів, вона визначається на рівні виробничої можливості підрозділу (цеху, дільниці) тобто «вузького місця» з врахуванням впровадження відповідних техніко організаційних заходів.
Виробнича програма підрозділів основного виробництва – це сукупність продукції певної номенклатури й асортименту, яка має бути виготовлена в плановому періоді у визначених обсягах згідно зі спеціалізацією і виробничою потужністю цих підрозділів. Виробнича програма є надзвичайно важливим розділом плану роботи підприємства і його виробничих підрозділів, оскільки вона виражає зміст їх основної діяльності та засоби досягнення стратегічної мети.
Порядок розроблення виробничої програми значною мірою залежить від призначення їх продукції та економічного статусу. Передусім тут має значення технологічний зв'язок між підрозділами, ступінь завершеності в них циклу виготовлення продукції, спрямування її на подальшу обробку, внутрішньо коопераційні потреби на ринок, за межі підприємства.
Самим універсальним і поширеним на всіх рівнях управління є балансовий метод в плануванні. Його єство полягає в побудові балансів (матеріальних, фінансових, трудових, платіжних, доходів і витрат підприємства і ін.) у формі взаємно врівноважуються таблиць, що містять наявність або джерела утворення ресурсів і відповідні потреби.
Взагалі всі чинники підвищення ефективності функціонування підприємств зводяться до трьох напрямків:
1) управління витратами і ресурсами;
2) напрямки розвитку і удосконалення виробництва та іншої діяльності;
3) напрямки удосконалення системи управління підприємством та всіма видами його діяльності.
Список використаних джерел
1. Грещак М.Г., О.М. Гребешкова, О.С. Коцюба Внутрішній економічний механізм підприємства: - К.: КНЕУ, 2001 р., 228 с.
2. Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економіка підприємства: - К.: ЦНО, 2006р., 488с.
3. О.П. Крайник, Є.С. Барвінські Економіка підприємства: - Львів: Нац.унів. «Львівська політехніка», 2003р.,208с.
4. Харів П.С. Економіка підприємства: Навч. Посібник. - К.: Знання Прес. 2001.- 301с.
5. 1. Іванова В.В. Планування діяльності підприємства: Навч.посібник. – К.: Центр начальної літератури, 2006р.
Похожие работы
... і від частин виробничого процесу виробничі підрозділи поділяють на: · Підрозділи основного виробництва · Допоміжного виробництва · Обслуговуючого виробництва Побудуємо виробничу структуру підприємства для реалізації розробленої виробничої програми підрозділами різного призначення. Кількість підрозділів основного виробництва була обґрунтована в розділі 2. Вони можуть будуватися за технологі ...
... 20 Попутна продукція (відраховується) 21 Виробнича собівартість Разом за мінусом відходів і попутної продукції (ст. 18+19-20) 6527 7179502 Ресурсне обґрунтування виробничої програми підприємства також включає оцінку ступеня витратності виробництва за показником собівартості виготовленої продукції. Розрахунки виробничої собівартості ...
... ї промисловості в Україні» (від 18 листопада 1999 р.). Розробка нормативних документів, котрі стануть основою (базою) для розвитку судобудівництва України, продовжуються. 2. Оцінка виробничої програми підприємства Найважливішим розділом плану господарської діяльності та розвитку будь-якого підприємства є його виробнича програма, тобто конкретна сукупність завдань щодо обсягу виробництва ...
... виробу. 2. Розробка виробничої програми Діяльність підприємства головним чином залежить від планування його діяльності. Оскільки виробнича програма один з найголовніших аспектів планування діяльності підприємства, то саме від умілої розробки виробничої програми залежить ефективність діяльності підприємства. Розробка і складання виробничої програми повинне обов'язково опиратися на цілі, ...
0 комментариев