2. Класифікація страхування

 

2.1 Класифікація страхування, її види та ознаки

Класифікація страхування має велике наукове і практичне значення. Наукова класифікація допомагає вивчити суть явищ, завдяки чому вона завжди є мостом між наукою і практикою. Практичне значення класифікації страхування полягає у тому, що на її підставі видаються ліцензії для діяльності страхових компаній і здійснюється їх спеціалізація, складається звітність, контролюються і аналізуються показники розвитку. Єдина або наближена класифікація дозволяє налагоджувати міжнародне співробітництво, виявляти тенденції в розвитку окремих видів страхування.

Найчастіше страхування класифікують за історичними, юридичними та економічними ознаками, причому остання є найбільш різноманітною.

Класифікація за історичною ознакою опирається на час виникнення певних видів страхування.

Класифікація за юридичною ознакою базується на законодавчих нормах цивільного і страхового права. Законодавство забезпечує єдине групування страхування за видами, що служить підставою для видачі ліцензій на здійснення страхової діяльності, а також для їх поділу на обов’язкові та добровільні.

Класифікація за економічною ознакою передбачає декілька варіантів класифікацій: за об’єктами, родом небезпеки, статусом страховика, статусом страхувальника


2.2 Класифікація страхування за економічною ознакою

Класифікація страхування за об’єктами

При класифікації страхування за об’єктами робиться розподіл на галузі, підгалузі та види страхування. Всі ланцюги цієї класифікації охоплюються формами проведення страхування: добровільна, обов’язкова.

Ця класифікація передбачає виділення 3-х галузей страхування:

1.  Особисте страхування (об’єктами є життя, здоров’я, працездатність)

2.  Майнове страхування (об’єктами є майно в різних його видах, матеріальні цінності, грошові кошти, доходи)

3.  Страхування відповідальності (об’єктом є відповідальність перед третіми особами)

Підгалузі та види особистого страхування

1.  Страхування від нещасних випадків: індивідуальне, колективне, страхування пасажирів, дітей, туристів.

Проводиться в обов’язковій та добровільній формах.

2.  Медичне страхування: страхування здоров'я на випадок хвороби, безперервне страхування здоров'я та інші види

Особливістю є наявність як довго- так і короткострокових видів страхування. Страхові виплати можуть здійснюватись двома способами:

1)  безпосередньо страхувальникові у вигляді повної суми або її частки;

2)  у вигляді оплати медичній установі вартості лікування, включаючи плату за перебування в стаціонарі, консультації фахівців, придбання ліків.

3.  Страхування життя: змішане страхування життя, страхування дітей, страхування пенсій, весільне страхування, довічне страхування. Страховими випадками можуть бути дожиття застрахованого до закінчення строку дії договору страхування, смерть застрахованого з будь-якої причини до закінчення строку дії договору страхування, досягнення застрахованим певного віку.

1.2. Призначення майнової галузі страхування полягає в компенсації шкоди заподіяної страхувальнику внаслідок страхового випадку. Особливістю цієї галузі є те, що в основу визначення страхової суми покладено дійсну вартість застрахованих об’єктів. У разі страхування майна на повну вартість, збитки при настанні страхової події відшкодовуються в повному обсязі. Розмір відшкодування залежить від системи страхового забезпечення, передбаченої конкретним договором страхування.

Розрізняють 3 системи страхового забезпечення:

1.  Пропорційна – передбачає виплату відшкодування в тій самій пропорції до реального збитку, в якій було застраховане майно.

2.  Система першого ризику – передбачає відшкодування збитків не більше страхової суми, яка встановлена за бажанням страхувальника в межах повної вартості майна. Якщо сума збитків виявилась більшою за страхову суму, то різниця не виплачується. Збиток, в межах страхової суми називається першим ризиком (ризик, що відшкодовується), збиток, що перевищує страхову суму – другий ризик (не відшкодовується).

3.  Система граничної відповідальності використовується у випадках, коли страховик має відшкодувати збитки страхувальника, які обчислено як різницю між заздалегідь обумовленою границею і фактичним рівнем доходів.

Підгалузі майнового страхування:

1.  Страхування майна громадян

2.  Страхування майна юридичних осіб

1.3. Страхування відповідальності – економічне призначення полягає в тому, щоб захистити майнові інтереси страхувальника у разі, якщо він завдасть шкоди здоров’ю, життю або майну 3-ї особи. Страхова сума при цьому не встановлюється. Встановлюється лише гранична сума відшкодування.

Види страхування відповідальності:

1.  Страхування заборгованості

2.  Страхування цивільної відповідальності власників засобів підвищеної небезпеки.

Класифікація за родом небезпек

Під родом небезпеки розуміють набір специфічних ризиків, які супроводжують діяльність страховика. В загальному плані можна виділити такі ланки, які не знаходяться в ієрархічній залежності:

1.  Страхування будівель, споруд, обладнання, продукції, сировини, матеріалів, домашнього майна від вогню та інших стихійних лих;

2.  Страхування врожаю сільськогосподарських культур від засухи та інших стихійних лих;

3.  Страхування на випадок мору та вимушеного забою худоби;

4.  Страхування від аварій, викрадення та інших небезпек засобів транспорту.

Класифікація за статусом страховика

Вона використовується для забезпечення державного регулювання страхової діяльності, ведення державного реєстру страхових організацій, контролю за страховиком і аналізу розвитку страхового ринку в інвестиційному та територіальному розумінні.

Класифікація за статусом страхувальника

Вона має сенс в зв’язку з тим, що страхувальники можуть бути як фізичними так і юридичними особами, майнові інтереси яких різні. Ця класифікація передбачає поділ всіх страхових послуг на ті, які обслуговують інтереси фізичних осіб та ті, які обслуговують інтереси юридичних осіб.

2.3 Обов’язкове страхування

Обов’язкове страхування – форма страхування, що встановлюється законами України шляхом внесення змін у Закон України «Про страхування» і ґрунтується на принципах обов’язковості як для страхувальника, так і для страховика.

Для здійснення обов’язкового страхування згідно ст.7 Закону України «Про страхування» Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків.

Перелік видів обов’язкового страхування наведений в ст.7 Закону України «Про страхування».

Для обов’язкових видів страхування притаманні такі риси (принципи):

1.  Страхування встановлюється законом, згідно з яким, страховик зобов’язаний застрахувати відповідні об’єкти, а страхувальник зобов’язаний вносити належну платню.

2.  Суцільне охоплення обов’язковим страхуванням вказаних в законі об’єктів.

3.  Автоматичність розповсюдження обов’язкового страхування на об’єкти вказані в законі.

4.  Дія обов’язкового страхування відбувається не залежно від внесення страхових платежів.

5.  Обов’язкове страхування не має певного строку дії.

6.  Нормування страхового забезпечення.

2.4 Добровільне страхування

Згідно статті 6 Закону України «Про страхування»

Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин.

Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами) страхування, зареєстрованими Уповноваженим органом.

Перелік видів добровільного страхування ст.6 Закону України «Про страхування».

Для добровільних видів страхування притаманні такі риси (принципи):

1.  Добровільне страхування діє на підставі закону і на добровільних засадах.

2.  Добровільна участь у страхуванні характерна тільки для страхувальника.

3.  Вибіркове охоплення добровільним страхуванням.

4.  Добровільне страхування завжди обмежене терміном.

5.  Добровільне страхування діє тільки після сплати разового або періодичних страхових внесків.

6.  Страхове забезпечення по добровільному страхуванню залежить від бажання страхувальника.


3. Страхові ризики і їх оцінка

3.1 Ризик та його основні характеристики

Під ризиком розуміють вірогідність настання події, котра зумовить прямі або непрямі збитки майновим інтересам юридичної або фізичної особи.

Основними характеристиками ризику вважають: реальність існування, вірогідність настання, непередбачуваність часу і місця настання та величини заподіяного збитку.

Додатковими характеристиками ризику є його змінність і стадійність.

3.2 Класифікація ризиків

Ризики класифікуються за критеріями:

1)  причини: природні, антропогенні;

2)  об’єкта: майнові, немайнові (особові);

3)  наслідку: чисті, спекулятивні;

4)  величини: незначні, малі, середні, великі, катастрофічні; великі і масові;

5)  можливостей настання: потенційні, реальні, реалізовані;

6)  можливостей їх страхування: ті, що підлягають страхуванню (страхові); ті, що не підлягають (не страхові);

3.3 Ризик-менеджмент і страхування

Ризик-менеджмент – управління ризиками в його найширшому розумінні. Він як система охоплює три послідовні етапи:

1.  Аналіз ризику є комплексним етапом, протягом якого передбачається:

1)  діагностика або ідентифікація ризиків – кваліфікація;

2)  оцінювання ризиків кількісними методами – квантифікація;

3)  визначення послідовності подальших дій на підставі загальної оцінки ризику в даній конкретній ситуації.

2.  Контроль за ризиками має на меті повне або часткове їх усунення.

Здійснюється різними способами:

1)  уникнення ризику;

2)  зменшення (мінімізація) ризику;

3)  обмеження (локалізація) ризику;

4)  розсіювання (поділ) ризику.

Усі наведені способи контролю над ризиками застосовуються одночасно. Але висувається вимога додержувати оптимального співвідношення між цими способами з погляду їх ефективності.

3.  Фінансування ризику може здійснюватись 2-ма способами:

1.  Самофінансуванням (самострахуванням) – самостійним покриттям збитків власними коштами

2.  Переданням (трансфер) ризику: під фінансову гарантію іншого суб’єкта господарювання (договір поруки); професійним страховикам на підставі договору страхування.

Найпоширенішою формою трансферу ризиків є передання їх професійним страховикам, який може вирівняти їх перерозподілом між багатьма суб’єктами. Вирівнювання ризиків можна застосовувати лише щодо певної категорії ризиків. Це, як правило, чисті ризики, які відповідають таким критеріям:

1.  Критерій цілковитої випадковості.

2.  Критерій однозначності.

3.  Критерій, що оцінюється у грошових одиницях.

4.  Критерій незалежності.

5.  Критерій розміру.

Отже, згідно із завданням ризик-менеджменту відповідну діяльність можна тлумачити як процес вибору оптимальної з економічного погляду структури інструментів впливу на ризики та їх наслідки.


4. Страховий ринок

 

4.1 Загальна характеристика страхового ринку

Страховий ринок – це особливе соціально-економічне середовище і сфера економічних відносин, де об’єктом купівлі-продажу (товаром) є страхова послуга, формується попит і пропозиція на неї.

Основна мета страхового ринку – забезпечення безперервності процесу суспільного відтворення через продаж специфічної фінансової послуги (страхової гарантії), що здійснює матеріальну компенсацію шкоди (збитку), яка заподіяна майновим інтересам страхувальників у результаті настання подій, що називаються страховими випадками.

Страховий ринок може бути охарактеризований за територіальним і галузевим принципом.

У територіальному аспекті можна виділити:

-  внутрішній (місцевий) страховий ринок – місцевий ринок, де є безпосередній попит на страхові послуги з боку клієнтів, що може бути задоволений конкретними страховиками;

-  національний (зовнішній) страховий ринок – той ринок, який перебуває у межах певної держави, охоплює декілька внутрішніх ринків і до структури якого належать багато страхових компаній, котрі діють як у межах держави, так і за кордоном;

-  міжнародний (світовий) страховий ринок – це пропозиція і попит на страхові послуги у масштабах світового співтовариства.

За галузевою ознакою виділяють ринки:

-  особистого страхування;

-  майнового страхування;

-  страхування відповідальності;

-  страхування економічних ризиків;

-  перестрахування.

Метою діяльності за умов ринкової економіки є одержання прибутку. При цьому об’єктивна наявність конкуренції, економічною основою якої є розходження в обсязі витрат різних страховиків на реалізацію однакової страхової послуги (її собівартості). Особливістю ціноутворення у страхуванні є той факт, що ціна страхової послуги складається з таких компонентів:

-  коштів, що використовуються для формування страхового фонду для відшкодування збитків страхувальників після настання страхових випадків;

-  коштів, що потрібні для реалізації страхової послуги;

-  коштів, що формують прибуток страховика.

Для завоювання ринку, забезпечення незалежності від конкурентів і збільшення прибутковості страхової діяльності потрібне зниження рівня індивідуальної вартості страхової послуги конкретного страховика щодо її ринкової вартості.

4.2 Страхова послуга як продукт страхового ринку

Товаром страхового ринку є страхова послуга.

Страхова послуга – це товар, що його страхова компанія пропонує страхувальникові за певну плату (страхову премію).

Українські економісти виділяють дві основні особливості страхових продуктів:

1.  Нематеріальність (відсутність натурально-речового вмісту), похідними від якої є: неоднаковість; неподільність на частини з метою передачі на споживання іншим; неможливість зберігання; відсутність переходу прав власності; складність оцінки якісних показників.

2.  Неналежність страхових послуг до послуг першої необхідності

Страхові послуги, здебільшого, реалізуються у такий спосіб:

1.  Прямий продаж: в офісі страхової компанії; спеціально найманими працівниками – аквізиторами; за адресами у довідниках; поштовими відправленнями; по мережі Інтернет

2.  Продаж за допомогою посередників: через агентів; через брокерів; через інших посередників (банки, туристичні агентства тощо)

4.3 Маркетинг в страхуванні

На підставі маркетингових досліджень страховик обирає варіанти можливих стратегічних напрямків своєї діяльності. Для аналізу очікуваної ефективності їх реалізації він за кожним із варіантів формує свою маркетингову політику.

Маркетингова політика традиційно поділяється на такі основні види:

-  орієнтована на вибір потенційного страхувальника;

-  орієнтована на окремі види страхування чи групи страхових продуктів;

-  орієнтована відносно конкретних каналів реалізації.

У сфері діяльності служби маркетингу доцільно виокремити такі об’єкти першочергової уваги: страхове поле (категорії потенційних клієнтів страховика та об’єктів страхування), якісні показники страхових продуктів, канали реалізації страхових продуктів, формування споживчого попиту.

4.4 Страхові договори, порядок їх підготовки, укладання та виконання

Згідно розділу ІІ ЗУ «Про страхування»

Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Страховики, які здійснюють страхування життя, зобов'язані вести персоніфікований (індивідуальний) облік договорів страхування життя в порядку та на умовах, визначених Уповноваженим органом.

Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.

Договір страхування повинен містити:

1)  назву документа;

2)  назву та адресу страховика;

3)  прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження;

4)  прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу;

5)  зазначення предмета договору страхування;

6)  розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя;

7)  розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя;

8)  перелік страхових випадків;

9)  розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;

10)  страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума);

11)  строк дії договору;

12)  порядок зміни і припинення дії договору;

13)  умови здійснення страхової виплати;

14)  причини відмови у страховій виплаті;

15)  права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;

16)  інші умови за згодою сторін;

17)  підписи сторін.

Уповноважений орган має право встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування життя та договорів страхування майна фізичних осіб.

Правила страхування

Правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

Правила страхування повинні містити:

1)  предмет договору страхування;

2)  порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат;

3)  страхові ризики;

4)  виключення із страхових випадків і обмеження страхування;

5)  строк та місце дії договору страхування;

6)  порядок укладення договору страхування;

7)  права та обов'язки сторін;

8)  дії страхувальника у разі настання страхового випадку;

9)  перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків;

10)  порядок і умови здійснення страхових виплат;

11)  строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат;

12)  причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування;

13)  умови припинення договору страхування;

14)  порядок вирішення спорів;

15)  страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя;

16)  страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя; особливі умови.

Укладання і початок дії договору страхування

Для укладання договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. При укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику.

Факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Договір страхування життя може бути укладений як шляхом складання одного документа (договору страхування), підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, документами, підписаними стороною, яка їх надсилає. У разі надання страхувальником письмової заяви за формою, встановленою страховиком, що виражає намір укласти договір страхування, такий договір може бути укладений шляхом надіслання страхувальнику копії правил страхування та видачі страхувальнику страхового свідоцтва (поліса), який не містить розбіжностей з поданою заявою. Заява складається у двох примірниках, копія заяви надсилається страхувальнику з відміткою страховика або його уповноваженого представника про прийняття запропонованих умов страхування.

Валюта страхування

Страхувальники згідно з укладеними договорами страхування мають право вносити платежі лише у грошовій одиниці України, а страхувальник-нерезидент - у іноземній вільно конвертованій валюті або у грошовій одиниці України.

Страхова виплата здійснюється тією валютою, яка передбачена договором страхування, якщо інше не передбачено законодавством України.

Грошові зобов'язання сторін по договорах страхування життя, за їх згодою, можуть бути визначені як у національній валюті України, так і у вільно конвертованій валюті або розрахункових величинах, що визначають фактичний розмір зобов'язань страховика на дату виникнення або виконання цих зобов'язань.

 

 

5. Страхова організація

5.1  Організаційна структура страхової компанії

Структура компанії – це зв’язки, що існують між різними частинами організації для досягнення її мети. Це поділ роботи на окремі завдання, що виконуються керівництвом, галузевими та функціональними управліннями, відділами, секторами й іншими підрозділами центрального офісу та регіональної мережі компанії.

Організаційна структура набирає таких форм, як поділ праці, створення спеціалізованих підрозділів, ієрархія посад, внутрішньо організаційні процедури.

Структура управління компанією може будуватись за такими принципами:

1.  Принцип лінійного підпорядкування – вищі керівники наділяються правом давати розпорядження підлеглим співробітникам з усіх питань, що випливають з їхньої діяльності.

2.  Принцип функціонального підпорядкування – право давати розпорядження надається щодо виконання конкретних функцій, незалежно від того, хто їх виконує.

3.  Принцип лінійно-штабного підпорядкування – це, здебільшого, «мозкові» центри, які виконують консультаційні функції у процесі стратегічного планування, підготовки рішень з інших найважливіших питань роботи компанії.

Страхові компанії, формуючи свої організаційні структури, використовують, зазвичай, усі три принципи.

Організаційна структура страхової компанії вдосконалюється в кілька етапів:

1.  Передбачає вивчення всіх переваг і недоліків існуючої системи управління.

2.  Опрацьовується проект створення (для нових компаній) або вдосконалення організаційної структури компанії.

3.  Впроваджується нова організаційна структура компанії.

5.2 Ліцензування страхової діяльності

Згідно ст.38 ЗУ «Про страхування» Уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю (далі – Уповноважений орган) видає страховикам ліцензію на проведення конкретних видів страхування.

Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування. Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них строку дії. Кабінет Міністрів України встановлює розмір плати за видачу ліцензій на проведення конкретних видів страхування.

Керівниками страховика (голова виконавчого органу та головний бухгалтер страховика) мають бути дієздатні фізичні особи. Голова виконавчого органу страховика або його перший заступник повинен мати вищу економічну або юридичну освіту, а головний бухгалтер страховика повинен мати вищу економічну освіту.

Для одержання ліцензії страховик подає до Уповноваженого органу заяву, до якої додаються:

1)  копії установчих документів та копія свідоцтва про реєстрацію;

2)  довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду;

3)  довідка про фінансовий стан засновників страховика, підтверджена аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю;

4)  правила (умови) страхування;

5)  економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності;

6)  інформація про учасників страховика, голову виконавчого органу та його заступників, копія диплома голови виконавчого органу страховика або його першого заступника про вищу економічну або юридичну освіту, копія диплома головного бухгалтера страховика про вищу економічну освіту, інформація про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених Уповноваженим органом.

Уповноважений орган зобов'язаний розглянути заяву страховика про видачу йому ліцензії у строк, що не перевищує 30 календарних днів з часу одержання всіх передбачених документів.

Про внесення змін у зазначені документи страховик зобов'язаний повідомити Уповноважений орган в десятиденний строк з часу реєстрації цих змін у встановленому порядку.

Відмова у видачі ліцензії на проведення страхової діяльності та розгляд спорів щодо її відкликання

Підставою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії на здійснення страхової діяльності може бути невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України.

Про відмову у видачі ліцензії Уповноважений орган повідомляє юридичну особу в письмовій формі з зазначенням причини відмови.

Спори про відмову у видачі або відкликанні ліцензії розглядаються у судовому порядку.

 


Информация о работе «Сутність страхової діяльності»
Раздел: Банковское дело
Количество знаков с пробелами: 151622
Количество таблиц: 5
Количество изображений: 1

Похожие работы

Скачать
212828
0
0

... орієнтовано як правило не на окремий збиток чи сукупність збитків, а на окремий вид страхування, що здійснює цедент, або на весь його страховий портфель. 10.4 Сутність та механізм дії співстрахування Співстрахування – це страхування, при якому два чи більше страховиків беруть участь визначеними частинами у страхуванні одного й того самого ризику. В співстрахуванні страховики поділяють ризик ...

Скачать
50283
0
0

... на випадок тимчасової або постійної втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття та в інших випадках, передбачених законодавством. Предметом соціального страхування є основні соціальні ризики, які загрожують відтворенню населення: тимчасова непрацездатність у результаті хвороби, ушкодження здоров'я, вагітності та пологів, догляду за членом сім'ї; постійна непрацездатність у результаті і ...

Скачать
59593
0
0

... ічної діяльності. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення дисертації, узагальнення та аналіз особливостей вітчизняного і міжнародного розвитку державно-правового регулювання страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності, а також пропозиції щодо напрямів удосконалення такого регулювання були використані у: сфері правотворчості – при: розробці проекту Закону ...

Скачать
53584
2
0

... собою об'єднання промислового, банківського, страхового і торгового капіталів, а також інтелектуального потенціалу підприємств і організацій. РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ ПІДПРИЄМНИЦТВА, ЙОГО РОЛЬ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ   2.1 Сутність підприємництва, його ознаки і функції У відповідності до чинного законодавству підприємництво - це самостійний господарюючий суб'єкт, який виробляє продукцію, виконує ...

0 комментариев


Наверх