Об'єднання страховиків

5.3 Об'єднання страховиків

Згідно ст.13 ЗУ «Про страхування»

Страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить законодавству України. Ці об'єднання не можуть займатися страховою діяльністю.

Об'єднання страховиків діють на підставі статутів і набувають прав юридичної особи після їх державної реєстрації. Орган, що здійснює реєстрацію об'єднань страховиків, у десятиденний строк з дня реєстрації повідомляє про це Уповноважений орган.

Страховики, яким дозволено займатися страхуванням авіаційних ризиків, та страховики, яким дозволено займатися страхуванням морських ризиків, можуть створити Авіаційне страхове бюро та Морське страхове бюро, які мають бути юридичними особами, що утримуються за рахунок коштів страховиків.

Страховики, які мають дозвіл на страхування відповідальності операторів ядерних установок за шкоду, що може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту, зобов'язані утворити ядерний страховий пул, який має бути юридичною особою, що утримується за рахунок коштів страховиків.

Страховики, які мають дозвіл на страхування будівельних ризиків, зобов'язані утворити Будівельний страховий пул, який підлягає державній реєстрації як юридична особа та утримується за рахунок коштів страховиків. Положення про Будівельний страховий пул затверджується Уповноваженим органом.

Фізичні особи та юридичні особи з метою страхового захисту своїх майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування в порядку і на умовах, визначених законодавством України.

6. Державне регулювання страхової діяльності

6.1 Державно-правове регулювання діяльності у сфері страхування

Державно-правове регулювання діяльності у сфері страхування визначається декількома напрямками:

1) пряма участь держави у становленні системи страхового захисту майнових інтересів, що обумовлюються необхідністю:

- надання гарантій соціального захисту визначеним групам населення і проведенням деяких видів обов’язкового страхування за рахунок бюджетних коштів;

- визначення правил і порядку участі держави у страхуванні некомерційних ризиків для захисту інвестицій, у тому числі й іноземних, та страхуванні експортних кредитів;

- надання гарантій фінансовим ресурсам страховиків, що розміщуються у формі державних цінних паперів;

- створення цільових резервів, що компенсують неспроможність окремих страхових організацій при виконанні ними зобов’язань за договорами довгострокового страхування життя і пенсійного страхування.

2) законодавче забезпечення становлення і захисту національного страхового ринку, яке має комплексний характер і може бути виділене як окрема галузь законодавства, що включає в себе нормативно-правові акти, які регулюють діяльність у сфері страхування.

3) державний нагляд за страховою діяльністю, який здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, захисту прав та інтересів страхувальників, страховиків, інших зацікавлених осіб і держави.

Система державного нагляду за страховою діяльністю повинна забезпечувати:

- організацію основ страхового нагляду в Україні, у першу чергу, шляхом удосконалення діяльності Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України;

- створення нормативних актів нагляду за страховою діяльністю, вироблення єдиних методичних принципів організації і здійснення страхової діяльності;

- визначення спеціальних вимог до страхових організацій, установлення ліцензування страхової діяльності і сертифікації діяльності страхових брокерів;

- установлення єдиних кваліфікаційних вимог до керівників та фахівців страхових організацій, актуаріїв та аварійних комісарів.

4) захист добросовісної конкуренції на страховому ринку, попередження і припинення монополізму.

Державно-правове регулювання діяльності на страховому ринку України здійснюється органами законодавчої, виконавчої та судової влади.

Спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері страхування є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України. До системи державного регулювання діяльності у сфері страхування також входять:

-  Антимонопольний комітет – антидемпінгова та антимонопольна політика;

-  Державна податкова адміністрація України – податкове регулювання;

-  Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку – нагляд за акціонерними товариствами;

-  Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва – регуляторна політика;

-  Міністерство фінансів України – фінансова політика;

-  Національний банк України – валютне регулювання;

-  Фонд державного майна – управління частками державного майна.

Спори, пов’язані із страхуванням, вирішуються в порядку, передбаченому законодавством України.

Крім цього, Всеукраїнське об'єднання громадських організацій «Асоціація страхувальників України» (м. Київ) як добровільне об'єднання громадських організацій, створене на основі єдності інтересів його членів, що діє на засадах рівноправності, самоврядування, законності та гласності. З метою розвитку страхового ринку України і наближення його до професійних та громадянських стандартів розвинених країн, що повинно сприяти прискоренню інтеграції України до світового товариства. Ця організація сприяє поширенню освітньої, наукової і правозахисної діяльності серед споживачів страхових послуг, розвитку інформаційної інфраструктури страхового ринку України.

Також діє Українське Актуарне Товариство (м. Київ), яке сприяє становленню високого стандарту компетентності спеціалістів у страховому та фінансовому бізнесі, налагодженню в Україні початкового та більш поглибленого навчання актуарній справі, розвитку теоретичних та прикладних досліджень.

Класифікація особистого страхування здійснюється за різними ознаками:

- за обсягом ризику: на випадок дожиття чи смерті; на випадок інвалідності, непрацездатності, недієздатності; непередбачуваних медичних витрат;

- за кількістю осіб, що вказані в договорі страхування: індивідуальне, колективне;

- за тривалістю страхового забезпечення: короткострокове (до 1 року), середньострокове (від 1 до95 років), довгострокове (від 10 років);

- за формою виплати страхового забезпечення: одноразова виплата страхової суми, виплата страхової суми у вигляді ренти;

- за формою оплати страхових премій: одноразова оплата страхової премії, щорічна оплата страхової премії, щомісячна оплата страхової премії;

- за формою здійснення: обов’язкове, добровільне;

- за видом особистого страхування: страхування від нещасних випадків та хвороб, медичне страхування, страхування життя, додаткове пенсійне страхування, соціальне.

Кожний із зазначених видів страхування має свою відповідну класифікацію (поділ на підвиди), умови та правила здійснення страхування, порядок розрахунку страхових тарифів та виплати страхових сум, враховує багато впливових різноманітних факторів.

Особисте страхування – досить велика галузь страхування, яка поєднує ризикову та заощаджувальну функції страхування. Конкретними страховими подіями є дожиття до закінчення терміну страхування чи втрата здоров'я в результаті реалізації певних ризиків. Об’єкти особистого страхування не мають абсолютного критерію вартості. Сформований страховий фонд є важливим джерелом інвестицій в економіку держави.

Особисте страхування є формою захисту від ризиків, що загрожують життю, здоров’ю та працездатності людини, а також однією із галузей страхування, що законодавчо закріплюються в Україні.

Особисте страхування поєднує ризикову та накопичувальну (заощаджувальну) функції страхування. При цьому тимчасово вільні кошти акумулюються у страховому фонді та є важливим джерелом інвестицій в економіку держави.

Об’єктом особистого страхування є майнові інтереси, пов’язані з: життям, здоров’ям, працездатністю, додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи.

Предметом особистого страхування є наступні ризики: смерть, хвороба, каліцтво, травма, тривалість життя.

До специфічних рис особистого страхування відносяться:

-  страхувальник чи застрахований повинен бути конкретною особою у вигляді об’єкту страхування;

-  здійснюється на випадок настання певних страхових випадків;

-  об’єкт страхування не має вартісної оцінки;

-  страхова сума не обмежується вартісною оцінкою (оскільки її неможливо визначити) об’єкта страхування, а залежить від матеріального стану страхувальника;

-  суб’єктів страхових відносин може бути більше двох: страховик, страхувальник, застрахована особа, вигодонабувач;

-  деякі підвиди особистого страхування можуть бути виділені як особливо довготривалі.