Сутність та методи перестрахування

10.3 Сутність та методи перестрахування

Перестрахування є свого роду системою захисту страхових компаній. В основі страхового бізнесу лежить основоположний принцип, згідно з яким страхові премії з одного боку, і страхові виплати і витрати на ведення страхової справи – з іншого, повинні компенсувати один одного за принципом еквівалентності, що і дозволяє здійснювати покриття ризику. Хоча в основу розрахунків премій кладуться статистичні дані, абсолютно точно розрахувати їх необхідну величину неможливо. Дійсна частота і середній розмір збитку можуть суттєво відхилятися від розрахункових показників. Можливість таких відхилень, обумовлена самою сутністю страхування, отримала назву технічного ризику. В основі даного явища лежать різні причини.

Таблиця3. - Технічні ризики

Завданням перестрахування є зниження технічного ризику для первинного страховика. Таким чином, перестрахування являє собою одну із основних можливостей зменшення негативних фінансових наслідків реалізації страхових ризиків для первинного страховика.

Передача ризику в перестрахування здійснюється шляхом укладання відповідного договору. Сторонами договору перестрахування є первинний (або прямий) страховик (цедент, перестрахувальник) і перестраховик.

Отже, згідно з ЗУ «Про страхування»

Перестрахування - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента здійснюється згідно з вимогами та в порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України.

Страховик (цедент, перестрахувальник) зобов'язаний повідомляти перестраховика про всі зміни свого договору з страхувальником.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

За прийнятий на себе ризик перестраховик отримує від цедента перестрахувальну премію.

У разі, якщо обсяги страхових платежів, що передаються в перестрахування нерезидентам, перевищують 50 відсотків їх загального розміру, отриманого з початку календарного року, перестрахувальник подає до Уповноваженого органу декларацію за звітний період за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України.

У декларації страховик (перестрахувальник) зобов'язаний вказати інформацію про ризики та предмет договору страхування, які перестраховуються у нерезидентів, дані про нерезидентів - перестраховиків та про перестраховиків брокерів, іншу інформацію, визначену Кабінетом Міністрів України.

Уповноважений орган може проводити тематичні перевірки страховиків на підставі аналізу поданих декларацій.

При здійсненні перестрахування кожна страхова компанія виходить з того, що даний процес повинен бути економічно ефективним при досягненні поставленої цілі, а також повинен враховувати вартість перестрахування.

Вартість перестрахування включає:

-  частину страхової премії, що передається перестраховику;

-  витрати компанії на ведення справи у зв’язку з передачею ризиків.

Передавання ризиків у перестрахування здійснюється постійно або одноразово.

За методом передавання ризиків у перестрахування перестрахувальні операції поділяються на три види:

-  Факультативні – характеризуються певною свободою сторін договору перестрахування, існує можливість регулювання страховиком розміру власного утримання. Попередньою умовою для укладання договору факультативного перестрахування є сліп, який містить певну інформацію про наміри сторін перестрахувальних відносин.

-  Облігаторне (договірне) – передбачає обов’язкову передачу в перестрахування раніше узгодженої частини ризику за всіма покриттями, визначаються межі відповідальності, перестрахувальна комісія, обмеження щодо покриття. Зазначений метод має свої переваги: досягнення рівномірності розподілу ризиків; автоматичність прийняття ризиків; розвиток довгострокових відносин між сторонами; збільшення обсягів страхових операцій; гарантії підтримки перестраховика.

-  Факультативно-облігаторне – поєднує риси факультативного та облігаторного, використовується в особливо великих, небезпечних ризиках, з можливістю кумуляції збитків та можливими катастрофічними наслідками.

Перерозподіл ризику у перестрахувальних операціях відбувається за двома формами:

1.  Пропорційною – сторони частково приймають участь у розподілі відповідальності. Інтереси цедента і перестраховика в цілому співпадають. Застосовується при обов’язковому страхуванні відповідальності, при автокаско. Здійснюється за наступними видами договорів перестрахування:

- квотний – коли цедент зобов’язується передати перестраховику частку у всіх ризиках даного виду, а перестраховик зобов’язується їх прийняти;

- ексцедентної суми – використовується, коли застраховані ризики різні за страховими сумами; цедент несе відповідальність за всіма ризиками у розмірі страхової суми, яка менша чи рівна власному утриманню, перестраховик – за всіма ризиками, де страхова сума перевищує розмір власного утримання;

- квотно-ексцедентний – змішаного типу, використовується дуже рідко, поєднує риси двох попередньо зазначених договорів.

2. Непропорційною – найчастіше використовується в договорах страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів за збиток, спричинений третім особам в результаті ДТП. Застосовується також там, де немає верхньої межі відповідальності страховика. Здійснюється за наступними видами договорів:

- ексцедента збитку – застосовується тоді, коли страховик намагається не вирівняти окремі ризики даного виду страхування, а спрямовує свою діяльність безпосередньо на забезпечення фінансової рівноваги страхових операцій;

- ексцедента збитковості – перестрахування стосується всього страхового портфелю, має на меті захистити фінансові інтереси страховика перед наслідками надто великої збитковості.

Обслуговування договорів непропорційного перестрахування досить просте, не вимагає особливих витрат.

В залежності від ролі, яку відіграє цедент і перестраховик в укладеному між ними договорі, перестрахування поділяється на:

- активне – означає передачу ризику;

- пасивне – означає приймання ризику.

Отже, перестрахування – це вторинний розподіл ризику, що відбувається у певній формі та за відповідними методами.

Витрати страхової компанії відображають використання нею коштів для забезпечення своєї діяльності і визначають два взаємопов’язані процеси:

- виконання зобов’язань перед страхувальниками;

- фінансування діяльності страхової компанії.

Витрати страховика поділяються за економічним змістом на наступні великі групи:

1. Виплата страхових сум та страхових відшкодувань за договорами страхування та перестрахування

2. Витрати на ведення страхової справи

3. Витрати на фінансування превентивних заходів

4. Витрати при здійсненні інвестиційної діяльності

Витрати на страхові виплати складають найбільшу частину витрат страховика та залежать від багатьох факторів, серед яких виділяються ймовірність настання страхового випадку, розмір страхового збитку, обсяг страхової відповідальності.

Витрати на ведення страхової справи включають витрати, пов’язані із укладанням та обслуговуванням договорів страхування, тобто із фінансово-господарською діяльністю страховика.

Встановлюючи страховий тариф, страховик повинен враховувати у складі ціни страхової послуги не тільки страхові суми та відшкодування, а й витрати на утримання страхової компанії:

1. Організаційні – витрати, пов’язані із організацією, створенням страхової компанії, відносяться до фінансових ресурсів страховика, є інвестиціями.

2. Аквізаційні – виробничі витрати страховика, пов’язані із залученням нових страхувальників, укладанням нових страхових договорів.

3. Інкасаційні – витрати, пов’язані із обслуговуванням товарно-грошового обігу страхової компанії. Витрати на виготовлення бланків, квитанцій, облікових регістрів тощо.

4. Ліквідаційні – витрати, пов’язані із ліквідацією збитку, спричиненого страховим випадком. До них відносяться витрати на оплату праці ліквідаторам, судові витрати, поштово-телеграфні витрати тощо.

5. Управлінські – витрати поділяються на загальні витрати управління та витрати по управлінню майном. Ці витрати пропорційні зібраним страховим внескам. При оцінці рентабельності діяльності страхової компанії головне значення мають управлінські витрати.

Витрати на фінансування превентивних заходів встановлюються страховою компанією в залежності від взятих на себе зобов’язань, розмір їх встановлює фінансова служба страховика.

Витрати на страхові виплати, на ведення страхової справи, на фінансування превентивних заходів складають собівартість страхової послуги.

Витрати на здійснення інвестиційної діяльності досить незначні і пов’язані із обслуговуванням розміщення страхових резервів та тимчасово вільних коштів страховика.

Дохід страховика відображає всю суму надходжень та поділяється і залежності від видів діяльності на три великих групи: