Характеристика основних видів ІО користувачів

1.2 Характеристика основних видів ІО користувачів

Метою діяльності ІУ як соціального інституту є забезпечення можливості суспільству вільного, необмеженого доступу до джерел інформації та ефективне використання накопиченого документного потенціалу, що реалізується через надання споживачам різноманітної інформації в оптимальний термін [17].

Як вже підкреслювалось, потреби споживачів в інформації задовольняються в процесі специфічного виду діяльності – інформаційної. Термін „ІД” має багато визначень. Найбільш загальне з них наведено у Законі України „Про інформацію” (1992р.). Зокрема, у ст.12 цього Закону ІД визначається як „сукупність дій, спрямованих на задоволення ІП громадян, юридичних осіб і держави”[1]. Дефініції, наведені у термінологічних словниках, відрізняються лише уточненням семантичних меж поняття „сукупність дій”, яке зводиться до такого змісту – це сукупність процесів збору, аналізу, перетворення, збереження, пошуку та поширення інформації. Таким чином окреслюються межі ІД. У ст.14 вже названого Закону видами ІД визначено одержання, використання, поширення та збереження інформації. Як бачимо аналіз і перетворення інформації не розглядаються у Законі як види ІД. Проте саме процеси опрацювання первинної (вихідної) інформації відповідно до ІП споживачів складають сутність ІД. Без такого уточнення складно відокремити ІД від інших видів суспільної діяльності, зокрема від наукової, навчальної чи управлінської. Головною ознакою ІД є її допоміжний характер по відношенню до базової діяльності споживача інформації.

У державі ІД досить чітко організована. Є спеціальні ІУ які утворюють систему інформаційного забезпечення споживачів документальною інформацією універсального, галузевого, проблемно-тематичного змісту. Створюються також умови для здобуття професійної освіти в цій галузі – підготовка фахівців для роботи в ІУ.

У той же час інформаційні структури створюються як органічні складові багатьох установ, організацій, фірм. Тобто ІД є наскрізною за своєю сутністю, вона пронизує усі сфери людської діяльності (науку, освіту, виробництво, управління, дозвілля) і всі галузі науки та практичної діяльності (економіка, політика, культура, техніка, природознавство та ін.) [19].

Отже, ІД функціонує не тільки як окрема галузь діяльності у суспільстві, а як і складовий елемент різних сфер людської діяльності. Зокрема, у ст.13 Закону України про інформацію, основними напрямами інформаційної діяльності визначається політичний, економічний, соціальний, духовний, екологічний, науково-технічний, міжнародний тощо.

Як вже зазначалось, одним із важливих процесів ІД є ІО ( або інформаційний сервіс), який визначається М.Я.Дворкіною як „забезпечення споживача необхідною інформацією, що здійснюється інформаційними органами і службами шляхом надання інформаційних послуг” [15,16]. Споживач звертається до інформаційної служби із запитом, що являє собою предмет ІО. Характер запиту визначає вибір виду ІО.

У процесі функціонування ІУ сформувалося два основні види ІО: довідково-інформаційне обслуговування (ДІО) споживачів у режимі „запит-відповідь” та інформування споживачів.

ДІО здійснюється у відповідності до разових запитів споживачів інформації, які пов’язані з наданням довідок та інших інформаційних послуг. Сутність ДІО полягає в тому, що ІУ надає послуги споживачам інформації у формі довідок, консультацій чи відмов, відповідаючи на їх разові запити [5,10,11,38].У бібліотеках для означення цього виду ІО вживають термін довідково – бібліографічне обслуговування (ДБО). ДБО належить до обов’язкових функцій бібліотеки і слугує для задоволення потреб користувачів на інформацію, консультаційну допомогу в процесі пошуку та відбору джерел інформації, оскільки тривалий час саме бібліографічна інформація в основному видавалась у відповідь на разові запити споживачів [4]. Довідка є найбільш поширеною формою відповіді на разовий запит споживача інформації. Вона вміщує інформацію, що релевантна запиту. Незважаючи на велику кількість запитів, що надходять від різних груп споживачів інформації (від школярів до вчених з різних галузей знань, працівників органів місцевої влади, підприємств, організацій, установ), та їх різний зміст, довідки розподіляють на такі типи: фактографічні та бібліографічні (тематичні, адресні, уточнювальні). Відповідно поділяють і відповіді на ці запити, які видаються користувачам у вигляді фактографічних, тематичних, уточнювальних та адресних довідок. Проаналізуємо специфіку цих типів довідок.

Фактографічні довідки вміщують відомості з сутності питань, тобто фактографічну інформацію. У відповідь на запит фактографічного характеру видають конкретні відомості різного змісту (конкретні дані про факти, осіб тощо).Фактографічні довідки можуть бути доповнені бібліографічною інформацією про документи, звідки вилучена фактографічна інформація.

Бібліографічні довідки вміщують бібліографічну інформацію і, як зазначалося вище, поділяються на такі типи:

- тематичні довідки – це довідки, які вміщують перелік документів з тем, які релевантні запиту;

- уточнювальні довідки – це довідки, які пов’язані з уточненням елементів бібліографічного опису, які відсутні або перекручені споживачем інформації у запиті ;

- адресні довідки – це встановлені з бібліографічних джерел відомості про наявність чи точну адресу зберігання документа у конкретному фонді.

Консультація, на відміну від довідки, являє собою відповідь на разовий запит споживача, яка вміщує поради щодо самостійного пошуку інформації або рекомендацію звернутися в іншу установу ( якщо запит неможливо виконати у даній ІУ).

Відмова – це відповідь на разовий запит споживача, яка містить мотивацію неможливості видати споживачу інформацію, що релевантна запиту. Існують відмови двох видів;

-відмова, яка дається на етапі прийому запиту;

-відмова, яка дається після невдалого інформаційного пошуку (Додаток 1).

ІУ повинні намагатися уникати відмов в процесі обслуговування користувачів. Дотриманню цієї умови сприятиме вивчення ІП користувачів та структурування ресурсів ІУ у відповідності з цими потребами [10,11,12].

Перед ДІО споживачів інформації в режимі „запит – відповідь” ставлять такі завдання:

1.  досягти оперативності при виконанні запиту;

2.  поєднати оперативність з високою якістю виданих довідок.

Якість наданих в процесі ДІО оцінюється за наступними критеріями:

- повнота наданої інформації;

- достовірність інформації;

- релевантність;

- пертинентність.

Щоб ДІО споживача у режимі „запит – відповідь” було ефективним необхідно:

1.підтримувати на належному рівні функціонування пошукового апарату ІУ;

2. здійснювати координацію і кооперування діяльності різних ІУ в даному напрямку, забезпечити споживача можливістю використання ІР інших установ ( зовнішніх ІР);

3. підтримувати відповідний рівень кваліфікації працівників, які здійснюють цей вид ІО.

При виконанні будь-якого запиту можна виділити такі етапи:

1.прийом запиту;

2.визначення кола джерел пошуку інформації;

3.пошук необхідної інформації в межах визначених джерел;

4.оформлення довідки;

5.облік довідки;

6.видача довідки споживачу інформації.

На кожному із цих етапів потрібно дотримуватись певних вимог, які в сукупності являють собою загальну методику виконання довідок.

Перший етап: на етапі прийому запиту інформаційний посередник повинен бути уважним, з’ясувати формулювання запиту, встановити зміст запиту, зафіксувати запит. Інформаційний посередник повинен бути комунікабельним.

Другий етап: на даному етапі від інформаційного посередника вимагаються знання структури сучасних ІР та можливостей сучасних телекомунікаційних систем та технологій.

Третій етап: від інформаційного посередника на даному етапі вимагається уважність та використання оптимальних шляхів пошуку інформації в межах визначених джерел. Крім того, необхідно володіти методикою пошуку як в традиційних пошукових системах так і в автоматизованих інформаційно-пошукових системах.

Четвертий етап: оформлення довідки залежить від характеру запиту, але при виконанні будь-якого запиту довідка повинна містити точний бібліографічний опис документа або документів, й інформація, яка видається споживачу, повинна бути достовірною.

П’ятий етап: для обліку довідок існує спеціальний журнал або книга обліку виконаних довідок, де кожна довідка реєструється за спеціальною формою [9,10]. З метою підвищення якості ДІО споживача у режимі „запит – відповідь” необхідно здійснювати систематичний аналіз даного виду ІО за обліковими документами, що ведеться ІУ. Книга або журнал обліку виконаних довідок містить наступні відомості:

1. номер по порядку;

2. дата надходження запиту;

3.від кого надійшов запит;

4.тема і мета запиту;

5.тип довідки;

6.галузь, з якої виконання довідка;

7.джерело виконання;

8. виконавець;

9.причини відмови;

10 запит перенаправлено в іншу ІУ;

11. примітки.

Об’єктами обліку є разові бібліографічні і фактографічні запити і відповіді на них, включаючи відмови та запити, що перенаправлено в інші ІУ. Аналіз ДІО споживачів у режимі „запит – відповідь” дозволяє розробити шляхи вдосконалення цього виду ІО.

ДІО нині знаходиться на новому етапі розвитку, пов’язаному з організацією надання довідково-інформаційних послуг на основі широкого застосування комп’ютерних технологій для створення і використання пошукового апарату ІУ. Включення електронних ІР у процес ДІО розширює інформаційну базу для виконання всіх типів довідок.

Отже, від стану ДІО залежить розвиток знань, перетворення ІУ на центри навчання, інфополюси і фабрики думок. Нині реформується діяльність довідково-інформаційних служб на основі організації забезпечення інформаційних запитів користувачів у електронному середовищі. Удосконалення ДІО, досягнення якісно нового рівня задоволення інформаційних запитів користувачів вимагає впровадження нових технологій на всіх напрямках даного виду ІО, кооперації та тісної співпраці ІУ України у формуванні національного довідково-інформаційного ресурсу, постійного моніторингу потреб користувачів та використання ІР. Це вимагає проведення наукових досліджень, спрямованих на головне - ефективне, повне та оперативне забезпечення інформаційних запитів користувачів.

Сучасний стан розвитку ДІО також відзначається тенденцією до його інтеграції з ще одним видом ІО – з інформуванням споживачів. Ця тенденція сформувалась на основі трансформації ІП користувачів ІУ, які хочуть отримати не просто бібліографічну довідку, а інформацію „в чистому вигляді”. Тим більше, що сучасні інформаційні технології дозволяють в результаті пошуку через бібліографічний опис документа отримати його повний текст.

З’ясуємо характерні риси інформування споживачів як виду ІО, спів ставивши його з ДІО. На відміну від ДІО, інформування споживачів - це систематичне забезпечення їх інформацією у відповідності до постійнодіючих, довготривалих запитів та без запитів [3,8,9,10,19]. Даний вид ІО базується на систематичному вивченні ІП споживачів та виявлені постійно діючих чи довготривалих запитів. Інформування споживачів відрізняється від ДІО споживачів у режимі „запит – відповідь” систематичністю у забезпеченні користувачів інформацією та активною роллю інформаційного посередника у виявлені запитів споживачів інформації. Крім того, даний вид ІО передбачає зворотній зв’язок із користувачем інформації. Основними завданнями інформування споживачів є наступні:

1.привернути увагу споживачів до нових актуальних документів;

2.розкрити фонд ІУ і підвищити його обертаність;

3.ознайомити споживачів інформації із документами, які є поза фондом даної ІУ з тих питань, що їх цікавлять.

У діяльності ІУ сформувалися два основні види інформування споживачів:

1.масове інформування споживачів, сутність якого полягає у систематичному забезпеченні інформацією широкого кола споживачів, яке здійснюється без запитів.

2.диференційоване інформування, що являє собою систематичне забезпечення інформацією окремих споживачів чи груп споживачів інформації у відповідності до їх постійно діючих та довготривалих запитів. Основою організації системи диференційованого інформування споживачів є закріплення підприємств, організацій і установ за всіма бібліотеками й органами НТІ регіону у відповідності до їхньої спеціалізації і з врахуванням можливостей координації їх діяльності. Удосконалення функціонування системи диференційованого інформування споживачів вимагає постійного вивчення їхніх запитів та ІП. З цією метою можна використовувати уніфіковані форми і методики.

Результати вивчення потреб та інформаційних запитів окремих споживачів та груп споживачів інформації узагальнюються й обговорюються. Розробляються рекомендації щодо удосконалення диференційованого інформування споживачів та конкретні заходи в даному напрямку.

В межах диференційованого інформування споживачів виділяють групове та індивідуальне. Групове інформування орієнтоване на задоволення ІП окремих груп користувачів, які виділені за близькістю інтересів і потреб в інформації. Індивідуальне - спрямоване на задоволення ІП окремих осіб. Диференційоване інформування споживачів є більш ефективним ніж масове, але воно потребує значних затрат праці. Тому виділяються пріоритетні групи споживачів, які отримують інформацію у режимі диференційованого інформування [7,9,10].

Аналіз організації ІО в установах різних типів засвідчив, що в залежності від конкретних умов ( статусу ІУ, відомчої приналежності, інформаційних можливостей тощо) із загальної маси користувачів виділяється певне коло споживачів інформації, послуги яким надаються на пріоритетних засадах.

У ряді публічних бібліотек в якості пріоритетної категорії користувачів переваги в обслуговуванні отримують в основному соціально незахищені верстви населення. Вузівські бібліотеки в якості пріоритетних користувачів виділяють професорсько-викладацький склад вузу. Центри ділової інформації на пріоритетних засадах надають інформаційні послуги керівникам комерційних фірм та фінансових установ.

Пріоритетність обслуговування розуміється досить широко та не регламентує чітко коло осіб, на яких вона розповсюджується.

Основними принципами пріоритетного обслуговування є:

- оперативність обслуговування;

- першочерговість у забезпеченні інформацією;

- максимально повне і цілеспрямоване задоволення ІП;

- широта використання джерел інформації;

- належність у наданні інформації;

- залучення найбільш кваліфікованих кадрів.

Інформування споживачів здійснюють ІУ різних типів. Провідна роль в цьому процесі належить бібліотекам та органам науково-технічної інформації. В зв’язку з цим, виникає проблема уникнення дублювання у їхній роботі, тому існує необхідність чіткого розподілу обов’язків між установами, що здійснюють інформування споживачів. З цією метою, ІУ, що займаються інформуванням споживачів в межах певного регіону повинні розробляти зведений план інформування споживачів бібліотеками, органами науково-технічної інформації та іншими ІУ міста, району тощо, де вказуються такі відомості:

- назва ІУ;

- абоненти інформування споживачів;

- тематика інформування споживачів;

- вид інформування споживачів;

- форма інформування споживачів;

- періодичність інформування споживачів.

Бібліотеки в першу чергу повинні інформувати ті підприємства та установи, в структурі яких немає самостійних органів науково-технічної інформації. Бібліотеки інформують ті категорії спеціалістів, які не об’єднанні певними установами, а органи науково-технічної інформації тісніше пов’язані з конкретними підприємствами. Крім того, в органах науково-технічної інформації більша увага приділяється фактографічній, а не бібліографічній інформації [3,7,9,10]

Крім розподілу обов’язків з інформування споживачів між ІУ, необхідно здійснювати кооперування їх діяльності в даному напрямку, що дозволяє значно підвищити якість цього виду ІО. Установи різних типів можуть проводити спільні заходи щодо інформування споживачів, з метою забезпечення повноти та різноплановості виданої споживачам інформації.

Ще одним важливим аспектом організації інформування споживачів є розробка документів, що регламентують цей напрямок діяльності ІУ. Зокрема, обов’язки з інформування споживачів відображені в положенні про інформаційну службу установи, в положенні про інформаційний відділ, а також у посадових інструкціях співробітників відповідних відділів.

Для ефективного функціонування системи інформування споживачів при організації цього виду ІО створюють допоміжний апарат: картотеки або бази даних абонентів інформування і тем їх інформування. Орієнтуючись на відповідності щодо абонентів інформування та тематику їх ІП, ІУ здійснюють різні форми інформування споживачів.

Масове інформування споживачів є одним із засобів реклами ІР певної установи. Зокрема, різні форми масового інформування забезпечують споживача відомостями про нові надходження документів у фонди певної установи [9,10].

До основних форм масового інформуванням споживачів належать:

1.Бюлетені (списки) нових надходжень, що являють собою поточні бібліографічні посібники, які систематично інформують про нові надходження в конкретні документні фонди. До цих бюлетенів включають відомості про всі документи, що надійшли в фонд певної установи за певний поточний період часу. Весь матеріал групують за галузями знання в систематичній послідовності. Основними способами бібліографічної характеристики є бібліографічні описи, короткі довідкові анотації. Бібліографічний запис включає шифр зберігання конкретних документів в фонді певної установи. Останнім часом ІУ представляють бюлетені нових надходжень в Internet на своїх сайтах.

2.Картотеки нових надходжень – це поточні бібліографічні посібники універсального змісту, реалізовані у картковій формі, які інформують про поточні надходження в фонд певної установи. Матеріал групують в систематичній або алфавітній послідовності. Основна мета – відокремити інформацію про нові надходження від іншого масиву інформації.

3. Виставки - перегляди нових надходжень – це виставки, які забезпечують шляхом наочної демонстрації інформування про поточні надходження документів в фонд ІУ або групи установ. Матеріал на виставці групують за галузями знання. Виставки бувають постійними або тимчасовими. Найбільш ефективними є виставки, що супроводжуються оглядом представлених документів ІУ можуть проводити виїзні виставки – перегляди на певних підприємствах.

4. Бібліографічний огляд нових надходжень – це бібліографічний посібник чи усне повідомлення про групу документів, зроблене у вигляді зв’язної розповіді з короткими характеристиками змісту документів, які надійшли в фонд певної ІУ за певний поточний період часу.

5.День інформації – це комплексний захід, який забезпечує інформацією користувачів про поточні надходження в ІУ за певний період ( місяць, квартал, тощо). Цей захід може включати виставку – перегляд документів, бібліографічний огляд, презентації книг, лекції з різних питань діяльності ІУ, консультації, надання можливостей вільного доступу до ІР ІУ. Програма Дня інформації може бути різноманітною і розробляється заздалегідь. Необхідно рекламувати проведення даних заходів через пресу, радіо, телебачення, Internet. Дні інформації повинні проводитись з певною періодичністю.

При організації всіх визначених форм інформування споживачів враховують ІП потенційних груп користувачів ІУ. Найбільше специфіка ІП споживачів інформації враховується при організації групового та індивідуального інформування [9,10,13,15].

Основними формами диференційованого інформування споживачів є вибіркове розповсюдження інформації, диференційоване забезпечення керівників, тематичне забезпечення керівників.

Вибіркове розповсюдження інформації – вид поточного оповіщення, при якому враховуються індивідуальні особливості та ІП осіб або організацій, для яких інформація призначена, а також постійно діючі інформаційні запити, з обов’язковим зворотним зв’язком від споживачів для корекції цих запитів.

Диференційоване забезпечення керівників – забезпечення керівників спеціально підготовленою науково-технічною інформацією, яка призначена для вирішення завдань управління. В рамках диференційованого забезпечення керівників проводиться тематичне забезпечення керівників [23].

Таким чином, слід зазначити, що ІО - це напрямок ІД, який спрямований на задоволення різних ІП споживачів. На відміну від інших процесів інформаційної роботи, ІО пов’язане із доведенням інформації до споживачів. Потреба в інформації активно виявляється в інтересі споживача до інформації та суб’єктивно формулюється в інформаційному запиті. Таким чином, інформаційний запит споживача умовно окреслює ІП. Тому при наданні інформаційних послуг враховуються такі показники якості виконання інформаційних послуг, як релевантність та пертинентність інформації.

Аналіз основних видів ІО дозволив зробити висновок про те, що і ДІО споживачів у режимі „запит-відповідь” й інформування споживачів базується на вивчені ІП користувачів ІУ. Без постійного моніторингу цих потреб неможливе досягнення якісного нового рівня функціонування системи ІО . [9,10,17,19,22]

 

2. Інформаційні потреби споживачів як основний фактор формування системи інформаційного обслуговування

 

2.1  Значення вивчення споживачів інформації та їх інформаційних потреб для організації діяльності інформаційних установ

Як вже підкреслювалось, на даному етапі функціонування ІУ повинні будувати свою діяльність на основі застосування маркетингового підходу. В зв’язку з цим, особливої актуальності набувають питання виявлення основних груп користувачів певних ІУ та дослідження специфіки їх ІП з метою створення конкурентноздатної інформаційної продукції та структурування ІР у відповідності до даних потреб.

У сучасних умовах споживач інформації та його ІП стають основою організації всіх процесів ІД установ різних типів. ІП користувачів виступають в якості чинника, який прямо або опосередковано визначає зміст усіх напрямків діяльності ІУ: формування фондів, створення пошукового апарату ІУ, підготовку інформаційної продукції, надання інформаційних послуг. Знання ІП користувачів забезпечує можливість здійснення кількісної та якісної оцінки ефективності функціонування ІУ.

Глибокі зрушення в соціально-економічному розвитку незалежної України обумовили формування ринкових відносин в усіх сферах суспільного життя. Прийняття нової моделі життєдіяльності та адаптація до функціонування в умовах соціально-економічних змін особливо складними були для ІУ. Процеси формування законодавчого простору, прийняття нетрадиційних принципів фінансування, впровадження нових інформаційних технологій, становлення в якості суб’єкта господарювання та виробника інформаційних продуктів та послуг суттєво змінили діяльність ІУ. Визначення особливостей інформаційних послуг в умовах ринкових перетворень реалізує модель, подібну виробничому процесу матеріальної сфери, де беруть участь два суб’єкти: виробник і користувач, а продуктом праці є особливий вид творчої продукції – послуга.

Розглянемо різні підходи до визначення понять послуги. За термінологічним словником з „Бібліотечної справи та суміжних галузей знань” послуга тлумачиться як видача споживачам інформації у тимчасове користування документів, здійснення бібліографічного та довідково-інформаційного обслуговування [26]. У термінологічному словнику, підготовленому Російською державною бібліотекою. послуга визначається як результат ІД щодо задоволення потреб і запитів користувачів ІУ. У цьому ж видані з’являється визначення поняття інформаційної продукції теж як результату ІД. Отже, враховуючи реалії розвитку сучасної ІУ, та спираючись на наявність термінологічного визначення, можна констатувати утворення дихотомічної пари: „продукт-послуга” як матеріального результату ІД, що знаходяться у тісному взаємозв’язку і взаємодії, та спрямований на досягнення загальної мети – забезпечення потреб користувача.

Автори „Короткого термінологічного словника з бібліографознавства та соціальної інформатики” тлумачать інформаційну продукцію як матеріалізований результат ІД, комунікації посередників, призначений для задоволення ІП споживачів, а інформаційна послуга визначається як здійснення у визначеній законом формі ІД, спрямованої на доведення інформаційної продукції до споживачів з метою задоволення їх ІП [33].

Різні точки зору показують розбіжності між існуючими розуміннями і, відповідно, тлумаченням сутності явища. Разом з тим, вони свідчать про подальший розвиток і трансформацію поглядів, віддзеркалюють процес зміни і перенесення акцентів з нематеріального характеру створюваного ефекту продуктів і послуг на їх матеріальні виміри.

Формування нинішнього розуміння сутності ІУ відбувається під впливом загальної економічної моделі життєдіяльності українського народу. Проблема управління взаємодією між споживачем і організацією, яка пропонує послуги, є досить актуальною в ринковому середовищі. Потрібно встановити підтримку та покращення різних форм взаємовідносин зі споживачами та іншими суб’єктами ринку для того, щоб якнайкраще задовольнити цілі учасників взаємодії. Під маркетинговим дослідженням розуміється систематичний збір, аналіз, класифікація певної інформації про запити, потреби, думки, переваги, відношення, мотивації окремих груп споживачів у контексті їх суспільної, політичної, економічної, культурної діяльності з метою прогнозування перспективних напрямків роботи інформаційних установ. Проте головним об’єктом маркетингових досліджень є безпосередньо користувач ІУ та його ІП. Оперуючи поняттям „користувач”, маємо на увазі суб’єкта, який отримує інформаційну послугу [33].

На думку М.С.Слободяника, на даний час сформувалося два основні підходи до вивчення ІП – психологічний та наукознавчий. Представники першого підходу розглядають потребу в інформації як певний стан свідомості суб’єкта. Найчіткіше цю позицію висловлює С.Д.Коготков, який визначає ІП як ставлення суб’єкта до інформації, відтвореною його психікою і свідомістю. Розуміння ІП, що базується на такому визначенні, дозволяє вивчити їх природу та механізм формування. В.З. Коган, В.А. Уханов, прихильники другого підходу, розглядають ІП як необхідність використання всіх нагромаджених людством знань для вирішення конкретних завдань [41].

Розмаїття думок щодо вивчення поняття ІП зумовлює необхідність виявлення сутності цього поняття. Найчастіше вживають терміни „об’єктивні” та „суб’єктивні” ІП. Прихильники психологічного підходу визначають ІП як певний стан свідомості. Тобто, позиція фахівців, які базуються на психологічному підході до визначення сутності ІП, формується з примату їх суб’єктивного характеру. Генетичним вихідним пунктом такого підходу є методологічна концепція, підґрунтям якої є теза про поєднання потреби і свідомості.

Прихильники наукознавчого підходу до визначення сутності ІП фактично зводять до її предмета, без урахування поведінки й свідомості суб’єкта. Отже, потреба є об’єктивною характеристикою людини, її свідомості; вона є вихідним пунктом діяльності. Відповідно ІП сформована об’єктивними відносинами і тому вона є об’єктивною і той же час не існує поза суб’єктом і його свідомістю.

ІП у тематичному аспекті залежать від проблематики певного дослідження. Серед факторів, що впливають на їх характер є умови професійної діяльності, науковий та інформаційний потенціал, стереотипи, що склалися під час пошуку й обробки інформації. Вивчення змісту ІП здійснюється шляхом дослідження професійної або ІД людини [41].