Селективна характеристика районованих сортів

1.3 Селективна характеристика районованих сортів

 

1.3.1 Генетичні групи сортів пшениці. Походження роду Triticum і його селективне значення

Пшениця – основна хлібна культура на землі. В результаті розселення її в різні еколого-географічні райони внаслідок активної селективної діяльності людини світовий генофонд пшениці став широким і різноманітним. Селекціонер для вдалого підбору вихідних форм при схрещуванні повинен вільно орієнтуватись в систематиці роду (додаток 1).

В сучасній тритікології отримала визнання гіпотеза про дифілетичне походження тетраплоїдної пшениці. В різний історичний час в різних географічних районах Близького Сходу від різних материнських і батьківських видів в природі на територіальному рівні виникли два первинних амфідиплоїди, що відрізняються по генному складу в цитоплазмі. Ними були дикорослі полби T.dicoccoides (геноми ) і T. Araraticum (геноми )В нашому розумінні вони були першими поліплоїдними видами двох підродів основними генами яких є Поєднання цих геномів з трьома геномами (B,G,D) роду Aegilops дало поліплоїдні пшениці.

В залежності від генного складу види в підродах групуються в 6 секцій. Філогенетичний розвиток роду йшов як по шляху появи видів гомологів в двох гомологічних підродах, так і по шляху становлення видів аналогів всередині кожного з цих підродів. Види гомологи мають різний геномний склад, одинаковий рівень плоїдності і схожі господарські особливості, які контролюються головними генами. Наприклад, полбі T.dicoccum гомологічна полба Т.timopheevii: вони мають різний геном ний склад,2n=28, важкий вимолот зерна і ламкий стержень колоса. Види-аналоги мають одинаків геномний склад, один і той же рівень плоїдності і різні господарські властивості, що контролюються головними генами. Наприклад, T.persicum - легкообмолочуваний аналог полби T dicoccum: вони мають одинаків геномний склад, 2n=28, але в першому випадку вимолот зерна легкий, стержень колоса міцний, в іншому – вимолот зерна важкий, а стержень ламкий.[15.56]

Види підродів Triticum мають 3 рівні плоїдності (2n=14,2n=28,2n=42) і є одно -, дво - і трьохгеномними.

За господарським значенням види з геномами I діляться на полби і голозерні тетраплоїди, види з геномами - на спельти і голозерні гексаплоїди. В обох підродах дикорослі види є як серед однозернянок, так і серед полб. Серед гексаплоїдів дикорослих видів немає.

Дикорослі види секцій Urartu () I Monococcon () мають плоский колос (бічна сторона його ширша за лицеву), ламкий стержень, важкий вимолот зерна і одну зернівку (рідко 2) в колоску. Одомашнення торкнулось лише однозернянок з геномом . При цьому дикорослий вид T.boeoticum втратив спонтанну ламкість колосу і дуже важкий вимолот зерна. Культурна однозернянка T.monococcum, що виникла з цього, більш урожайна (в основному за рахунок деякого укрупнення зернівки і збільшення продуктивного кущіння). Кульмінація філогенетичного розвитку секції Monococcon - появлення природного мутанта T.Sinskajae - легкообмолочуваного аналога T.monococcum.

Види секції Dicoccoides (B) пройшли шлях розвитку від дикої полби до культурної і потім до голозерних тетраплоїдів. Всі полби зазвичай мають плоский колос з ламким стержнем, важким вимолотом зерна і двома зернівками в колоску. Одомашнення дикорослої полби Т. dicoccoides йшло по лінії втрати колосом спонтанної ламкості і дуже сильного одеревіння колоскової луски. Всі культурні полби мають менш важкий, ніж у дикорослої полби, вимолот зерна, а колосся їх ламаються лише при натискуванні. Подальший процес окультурення тетраплоїдної пшениці йшов по шляху отримання легкого вимолоту зерна, міцного колосового стержня і збільшення кількості зернівок в колоску. Це привело до появи колосів, в яких лицева сторона дорівнює або ширша від бічної. Втрата сильного одеревіння колосковими лусками, що відповідає за важкий обмолот, пов’язана, по J. Мас Кеy (1968), з мутаційним проявом фактора Q (T.persicum) і з становленням полігенної системи легкого обмолоту (T.durum і близькі до нього види).

В секції Timopheevii () процес одомашнення йшов шляхом, схожим з гомологічною секцією Diccocoides від дикорослої полби T.araraticum до культурної полби T.timopheevii. Філогенетичний хід розвитку цієї секції закінчився появою в наші дні голозерного аналога T.timopheevii якому було дано назву T.militinae. В останнього виду легкий обмолот зерна забезпечений фактором  який виник внаслідок мутації. Його дія подібна до дії фактора Q в T.persicum. Полігенна система легкого обмолоту в тетраплоїдів- носіїв геномів  не сформувалась. Це, напевно, повязано з їх порівняно недавнім походженням із відсутністю масового виробництва, що обмежило їх селективне опрацювання.[8.34]

Види секції Triticum (B ) (виникли при спонтанному схрещуванні культурного тетраплоїда з Ae.tauschii. Якщо вихідним для них видом пшениці був T.persicum (Kihara H., Lilienfeld F., 1949), то первина гексаплоїдна форма мала легкий обмолот і достатньо міцний cтержень колоса. Гексаплоїдні види з важким обмолотом, можливо, з¢явились в результаті спонтанної гібридизації м¢якої пшениці з тетраплоїдними видами (Вавілов М.І., 1926, Сінська О.Н. 1955, Жуковський П.М, 1957), тобто вони є вториними за походженням. Слід відмітити, що плівчасті види секції Diccocoides, Monococcon, Timopheevii є первиними. Плівчасті гексаплоїдні види (спельти) мають специфічний тип ламкості : крім типу ламкості, який характерний для полб, стержень їх колосу може ламатися як в Ae.tauschii.

Остання ознака особливо характерна для європейських форм Т.spelta,

В яких членик стержня (після розлому колоса) прилягає до черевної сторони колоса. Такий тип розлому пов¢язаний з наявністю геному D.

В групі спельт ламкість стрижня колоса відсутня в носія гена “вавілоїдності”-у T.vavilovii. В гексаплоїдних видів легкий обмоліт забезпечує фактор Q. В залежності від селективного опрацювання форм, - носіїв цього фактору- лицева сторона колосу може бути менша від бічної, дорівнювати їй або бути більшою за неї. Число зернівок в колоску в останньому випадку досягає 5-6.Така кількість зернівок могла розміститися в одному колоску після того, як була забезпечена можливість розсунення колоскових лусок. Останнє пов¢язане з втратою їх сильного одеревіння через дію фактору Q.

Секція Kiharae ()гомологічна до секції Triticum і включає штучно синтезовані види T.kiharae I T.miguscovae.

Kiharae ()був виділений у ВІРі В. Ф.Дорофеевим і Е.Ф. Мігушовою (1977) з амфідиплоїду Т.timopeevii, Ae.tauschii синтезованого в Японії і названий на честь японського видатного генетика Х.Кіхара. Вказаний вид є гомологом Т.spelta і має в своєму генетипі всі гени імунітету, характерні для Т. timopeevii, Т..miguscovae () -перший в світі гомолог м¢якої пшениці був синтезований в Краснодарським НДІСГ Є.Г.Жировим (1980) при схрещуванні Т.militinae і А е.tauschii і названий на честь тритіколога Е.Ф.Мігушової. Створення імуного гомолога м¢якої пшениці відкриває нові шляхи в селекції роду Triticum[5.89]

В 1940р. болгарський генетик Д.Костов отримав гексаплоїдний амфідиплоїд від схрещування Т.monococcum I Т.timopheevii, назвав його T.timococcum Kost (геноми ().

А.Р.Жебрак 1944. схрестив Т.aestivum з Т. monococcum і отримав гексаплоїдний амфідиплоїд T.edvardii Zhebrak геномним складом . Відомо що рід Triticum на октоплоїдному рівні не еволюціонував: в природі немає октоплоїдних видів пшениці. Вони створені експериментально людиною. Вперше октоплоїдні види з одинаковими геномами -  отримали П.М.Жуковський (1944) - Т.fungicidum Zhuk. (пшениця грибкобійна) від схрещування Т.persicum і Т.timopheevii з наступною поліплоїдизацією колхіцином-А.Р.Жебрак(1944)-Т.soveticum Zhebrak від схрещування Т.aestivumз Т.timopheevii.

Згодом в1959р. Французький ботанік H.Heslot oтримав і описав разом з R.Ferrari октоплоїдний вид T.timonovum Heslot et Ferrari як автополплоїд Т.timopheevii. (геноми )[17.64]

В 1981р. Співробітник ВІРа Н.Наврузбеков експериментально отримав октоплоїдну пшеницю від схрещування двох голозерних тетраплоїдних видів-Т.militinae і Т. Persicum, назвав свій амфідиплоїд в честь видатного тритіколога К.А. Фляксберга - Т. flaksbergeri Navr (геноми). Ці види найбільш полігеномні- мають чотири різні геноми .

Експериментально отримані види пшениці не мають практичного значення вони не пройшли адаптацію в природі і на полях, але вони можуть використовуватись як вихідний матеріал.

1.3.2 Генетика синтетичних видів м’якої та твердої пшениць

М¢яка (T.aestivum L.) і тверда (T.durum Dest) пшениці є поліплоїдними видами.

Сьогодні більшість дослідників вважають, що не менше п¢яти диплоїдних видів двох родів Triticum L. i Aegilops L. брали участь в становленні м¢якої пшениці: два геноми  i –належать дикорослим диплоїдним видам пшениці – T.urartu i T.boeoticum, інші три геноми B, D i G - роду Aegilops. Останній багатший, ніж рід Triticum L, з диплоїдами, носіями геномів. Існує ряд диплоїдних видів егілопса, геноми яких не залучені до синтезу пшеничних рослин. [9.74]

В різні історичні періоди в географічно розділених регіонах від різних материнських і батьківських форм виникли види секції Dicoccoides i Timopheevii, що мають відповідні геноми  I.

Якщо розглядати походження окремих геномів поліплоїдної пшениці на рівні сучасних знань, то донором першого геному твердої і м¢якої пшениці, а також інших поліплоїдних видів, які є їм родичами, вважають предка сучасного T.urartu, ядерний геном якого позначається символом , а донором геному В-предка сучасного Ae.longissima або близьку до нього форму.

Таким чином, первинний тетраплоїд секції Dicoccoides виник при схрещуванні диплоїдних видів –дикої пшениці і егілопса – шляхом з¢єднання їх ядерних геномів. Донором цитоплазми твердої пшениці міг бути донор геному В - Ae.longissima або, за іншими джерелами, Ae.bicornis. Але повної генетичної відповідності цитоплазми цих егілопсів і цитоплазми твердої пшениці немає: ці відмінності могли виникнути в результаті філогенетичного розвитку цих видів пшениці і егілопса за остані десятки тисяч років в порівнянні з їх первинними формами.[6.63]

Запитання про донора компоненту  гексаплоїдної пшениці дискутувалося з 20-х років ХХ –ст (Культурная флора СССР.Пшеница.-Л.,1979,-Т.1). В наш час вважають, що компонент  отриманий гексаплоїдною пшеницею від первиного T.persicum Vav.

Донором геному D гексаплоїдної пшениці, що забезпечив її перехід з тетраплоїдного двогеномного рівня на трьох геномний, був диплоїдний вид Ae.tauchii Coss (=Ae.squarrosa L.) subsp strangulata (Eig.) Tzvel.

Первинний T.persicum спонтанно схрестився з Ae.tauchii subsp strangulata; в ареалі останього виникла перша гексаплоїдна пшениця. Геном D в поєднанні з двома іншими геномами забезпечив їй більшу внутрівидову різноманітність, розширення ареалу, завдяки підвищеній пристосованості до умов середовища, появи озимих форм пшениці під впливом діяльності людини, збільшення зимо- і морозостійкості, підвищення хлібопекарських якостей, але зниження вмісту білка в зерні, зниження стійкості до грибкових захворювань і отримання летальних генів.

Донором цитоплазми видів секції Triticum був вихідний для них тетраплоїдний вид, який в свою чергу отримав її від донора геному В.

У видів пшениць секції Timopheevii. донором першого геному () була дикоросла однозернянка T.boeoticum.Boiss, а донором геному G-Ae.speltoides.Таким чином, види секції Timopheevii виникли при гібридизаційному об¢єднанні геномів T.boeoticum iAe.speltoides.[1.36]

Походження твердої і м¢якої пшениці (І) і видів секції Timopheevii (ІІ) представлені в схемі 1.

Генетичний потенціал господарсько цінних ознак при внутрівидових (міжсортових) схрещуваннях має певні межі. Потрібні пошуки нових методів збагачення генотипу м¢якої пшениці новими корисними ознаками. Один з таких методів – віддалена і міжвидова гібридизація.

Відомо, що багато видів пшениці не мають виробничого значення, але містять значний резерв корисних генів.

Ознайомлення з ботанічним складом пшениці (додаток. 1) показує, що більшість диких видів (T.boeoticum, T.urartu, T.araraticum, T.dicoccoides) і культурних плівчастих (T.monococcum, T.macha, T.zhukovskyi і ін.) практично не залучено до селекції. Слабко залучались до схрещення древні плівчасті види, що мали цінні для сучасної селекції ознаки (високий вміст білка в зерні і лізину в білку, скороспілість, комплексна стійкість до грибкових хвороб, посухостійкість, холодостійкість і ін.).

Схема 1

Походження твердої і м¢якої пшениці (І) і видів секції Timopheevii (ІІ)

 

І ♂  Прототрітікум (T.urartu)*♀В Протоегілопс (Ae.longissima або Ae.bicornic)

 ♀ * ♂ D

тверда пшениця первиний Ae.tauchi subsp.

(T.durum) T.persicum strangulata

м¢яка пшениця

(T.aestivum)

II ♂ * ♀G

T.boeoticum Ae.speltoides

види пшениць секції

Timopheevii

Мало використовуються в схрещуваннях види T.timopheevii і його голозерний аналог – новий T.militinae, що мають високий імунітет; імунні до борошнистої роси холодостійкий вид T.persicum; стійкий до хвороб штучно створений октоплоїдний вид T. fungicidum і ін.[14.132]

При міжвидових схрещуваннях селекціонер зазвичай отримує генетично збагачену гібридну популяцію, де є лінії з новими трансгресивними ознаками, яких не має у вихідних форм.

У ВІРі проведена велика робота по міжвидовій гібридизації пшениці. Вона була розпочата ще М.І.Вавіловим. Накопичений великий матеріал по схрещуванню видів, і їх генетичної сумісності, наслідуванню корисних для селекції ознак різних видів пшениці і можливості їх селективного використання.

Найбільш широко поширеною на земній кулі і основною хлібною культурою є пшениця м¢яка. Ареал поширення охоплює п’ять континентів нашої планети: від північних широт до південних берегів Африки і Америки; вирощується на землях, які розміщені нижче рівня світового океану, і піднімається до висоти чотири тисячі метрів (в горах Перу). Все це свідчить про пластичність м¢якої пшениці. В нашій країні вирощується як основна зернова культура.

За способом життя ділиться на озимі і ярі форми, напівозимі і пізні ярі, а також двуручки. З морфолого-екологічними ознаками К.А.Фляксберг (1935) поділив м¢яку пшеницю на два підвиди: ірано-азіатські (колос товстого типу) та індоєвропейський колос ніжного типу. [20.145]

Пшениця м¢яка нараховує більше ста різновидностей (Дорофеєв і ін.). Ряд з них (Erytrospermum, lutescens, ferruginerum, graecum, albidium, milturum.). Дуже пластичні і поширені по всіх контенентах земної кулі. Найбільш багатий різновидностями м¢якої ярої пшениці азіатський континент і країни СНД, що підтверджує наявність тут центрів походження цього виду; найменше різновидностей в Австралії та Північній Америці. Найбільше сортів популяції нараховується в країнах СНД та на азіатському континенті.

М¢яка пшениця – ведуча продовольча культура багатьох країн світу. В країнах СНД вона є головною хлібною культурою. Сьогодні на цьому виді зосереджена основна увага селекціонерів пшениці. Її генoтип дозволяє створювати сорти, що відповідають потребам інтенсивного землеробства.

Сорти м¢якої пшениці по комплексу господарсько цінних ознак і біологічних властивостей дуже різноманітні. М¢яка пшениця генетично не сумісна з T.boeoticum I T.monococcum. Гібридизація м¢якої пшениці, яка відноситься до гексаплоїдних голозерних видів, з тетраплоїдними видами з геномами  свідчить про їх часткову генетичну сумісність.

Гібридизація м¢якої пшениці з гексаплоїдними видами з геномами. Вдається легко, так як ці види генетично сумісні.

Генетична сумісність відсутня у випадку схрещування м¢якої пшениці з видами, що мають геном G.

Перед селекціонерами стоять задачі всесвітнього підвищення продуктивності і якості зерна м¢якої пшениці. Прагнучи покращити господарські ознаки селекціонери все частіше звертаються до схрещування м¢якої пшениці з іншими видами. Особливо яскравий приклад використання твердої пшениці для покращення м¢якої (сорти Саратовська 29 та ін.).

В наш час для селекційного покращення м’якої пшениці застосовується велика кількість сортів різного походження. Часто міжвидове або внутрівидове схрещування буває безрезультатним через наслідки, які викликаються гіброїдним некрозом, або хлорозом. Списки сортів – носіїв того чи іншого гена некрозу чи хлорозу – публікуються. Виявилось, що гени гібридного некрозу мають значне поширення А.C. Zeven(1971) повідомив, що з 2513 сортів м’якої пшениці гени  або  були в 49,7 % м’якої пшениці (А.А.Мкртичан і Т.А.Минасян, 1973) підтвердили ці дані Н.С.Саркисян і ін. (1971) визначили, що типово ярі пшениці мають ген, а справжні озимі.[3.82]

Дослідники при схрещуваннях часто зіштовхувалися з гібридною карликовістю. М.Танака (1961)вказав на існування двох домінантних генів, що викликають це явище-і  повідомив, що гібридна карликовість обумовлена взаємодією трьох домінантних генів, що діють комплементарно. Один домінантний ген не може дати ефекту гібридної карликовості. Наявність великої кількості таких генів пов¢язано з різким зниженням продуктивності гібридів і часто з їх летальністю. Ген  локалізований в хромосомі 2 Д, знайдений в сорті м’якої пшениці з Південної Європи, Африки, Азії ген, локалізований в хромосомі 2 В, зустрічається в сорті з різних континентів; ген  локалізований в хромосомі 4 В, визначений лише в сорті Європи (Zeven A.C, 1970).

Розглянемо результати використання міжвидової гібридизації в селекції м’якої пшениці.

Міжвидова гібридизація як метод використовується багатьма селекціонерами. На ній основані роботи по ЦМС м’якої пшениці; по переводі на озимий спосіб життя і підвищення зимостійкості твердої пшениці; по збільшені кількості білку в зерні; по імунітету до грибкових хвороб, короткостебельності і т.д.

М.І.Вавілов (1935) для покращення харчових властивостей м’якої пшениці пропонував використовувати в схрещуваннях спельту і звичайну полбу. Д.Костов (1932) рекомендував використовувати метод потрійних видових гібридів з метою подолання бар¢єру несхрещуваності між м¢якою пшеницею і T.monococcum носієм генів стійкості до хвороб. Цей метод пропонує наступний хід схрещування (T.dicoccum *T.Monococcum) *T.aestivum.

Д.Циков (1964) виявив, що схрещування м’якої пшениці з кулезерною перспективне, так як дає гібриди з високою якістю зерна і скороспілістю. Крім цих якостей, така гібридизація дозволяє отримати рослини з міцною соломиною, посухостійкістю, морозостійкістю. Появу у таких видів гібридів ознаки морозостійкості помітив ще В.Р.Каришнєв (1950).[16.157]

Виконання програми селекції стійких до хвороб сортів пов¢язане з використанням в схрещуваннях T.timopheevii як генетичного джерела імунітету. Генетичний бар¢єр несхрещуваності між пшеницями Тимофєєва і м¢якою намагалися подолати шляхом створення амфідиплоїдів (Жебрак А.Р. 1957 ; Таврин Е.В. 1963, і ін.). Отриманні амфідиплоїди розщеплюються по стійкості до бурої іржі.

Але поєднувати імунітет пшениці Тимофєєва з генотипом м’якої пшениці важко. В.О.Гулканяк (1947), А Kiss. (1956), Д.Циков (1961), і інші не досягли їх об¢єднання. З іншого боку, не можна відкидати результати отриманні іншими дослідниками R.G.Shands (1941,1954),R.W.Allard (1954) отримали цитологічні стабільні лінії м’якої пшениці, що мають високу стійкість до стеблової і бурої іржі борошнистої роси, пильної головні як у проростків, так і в дорослих рослин. Ці лінії мали транслокацію сегментів хромосом від пшениці Тимофєєва. П.М.Жуковський (1957), Н.А.Скуригіна (1970) і інші вважали, що пшениця Тимофєєва може бути використана як донор генів стійкості до грибкових хвороб при селекційному покращенні м’якої пшениці. Н.А.Скуригіна (1970) помітила, що стійкі до хвороб родини м¢якої пшениці появилися приблизно в, імунність до грибкових захворювань помічена лише в гібриді, що мають фенотип пшениці Тимофєєва; гібридних рослин проміжного типу і типом м’якої пшениці, спельти, пшениці Вавілова помічена більша або менша схильність до хвороб. При цьому В.Л.Менабде (1946, 1948), Н.А.Скуригіна (1963), помітили в  майже повне зникнення ознак пшениці Тимофєєва. В наступній роботі (1970) Н.А.Скуригіна отримала згадані стійкі до грибкових захворювань лінії м’якої пшениці, які не поєднували цю якість з опушеністю листків і вузлів, характерні для пшениці Тимофєєва. В досліді Е.Ф.Мігушової по схрещуванню з видами, що мають геном G., встановлений тісний зв¢язок між імунітетом рослин і щетинистою опушеністю вузлів і листків, що, можливо, виражається в формі зчеплення генів.[19.148]

При міжвидовій гібридизації м’якої пшениці зазвичай використовують насичуюче схрещування, які вдаються досить легко.

Використання видів пшениці в практичній селекції пов¢язане з затриманням форм, які легко обмолочуються.

Культурні види пшениці мають дві різні генетичні системи, що забезпечують легку обмолочуваність зерна. Легкий вимолот на гексаплоїдному рівні пов¢язаний з наявністю фактору Q., який мають T. Aestivum, T.sphorococum I T.compactum (Мак Кейл; 1968), а також T.petropavlovskiy При схрещуванні цих видів з плівчастими і голозерними тетраплоїдними видами (F1- строге самозапилення) в F2 і наступних поколіннях, вищеплялась м¢яка пшениця як і при схрещуванні з T.persicum (дослід Е.Ф.Мігушової).[11.176]

Селекція Triticum в Україні.

Україна з давна є найважливішою зоною вирощування озимої пшениці. Селекційна робота по пшениці в Україні вперше була розпочата на Харківській селекційній станції (сьогодні Український науково-дослідний інститут рослинництва, селекції і генетики іменні В.Я.Юр’єва). В 1910 році тут були закладенні досліди по дослідженню і оцінці місцевих сортів пшениці. Найбільш перспективними з них виявились Червона безоста і Червона остиста. Хорошою зимостійкістю характеризувалися сорти Мільтурум 120, Сандомирка, Тейська і інші. На даному етапі основним методом селекції був індивідуальний відбір. Цим методом були створенні перші селекційні сорти України:

·  Лютесценс 11-8 (відбір з Білої безостої), Альбідіум 0676 (або Юр¢євка із Сандомирки), Еритроспермум 917 (з Високолитовки), Еритроспермум 12-22 (з Кримки). 1923 році вказані сорти були переданні в Держсортмережу України, з них районованні Еритроспермум 917 і Альбідіум 0676.

При виведенні сортів озимої пшениці в Україні велика увага приділялася зимостійкості. В 1931 році ведучий селекціонер Харківської селекційної станції В.Я.Юр¢єв запропонував використовувати штучне проморожування гібридного матеріалу. Вивчались також інші важливі проблеми:

-  стійкість до хвороб і шкідників;

-  осипання зерна до вилягання і інше.

З 1925 року Харківська селекційна станція приступила

до створення сортів методом гібридизації. Результатом цієї роботи стали сорти:

·  Новоюр¢євка (Українка +Юр¢євка);

·  Мільтурум 34-169 (Кооператорка + 01217).

Колективом станції були розробленні методи оцінення сортів

по посухостійкості, стійкості до грибкових хвороб (КоробейніковаЮ.І., ГолубМ.А., ДідусьВ.І., 1947). Найбільш зимостійкі сорти, створенні в цей період – Мільтурум 120 і Феррунгінеум 1239.

В.І.Дідусь одним з перших заснував метод внутрішньосортового покращуючого відбору, заснованого на мутаціях і природньому схрещуванні в полі, який широко поширений в селекційній практиці і дозволяє створювати нові сорти за короткий час. Подальше удосконалення отримала схема прискореного процесу селекції озимої пшениці із застосуванням міжсоротової гібридизації. Тут також розроблений оригінальний метод селекції на зимостійкість: довготривале проморожування проростків з наступним відбором, створення провокаційних фонів, метод оголення вузла кущіння в рослин, що відходять на зиму.

Високозимостійкий місцевий сорт Мільтурум 120 біля 20 років знаходився у виробництві більшості областей України.

Сорт Еритроспермум 917 також займає великі посівні площі в Україні. Він добре витримує довгі зими з глибоким сніговим покривом, дає стабільні урожаї по роках, стійкий до вилягання і осипання, має короткий період післязборового дозрівання зерна, що має суттєве значення для східних районів при посіві свіжозібраним насінням.[12.165]

Після Великої Вітчизняної війни селекціонери Українського інституту рослинництва, селекції і генетики імені В.Я.Юр¢єва створили ряд перспективних сортів. Відбором з Миронівської 808 отриманий продуктивний сорт Харківська 159. В.І.Дідусь в 1949 році отримав короткостебельні лінії з гібриду від схрещування Лютесценс 17 + Гірська 721 (Дідусь В.І., Єльніков М.І., 1973). Ще одним перспективним сортом була пшениця сорту Харківська 63, виведена шляхом реципрокного схрещування сортів Безоста 1 і Миронівська 808, районована в Харківські і Чернігівські областях. Цей сорт характеризується підвищеною зимостійкістю, високими технологічними якостями зерна, стійкістю до стебельної іржі і твердої головні.

Селекція озимої пшениці на Іванівській дослідно-селекційній станції розпочата в 1909 році. В 1919 році методом відбору місцевого сорту Пахомівська банатка створений зимостійкий сорт Дюрабль, який в подальшому сприяв просуванню озимої пшениці на північ. З появою більш продуктивного сорту Українка зимостійкий сорт Дюрабль почав витіснятися. В 20 роки на цій станції шляхом відбору був виведений зимостійкий сорт під назвою Голуба дама (20/430); він був рекомендований для вирощування в Харківській, Сумській, Полтавській і Чернігівській областях.

Починаючи з 1924 року на Іванівській дослідно-селекційній станції приступили до створення сортів методом гібридизації, продуктом якої став сорт Іванівська(Еритроспермум 2119/29).

З 1961 року в роботі цієї станції переважають схрещення екологічно віддалених форм; широко вводяться в схрещування Безоста 1 і Миронівська 264. Отриманні лінії мають підвищену зимостійкість і хлібопекарські якості.

За 80 – ті роки районовані високоякісні сорти Іванівська 12 та Іванівська 60.

В наш час в Україні основні площі під озимою пшеницею займають сорти Миронівська 808, Безоста 1, Одеська 51, Миронівська 61. Значно розширюються посівні площі під новими районованими сортами:

-  Дніпровська 846,

-  Іванівська 12,

-  Поліська 90

-  Альбатрос Одеський,

-  Донецька 48,

-  Крижинка,

-  Циганка.

Слід підкреслити особливу роль сортів пшениці України в

розвитку вітчизняної селекції; підвищенні врожайності м’якої озимої пшениці особливо після районування сорту Миронівська 808 і Миронівська 61, а також в селекції зимостійких сортів.

Велика селекційна і методична робота по озимій пшениці проводиться в Миронівському науково-дослідному інституті селекції і насінництва пшениці імені В.М.Ремесла, організованому на базі Миронівської дослідної станції. Наукова селекція пшениці тут розпочата в 1915 році. В перші роки організації Миронівської дослідної станції у виробництві використовувались місцеві низькоурожайні сорти. Завезена з Венгрії Банатка була найбільш урожайною, вона стала родоначальником знаменитого сорту Українка (автори Єремеєв І.М., Желткевич В.Є., Ковалевський Л.І.). Цей сорт вирощувався біля 40 років і завоював світову славу. До 40-х років він був найпопулярнішим в країнах колишнього СССР, посівна площа його становила біля 7 млн. га. Українка до цього часу широко використовується в схрещеннях. З її допомогою створенні районовані в минулому сорти:

Лісостепка 75, Лютесценс 17, Еритроспермум 15, Лютесценс 266, Дніпровська 521, Орбіта, Безоста 1 і інші.

В 1949 році під керівництвом видатного селекціонера В.М.Ремесла почались роботи по створенню сортів шляхом перетворення ярих сортів в озимі. Цим методом були виведенні зимостійкі сорти озимої пшениці:

-  Миронівська 264;

-  Миронівська 808;

-  Київська 893.

Видатним досягненням світової селекції слід вважати створення сорту Миронівська 808. Він виведений відбором з вихідного матеріалу, отриманого шляхом осіннього посіву ярого сорту Артемівка. Завдяки добрій зимостійкості, відмінним хлібопекарським якостям, високій продуктивності Миронівська 808 отримала широке поширення. Сорт в перше районований в 1963 році, а в 1968 році займав більше 7 млн. га.

На сьогодні Миронівським інститутом пшениці імені В.М.Ремесла виведено такі сорти пшениці, як Колективна 3, Миронівчанка, Мирхард, Миронівська 66, Мирич, Миронівська 61. Миронівська 61 у реєстрі сортів рослин України з 1989 року він належить до інтенсивного типу, високопродуктивний, стабільний за врожайністю; середньостиглий, стікий до опадання і полягання. Середньостійкий проти ураження бурою іржею і борошнистою росою. Максимальна урожайність – 102,4 ц/га. Цей сорт районований для Лісостепу і Полісся України, Білорусі, ЦЧЗ Росії.

Також добре зарекомендував себе сорт Крижинка. Він створений Миронівським інститутом пшениці УААН спільно з Інститутом фізіології рослин і генетики НАН. Різновидність сорту – лютесценс. Середньорослий, висота рослин 100 – 105 см., у сприятливих умовах до 120 см. Сорт має високу зимостійкість, посухостікість. Ураження основними хворобами на рівні – стандартів. Середньостиглий, достигає на 5 – 6 днів раніше від Альбатроса одеського. Віднесений до цінних пшениць. За типом вимог до умов вирощування належить до напівінтенсивних, невибагливий до умов вирощування, може розміщуватись після кращих і посередніх попередників. У 1999 – 2000 роках урожайність перебувала на рівні стандарту, у 2001 році по пару отримано 93,4 ц/га, а після вико-вівса - 76,2 ц/га. Сорт занесено до Реєстру перспективних на 2002 рік по зоні Лісостепу і Полісся.

В Миронівському інституті пшениці УААН широко використовувася метод синтетичної селекції з використанням гібридизації короткостебельних сортів вітчизняного і закордонного походження. За материнську форму брали матеріал, отриманий шляхом зміни ярих форм на озимі, схрещування його з короткостебельними сортами вітчизняної і закордонної селекції. Широке поширення отримав також метод насичуючого схрещування, ступінчаста, міжвидова і міжродова гібридизація. Вченні інституту працюють над удосконаленням методів внутрівидової гібридизації, вивчають принципи підбору батьківських пар характер спадковості за якісними ознаками зерна, імунітетом, зимостійкістю, продуктивністю, короткостебельністю і т.д.

Шляхом відбору створенні сорти Миронівська покращена, Миронівська 11 (з Іллічівки), Миронівська 26 (з Кавказу), Миронівська низькоросла (з Мироніської 10).

Інститут проводить комплексні дослідження з інститутом зернових культур Бернбург – Гадмерслебен в Німеччині. В результаті реалізації програми сумісної селекційної роботи створенні сорти озимої пшениці Мрія 1 і Мрія 2. Мрія 1 отриманий мотодом масового відбору з адаптаційної селекції з гібридної лінії 9183/72 [(Winnetou*Heine) *Leone]. Четвертого покоління. Середня урожайність – 7,99 т/га. Районований в 1984 році по Волинській області. Мрія 2 Отриманий методом масового відбору і адаптпційної селекції з гібридної лінії 13 101/73 {[(11120/64* Erros)*Kvalitas]*Karstens VII*Nadadores 63} урожайність 7т/га.

Полісся України відрізняється дуже великим різноманіттям екологічних умов, що висуває до нових виведених сортів підвищенні вимоги, особливо по ознаці екологічної пластичності.

Жодний з районованих в українському Поліссі сортів (Миронівська 808, Іллічівка, Киянка, Миронівська 25, Карібо, Одеська 66, Білоцерківська 18, Білоцерківська 167) не відповідає повністю вимогам зони.

Для Полісся і західних районів України необхідні сорти озимої пшениці, які по стійкості до комплексу хвороб і екстремальних умов (пов¢язаних з надлишковим перезволоженням) наближаються до західноєвропейського екологічного типу, тобто поєднують в собі стійкість до проростання на пні і вилягання, високу продуктивність, стійкість до борошнистої роси, септоріозу, сніжної плісняви, іржі, кореневої гнилі, випрівання і вимокання, а також ензимомікозному виснаженню насіння. Крім цього вони повинні бути зимо – і морозостійкими, стійкими до посухи в період наливу і визрівання зерна, з добрими борошномельними і хлібопекарськими якостями.

В Українському НДІ землеробства створено ряд сортів озимої пшениці методом ендоспермальної ін¢єкції озимого жита Тацинське голубе в Безосту 1 створенні сорти Поліська 70, Київська 73, Колективна 77, і Поліська 71. Сорт Поліська 70 районований в 1974 році, високопластичний, продуктивний. Колективна 77 і Київська 73 мають підвищену зимостікість. Київський напівкарлик (відбір з Поліської 70) стійкий до вилягання, зимостійкість не висока. Шляхом поєднання трьох ліній озимої м’якої пшениці, отриманих в результаті інбридінгу і відбору по господарсько-цінних ознаках, створений солестійкий високобілковий сорт Мірютинка. Сорт Щедра Полісся отриманий індивідуальним відбором з природнього гібриду Поліської 70, рослини якої були обробленні мутагенами.

Методом добору із популяції сорту Поліська 87 був створений сорт озимої пшениці Поліська 90. Сорт середньої стиглості. Стійкий проти хвороб та вилягання, добре пристосований до умов зовнішнього середовища Лісостепової зони і кращих грунтів Поліської зони.

Борошномельні і хлібопекарські властивості зерна добрі. Зерно містить 26 – 28% сирої клейковини. Цінна пшениця, сорт високоврожайний. На родючих грунтах Лісостепової зони дає врожай зерна 65-70 ц/га. Зареєстровано рекордні врожаї цього сорту. У Броварському районні Київської області в одному з господарств на площі 15 га одержано 115 ц/га зерна. Є державним стандартом в Поліській та Лісостеповій зонах.

Технологія вирощування сорту звичайна. Сорт Поліська 90 занесений до Реєстру сортів рослин України з 1994 року для вирощування в Поліській та Лісостеповій зонах. Площа висіву її в Україні близько 600 тис. га.

Виведенням нових сортів пшениці в Україні займається також Донецький інститут агропромислового виробництва УААН. Ним було виведено такі перспективні сорти, як Донецька 46, Донецька 48.

Сорт Донецька 46 належить до середньоранніх, колоситься і дозріває одночасно з сортом Альбатрос одеський. Достатньо посухостійкий. Зимо- і морозостійкість вища середньої. Висота рослин 90-110 см., хворобами – борошнистою росою, бурою листовою іржею, пильною і твердою сажкою, кореневими гнилями – уражається середньо. Сильна пшениця. Генетичний потенціал урожайності сорту Донецька 46 – 75 ц/га.

Донецька 46 занесена до Реєстру сортів рослин України по Степовій і Лісостеповій зонах України. В 1990 році, широко вирощується в господарствах Донецької, Харківської, Луганської, Вінницької та інших областей.

Сорт Донецька 48 належить до різновидності Лютесценс. Середньоранній. Колоситься і дозріває на 1 – 2 дні пізніше сорту Донецька 46. Висота рослин 90 – 110 см. Стійкий до вилягання. Хворобами уражається середньо, на рівні сорт Донецька 46. Сорт Донецька 48 високоврожайний. У конкурсному сортовипробуванні за 92 – 93 роки середній урожай зерна становив по чорному пару 68,7 ц/га., що на 7,6 ц/га вище стандарту.

Сорт Альбатрос одеський належить до різновидності Еритроспермум. Зернівка від середніх до великих розмірів. Маса 1000насінин-30-49грам. Сорт невисокорослий (90-105см.), стійкий проти вилягання, що включає можливість застосування рентадантів.

Ранньостиглий, достигає на 1-2 дні раніше Одеської 51. Морозостійкість висока. Характеризується високими показниками посухостійкості і стійкості до осипання. Стійкий проти грибкових захворювань: бурої іржі, борошнистої роси, сажки, кореневих гнилей – висока. Хлібопекарські якості високі, належить до групи сильних пшениць. Має високий потенціал якості зерна і стабільність його показників.

Сорт високоінтенсивного типу. Максимально врожайність (90,8 ц/га), одержано в 1988 році на Вознесенській сортодільниці Миколаївської області.