Оцінка природних ресурсів

Кафедра менеджменту

реферат

з дисципліни “Екологія”

На тему:

Природні ресурси як основна категорія природокористування
Зміст

1. Природні ресурси як основна категорія природокористування. Значення та види оцінки природних ресурсів

2. Джерела та екологічні наслідки забруднення атмосфери

3. Еколого-економічні проблеми використання водних ресурсів

4. Еколого-економічні проблеми використання земельних ресурсів

Список літератури

1. Природні ресурси як основна категорія природокористування. Значення та види оцінки природних ресурсів

Однією з основних категорій економіки природокористування є природні ресурси. Найчіткіше визначення природних умов і ресурсів дав О.О. Мінц. На його думку, природні умови – це тіла і сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил важливі для життя та діяльності людського суспільства у виробничій і невиробничій сферах. Природні ресурси – це тіла і сили, які на певному рівні розвитку продуктивних сил і вивченості можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності. Принципова відмінність між природними ресурсами і природними умовами полягає в тому, що перші розглядаються як сукупність властивостей, які полегшують або ускладнюють розвиток виробництва, а другі беруть участь у процесі виробництва і відповідно виступають предметами праці. Так, К.Г. Гофман основним критерієм віднесення природного фактора до природного ресурсу вважав здатність його змінюватися після використання у продуктивній діяльності людини.

Однак нині спостерігається тенденція до стирання межі між природними ресурсами і природними умовами. З одного боку, розширюються масштаби використання і диференціюються види різних природних факторів, а тому ті з них, які ще вчора відносилися до природних умов, сьогодні перетворюються на ресурси. З другого боку, поліфункціональність природних благ визначається роллю окремих елементів природи як умов і ресурсів одночасно.

Природні ресурси – це категорія історична. У процесі суспільного розвитку збільшуються масштаби опанування людиною компонентами та силами природи, розширюється сфера застосування, відбувається зміна пріоритетів використання та їх впливу на економіку. Категорія “природні ресурси” вказує на безпосередній зв'язок природи з господарською діяльністю, що нерідко призводить до негативних суспільних явищ, завдає природі великої шкоди. Відтак процес взаємодії людини з довкіллям по суті своїй двоєдиний. З одного боку, це – використання природних ресурсів, а з другого, – вплив на довкілля і необхідність враховувати з природоохоронні процеси.

Різноманітність сфер застосування природних ресурсів ускладнює завдання їх класифікації, тому існує декілька варіантів їх класифікації (табл. 1.).

Таблиця 1. Класифікація природних ресурсів

Підходи до класифікації		Визначення
За ознаками відновлюваності	Відновні	Ті, що здатні й нездатні до самостійного відновлення через розмноження чи інші природні цикли відновлення за терміни, які можна порівняти з термінами їх споживання (рослинність, вода в річці – відновні ресурси; ґрунт, мінеральні багатства – невідновні)
	Невідновні
За ступенем виснаження	Вичерпні	Ті, що виснажуються в ході їх економічного використання (ґрунт, ліс, дикі тварини, кормові угіддя, копалини тощо); ресурси (чи властивості природи), зміна яких прямо не пов’язана з інтенсивністю їх використання (сонячна енергія, атмосфера, енергія припливів і відпливів тощо)
	Невичерпні
За ознаками замінності	Замінні	Ті, що можуть бути замінені (метали – пластмасами, паливно-енергетичні ресурси – альтернативними джерелами енергії) і не можуть бути замінені іншими ресурсами (атмосферний кисень для дихання, прісна вода для пиття)
	Незамінні
За ознаками відтворювання	Відтворювані	Ті, що принципово можна відтворити (прискорити відтворення) за рахунок використання праці людей і ті, які для такого відтворення непридатні (біологічний вид – невідтворюваний ресурс, екосистема – обмежено відтворюваний ресурс тощо)
	Невідтворю-вані
За технічними можливостями експлуатації	Реальні	Ті, що використовуються на даному рівні розвитку продуктивних сил
	Потенційні	Встановлені на основі теоретичних розрахунків та попередніх робіт (технічно доступні запаси та частина ресурсів, яку в даний час не можна освоїти з технічних можливостей)
За запасами	Балансові	Використання ресурсів економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якістю сировини й гірничотехнічними умовами експлуатації
	Позабалансові	За наявного рівня технології експлуатувати ресурси невигідно (ресурси з малою потужністю запасів, низьким вмістом цінного компоненту, складними умовами експлуатації)
За належністю	Національні	Ті, що повністю знаходяться під суверенітетом тієї чи іншої країни
	Багатонаціональні	Ресурси прикордонних рік, мігруючих тварин та птахів, внутрішніх морів та озер, на берегах яких мешкає населення різних країн
	Міжнародні	Ті, що не належать конкретній країні, тобто спільні (ресурси світового океану, що виходять за межі територіальних вод, ресурси атмосферного повітря, Антарктида та космос)

Інформацію про стан та обсяги природних факторів можна отримати шляхом їх оцінки. Поняття оцінки в економіці пов’язане із філософською категорією “цінність”, що відбиває значення об’єкта, обумовлене людською потребою в ньому та характерними властивостями самого об’єкта. В залежності від виду людських потреб цінність може бути матеріальною, соціально-політичною, естетичною тощо. У зв’язку з цим розрізняють:

-   позаекономічну оцінку – визначення екологічної, соціальної, естетичної, культурної або іншої цінності ресурсу, що зазвичай не виражається економічними показниками (може бути умовно розрахована у грошовому вираженні як сума, яку суспільство готове сплатити за збереження цього виду ресурсів);

-   економічну оцінку – визначення корисності природних ресурсів як внеску у задоволення суспільних потреб через виробництво та споживання, що виражене економічними показниками.

Як елементи виробничої системи природні ресурси повинні оцінюватися за традиційними для економічної системи грошовими показниками. У ринковій системі будь-яка річ може оцінюватися з двох точок зору:

-   виробника, який керується витратами на виробництво певного предмета;

-   споживача, для якого велике значення мають вигоди, що може принести йому предмет, і який вирішує, яку ціну можна заплатити за використання його властивостей.

Економічна оцінка є грошовим еквівалентом господарської цінності природних благ, який визначається за ефективністю їх відтворення (охорони і відтворення екологічних систем, експлуатації і переробки природної речовини). Її використовують у зв’язку з потребою врахувати вплив природного чинника на ефективність виробництва, стимулювання раціонального використання та охорони природних ресурсів.

Питання економічної оцінки природних ресурсів широко розглядається нині економічною наукою. Більшість дослідників вважають, що її показники мають бути порівняльними, тобто давати змогу порівнювати джерела однойменних ресурсів і варіанти їх використання.

О.О. Мінц пропонує враховувати при економічній оцінці природних ресурсів вплив територіальних відмінностей у природних властивостях цих ресурсів та інших джерел на продуктивність суспільної праці, а через нерівномірність їх просторового розподілу враховувати різницю в обсягах ресурсів оцінюваних об’єктів. За критерій оцінки він пропонує брати порівняльну економічну ефективність використання певного джерела ресурсів або їх територіального поєднання. Відмінності в ефективності виражаються диференційованими сумарними затратами праці. З урахуванням цього показниками економічної оцінки повинні бути собівартість, яка характеризує поточні витрати, і питомі капіталовкладення, що відображають величину разових витрат. Залежно від практичних потреб доцільно виробити кілька критеріїв економічної оцінки: поелементна оцінка окремих джерел природних ресурсів, оцінка природних умов життя або виробництва.

С.Г. Струмилін і його послідовники пов’язують економічну оцінку природних ресурсів із витратами на їх освоєння і відтворення. Деякі вчені, зокрема Л.В. Канторович, В.С. Нємчинов, М.П. Федоренко, вважають показниками економічної оцінки природних ресурсів диференційну ренту, диференційний дохід, валову продукцію, тобто ефект від експлуатації ресурсів. На думку М.М. Некрасова, найрезультативнішим для економічної оцінки природних ресурсів, окремих їх видів є метод витрат. Витратами вважають величину граничних витрат, з огляду на господарство, у розрахунку на одиницю приросту продукції в певному районі за певний проміжок часу. Критерієм оцінки кожного виду ресурсу є сукупний ефект від окремого джерела ресурсів, який залежить від різниці між кінцевими і прямими витратами на приріст виробництва продукції у розрахунку на одиницю відповідного природного ресурсу.

Узагальнюючи існуючі підходи, можна зробити висновок, що економічна оцінка природних ресурсів в умовах ринкової економіки може здійснюватися на основі декількох підходів, головними з яких є затратний, результативний, затратно-ресурсний, рентний, відтворюваний.

Для затратного підходу важливі такі характеристики природних ресурсів, як кількість джерел (родовищ) ресурсів, їх запаси, доступність для видобування, якісний стан джерела тощо. Економічні оцінки в цьому випадку мають враховувати такі показники: витрати, необхідні для розвідки корисних копалин; витрати на освоєння родовищ (підготовка родовищ, створення інфраструктури, необхідної для експлуатації); витрати на видобуток природних ресурсів; підготовка ресурсів до використання (збагачення, транспортування); витрати на відтворення відновних природних ресурсів; рекультиваційні витрати.

Різновидом затратного підходу є монопольно-відомчий підхід. Суть його полягає в тому, щоб розмір платежів за використання природних ресурсів відповідав потребам фінансового забезпечення діяльності спеціалізованих державних служб, які в даний час здійснюють монопольне управління природними ресурсами. В Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища” цей підхід знайшов відображення в поділі плати за використання природних ресурсів на два види – плата за право використання і плата на відтворення і охорону природних ресурсів. Другий вид являє собою компенсацію затрат спеціальних відомств, які здійснюють відтворення і охорону природних ресурсів.

Результативний підхід. За його допомогою здійснюють економічну оцінку ресурсів, які дають прибуток. Іншими словами, вартість ресурсу визначається грошовим вираженням первинної продукції, яку одержують від експлуатації природного ресурсу, або різниці між одержаним прибутком і поточними витратами. Такий підхід має багато недоліків з точки зору раціонального природокористування, а саме: не для кожного природного ресурсу можна визначити вартість первинної продукції; прибуток від використання деяких ресурсів (рекреаційних) дуже важко оцінити; не враховується фактор часу. Ресурс, що не використовується на даному етапі розвитку продуктивних сил, має нульову вартість, а через зміни технологій в перспективі може стати дефіцитним.

Затратно-ресурсний підхід ґрунтується на поєднанні витрат на освоєння природних ресурсів і доходу від їх використання. Перевага цього підходу в тому, що оцінка природного ресурсу, яка одержана таким способом, буде вищою, ніж у попередніх випадках. А це створює можливість для стимулювання раціонального використання природних ресурсів. Однак він має і недоліки, що властиві попереднім підходам.

З появою екологічної кризи з’явився відтворювальний підхід в економічній оцінці, при якому вартість природного ресурсу визначається як сукупність затрат, необхідних для відтворення ресурсу на певній території. Даний підхід передбачає потенційну дефіцитність природного ресурсу і в багатьох випадках може призвести до завищених оцінок. Однак, враховуючи той факт, що в основних сировинних регіонах резерви екстенсивної експлуатації природних ресурсів вичерпані, а стан навколишнього природного середовища близький до катастрофічного, саме цей підхід може стати найдоцільнішим.

Рентний підхід заснований на використанні ренти при оцінці природних ресурсів і передбачає облік споживчих властивостей природних ресурсів, тобто їх здатності задовольняти певні потреби. Така оцінка природного ресурсу може визначатися двома способами: за величиною ефекту (доходу), одержаного від використання в економіці одиниці даного блага, та за витратами на заміщення даних природних благ за рахунок застосування інших видів капіталу (ресурсів, фінансових коштів, трудових факторів). Рентний підхід до економічної оцінки природних ресурсів має свої переваги, а саме: кращі за якістю природні ресурси отримують вищу ціну; затрати на освоєння ресурсу зорієнтовані на певний середній рівень і відповідно оцінка більш об’єктивніша; враховується фактор обмеженості природного ресурсу.

Рентна концепція економічної оцінки природних факторів базується на розрахунку диференційної ренти. За економіко-математичним методом дослідження, що найбільш поширений, диференційна рента розраховується як різниця між цінністю продукції, яка отримана під час експлуатації природного ресурсу, та нормальним рівнем індивідуальних приведених витрат на її виробництво. Цінність продукції визначається за допомогою спеціально розрахованих, так званих замикаючих витрат, тобто суспільно виправданих меж витрат на приріст виробництва відповідної продукції – граничнодопустимих витрат, які суспільство готове нести заради отримання одиниці певного ресурсу. На практиці фактичні витрати замикаючого ресурсного джерела можуть не відповідати суспільно необхідним, що є суттєвим недоліком рентного підходу.

Економічна оцінка природних ресурсів (R) за рентною концепцією розраховується за формулою:

,

де Z – замикаючі витрати на продукцію, що виробляється шляхом експлуатації природного ресурсу, грн.;

S – індивідуальні витрати на продукцію, яка отримана при експлуатації природного ресурсу, грн.;

q – коефіцієнт продуктивності природного ресурсу (визначається за врожайністю сільськогосподарських культур та розподілом земель між ними, коефіцієнтом утилізації запасів корисних копалин тощо);

a – коефіцієнт, що враховує динаміку в часі показників Z, S, q, а також ефект знецінення майбутніх витрат та результатів (дія фактора часу).

Різниця між замикаючими та індивідуальними фактичними витратами означає розмір доходу суспільства від економії на витратах у розрахунку на одиницю даного виду природного ресурсу.

Не варто плутати економічні оцінки природних ресурсів із платежами за використання природних ресурсів. Вказуючи на різницю в цих поняттях, необхідно пам’ятати про функції відповідних показників. Оцінка – це лише інформаційна база для формування платежів, платежі – це форма еколого-економічних інструментів, яка застосовується для регулювання у сфері природокористування.

2. Джерела та екологічні наслідки забруднення атмосфери

Атмосфера завжди містить певну кількість забруднюючих речовин, які мають природне або антропогенне походження. Рівень забруднення атмосфери природними джерелами є фоновим і з плином часу змінюється несуттєво. Впливати на природні забруднення атмосфери людина не може, але завжди повинна регулювати характер забруднення в процесі господарської діяльності.

Атмосфера забруднюється шляхом привнесення до неї або утворення в ній забруднюючих речовин у концентраціях, що перевищують нормативи якості або рівень природного вмісту. Всі сторонні речовини, які потрапляють до навколишнього середовища внаслідок людської діяльності, за пропозицією Р. Парсона називають антропогенним (від грец. “anthropos” – людина, “genes” – народжений) забрудненням. До нього належать усі види та форми порушення структури та функціонування природних об’єктів, що виникають в результаті діяльності людини.

В наш час забруднення повітряного басейну у більшості розвинених країн є великою соціальною і економічною проблемою. Особливо це стосується великих міст, промислових агломерацій, мегаполісів.

До основних антропогенних джерел забруднення атмосфери відносяться промислові підприємства, комунальне господарство, електроенергетика, транспорт, сільське господарство. У повітря надходять газоподібні речовини, які діють у навколишньому середовищі відповідно до правил загальної екології. Основні серед них такі: правило взаємодії факторів – фактори можуть підсилювати (синергізм) або пом’якшувати (антагонізм) силу дії інших факторів в процесі взаємодії; закон сукупної дії екологічних факторів – в природі екологічні фактори діють комплексно, тому, оцінюючи вплив забруднюючих речовин, необхідно враховувати “сумаційний ефект” (на негативну дію однієї речовини накладається негативна дія інших).

Рівень забруднення атмосферного повітря в Україні досить високий. За даними Держкомстату України, в останні роки щорічний середній обсяг викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря становив 6,04 млн. т, причому 4,16 млн. т – від стаціонарних джерел забруднення, 1,88 млн. т – від автотранспорту. Високий рівень забруднення повітря залишається в містах України, які знаходяться переважно в Донецько-Придніпровському промисловому районі – Кривому Розі, Маріуполі, Донецьку, Запоріжжі, Дніпродзержинську, Єнакієвому, Луганську та ін.

Стале зростання обсягів виробництва призводить до збільшення антропогенного навантаження на довкілля. На сьогоднішній день воно досягло такого рівня, що може негативно впливати на здоров’я населення. Основним напрямком діяльності із зменшення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище повинно стати впровадження комплексу організаційно-технічних заходів, які б забезпечували утримання на одному рівні валових викидів від промислових підприємств та автотранспорту при збільшенні обсягів виробництва.

Серед галузей народного господарства, що мають високий рівень впливу на атмосферне повітря, можна виділити паливно-енергетичний комплекс, металургію, хімічну промисловість, промисловість будівельних матеріалів, транспорт, сільське господарство та ін.

У паливно-енергетичному комплексі нафтохімічні та нафтопереробні заводи є головними джерелами забруднення повітря органічними сполуками. Вони викидають в атмосферу вуглеводень, пил сірчаного газу, фенол, аміак, метил-стирол та інші шкідливі речовини. З димових труб ТЕС в атмосферу надходить значна кількість золи, залишків палива, сірчаного ангідриду, азоту, газоподібних продуктів неповного згорання, а при спалюванні мазуту – сполуки ванадію, солі натрію та деякі інші шкідливі речовини. Від станцій, які працюють на вугіллі, в навколишнє середовище потрапляють природні радіонукліди, що містяться у вугіллі.

Суттєвий негативний вплив на атмосферне повітря мають атомні електростанції. На сучасному етапі розвитку ядерної енергетики більшість діючих АЕС з реакторами на теплових нейтронах працюють на збагаченому урані-235. При нормальних умовах експлуатації ядерний реактор у паливному циклі є потужним генератором штучних радіоактивних речовин – понад 500 видів радіоактивних нуклідів. Серед продуктів поділу найбільш радіаційно небезпечними є ізотопи криптону і ксенону, йоду, цезію і стронцію. В умовах подальшого розвитку ядерної енергетики концентрація даних речовин в біосфері зростатиме.

Одним із найбільших забруднювачів є металургійний комплекс, на який припадає 35 % викидів в атмосферне повітря. Технології, що застосовуються на більшості металургійних комбінатів, застаріли і мають низький коефіцієнт корисної дії. Майже 60 % продукції припадає на мартенівські печі, експлуатація яких постійно дорожчає, ефективність скорочується, а викиди забруднюючих речовин збільшуються порівняно з сучасними кисневими конверторами. Процеси виплавки чавуну і переробки його на сталь супроводжуються викидами в атмосферу різних газів. Викиди пилу в розрахунку на 1 т чавуну складають 4,5 кг, сірчистого газу – 2,7 кг, марганцю – 0,1-0,6 кг. Разом із доменним газом в атмосферу в невеликих кількостях потрапляють також сполуки миш’яку, фосфору, сурми, свинцю, ртуті і рідких металів, ціаністий водень і смолисті речовини.

Більшість сучасних заводів чорної металургії мають цехи коксування вугілля і відділення переробки коксового газу. Коксохімічні виробництва забруднюють атмосферне повітря пилом і сумішшю летких сполук. Підприємства кольорової металургії забруднюють атмосферне повітря сірчистим ангідридом (75 % сумарного викиду в атмосферу), оксидом вуглецю (10,5 %) і пилом (10,4 %).

Досить потужним джерелом забруднення атмосфери є підприєм-
ства хімічної промисловості. Значної шкоди навколишньому середовищу завдають відходи виробництва фосфорних добрив. При виробництві азотних добрив головною причиною забруднення атмосферного повітря є синтез азотної кислоти. Технологія виробництва суперфосфату пов’язана з викидами в повітря пилу і сполук фтору. При виробництві сірчаної кислоти у газових викидах містяться сірчаний ангідрид, оксиди азоту, токсичний пил, літій і залишки миш’яку. В інших галузях хімічної промисловості в атмосферу викидають такі шкідливі речовини: при виробництві азотної кислоти – оксиди азоту, аміак, оксиди вуглецю; при виробництві хлору – хлор і соляну кислоту; при виробництві штучних волокон – сірковуглець, сірководень; при виробництві ацетилену, карбіду кальцію і феросплавів – вапняний пил, пил кремнієвої кислоти, що містять деякі метали і мають неприємний запах тощо.

Істотний негативний вплив на атмосферне повітря має промисловість будівельних матеріалів. Порівняно з підприємствами інших галузей у промисловості будівельних матеріалів рівень уловлювання і знешкодження шкідливих речовин досить високий. Однак рівень забруднення навколишнього середовища газоподібними і рідкими речовинами залишається значним. Підприємства даного комплексу викидають в повітря завислі речовини (57,1 % від сумарного викиду), оксиди вуглецю (21,4 %), сірчистий ангідрид (10,8 %), оксиди азоту (9 %). Крім того, у викидах присутні сірководень (0,03 %), формальдегід (0,02 %), толуол (0,02 %), бензол (0,01 %), ванадій (0,01 %), ксилол (0,01 %). Навколо заводів, що виробляють цемент, азбест та інші будівельні матеріали, утворилися зони з підвищеною концентрацією в повітрі бензопірену, цементного пилу та інших шкідливих речовин. Основні показники, що характеризують процеси атмосферного забруднення в Україні, наведені в табл. 2.

Таблиця 2. Атмосферні викиди від стаціонарних джерел за основними видами економічної діяльності, тис. т за рік (станом на 01.01.2004 р.)

Сектор національної економіки	Інгредієнти					Усього викидів	Частка, %
	пил	SO2	NOх	CHх	CO2
Усі сектори національної економіки	880	1024	317	365	1257	4057	100
Сільське і лісове господарство	4	2	1	<1	4	12	<1
Добувна промисловість	152	46	13	259	351	954	25
Переробна промисловість	342	193	117	58	790	1502	36
Паливно-енергетичний комплекс	341	748	159	6	56	1315	33
Будівництво	5	4	2	9	7	29	1
Інші види економічної діяльності	36	31	25	32	50	170	>4

Величезний негативний вплив на довкілля має транспорт, на який припадає до 70 % хімічного і 90 % шумового забруднення. На автомобільний транспорт припадає 94 % викидів оксиду вуглецю, 44 % оксиду азоту. Майже 60 % забруднення атмосфери у великих містах залежить від роботи пересувних транспортних засобів. Таке забруднення атмосферного повітря спричиняє гострі хронічні отруєння людей, активізацію деяких хвороб, зокрема алергії, злоякісних пухлин, лейкозів, анемії, серцево-судинних захворювань тощо. У зв’язку з цим необхідно зосередити зусилля на зменшенні негативного впливу на навколишнє природне середовище викидів автотранспорту. Для цього необхідно впроваджувати такі заходи:

-   розробка та впровадження пристроїв для зменшення викидів в атмосферу;

-   забезпечення пріоритетності розвитку пасажирського електро-транспорту;

-   будівництво об’їзних доріг для транзитного автотранспорту;

-   поліпшення стану автомобільних доріг в населених пунктах;

-   переведення автотранспорту на газове пальне;

-   впровадження нових державних стандартів;

-   посилення контролю за якістю пального.

Забруднення атмосферного повітря загрожує здоров’ю людини, завдає великих економічних збитків, а також негативно впливає на рослинний і тваринний світ. Забруднення атмосфери призводить до появи таких негативних планетарних явищ, як глобальне потепління клімату, руйнування озонового екрану, випадання кислотних опадів, фотохімічний туман тощо.

Глобальне потепління клімату, яке почалося в другій половині ХХ ст., є достовірним фактом. Серед основних причин глобального потепління можна виділити такі: викиди парникових газів, які спричиняють парниковий ефект; забруднення атмосфери хімічними речовинами; вирубування лісів; інтенсифікація сільського господарства; спалювання сміття. Крім вуглекислого газу, парниковий ефект спричиняють метан, оксиди азоту, фреону, вміст яких внаслідок антропогенного впливу швидко зростає. Міжнародна спільнота визнала небезпеку, пов’язану з викидами парникових газів. У 1998 р. Генеральною Асамблеєю ООН була створена Міжурядова група експертів для вивчення причин зміни клімату. В 1992 р. в Ріо-де-Жанейро підписано Рамкову Конвенцію ООН з глобального потепління. В 1997 р. був прийнятий Кіотський протокол, згідно з яким для кожної країни встановлюються квоти на викиди парникових газів.

Не менш складна в науковому відношенні екологічна проблема, пов’язана з руйнуванням озонового екрану, який захищає живі організми нашої планети від негативного впливу ультрафіолетового випромінювання Сонця. Товщина озонового екрану за останні роки зменшилася в середньому на 2,5 %. Встановлено, що руйнування озонового шару спричиняють фреони, антропогенний хлор, оксиди азоту. В 1985 р. у Відні більшість країн підписали Конвенцію, а в Монреалі – Протокол про охорону атмосферного озону, відповідно до якого відмовилися від використання фреону. ЮНЕСКО створила глобальну систему стеження (близько 140 станцій) за вмістом фреонів в атмосфері Землі. В Україні спостереження за станом озонового екрану проводяться на озоно-метричних станціях у Києві, Борисполі, Одесі, Львові та АР Крим.

Одним із негативних наслідків забруднення атмосфери є поява смогів. Дослідження вчених засвідчують, що смог виникає внаслідок складних фотохімічних реакцій у повітрі. Фотохімічний туман являє собою багатокомпонентну суміш газів й аерозольних часток первинного і вторинного походження. До складу основних компонентів смогу входять озон, оксиди азоту й сірки, фотооксиданти. Фотохімічний туман (смог) виникає в результаті фотохімічних реакцій при наявності в атмосфері забруднюючих речовин високої концентрації, інтенсивної сонячної радіації, підвищеній інверсії повітря. Смоги вкрай небезпечні для організму людини і часто стають причиною передчасної смерті.

Забруднення атмосфери оксидами сірки й азоту призводить до появи кислотних опадів. Такі опади завдають великої шкоди навколишньому середовищу, а саме: знижується врожайність сільськогосподарських культур через ушкодження листя кислотами; знищуються лісові масиви; підвищується кислотність ґрунтів, яка призводить до зменшення врожайності; відбувається окислення природних вод; підвищується рівень захворюваності у людей; підсилюється корозія металевих конструкцій тощо.