Еколого-економічні проблеми використання водних ресурсів

3. Еколого-економічні проблеми використання водних ресурсів

Наше майбутнє, майбутнє наших дітей і онуків залежатиме від того, в якому навколишньому природному середовищі ми житимемо. Особливе місце серед природних ресурсів належить воді – ресурсу, який нічим неможливо замінити. Вода є основою життя на Землі.

Згідно з даними ЮНЕСКО на сьогодні у світі понад 1,5 млрд. людей не мають доступу до якісної питної води, а за прогнозами Всесвітньої метеорологічної організації до 2020 р. нестачу питної води може відчути все населення планети Земля. У зв’язку з цим постала проблема вивчення поверхневого стоку річкових потоків, якості поверхневих вод та їх витратної частини. Аналіз вітчизняного і зарубіжного досвіду показав, що екологічних норм, які б регламентували антропогенне навантаження на екосистеми річкових басейнів, не існує.

В результаті господарської діяльності людей гідросфера Землі змінюється. Серед цих змін розрізняють кількісні (зміна кількості води для використання) і якісні (забруднення води внаслідок антропогенного впливу). У господарській діяльності вода використовується як сировина, реагент та розчинник у різних технологічних процесах, для очищення сировини тощо.

Основними джерелами забруднення і засмічення водойм є:

-   стічні води промислових та комунальних підприємств;

-   відходи від розробок рудних і нерудних копалин;

-   води рудників, шахт, нафтопромислів;

-   відходи деревини при заготівлі, обробці, сплаві лісових матеріалів;

-   викиди водного, залізничного та автомобільного транспорту;

-   первинна переробка льону, коноплі та інших технічних культур.

Найінтенсивнішими забруднювачами поверхневих вод є великі целюлозно-паперові, хімічні, нафтопереробні комбінати, а також сільськогосподарське виробництво. Наслідком використання міндобрив, пестицидів та інших хімікатів є забруднення вод цими токсичними речовинами шляхом їх змивання в природні води. Тваринництво є постачальником значної кількості мертвої органіки (гною, підстилки тощо).

Велику кількість органічних сполук, які не властиві природі, містять стоки хімічних підприємств органічного синтезу, виробництва пластмас і миючих засобів. Багато з цих речовин дуже стійкі, біологічно активні і важко видаляються зі стоків. Промисловими джерелами біологічного забруднення є підприємства з обробки шкіри, м’ясокомбі-нати й цукрові заводи.

Особливо небезпечне забруднення природних вод побутовими стоками. Така вода зовсім непридатна для постачання населенню, оскільки містить збудників різноманітних інфекційних захворювань. Наслідком інтенсивного забруднення вод є їх евтрофікація – накопичення у водоймах органічних речовин під впливом антропогенних факторів або природних причин. У водоймах починають переважати анаеробні процеси, зменшується кількість розчиненого кисню, вода стає непридатною для життя. Евтрофікація – процес зворотний. Ефективним засобом боротьби з ним є припинення надходження біогенних елементів у водойми, очищення стічних вод, збагачення води киснем тощо.

Дуже небезпечними є синтетичні миючі засоби, які потрапляють у водоймища. Вони навіть у незначній кількості викликають неприємний смак і запах, спричиняють утворення піни та плівки на поверхні води, що ускладнює доступ кисню та призводить до загибелі водних організмів.

Основними джерелами фізичного забруднення води, що супроводжується зменшенням прозорості води, пригніченням фотосинтезу водних рослин, є:

-   змивання нерозчинних речовин (піску, намулу, глинистих часток тощо) з поверхні внаслідок розорювання водозахисних смуг уздовж річок і наближення орних ділянок до води;

-   стічні води гірничорудної промисловості;

-   сильний вітер, що зносить пил з поверхні ґрунту в суху погоду;

-   викиди АЕС та попіл ТЕС, що містить радіоактивні домішки.

Особливим видом забруднення гідросфери є теплове забруднення, спричинене скиданням у водойми теплих вод від енергетичних установок. Серед теплових забруднювачів гідросфери перше місце посідають АЕС та ТЕС. Величезна кількість тепла, що надходить з нагрітими водами, істотно змінює термічний і біологічний режими водних екосистем, що призводить до порушення умов нересту риби, загибелі зоопланктону, ураження риб хворобами та паразитами.

До негативних наслідків призводить забруднення вод важкими металами, які мають властивість потрапляти в організм в процесі харчування і накопичуватися в ньому, поступово отруюючи його. Великої шкоди завдають природним водам кислотні дощі. Чим частіше випадають кислотні опади, чим більша концентрація кислоти в них, тим швидше змінюється видовий склад живих організмів у водоймах і зменшується їх кількість.

На сьогодні однією з найактуальніших проблем є забруднення Світового океану. Воно пов’язане з надходженням до акваторії значної кількості антропогенних речовин (нафтові, біогенні речовини, пестициди, важкі метали, радіонукліди та ін.). Глобального поширення набули нові хлорорганічні сполуки (токсафени, пестициди), які мають високу біоакумулятивну здатність і великий токсичний ефект. Основним джерелом надходження різних отруйних речовин в океан є атмосфера, звідки потрапляють біогенні сполуки (фтор, азот), синтетичні органічні компоненти (вуглеводи, ДДТ та ін.). Поява значної кількості органіки призводить до “цвітіння” води і виникнення “червоних проток” у різних районах океану. Особливу небезпеку викликає нафтове забруднення вод. Найбільш високим рівнем забруднення нафтою характеризуються окремі райони Індійського океану. Великою небезпекою є забруднення Світового океану радіоактивними речовинами внаслідок випробування термоядерної зброї, захоронення радіоактивних відходів, роботи ядерних реакторів. Забруднюючі речовини, які потрапили в океан, мають здатність мігрувати і збільшувати свою концентрацію. Все це зумовлює появу різних захворювань живих організмів та поступову деградацію морських біоценозів.

Вагомою складовою екологічних проблем гідросфери є загроза виникнення дефіциту прісної води, ресурси якої становлять лише 2,5 % від загального обсягу гідросфери. Проблема головним чином полягає в тому, що основним джерелом прісної води були і залишаються річкові води, обсяг яких обмежений. Невпинне зростання водоспоживання при незмінних ресурсах річкового стоку створює реальну загрозу нестачі прісної води.

Забруднення води – це одна із основних екологічних проблем України. Водні об’єкти України забруднені переважно фенолами, нафтопродуктами, органічними речовинами, сполуками азоту та важкими металами. Найбільше забруднення води в Україні спостерігається у басейні Дніпра, а також на півдні та в Криму, де переважну частину питної води отримують із зовнішніх джерел. Більшість приток Дніпра забруднені переважно амонійним та нітритним азотом, нафтопродуктами, фенолами, сполуками важких металів. Серед найбільш забруднених річок – Горинь, Десна, Сула, Тетерів, Ворскла, Удай, Самара, Інгулець.

Випадки високого рівня забруднення спостерігалися на річках Сіверського Дінця (Сіверський Донець, Удай, Казенний Торець, Бахмут, Лугань, Біленька), Дністра (Дністер, Тисмениця, Опір, Стрий), Приазов’я (Кальміус, Кальчик, Булавин, Молочна), басейнів Західного Бугу (Західний Буг, Полтва, Луга), Дунаю (Дунай, Латориця, Віча), на Південному Бузі, у Київському та Канівському водосховищах. У річки потрапили десятки тонн натрію, магнію, кальцію, міді, карбаміду, фтору, марганцю, хрому, алюмінію, метанолу, свинцю тощо. Динаміка скидання забруднюючих речовин основними підприємствами національної економіки України наведена в табл.3.

Таблиця 3. Динаміка скидання забруднюючих речовин, тис. т

Басейн річки, галузь	1990 р.	1995 р.	2000 р.	2000 р. до 1990 р., %
Всього в Україні	18250	12281	8246	45
У тому числі: - Дністер - Південний Буг - Дніпро - Сіверський Донець	295 190 3066 2799	220 171 3220 2201	189 139 2089 1395	64 73 68 45
Промисловість	13753	7776	5177	38
Сільське господарство	289	639	138	49
Комунальне господарство	4198	3825	2931	70

 

Значного техногенного впливу зазнають підземні води. У долинах Сіверського Дінця, річок Західного Донбасу, Кривбасу, Криму, Прикарпаття зафіксовано понад двісті осередків стійкого забруднення водних горизонтів, що призвело до забруднення 6 % розвіданих запасів підземних вод, а близько 24 % опинилися під загрозою якісного виснаження.

Порушення норм якості води досягло рівнів, які призводять до деградації водних екосистем, зниження продуктивності водойм. Значна частина населення України використовує для своїх потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров’ю нації. Тому довготерміновими цілями політики раціонального використання і відтворення водних ресурсів та екосистем є: зменшення антропогенного навантаження на водні об’єкти; досягнення екологічно безпечного використання водних об’єктів і водних ресурсів для задоволення господарських потреб суспільства; забезпечення екологічно стійкого функціонування водного об’єкта як елемента природного середовища із збереженням властивості водних екосистем відновлювати якість води; створення ефективної структури управління і механізмів економічного регулювання охорони та відтворення водних ресурсів.

4. Еколого-економічні проблеми використання земельних ресурсів

Охорона і раціональне використання земель – головне соціально-економічне та екологічне завдання суспільства, найважливіша передумова національної безпеки держави. Особливо актуальна ця проблема для України, оскільки її земельні ресурси зазнають надзвичайно великих антропогенних навантажень і деградація відбувається досить високими темпами. Земельний фонд України становить 60,4 млн. га. Він складається переважно з чорноземів, які займають 57 % всіх сільськогосподарських угідь і становлять 68 % орних земель. Чорноземи – найбільше природне багатство України. Вони складають майже 50 % світового запасу цих ґрунтів. Розміщення та структура сільськогосподарських угідь на території України зумовлені природно-кліматичними та екологічними умовами виробництва.

Якість земель визначається сукупністю таких чинників: рівнем родючості ґрунтів; розташуванням земельних ділянок; впливом особливостей ґрунтів на питомий опір під час виконання сільськогосподарських робіт; розміром та конфігурацією земельних ділянок тощо.

Сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь,
 лісових насаджень, що негативно впливає на стійкість агроландшафту. Надмірна розораність території та величезний вплив діяльності людини призвели до порушення природного процесу ґрунтоутворення, а також до ерозійних процесів. Розорані землі в Україні становлять 57 % всієї території.

Екологічна обґрунтованість землекористування повинна бути зумовлена взаємодією таких чинників: абіотичного (форми рельєфу, кліматичні показники та ін.); біотичного (межі біологічної стійкості і біопродуктивності складових земельних ресурсів) та антропогенного (структура угідь, рівень застосування агротехніки, управління і контроль стану земельних ресурсів та ін.).

Забруднення літосфери відбувається як природним шляхом, так і в результаті антропогенної діяльності. З розвитком науки та техніки невпинно зростає антропологічний вплив на геологічне середовище. Найбільш негативно впливають на геологічне середовище гірничодобувна та будівельна галузі промисловості. Значними забруднювачами ґрунтів є чорна металургія, металообробна, лісова та деревообробна промисловості, енергетичний комплекс, харчова та хімічна промисловості, агропромисловий комплекс, житлово-комунальне господарство та військово-промисловий комплекс. Інтенсифікація землеробства, збільшення техногенного навантаження на земельні ресурси, безконтрольне застосування засобів хімізації в умовах низької технологічної культури – все це призводить до погіршення якості ґрунтів, зниження їх родючості.

Характерною особливістю літосфери є те, що забруднення переміщуються в ній природним шляхом значно повільніше, ніж у гідросфері й атмосфері. Тому відбувається концентрування токсичних речовин і подальша міграція їх у різні середовища в процесі біологічного та геохімічного кругообігу речовин. У результаті хімічної взаємодії забруднюючих речовин відбувається їх трансформація з утворенням нових хімічних сполук – ксенобіотиків, які ще більш токсичні, ніж
первинні забруднюючі речовини.

Глобальною проблемою є постійне зменшення вмісту гумусу, який відіграє основну роль у формуванні ґрунту, його цінних агрохімічних властивостей, забезпеченні рослин поживними речовинами. Гумус витрачається не тільки на мінералізацію з вивільненням доступних для рослин поживних речовин, а й виноситься в процесі ерозії, з коренеплодами, транспортними засобами, руйнується під впливом різноманітних хімічних речовин.

Сьогодні дедалі більш відчутними стають негативні наслідки хімізації сільського господарства, зокрема погіршуються властивості ґрунту через нагромадження великої кількості шкідливих хімічних речовин, що вносилися без належних розрахунків і врахування екологічних законів. До таких хімічних речовин в першу чергу відносяться мінеральні добрива та пестициди.

Порушення (руйнування) ґрунтів являє собою складний комплекс антропогенних та природних процесів, які призводять до зміни фізико-хімічних і механічних характеристик ґрунту. Як правило, їх першопричиною є процеси, що ініціюються діяльністю людини, наслідки яких можуть бути посилені впливом природних факторів (вітру, дощу тощо). Можна виділити цілу низку процесів негативного антропогенного впливу на ґрунти: