Основні цілі стратегії сталого розвитку

Національна економіка
Економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу Основні складові та характеристика науково-технічного потенціалу України Показники відтворювальної структури економіки та вплив змін у відтворювальних пропорціях на економічне зростання Товарна структура експорту та імпорту в Україні Показники якісних змін економічного розвитку. Індекси, які використовуються у міжнародній практиці Державний бюджет України: структура доходів та видатків Система державних внутрішніх та зовнішніх запозичень: особливості в Україні Розвиток державного соціального страхування Види комерційних банків які функціонують в Україні та їх характеристика Принципи та особливості діяльності небанківських фінансово-кредитних установ Необхідність, принципи та ефективність роботи недержавних пенсійних фондів Ринковий і державний механізм розподілу доходів і ресурсів Фінансування діяльності бюджетних установ Форми і методи державної підтримки підприємств Обєкти і субєкти державного управління Система органів державної влади та їх повноваження Цілі державного управління та їх види Правові та адміністративні методи ДРЕ Класифікація соціально–економічних прогнозів Сутність державного програмно–цільового програмування, класифікація державних цільових програм Причини та показники нерівності в розподілі доходів населення Вартісна величина прожиткового мінімуму Основні цілі стратегії сталого розвитку Основні механізми зовнішньоекономічних зв’язків країни Напрямки вдосконалення системи державних органів управління. Адміністративна реформа Сума д.б = сума доходів бюджету – сума видатків бюджету Національний банк як суб’єкт державного регулювання економіки, його завдання та функції Облікова політика та її вплив на економіку Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Страхування зовнішньоекономічної діяльності. Державне регулювання експортно-імпортних операцій Антимонопольна політика держави: її характерні ознаки Державне регулювання розвитку основних сфер господарської діяльності: ПЕК, промисловість, транспорт, АПК, будівництво тощо
269318
знаков
0
таблиц
0
изображений

63. Основні цілі стратегії сталого розвитку

Екологічна політика, програми і стратегічні плани дій — усе це атрибутика системного екологічного управління і, зокрема, результати стратегічного екологічного планування як однієї з головних функцій системного екологічного управління. В Україні національну екологічну політику визначено в «Основних напрямах державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», затверджених постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. № 188/98-ВР. Основні розділи цього документа такі: пріоритети охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів; стратегія і тактика гармонійного розвитку виробничого та природоресурсного потенціалу в галузевому представленні; заходи щодо збалансованого використання і відновлення природних ресурсів; етапи реалізації основних напрямів державної екологічної політики; механізм реалізації основних напрямів державної екологічної політики України (організаційний, правовий, економічний, регіональний); екологічна експертиза; міжнародне співробітництво тощо.

Екон передумови сталого розвитку: наявність осн капіталу, к-ть зайнятих у вир-ві та хар-р їх продуктивності, інституціональні можливості.

Сталий розвиток – це тривалий, безперервний розвиток, що забезпечує потреби людей, які проживають сьогодні без шкоди забезпеченню потреб майб поколінь..

Для досягнення цілей у плані рекомендувалось: розпочати оцінювання (експертизу) впливу проектної діяльності на довкілля на якомога ранішій стадії планування проекту; уникати діяльності, пов'язаної з надмірною експлуатацією природних ресурсів та порушенням екологічної рівноваги; здійснити необхідні науково-дослідні роботи та виконати розробки щодо стандартизації в галузі екології; впроваджувати, де можливо, принцип «забруднювач платить»; запобігати на урядовому рівні діяльності, яка має шкідливий транскордонний екологічний вплив; враховувати екологічні інтереси країн, що розвиваються, беручи до уваги, зокрема, екологічні чинники в міжнародній торгівлі та міжнародному співробітництві; вживати заходів щодо роз'яснення екологічної політики, залучати до такої діяльності відповідні міжнародні організації і сприяти їм у такій діяльності; широко залучати громадськість до діяльності, спрямованої на охорону й збереження довкілля, переважно через екологічне виховання, освіту і пропаганду; правильно розподілити владні повноваження (місцеві, регіональні, федеральні, національні та на міжнародному рівні) і відповідальність у боротьбі з окремими категоріями забруднень з урахуванням особливостей територій, які треба захищати; гармонізувати в межах ЄС національні екологічні стратегії, програми, концепції, плани дій тощо; при цьому слід орієнтуватися на спільні довгострокові цілі, ніяким чином не обмежуючи суверенні права та інтереси окремих націй і не зашкоджуючи інтересам Спільного ринку.

На основі наведених цілей і рекомендацій було розроблено концептуальні підвалини для практичної діяльності протягом подальших 20-ти років. Розпочався і широкомасштабний процес створення екологічних громадських і неурядових організацій, міністерств екології.

Почали впроваджуватися і застосовуватися переважно регулювальні інструменти екологічної політики, за допомогою яких забезпечувались три основні напрями діяльності: створення наукового обґрунтування екологічних програм і заходів шляхом накопичення, аналізу й систематизації даних спостережень за екологічним станом довкілля; шляхом наукового дослідження впливу діяльності на стан довкілля; шляхом розробки методів економічної оцінки вартості природних ресурсів та економічних збитків унаслідок їх пошкодження і втрат; формулювання політики та стратегій у комплексі з розробкою конкретних заходів; зокрема, розробка й впровадження екологічних стандартів і практичне застосування принципу «забруднювач платить» через штрафи за забруднення довкілля; формування та здійснення екологічної політики на державному рівні і становлення відповідних державних інституцій.

64. Техногенний і сталий типи економічного розвитку

Сучасне виробництво характеризується не лише матеріальними, а й духовними факторами, поєднанням науки й виробництва. Обов'язковими елементами виробництва виступають результати науково-технічних досліджень, нові технології, наукові програми, плани та прогнози, автоматизовані системи управління, системи наукової організації праці тощо.

Дедалі зростаючу роль у виробництві відіграє наука, яка забезпечує теоретичну, духовну сторону практичної виробничої діяльності. Безпосереднім виявом цього стану є науково-технічний прогрес (НТП), який перетворився в головний чинник економічного прогресу.

Адже щоб успішно здійснювати сучасне суспільне виробництво необхідне знання основних об'єктивних тенденцій розвитку науки і техніки. Окрім того, глибоке розуміння процесів,пов'язаних з НТП, має враховуватися в морально-етичному аспекті виробничої діяльності суспільства, у вирішенні проблем взаємовідносин людини і природи, виживання людства тощо.

Відомо, що будь-яке соціальне явище слід розглядати в розвитку, в чіткому усвідомленні його суті, тобто в сукупності глибинних зв'язків, відношень і внутрішніх законів, які визначають основні риси і тенденції розвитку даного явища. Сучасний етап НТП прийнято називати науково-технічною революцією (НТР). Насамперед необхідно уточнити співвідношення понять "НТП" і "НТР".

Науково-технічний прогрес — це поступальний рух науки і техніки, еволюційний розвиток усіх елементів продуктивних сил суспільного виробництва на основі широкого пізнання і освоєння зовнішніх сил природи, це об'єктивна, постійнодіюча закономірність розвитку матеріального виробництва, результатом якої є послідовне вдосконалення техніки, технології та організації виробництва, підвищення його ефективності.

Науково-технічна революція — це більш вузьке поняття. Вона являє собою одну із стадій чи форм НТП, коли він набуває прискореного, стрибкоподібного характеру. Виявом науково-технічної революції є докорінна перебудова всієї технічної і технологічної основи виробництва, його організації й управління, які здійснюються на базі практичного використання фундаментальних відкриттів сучасної науки. Виробництво перетворюється з простого процесу праці в науковий процес, у технологічне застосування науки.

Необхідно правильно визначити етапи науково-технічної революції, що дає змогу уточнювати перспективу НТР, накреслити головні напрямки її подальшого розгортання. Це в свою чергу сприятиме вдосконаленню управління науково-технічним прогресом з метою успішного вирішення основних економічних, політичних та соціальних завдань, що стоять перед суспільством.

Сучасний етап НТР все більше пов'язується з такими її пріоритетними напрямками, як: автоматизація, роботизація, кібернетизація, розвиток мікроелектроніки, біотехнології, інформатики.

Ядром, основою самої ж автоматизації виступає комп'ютерна техніка. Водночас дедалі більшу роль у житті суспільства відіграє інформатика. "Інформатика" — французький за походженням термін, що поєднав у собі два слова: "інформація" і "автоматика". Тому сучасний етап науково-технічної революції можна назвати комп'ютерно-інформаційним.

65. Основні принципи охорони навколишнього природного середовища

Охорону навколишнього середовища розглядають зазвичай як комплекс міжнародних, державних, регіональних, локальних, адміністративно-господарських, технологічних і громадських заходів, спрямованих на збереження та забезпечення раціонального природокористування, відновлення, охорону та примноження природних ресурсів для блага людського суспільства і підтримання біологічної та екологічної рівноваги біосфери.

Основні принципи охорони навколишнього природного середовища (НПС):

1) пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов’язковість дотримання екологічних стандартів, нормативів і лімітів використання природних ресурсів під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності;

2) гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;

3) запобіжний характер заходів з охорони НПС;

4) обов’язковість екологічної експертизи;

5) безоплатність загального і платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;

6) стягнення сплати за забруднення НПС та компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства„Про охорону НПС”;

7) вирішення питань охорони НПС та використання природних ресурсів з урахуванням міри антропогенної змінності території;

8) екологізація матеріального виробництва;

9) збереження просторової та видової різноманітності природних об’єктів та комплексів;

10) науково обґрунтоване (НО) узгодження екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства;

11) гласність і демократизм у прийнятті рішень, прийняття яких впливає на НПС, формування у населення екологічного світогляду;

12) НО нормування впливу господарської та іншої діяльності на НПС;

13) поєднання заходів щодо стимулювання охорони і відповідальності за псування НПС;

14) вирішення проблем охорони НПС на засадах широкого міжнародного співробітництва.

66. Основні складові стратегії сталого розвитку

 

Сталий розвиток- це розвиток, який задовольняє потреби сьогодення і не ставить під загрозу задоволення потреб майбутніх поколін.

Сталий розвиток – це гармонійний, збалансований, безконфліктний прогрес всієї земної цивілізації груп країн, а також окремо взятих країн за науково-обгрунотованими планами, коли в процесі неухильного, інноваційного, інтенсивного економічного розвитку країн одночасно позитивно вирішується комплекс питань щодо збереження довкілля, ліквідації експлуатації, бідності та дискримінації як кожного окремо взятої людини, так и цілих народів чи груп населення, у т.ч. за етнічними, расовими чи статевими ознаками. В його основі лежить рівність у відносинах: людина-господарство-природа. Цілями сталого розвитку для України мають стати:

1)Соціальна справедливість

2) Економ. прогрес

3) Відтворення природи

4)Раціональне ресурсокористування

5)Демографічна стабільність

6) Добробут (запровадження єдиних соц. стандартів)

7)Освіта

8) Міжнародне співробітництво.

Перехід до сталого розвитку повинен поєднувати ринкову систему і державне регулювання. Сталий розвиток базується на таких принципах: Гармонізація співіснування людини і природи. Реалізація права на справедливе задоволення потреб теперішніх і майбутніх поколінь, захист навколишнього середовища відповідальність держави за погіршення стану навк.середов. , нарощування національного потенціалу, екологізація господарської діяльності, доступ населення до екологічної інформації відповідно до законодавства, створення міжнародної економічної відкритої системи, проведення оцінки еколог. наслідків усіх видів діяльності, зменшення різниці рівнів життя різних верств населення, подолання бідності, залучення всіх верств населення до досягнення цілей сталого розвитку. Загальна мета Стратегії сталого розвитку-досгнення на визначеному періоді стандартів якості та безпеки життя через гармонізацію нац. європейських, глобальних інтересів та тенденцій сталого розвитку.

Містить 2 ключові концепції:

Концепція потреб, зокрема невідємних потреб найбіднішої частини світу, яким треба надати приоритетного напрямку.

Ідея накладених держ обмежень на технолог та соц організації, від яких залежить зберіг потенціалу довкілля для мин та майб поколінь.

 

67. Системи органів державного управління в галузі довкілля та їх функції

Управління в екологічній сфері — це врегульована правовими нормами організаційно-виконавча діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування та об'єднань громадян, спрямована на використання природних ресурсів, охорону екологічного середовища та забезпечення екологічної безпеки.

Метою управління в екологічній сфері є дотримання вимог екологічного законодавства, забезпечення екологічних прав людини та запобігання екологічним правопорушенням.

Правовою основою управління в екологічній сфері є законодавство і норми інших галузей права, які створюють нормативно-правову базу для діяльності державних та інших органів, пов'язану з виконанням ними управлінських повноважень.

Функції управління в екологічній сфері за основними напрямами діяльності умовно поділяють на дві групи: загальні та спеціальні.

До загальних функцій управління належать планування і прогнозування, координація, організаційна діяльність, облік, екологічний контроль і нагляд.

Спеціальних функцій управління в екологічній сфері значно більше. До них можна віднести стандартизацію та нормування, видачу ліцензій і лімітів на природокористування, екологічний моніторинг, екологічну інформацію, екологічну експертизу, ведення державних природоресурсових кадастрів, ведення Червоної книги України, розподіл і перерозподіл природних ресурсів тощо. Таким чином, екологічні функції управління характеризують основні напрями організації та діяльності органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування і громадських формувань у сфері використання природних ресурсів, охорони екологічного середовища та забезпечення екологічної безпеки людини і довкілля. Вони здійснюються в певних організаційно-правових формах і різними методами.

1) Функції планування і прогнозування в екологічній сфері характеризують діяльність спеціально уповноважених на те органів з розробки й визначення показників і їх можливих змін у процесі використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища.

Екологічне планування і прогнозування на певні періоди здійснюється в різних організаційно-правових формах. Основними з них є проектні територіально-планувальні документи, цільові комплексні та екологічні програми. Планові показники та прогнози в екологічній сфері містяться насамперед у територіальних комплексних схемах охорони навколишнього середовища, генеральних планах населених пунктів, проектах планування і забудови територій, схемах розміщення та розвитку виробничих сил і окремих галузей народного господарства. Спеціальні документи містять планові показники і загальнодержавні екологічні програми, які розробляються згідно з Положенням про порядок розроблення екологічних програм, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1998 р.

Порівняно новою функцією управління в екологічній сфері є проведення екологічного моніторингу.

2) Державний екологічний моніторинг — це система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розроблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо прийняття управлінських рішень для запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.

Залежно від призначення моніторинг навколишнього середовища поділяють на загальний (стандартний), оперативний (призовий) та фоновий (науковий).

Система державного екологічного моніторингу створюється і здійснюється на трьох рівнях:

національному — на всій території України;

регіональному — у межах адміністративно-територіальних одиниць на територіях економічних і природних регіонів;

локальному — на території окремих об'єктів (підприємств, міст, ділянках ландшафтів).

Повноваження щодо здійснення державного моніторингу покладено на Міністерство екології та природних ресурсів, Міністерство охорони здоров'я. Державний комітет по земельних ресурсах, інші органи державного управління та їхні органи на місцях.

Система державного екологічного моніторингу створюється з дотриманням міжнародних вимог і сумісна з аналогічними міжнародними системами.



Информация о работе «Національна економіка»
Раздел: Экономика
Количество знаков с пробелами: 269318
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
59482
1
2

... їни на початку ХХІ століття. Матеріали VІ наук.-практ. конференції. – Полтава: ПІБ МНТУ, 2006. – С.128-130. АНОТАЦІЯ Азаров О.В. Малий бізнес України в розвиткові національної економки. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.03 – економіка та управління національним господарством. – Донецький державний університет управління ...

Скачать
58393
0
0

... Наук. збірник. / Відп. ред. О.П. Степанов. - Київ: КНЕУ, 2006. - Вип. 2-3. - С.215-217. - 0,2 друк. арк. АНОТАЦІЯ Паценко О.Ю. Конкурентоспроможність національної економіки і валютний курс: оцінка впливу, прогнозування динаміки. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03 - організація управління, планування і регулювання економі ...

Скачать
107211
3
9

... . На 1 січня 2009р. в Україні, за оцінкою, проживало 46143,7 тис. осіб. Упродовж 2008р. чисельність населення зменшилася на 229,0 тис. осіб, або на 5,0 осіб у розрахунку на 1000 жителів.   3. Актуальні проблеми стратегічного розвитку національної економіки України в сучасних умовах Підвищення національної свідомості посилює роль національних традицій та цінностей, які відіграють важливу роль ...

Скачать
30534
0
0

... основною складовою є засоби виробництва, які аналізують за показником динаміки їх обсягу у вартісному і натуральному вимірі. Предмети споживання аналізують за групами товарів враховуючи їх якість, та випуск за формами власності. Аналіз галузевої структури національної економіки здійснюється для того, щоб визначити домінуючий тип розвитку, серед яких промисловий, аграрний, агропромисловий. Також ...

0 комментариев


Наверх