Економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу
Основні складові та характеристика науково-технічного потенціалу України
Показники відтворювальної структури економіки та вплив змін у відтворювальних пропорціях на економічне зростання
Товарна структура експорту та імпорту в Україні
Показники якісних змін економічного розвитку. Індекси, які використовуються у міжнародній практиці
Державний бюджет України: структура доходів та видатків
Система державних внутрішніх та зовнішніх запозичень: особливості в Україні
Розвиток державного соціального страхування
Види комерційних банків які функціонують в Україні та їх характеристика
Принципи та особливості діяльності небанківських фінансово-кредитних установ
Необхідність, принципи та ефективність роботи недержавних пенсійних фондів
Ринковий і державний механізм розподілу доходів і ресурсів
Фінансування діяльності бюджетних установ
Форми і методи державної підтримки підприємств
Обєкти і субєкти державного управління
Система органів державної влади та їх повноваження
Цілі державного управління та їх види
Правові та адміністративні методи ДРЕ
Класифікація соціально–економічних прогнозів
Сутність державного програмно–цільового програмування, класифікація державних цільових програм
Причини та показники нерівності в розподілі доходів населення
Вартісна величина прожиткового мінімуму
Основні цілі стратегії сталого розвитку
Основні механізми зовнішньоекономічних зв’язків країни
Напрямки вдосконалення системи державних органів управління. Адміністративна реформа
Сума д.б = сума доходів бюджету – сума видатків бюджету
Національний банк як суб’єкт державного регулювання економіки, його завдання та функції
Облікова політика та її вплив на економіку
Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Страхування зовнішньоекономічної діяльності. Державне регулювання експортно-імпортних операцій
Антимонопольна політика держави: її характерні ознаки
Державне регулювання розвитку основних сфер господарської діяльності: ПЕК, промисловість, транспорт, АПК, будівництво тощо
Навигация
Облікова політика та її вплив на економіку
Національна економіка
269318
знаков
0
таблиц
0
изображений
85. Облікова політика та її вплив на економіку
Облікова політика Державного казначейства - це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються Державним казначейством для складання та подання фінансової звітності про виконання бюджетів.
Облікова політика базується на основних принципах бух. обліку. Найголовнішими серед них є такі принципи: законність, правильність, достовірність, суттєвість (доречність), безперервність, повнота бухгалтерського обліку, дата операції, прийнятність вхідного балансу, обережність, незалежність, сталість, відкритість, співставність, превалювання сутності над формою, своєчасність, консолідація.
Облікова політика щодо методів оцінки, обліку і контролю активних операцій ґрунтується на відповідних нормативних документах.
Облікова політика повинна активно сприяти поліпшенню структури активів, якнайшвидшому стягненню сумнівної, безнадійної заборгованості. Активи і зобов'язання мають бути оцінені та відображені в обліку таким чином, щоб не переносити наявні фінансові ризики, які потенційно загрожують фінансовому стану бюджету, на наступні звітні періоди.
Процедури бухгалтерського обліку повинні виключати можливість здійснення взаємозаліку активів та зобов'язань, або доходів та видатків як у бухгалтерських записах, так і у фінансовій звітності.
86. Переваги та проблеми грошово-кредитної політики
Грошово-кредитна політика — одна з головних складових системи державного регулювання ринкової економіки. Переваги: Тільки застосування монетарних методів дає можливість зберегти ринкову сутність економіки і забезпечити достатню регульованість її ззовні, як того вимагає розвиток суспільства на демократичних засадах. Крім того, застосування методів монетарної політики сприяє посиленню здатності ринкової економіки до саморегуляції, підвищенню ефективності механізму її здійснення завдяки нейтралізації монетарними заходами окремих недоліків, внутрішньо властивих ринковій економіці. Йдеться насамперед про неспроможність ринкового механізму забезпечити рівномірне економічне зростання, стабілізацію зайнятості і цін. Тільки у разі проведення відповідної монетарної політики (рестрикції чи експансії) вдається згладити циклічні коливання і стабілізувати на прийнятному рівні основні економічні індикатори, передусім рівень цін та інфляцію. Завдяки стабілізаційній здатності монетарна політика відіграє надзвичайно важливу роль на переломних стадіях економічного циклу — під час виходу з депресії, гальмування економічного спаду, запобігання кризи надвиробництва. Відповідними монетарними заходами центральний банк має можливість активізувати чи сповільнити кожний із цих процесів залежно від завдань загальноекономічної політики держави. Важливу стабілізаційну роль відіграє монетарна політика в умовах глибокої кризи, яку переживає економіка України в перехідний період. Недолік облікової ставки полягає в тому, що якщо її підвищити-всі повисять ставки по кредитам. Якщо ж її знизити, то не всі понизять ставки по кредитам, бо це не вигідно. Недоліки використання норми обов’язкового резервування: 1)підвищення норми обов'язкового резервування може привести всі банки з невеликими надлишковими резервами в неліквідний стан, підірвати їх становище на ринку. 2)підвищення норми резервування негативно позначається на фінансах банків, оскільки обмежує їхні доходи за активними операціями. У цьому зв'язку таке застосування даного інструменту рівноцінне підвищенню оподаткування банків.3) якщо потрібно змінити пропозицію грошей на короткий строк і в невеликих обсягах, то цей інструмент просто не годиться, бо зміна норми резервування на 1% може дати значно більшу зміну пропозиції, ніж це потрібно. А часті зміни норми резервування (вгору-вниз) взагалі можуть паралізувати діяльність банків.
87. Антиінфляційне регулювання економіки
Антиінфляційна політика – це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. З метою боротьби з інфляцією поширені такі класичні напрями антиінфляційного регулювання:
1) Дефляційна політика полягає у впливі на окремі елементи платоспроможного попиту з метою його обмеження та формування нового співвідношення попиту і пропозиції. На практиці з метою регулювання попиту використовуються заходи:
1. грошово-кредитної політики передусім спрямовані на обмеження та стабілізацію грошового обігу. З цією метою використовуються такі важелі впливу на грошову масу: облікова ставка; норма обов'язкових резервів; операції на відкритому ринку.
2. бюджетної - спрямовані на забезпечення збалансованості державних фінансів, та скорочення бюджетного дефіциту, що можна досягти за рахунок збільшення доходів і скорочення державних видатків.
3. структурно-інвестиційної політики яка опирається на такі важелі впливу як обмеження монополізму і розвиток конкуренції, залучення іноземних інвестицій, протекціонізм, формування ринку позичкового капіталу.
2) Політика доходів. Обмежуючи розміри підвищення цін і заробітної плати - зменшує зростання витрат на виробництво товарів, ціни яких включають такі величини. Це перешкоджає саморозвитку інфляційних процесів і стримує їхню інтенсивність.
3) Адаптаційна політика. Реалізується, в першу чергу, за рахунок індексації доходів шляхом підвищення заробітної плати працівників бюджетних установ, пенсій з урахуванням зростання цін.
Проведення антиінфляційної політики залежить від співвідношення багатьох економічних процесів і ступеня їхньої активності. Тому найбільша ефективність її застосування може бути досягнута лише за умов комплексного використання цих шляхів боротьби з інфляцією.
88. Ціни як інструмент державного регулювання економіки. Цінове регулювання діяльності природних та штучних монополістів. Контроль за дотриманням державної дисципліни цін і тарифів
Державне регулювання цін — це політика впливу держави за допомогою законодавчих, адміністративних та кредитно-фінансових заходів на ціни з метою сприяння стабільному розвитку економічної ситуації в країні. Ціна є одним з найбільш важливих інструментів регулювання економіки, її регулюючий вплив на економіку охоплює багато напрямків. Державна політика цінового регулювання справляє певний тиск на виробників та продавців продукції. За таких умов вони змушені дотримуватися встановлених цін і відповідно зазнавати іноді навіть суттєвих втрат. Для компенсації збитків держава часто супроводжує обмеження цін наданням підприємствам фінансової допомоги, не допускаючи їхнього банкрутства на регульованих ринках.
В Україні державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень (як природних так і штучних), вибір методів та встановлення термінів регулювання здійснюється Міністерством економіки, а на регіональних ринках — місцевими органами. Ці установи спільно з Антимонопольним комітетом визначають перелік регульованої продукції монополістів, до якого на загальнодержавному рівні входять найважливіші види товарів народногосподарського значення. Регулювання цін монополістів здійснюється або через установлення фіксованих чи граничних рівнів цін, граничних рівнів посередницько-збутових і торговельних націнок (надбавок), граничних нормативів рентабельності, або запровадженням обов’язкового декларування зміни цін. Метод регулювання цін - підприємство не має права перевищити в ціні встановлений норматив рентабельності, інакше на порушника накладаються штрафні санкції. Декларування зміни ціни означає, що підприємство для підвищення ціни, яку регулює держава, повинно звернутися у відповідні органи на отримання дозволу на це.
Здійснення державної цінової політики неможливе без ефективного контролю за додержанням дисципліни цін - визначених нормативними актами й документами вимог щодо формування, установлення та використання цін за умов регульованої ринкової економіки. Контроль за додержанням дисципліни цін здійснюється системою спеціальних органів, зокрема Державною інспекцією з контролю за цінами Міністерства економіки України і підпорядкованими їй державними інспекціями АРК, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Крім державних інспекцій, право контролю за дотриманням порядку застосування цін і тарифів мають також інші державні й недержавні установи: податкові, фінансові та антимонопольні служби, комітет захисту прав споживачів. Права зазначених органів є дещо вужчими, ніж права інспекцій.
89. Сутність, завдання та форми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Завдання та функції державних органів щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності
ЗЕД - діяльність суб'єктів господарської діяльності країни та відповідних іноземних суб'єктів, заснована на взаємовигідних відносинах між ними.
Регулювання ЗЕД має на меті:
забезпечення забалансованості та рівноваги внутрішнього ринку України;
стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, в тому числі зовнішньоекономічних зв’язків суб’єктів ЗЕД;
створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.
Держ. регулюв. ЗЕД здійсн. за допомогою адмін. та ек. методів. Адм. методи безпосередньо впливають на господ. відносини, а ек. - діють через ринковий механізм. Адм. методи найдоцільніше застосовувати за умов ек. нестабільності, зрост. дефіциту та інфляції. До них належать ембарго (повна заборона зовн-ек діяльності), ліцензування, квотування, специ. вимоги до товару та ін. Ек. методи регулювання займають провідне місце в період стабілізації економіки. До них належать митні тарифи, збори, імпортні депозити (в галузі імпорту), пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків тощо.
Основними видами зовнішньоекономічної діяльності є зовнішня торгівля, фінансово-кредитні операції, підприємницька діяльність, науково-технічна кооперація з іноземними підприємцями, надання їм різноманітних послуг. Ці напрями діяльності регулюються, з одного боку, державою в особі її органів, а з іншого — недержавними органами управління економікою (біржами, торговельними палатами, спілками тощо) та самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі укладених між ними координаційних угод.
Органи державного регулювання ЗЕД:
Верховна Рада приймає, змінює та скасовує закони, що стосуються ЗЕД; затверджує головні напрями зовнішньоекономічної політики; розглядає, затверджує та змінює структуру органів державного регулювання ЗЕД; укладає міжнародні договори; встановлює спеціальні режими ЗЕД на території України; затверджує списки товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензування або забороняється.
Кабінет Міністрів: здійснює координації діяльності міністерств, комітетів, відомств з питань ЗЕД, торгівельних представництв України за кордоном; приймає нормативні акти з питань ЗЕД; проводить переговори та укладає угоди з питань ЗЕД, забезпечує виконання міжнародних договорів; забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану, здійснює плани щодо раціонального використання коштів Державного валютного фонду.
Національний банк України: здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України;представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди; регулює курс гривні до грошових одиниць інших держав; здійснює облік і розрахунки по даних і одержаних державних кредитах і позиках, проводить операції з централізованими валютними резервами, які виділяються з Державного валютного фонду в розпоряджені Національного банку.
Міністерство зовнішньоекономічної зв’язків: забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійснені суб’єктами ЗЕД виходу на зовнішній ринок, координацію їх ЗЕД, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України; здійснює контроль за додержанням всіма суб’єктами ЗЕД чинних законів та умов міжнародних договорів України; здійснює заходи нетарифного регулювання ЗЕД, зокрема реєстрацію учасників ЗЕД., реєстрацію окремих видів контрактів.
Державне управління митного контролю здійснює митний контроль згідно з чинними законами.
Антимонопольний комітет здійснює контроль за додержанням суб’єктами ЗЕД антимонопольного законодавства.
До органів місцевого управління ЗЕД належать місцеві ради народних депутатів та їх виконавчі та розпорядчі органи; територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання ЗЕД.
Похожие работы
... їни на початку ХХІ століття. Матеріали VІ наук.-практ. конференції. – Полтава: ПІБ МНТУ, 2006. – С.128-130. АНОТАЦІЯ Азаров О.В. Малий бізнес України в розвиткові національної економки. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.03 – економіка та управління національним господарством. – Донецький державний університет управління ...
Конкурентоспроможність національної економіки і валютний курс: оцінка впливу, прогнозування динаміки
... Наук. збірник. / Відп. ред. О.П. Степанов. - Київ: КНЕУ, 2006. - Вип. 2-3. - С.215-217. - 0,2 друк. арк. АНОТАЦІЯ Паценко О.Ю. Конкурентоспроможність національної економіки і валютний курс: оцінка впливу, прогнозування динаміки. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03 - організація управління, планування і регулювання економі ...
... . На 1 січня 2009р. в Україні, за оцінкою, проживало 46143,7 тис. осіб. Упродовж 2008р. чисельність населення зменшилася на 229,0 тис. осіб, або на 5,0 осіб у розрахунку на 1000 жителів. 3. Актуальні проблеми стратегічного розвитку національної економіки України в сучасних умовах Підвищення національної свідомості посилює роль національних традицій та цінностей, які відіграють важливу роль ...
... основною складовою є засоби виробництва, які аналізують за показником динаміки їх обсягу у вартісному і натуральному вимірі. Предмети споживання аналізують за групами товарів враховуючи їх якість, та випуск за формами власності. Аналіз галузевої структури національної економіки здійснюється для того, щоб визначити домінуючий тип розвитку, серед яких промисловий, аграрний, агропромисловий. Також ...
0 комментариев