Розробка організаційної структури

4.3 Розробка організаційної структури

Структура управління організацією", або "організаційна структура управління" (ОСУ) - одне з ключових понять менеджменту, тісно зв'язане з метою, функціями, процесом управління, роботою менеджерів і розподілом між ними повноважень. В рамках цієї структури протікає весь управлінський процес (рух потоків інформації і прийняття управлінських рішень), в якому беруть участь менеджери всіх рівнів, категорій і професійної спеціалізації. Структуру можна порівняти з каркасом будинку управлінської системи, побудованим для того, щоб всі що протікають в ній процеси здійснювались вчасно і якісно. Звідси та увага, що керівники організацій приділяють принципам і засобам побудови структур управління. Організаційна структура м’ясокомбінату має лінійно-функціональне спрямування і представлена на схемі 4.1

4.4 Матеріальне і моральне стимулювання працівників

Винагорода — це все те, що людина вважає цінним для себе. Але цінності в кожної людини свої.

Розрізняють внутрішню і зовнішню винагороди. Внутрішню винагороду людина одержує від самої роботи. Це задоволення від спілкування з колегами, почуття досягнення результату, задоволення від корисності зробленого продукту. Внутрішню винагороду дає сама робота. Сюди належать: почуття задоволеності досягнутими результатами, змістовність і значущість виконаної роботи, самоповага. Найпростіший засіб забезпечення внутрішньої винагороди - створення відповідних умов для роботи і чітка постановка завдання[9].

Зовнішню винагороду дає організація (підприємство, фірма). Вона може виступати як у вигляді матеріальної винагороди, так і моральної. Матеріальна — зарплата, додаткові виплати, премії, оплата визначених витрат. Моральна — присвоєння звання "кращий працівник", похвала, оцінка в наказі тощо.

Для здійснення мотивації насамперед необхідно визначити потреби людей. А. Маслоу безліч людських потреб розділив на п'ять груп за пріоритетністю їхнього задоволення:

·  фізіологічні — вода, їжа, житло;

·  безпека і впевненість у майбутньому. Захист від фізичних і фізіологічних небезпек і впевненість, що фізіологічні потреби будуть задоволені в майбутньому;

·  соціальні — соціальне визнання, взаємодія, прихильність і підтримка;

·  повага — самоповага, особисті досягнення, визнання, повага з боку оточуючих;

·  самовираження — реалізація своїх потенційних можливостей.

Перші дві групи — первинні потреби, інші — вторинні, задовольнити які людина прагне після задоволення первинних. Більшість людей в основному, притримується наведеної послідовності потреб, хоча в конкретних обставинах якась з потреб може домінувати.

Значення мотивації визначається тим, що, спираючись на неї, менеджер має можливість домогтися від підлеглих відповідної цілям організації поведінки. Вивчення теорії мотивації і практичне застосування її положень дозволяє менеджерам домогтися підвищення ступеня задоволення потреб працівників, спонукати їх до більш продуктивної праці. Якщо рівень мотивації співробітників для досягнення організаційних цілей недостатній, менеджерам необхідно переглянути систему винагороди за працю.

Підхід менеджера до спонукання підлеглих до праці і використовувані винагороди визначаються його поглядами на проблеми мотивації. Виділяють три підходи до мотивації: традиційний, з позиції людських відносин і людських ресурсів. Новітні теорії мотивації утворять ще один, четвертий напрям, що одержав назву сучасних підходів.

В основу "теорії очікувань В. Врума" покладено просту істину: щоб людина була мотивована до певної діяльності, її досягнення в цій діяльності необхідно винагороджувати. При цьому сила прагнення до отримання винагороди залежить від трьох ситуаційних факторів.

По-перше, від наявності зв’язку між затратами праці робітника і досягнутими результатами, тобто від сподівання, що затрати праці дадуть бажані результати. Якщо такий зв’язок відсутній, то мотивація слабшає.

По-друге, від можливості (реальності) отримання винагороди, тобто очікування, що результати будуть винагородженими. Якщо людина не буде відчувати зв’язку між результатами і винагородженням, то її мотивація буде слабшати. Навіть, якщо людина впевнена, що досягнуті результати будуть винагородженими, але за "розумних" зусиль їй цих результатів не досягти, то мотивація і в цьому випадку буде слабкою.

По-третє, сила прагнення до отримання винагороди залежить від цінності винагороди з позицій конкретного робітника. Оскільки у кожної людини власна система цінностей (різні побажання і потреби щодо винагороди), то конкретна винагорода може і не представляти для неї ніякої цінності. Іншими словами, мотивація залежить від сподівань щодо цінності винагороди. Негативні очікування щодо цінності винагороди призводять до низької мотивації робітників.

Якщо очікування високі, то сила спонукаючого мотиву зростає. Отриманий раніше позитивний досвід в аналогічних ситуаціях підкріплює сподівання. Отже, успіх посилює мотивацію. Навпаки, якщо очікування не справджуються, виникає відчуття марності зусиль, внаслідок чого зменшується мотивація. Позбавитися відчуття марності зусиль допомагає встановлення досяжних для даного конкретного робітника цілей діяльності й винагородження його таким способом, який він особисто цінує[9].

Фактором, що спричиняє виникнення відчуття марності зусиль є брак власних здібностей робітника щодо виконання даного завдання. Внаслідок цього завдання виконується невдало, або взагалі не виконується. Наступного разу, отримання аналогічного завдання зовсім демотивує робітника. Отже, складність завдань, які доводяться до конкретного робітника повинна відповідати його кваліфікації, здібностям і майстерності. Тільки у такому випадку діяльність робітника буде мотивованою.

Для визначення основних мотиваційних факторів застосуємо таблицю 4.2.

Аналіз мотиваційних факторів

Ранг	Фактори підвищення продуктивності праці	Спонукають працювати інтенсивніше	Створюють привабливі умови для роботи	Сума балів
1	Складна і важка робота	1	1	2
2	Високий ступінь відповідальності	3	3	6
3	Робота що спонукає до самостійного прийняття рішень	3	5	8
4	Оплата праці за її результатами	4	6	10
5	Цікава робота	5	6	11
6	Добрі шанси на просування по службі	5	7	12
7	Визнання добре виконаної роботи	4	8	12
8	Творча робота	5	7	12
9	Робота, що стимулює розвиток здібностей	5	8	13
10	Високий заробіток	8	6	14
	Всього	43	57	100

Оцінивши мотиваційні фактори в цілому потрібно визначити мотиваційні умови кожного робітника; для цього проведемо оцінку привабливості робочого місця.

Оцінка привабливості робочого місця

Ранг	Фактори які перетворюють роботу на привабливу	Спонукають праціювати інтенсивніше	Створюють привабливі умови для роботи	Сума балів
1	Відповідний обсяг інформації про діяльність фірми	4	4	8
2	Робота без значного напруження	3	6	9
3	Гнучкий графік роботи	4	5	9
4	Робоче місце захищене від шуму і забруднення	5	5	10
5	Вільний темп роботи	5	5	10
6	Наявність додаткових пільг	5	5	10
7	Справедливий розподіл об’ємів роботи	5	5	10
8	Вигідне місце розташування	5	6	11
9	Гарні стосунки з безпосереднім керівником	4	7	11
10	Робота з людьми, які подобаються	5	7	12
	Всього	45	55	100

З метою визначення ступеня матеріального стимулювання працівників необхідно виконати розрахунки оплати праці менеджерам різних рівні управління (таблиця 4.4)

Розрахунок заробітної плати працівникам адміністративно-управлінського персоналу

№ п/п	Посада	Посадовий оклад грн.	Премії		Розмір місячної ЗП, грн.
			Характер	Величина
1	Виконавчий директор	3000	Перевиконання	500	3500
2	Головний технолог	2300	Інновації	600	2900
3	Заступники	2300	Перевиконання	400	2700
4	Головний бухгалтер	1700	За результатами роботи	350	1700
5	Начальник відділу	1600	Перевиконання	350	1600
6	Бригадир дільниці	1200	Перевиконання	350	1550

Для підвищення мотивації на підприємстві планується створити додаткові соціальні гарантії для працівників: доплати в пенсійний фонд, відкриття пенсійних рахунків для працівників. Також будуть впроваджуватись програми навчання працівників які показують високі результати роботи, кожен місяць буде визначатись найкращий відділ серед працівників якого розподілятиметься премія. Всіляко буде стимулюватись ініціативність працівників, будуть проводитись опитування з метою покращення умов їх роботи. До моральних факторів мотивації можна віднести: відзнаку кращих робітників на дошці пошани, оголошення подяк за сумлінну роботу, надання додаткових вихідних днів.

Вивчення досвіду показало, що процес забезпечення ефективності системи контролю виробничих процесів на підприємствах повинен складатися з п'ятьох етапів, а саме:

— встановлення заданого рівня якості, який відповідає вимогам споживача;

— створення умов для досягнення відповідного рівня якості

— налагодження виробничого процесу з мстою якісного виготов­лення виробів;

— ліквідації виявлених недоліків у якості продукції і виробничого процесу;

— забезпечення стабілізації досягнутого рівня якості продукції

Реалізації вищенаведених етапів контролю здійснена і на нашому м’ясокомбінаті.

Контроль за роботою обладнання покладений на начальників змін і бригадирів, вони повинні мати базові технічні навики і знання для кваліфікованої оцінки стану активної частини основних фондів, що дозволить своєчасно проводити їх ремонти. Також вони контролюватимуть ефективність використання обладнання, завантаженість виробничих ліній. Такий вид контролю, в свою чергу дозволить підвищити ефективність виробництва.

З метою проведення контролю якості продукції на підприємстві періодично діятиме незалежна лабораторія з оцінки якості продукції. Фахівці лабораторії проводитимуть органолептичну і фізико-хімічну оцінку якості товарів, визначатимуть вміст поживних речовин у продуктах, рекомендуватимуть заходи з підвищення якості.

Очолювати систему контролю буде той заступник директора, який відповідає за дану сферу діяльності на підприємстві.

Розділ 5. Основи операційного менеджменту

 

Функціональним підрозділом на підприємстві є забійний цех. Саме цей підрозділ обрано через важливість його у виробництві: він постачає сировину для роботи ковбасного цеху, відповідно він є вихідним у виробництві. Дієвість і прикладна спрямованість операційного менеджменту визначається чіткими цілями та сформованими завданнями.

Мета операційного менеджменту – є забезпечення найбільш повного задоволення потреб споживачів на товари та послуги підприємства при досягненні достатнього рівня ефективності його функціонування.

Завдання операційного менеджменту:

1.  Забезпечення ефективного використання матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних ресурсів.

2.  Забезпечення в повному обсязі завдань операційної програми (операційного процесу)

3.  Досягнення безперервного ходу операційного процесу

4.  Досягнення належного асортименту та високої якості товарів та послуг.

5.  Організація обслуговування споживачів на належному рівні[10].

На основі теоретичних завдань операційного менеджменту нами було розроблено систему завдань для забійного цеху м’ясокомбінату:

1.  Постійний контроль за санітарно-епідеміологічним станом тварин до оглушення

2.  Планування обсягів забою і подання відповідних планів до заступника з постачання для забезпечення безперебійного виробництва

3.  Ведення графіків роботи обладнання і повідомлення про необхідність планового ремонту

4.  Моніторинг якості м’яса і відповідне його маркування

5.  Контроль за якістю розробки туш тварин

6.  Ведення обліку обсягів виконаної роботи і подання звітів до замісника з персоналу.

7.  Контроль за відповідною обробкою шкір, маркуванням і направленням на реалізацію

8.  Підтримання приміщень цеху у належному санітарному стані, перерви у роботі не рідше ніж кожні 2 години і не більше ніж на 15 хв.

Організаційна структура відділу зображена на мал.5.1

Малюнок 5.1. Організаційна структура м’ясного цеху

Посадова інструкція майстра цеху розроблена згідно чинного законодавства і зразків посадових інструкцій.

 

ПОСАДОВА ІНСТРУКЦІЯ ВИРОБНИЧОГО МАЙСТРА[11]

I. Загальні положення

1.  Майстер є повноправним керівником на своїй ділянці виробництва, організовуючи ритмічне виконання ділянкою виробничого плану і зобов'язань колективу по заданій номенклатурі. При включенні майстрів до складу укрупнених комплексних бригад на них покладається керівництво такими бригадами.

2.  Майстер безпосередньо підпорядковується начальникові цеху.

3.  На посаду майстра призначаються особи з вищою технічною освітою і стажем роботи на виробництві не менше одного року, або середньою спеціальною освітою і стажем роботи на виробництві не менше трьох років. За відсутності спеціальної освіти стаж роботи на виробництві не менше п'яти років.

II. Посадові обов'язки

1.  Забезпечення виконання ділянкою (бригадою) планових завдань за об'ємом виробництва, номенклатурі і асортименту виробів, неухильному підвищенню продуктивності праці, виготовленню продукції високої якості, зниженню витрат на одиницю продукції (роботи).

2.  Забезпечення максимального використання виробничих потужностей, повного завантаження і правильної експлуатації устаткування, продуктивної роботи всіх робочих ділянки (бригади) впродовж всієї зміни.

3.  Участь в розробці декадних і місячних виробничих завдань бригаді і відповідно до них встановлення завдання бригадам і окремим робочим.

4.  Забезпечення своєчасного надходження на виробництва матеріалів, напівфабрикатів, інструментів, пристосувань, технічної документації.

5.  Систематична перевірка виконання завдань бригадами і окремими робочими, своєчасне усунення виникаючих неполадок, що заважають нормальному ходу виробничого процесу.

6.  Організація вирішення виробничих і соціальних питань діяльності підрозділу (ділянки).

7.  Систематичне підвищення своєї кваліфікації, не рідше за 1 раз на 2—3 роки перепідготовка в інститутах підвищення кваліфікації, на курсах підвищення кваліфікації і так далі

8.  Проведення інструктажу підлеглих робочих, надання ним необхідній допомозі в освоєнні норм вироблення і виконанні виробничих завдань, особливу увагу приділяти інструктажу робочих у випадках складності або відповідальності виконуваної роботи, освоєння нових робіт.

9.  Перевірка дотримання робочими встановлених технологічних процесів і припинення роботи у випадках невідповідності її встановленим технічним процесам, технічним умовам, кресленням, режимам обробки і ін.

10.  Прийом першої деталі або виробу, виготовленою робочим на устаткуванні, що вийшло з ремонту або після наладки.

11.  Перегляд в установленому порядку застарілих і занижених норм вироблення, а також норм на роботи, по яких здійснені організаційно-технічні заходи, що забезпечують зниження трудових витрат.

12.  Систематична перевірка стану устаткування і огорож, інструктаж робочих і перевірка їх знань правил техніки безпеки, промислової санітарії, пожежної безпеки і правил користування індивідуальними засобами захисту, контроль за дотриманням робочими правив і інструкцій по охороні праці і техніці безпеки.

13.  Забезпечення строгого дотримання що працюють трудової і виробничої дисципліни, чистоти і порядку на робочих місцях. Контроль за своєчасним вивезенням відходів і готової продукції без того, що захаращується проходів і проїздів і захаращення робочих місць.

14.  Розвиток багатоверстатного обслуговування і поєднання професій, залучення робочих до участі в роботі виробничих нарад і обговорення питань виконання встановлених ділянці завдань, досвіду передових робочих і новаторів виробництва і ін.

III. Повноваження

1.  Проводити розстановку робочих на ділянці і із затвердження начальника цеху вивільняти зайвих робочих, а також робочих, що систематично порушують виробничу і трудову дисципліну.

2.  Представляти робочих ділянки (бригади), що відрізнилися, до преміювання по преміальних положеннях, що діють, і по інших видах заохочень.

3.  Накладати в установленому порядку дисциплінарні стягнення на підлеглих працівників, що порушують виробничу або трудову дисципліну.

4.  Не допускати виконання роботи на несправному устаткуванні і із застосуванням несправного інструменту, пристосувань і контрольно-вимірювальних приладів.

5.  Не допускати використання у виробництві матеріалів і напівфабрикатів, що не відповідають технічним вимогам.

6.  Не допускати до роботи робочих, що не знають правил і інструкцій по техніці безпеки і охороні праці.

7.  Приймати на роботу робочих в межах встановлених лімітів, проводити їх розстановку по робочих місцях, представляти до твердження привласнені ним розряди відповідно до тарифно-кваліфікаційного довідника і зданої проби або випробування.

8.  Припиняти виконання робіт на несправному устаткуванні, при застосуванні несправного інструменту, пристосувань і контрольно-вимірювальних приладів, а також при використанні сировини і матеріалів, що не відповідають технічним умовам.

9.  Надавати відпустки підлеглим працівникам відповідно до затвердженого графіка.

10.  Вимагати своєчасного виконання плану ремонту устаткування і заходів щодо техніки безпеки, охорони праці, промислової санітарії і пожежної охорони.

11.  Вимагати від керівництва цехи своєчасної видачі місячних і декадних виробничих завдань і інших планованих кількісних і якісних показників.

12.  Вимагати від керівництва цехи своєчасного забезпечення ділянки необхідними матеріалами, сировиною, напівфабрикатами, інструментом, пристосуваннями, технічною документацією і ін. для нормального ходу виробництва.

13.  Вимагати від начальника цеху внесення змін в технологічний процес у випадках, якщо він не забезпечує високої продуктивності і заданої якості деталі, виробу.

14.  Вимагати від підлеглих йому працівників виконання розпоряджень і вказівок з усіх питань виробничої діяльності ділянки.

15.  Преміювати робочих за досягнення високих виробничих показників, зразкову роботу і успішне виконання завдань за рахунок засобів преміального фонду, що виділяється в розпорядження майстра.

IV. Відповідальність

1.  За невиконання (неналежного виконання) своїх посадових обов'язків, передбачених справжньою посадовою інструкцією, в межах, визначених чинним трудовим законодавством України.

2.  За досконалих в процесі здійснення своєї діяльності правопорушення - в межах, визначених чинним адміністративним, кримінальним і цивільним законодавством України.

3.  За завдання матеріального збитку - в межах, визначених чинним трудовим, кримінальним і цивільним законодавством України.

Розділ 6. Організація комунікаційного процесу на підприємстві

Інформація являється основним ресурсом, наділена властивістю безмежності, що надає їх характеру не ресурсу, а споживчого попиту. Інформація – це сукупність повідомлень, які відображають конкретний стан явища, події, виробничо-господарської діяльності.

Комунікація – це обмін інформацією, її змістом між двома і більше людьми. Комунікації є процесами зв’язку працівників, підрозділів, організацій. Якщо комунікації налагоджені погано, то рішення, які приймає керівник в результаті отримання інформації, можуть бути помилковими, люди не правильно зрозуміють, чого хоче від них керівник, в результаті чого можуть погіршитися відносини між людьми[12].

При функціонуванні підприємства виникає одночасно декілька видів комунікацій: між організацією і зовнішнім середовищем, між рівнями управління та підрозділами, неформальні і між особові комунікації. Процес менеджменту повинен гармонічно об’єднувати регулювання усіх цих видів комунікацій.

Комунікації між організацією і зовнішнім середовищем становлять надзвичайно важливу частину інформаційного потоку який необхідно обробляти менеджеру. Фактично – це відомості про усі фактори зовнішнього середовища,а вони відіграють найважливішу роль у функціонуванні організації. Також це замовлення які надходять від покупців або квитанції до сплати від постачальників, накладні і інші документи, ділова кореспонденція.

Комунікації між рівнями управління є основою ефективної системи внутрішнього керування. Вони забезпечують своєчасне надходження повідомлень про проблеми які потребують вирішення. Якісно організований процес комунікацій між рівнями управління є запорукою позитивного клімату у колективі[12].

Неформальні і між особові комунікації не піддаються безпосередньому контролю з боку менеджерів, і навіть більше, спроби такого контролю можуть створити психологічну напругу у колективі. Менеджер повинен вміло регулювати теми таких комунікацій, забезпечуючи одночасно і "свободу слова" на підприємстві і відсутність пліток які б підривали авторитет керівництва в очах працівників.

Базою комунікацій є ефективне інформаційне забезпечення . Носіями інформації є документи, графіки, перфострічки, плакати, схеми і т.п.

Комунікативний процес – це процес обміну інформацією між двома і більше людьми, працівниками з метою розв’язання певної проблеми.

Виділяють такі складові елементи процесу комунікації:

-  відправник ( джерело ) – той, хто генерує ідеї, збирає інформацію, передає її;

-  повідомлення – інформаційна ідея, яка закодована з допомогою символів;

-  канал – засіб передачі інформації;

-  отримувач ( споживач інформації ) – це особа ,для якої призначена інформація.

Розрізняють три проблеми в комунікації. Технічна проблема пов'язана з точністю передачі комунікаційних символів. Семантична проблема пов'язана з вибором таких символів, які б найбільш точно виражали бажаний зміст. Проблема ефективності — ступінь впливу одержаного повідомлення на поведінку об'єкта.

На сучасному етапі відбувається черговий вибух технологічної і мирної соціальної революції — становлення інформаційного суспільства. Сучасні інформаційні і телекомунікаційні технології (ІТТ) істотно змінюють не тільки те, як ми виробляємо продукти і послуги, але і те, як проводимо дозвілля, реалізуємо свої цивільні права, виховуємо дітей. Вони мають вирішальний вплив на зміни, які відбуваються в соціальній структурі суспільства, економіці, розвитку інститутів демократії тощо.

Тематика інформаційного суспільства, розвитку світового ринку телекомунікацій, Інтернету не сходить зі сторінок провідних ділових вітчизняних і зарубіжних журналів. Колосальні обсяги інформації, присвячені цій тематиці, доступні зараз й Інтернету. Особливо це стосується висвітлення діяльності міжнародних і національних організацій з розробки і реалізації стратегій інформаційного розвитку. До найбільш цікавих джерел можна віднести Європейську Koміcію Ради Європи, Організацію економічної співпраці розвитку, Всесвітній союз зв'язку, адміністративні органи, відповідальні за побудову "інформаційної магістралі" в США, Канаді, Великобританії, Німеччині, Франції, Австралії, Японії та інших країнах. Актуальність входження України в інформаційне суспільство поступово усвідомлюється вітчизняним науковим і політичним співтовариством, про що свідчить велика кількість законодавчих актів у сфері інформації.

Документообіг – рух документів з організації з моменту їх отримання чи утворення до завершення виконання чи відправки. Вірна організація документообігу сприяє оперативному проходженню документів в апараті управління, пропорційному завантаженню підрозділів та посадових осіб, що показує позитивний вплив на процес управління в цілому. Документообіг на підприємстві здійснюється у вигляді потоків документів, що циркулюють між пунктами обробки (керівники установи та підрозділів, спеціалісти, службовці) та пунктами технічної обробки самих документів (експедиція, друкарське бюро та ін.). Вимоги до потоків документів[13]:

1) рух документів повинен бути прямоточним, тобто виключати непрямі маршрути;

2) принцип однократного перебування документа в одному структурному підрозділі чи в одного виконувача.

Найкращим варіантом організації документообігу на комбінаті буде створення єдиної централізованої системи електронного документообігу. Електронний документообіг - високотехнологічний і прогресивний підхід до суттєвого підвищення ефективності роботи органів державної влади і місцевого самоврядування. Гарантією успішної роботи органів влади завжди є ефективна діяльність державних службовців. Але для якісного обслуговування потреб громадян вчорашні методи обробки інформації вже не є найкращими. Сьогодні необхідно мати доступ до інформаційних ресурсів і скоротити часові витрати на розв'язання задач, не пов'язаних з обслуговуванням громадян.

Відсутність необхідності вручну розмножувати документи, відслідковувати переміщення паперових документів всередині організації, контролювати порядок передачі конфіденційної інформації істотним образом знижує трудовитрати діловодів. Наскрізний автоматичний контроль виконання на всіх етапах роботи з документами кардинально підвищує якість роботи виконавців, робить терміни підготовки документів більш прогнозованими і керованими.

Спільне використання систем електронного діловодства і сховищ інформації дозволяє систематизувати і поєднувати інформацію, що полегшує її аналіз і складання звітів. Для пошуку прихованих закономірностей у великих масивах даних можна приймати більш ефективні рішення і дії, що базується на відповідних технологіях діставання інформації з даних (data mining techniques). Усе це можливо тільки в системі управління, побудованій на основі цілком електронного документообігу. Інформаційні безпаперові технології полегшують процес управління знаннями. Вони створюють основу рішень, що забезпечують автоматизований і централізований обмін знаннями і дістають лише необхідну інформацію з усіх доступних джерел.

Саме тому ефективність управління підприємствами й організаціями не в останню чергу залежить від коректного рішення задач оперативного і якісного формування електронних документів, контролю їхнього виконання, а також продуманої організації їхнього збереження, пошуку і використання. Потреба в ефективному керуванні електронними документами і призвела до створення систем електронного документообігу (CЕД).

Документи які надходитимуть на підприємство у паперовому вигляду будуть перетворюватись у електронний формат і вноситись до системи. Також при співпраці з партнерами комбінат буде віддавати перевагу тим у яких організована електронна система обігу документів.

Розглядаючи комунікаційний процес на прикладі м’ясокомбінату можна виділити наступні види комунікацій з їх конкретизацією:

1.  Зовнішні комунікації:

·  Одержання макроекономічної інформації: стан ринку м’ясопродуктів, темпи розвитку сільського господарства і зокрема тваринництва, зміни у законодавстві України і ін..

·  Комунікації з партнерами: отримання замовлень від покупців, аналіз прас-листів постачальників, оформлення накладних, складання замовлень на постачання продукції

·  Пошук працівників: перегляд резюме працівників, представлення інформації про підприємство і вільні вакансії

2.  Внутрішні комунікації:

·  ияв владних повноважень управлінців різних рівнів через усні та письмові накази і розпорядження

·  Заяви працівників, укладання договорів з профспілковими організаціями

·  Подання бригадирами звітів про обсяги виготовленої продукції

·  Документальне оформлення результатів технічного огляду обладнання

На шляху комунікаційного процесу виникає багато перешкод, які спричинюють викривлення інформації чи зменшення швидкості її надходження. Для усунення перешкод можна застосувати наступні заходи:

1.  Керівник може підвищити ефективність міжособових обмінів, проясняючи ідеї до того, як повідомляти їх, враховуючи можливі відмінності - семантики і сприйняття, - подаючи значення мови поз, жестів і інтонацій, використовуючи емпатію і заохочуючи формування оберненого зв’язку.

2.  Обмін інформацією в організації можна покращити, створивши системи оберненого зв’язку, регулюючи інформаційні потоки, здійснюючи управлінські дії, що сприяли б формуванню вхідних і бокових гілок інформаційного обміну, розвертаючи системи збору пропозицій, друкуючи матеріали інформаційного характеру для використання всередині організації і застосовуючи досягнення сучасної інформаційної технології

3.  Правильний вибір засобів комунікацій

4.  Вдосконалення між особових стосунків у колективі

5.  Використання доступної та зрозумілої мови, а при потребі частих повторів

Отже розглянувши комунікаційний процес на підприємстві можна зробити висновки що на м'ясокомбінаті він організований добре, забезпечені основні вимоги до комунікаційного процесу, проводяться заходи по усуненню перешкод у комунікації. Децентралізована управлінська структура сприяє підвищенню ефективності внутрішніх комунікацій.

Розділ 7 Організація управлінської праці

Під організацією управлінської праці розуміють порядок , правила службової поведінки в апараті управління, спрямовані на виконання поточних і перспективних завдань керівниками, фахівцями і іншими працівниками управління відповідно до діючих посадових інструкцій і положень про структурні підрозділи.

Організація праці в апараті управління ґрунтується на розробці комплексу регламентів, які визначають місце і роль кожного структурного підрозділу апарату управління і кожного працівника в системі управління, порядок взаємозв’язків між ними, норми взаємовідносин усередині апарату управління, форми впливу на діяльність об’єкта управління, способи контактів з навколишнім середовищем.